Сутність правотворчої функції юридичної практики

Під функцією розуміють роль, яку виконує певне соціальне явище, певний інститут в суспільному житті.

Функції юридичної практики — це певні напрями впливу юридичної практики на суспільне й особисте життя суб'єктів суспільства, які визначають природу і сутність названої практики, її місце у правовій системі суспільства, соціально-правове призначення та перетворюючий характер.

У правовій науці вчені визначають різні функції юридичної практики. Так, С. Алєксєєв виокремлює три функції юридичної практики: правоспрямовуючу, правоконкретизуючу і сигнально-інформаційну.
Правотворчість — це процес пізнання і оцінювання правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб'єктами в межах відповідних процедур.

У правовій сфері суспільства правотворчість займає центральне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, правовому регулюванню в цілому. Правотворчість — початкова ланка правового регулювання.
Основним імпульсом до створення закону або іншого норматив­ного акта виступає суспільно значуща проблема, невирішене питан­ня, яке має значення для великої кількості людей і для держави в ціло­му. Завдання законодавця полягає в тому, щоб своєчасно, точно й адекватними правовими засобами відреагувати на це, обираючи та­кий варіант регулювання, який би найбільшою мірою відповідав ін­тересам суспільства та держави, сприяв би прогресу суспільства, вра­ховував би всю сукупність факторів суспільного розвитку — еконо­мічних, політичних, соціальних, національних, ідеологічних та зовнішньополітичних.
За результатами правотворчої роботи оцінюється держава в цілому, ступінь її демократичності та цивілізованості. Закони втілю­ються в суспільство людьми, і не можна допускати прийняття по­спішних, необґрунтованих правових рішень, бо будь-яка помилка за­конодавця призводить до порушення інтересів громадян, невиправ­даних матеріальних витрат.

На сучасному етапі розвитку правотворчість виявляється в першу чергу як видання нормативно-правових актів державними й іншими уповноваженими органами або як прийняття правового акта населенням через референдум.
Особлива увага в теорії приділяється суб'єктам правотворчого процесу — спеціальним правотворчим органам. Закони приймають вищі законодавчі органи — парламенти, думи, ради, збори тощо.

Правотворча функція. Відносини у суспільстві розвиваються досить динамічно. Законодавцю та іншим уповноваженим правотворчим органам далеко не завжди вдається вчасно і ефективно врегульовувати правовими нормами відносини, що виникають і розвиваються у суспільстві. Внаслідок цього залишаються неврегульованими позитивним правом цілі масиви відносин, які вимагають такого регулювання, в правовій системі існують численні прогалини та неузгодження. Юридична практика, формуючи моделі дій соціальних суб'єктів для досягнення бажаного ними результату, створює звичаї і прецеденти, які врегульовують суспільні відносини, нерегламентовані правовими нормами. У даному випадку юридична практика виступає своєрідним містком з'єднуючим суспільні відносини з позитивним правом;

Правотворчість вимагає комплексного підходу, вивчення не тіль­ки юридичних, але й усієї сукупності інших факторів. До них належать економічні, політичні, соціальні, національні, ідеологічні, зовніш­ньополітичні фактори як свого роду об'єктивні умови розвитку і зміни законодавства. У деяких випадках вони здобувають характер правоутворюючих факторів, у них зароджується і виявляється об'єкт майбутнього законодавчого регулювання. Потрібно правильно оці­нити цей об'єкт і уміло вибрати предмет, форму і методи правового регулювання.

(Можна ще це додати:

У правотворчій діяльності юридична практика виконує наступні функц ії:

— правоспрямовуюча функція. Бажаючи досягти поставленої мети суб'єкти суспільства здійснюють діяльність, яка дозволить отримати результат з найменшими затратами зусиль і часу. У процесі цієї діяльності деякі правові норми проявляють найбільшу ефективність, інші взагалі не реалізуються, виявляються прогалини, суперечності, колізії у праві. Аналіз юридичної практики допомагає правотворчому органу визначити шляхи розвитку права, врегулювати нерегламентовані ним суспільні відносини, заповнити прогалини, усунути суперечності, колізії у праві, санкціонувати звичаї;

— оптимізуюча функція. У процесі діяльності правотворчий орган формує такі оптимальні моделі, форми своєї діяльності, котрі дозволяють йому з найменшими затратами зусиль і часу розробляти й приймати ефективні правові норми, які вимагаються потребами життя суспільства. Здійснення діяльності за такими сформованими моделями дій оптимізує діяльність правотворчого суб'єкта, значно підвищує ефективність і продуктивність його роботи.)

На всякий випадок ще таке:
У процесі правотворческой практики формуються нормативно-правові способи (норми, принципи і т.п.) вплив вия на суспільне життя.
Правопріменітел'ная практика являє собою єдність владної діяль ності компетентних органів, спрямованої на винесення индівідуально-конкретних приписів, і виробленого в ході такої діяльності правового досвіду.

24.Кваліфікаційні вимоги до працівників прокуратури
Стаття 46(Закон України про прокуратуру)
Прокурорами i слiдчими можуть призначатися громадяни України, якi мають вищу юридичну освiту, необхiднi дiловi i моральнi якостi. Особи, якi не мають досвiду практичної роботи за спецiальнiстю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України.
Особи, вперше призначенi на посади помiчникiв прокурорiв, прокурорiв управлiнь, вiддiлiв, слiдчих прокуратури, приймають "Присягу працiвника прокуратури ". Текст присяги затверджується Верховною Радою України. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.
На посади прокурорiв Республiки Крим, областей, мiст Києва i Севастополя та прирiвняних до них прокурорiв призначаються особи вiком не молодше 30 рокiв, якi мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи рокiв; на посади районних i мiських прокурорiв - вiком не молодше 25 рокiв iз стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох рокiв.
Прокурори i слiдчi прокуратури пiдлягають атестацiї один раз у п'ять рокiв. Порядок атестацiї визначається Генеральним прокурором України.
Сумiсництво служби в органах прокуратури з роботою на пiдприємствах, в установах чи органiзацiя, а також з будь-яким пiдприємництвом не допускається, за винятком наукової i педагогiчної дiяльностi.
Не можуть бути прийнятi на посаду прокурора або слiдчого прокуратури особи, якi були засудженi за вчинення злочину, за винятком реабiлiтованих.
Прокурори та слідчі прокуратури зобов'язані подавати щороку до 1 квітня за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту.
Відповідно до ст. 15 Закону про прокуратуру Генеральний прокурор:
- спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;
- призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;
- затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;
- призначає заступників прокурора АРК, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;
- відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів (отже, слідчих і спеціалістів нижчестоящих від Генеральної прокуратури прокуратур призначають на посади і звільняють ті прокурори, у підпорядкуванні яких ці слідчі та спеціалісти працюватимуть. Строк повноважень слідчих прокуратур законодавством не регламентується);
- відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.
- присвоює класні чини, а щодо присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2, 3-го класів – вносить подання Президентові України.
Вказівки Генерального прокурора з питань розслідування є обов’язковими для виконання всіма органами дізнання й досудового слідства.
Прокурори АРК, областей, м. Києва та Севастополя:
- призначають на посади та звільняють з посади працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор;
- за погодженням із Генеральним прокурором вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур, у межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати.