Система та структура юридичної освіти в Україні

Система юридичної освіти складається із відповідних закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, баз навчальної юри­дичної практики, державних і місцевих органів управління освітою та само­врядування в галузі освіти. Структура юридичної освіти включає вищу юри­дичну освіту, післядипломну юридичну освіту(аспірантуру, докторантуру) професійну юридичну самоос віту.

Вища юридична освіта за змістом є системою світоглядних і громадян­ських якостей, професійних знань, умінь і навичок, що формуються в про­цесі навчання у вищих навчальних закладах. Залежно від домінування у змісті освіти інтелектуальних чи професійних якостей, вона поділяється на освітню та освітньо-кваліфікаційну складові. Підготовка фахівців у вищих юридичних закладах освіти проводиться з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Прийом громадян до вищих юридичних закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності закладу юридичної освіти та джерел оплати за навчання

До освітніх рівнів структури вищої освіти як характеристик вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційно­му рівню, відносять:

а) неповну вищу освіту — освітній рівень вищої освіти, який характеризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелектуальних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню "молодший спеціаліст". Неповну вищу освіту здобу­вають на основі повної загальної середньої освіти (в окремих випадках — базо­вої загальної середньої освіти) у процесі навчання у вищих навчальних закла­дах за освітньо-професійною програмою молодшого спеціаліста;

б) базову вищу освіту — освітній рівень вищої освіти особи, який харак­теризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелекту­альних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню бакалавра. Базову вищу освіту здобувають на основі повної загальної середньої освіти або освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста в процесі навчання у вищих навчальних закла­дах за освітньо-професійною програмою бакалавра;

в) повну вищу освіту — освітній рівень вищої освіти особи, який характе­ризує розвиток особи як особистості через таку сформованість її інтелекту­альних якостей, що є достатніми для здобуття кваліфікації, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню спеціаліста або магістра. Повну вищу освіту здобувають на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра (в окремих випадках — повної загальної середньої освіти) в процесі навчання у вищих навчальних закладах за освітньо-професійними програмами спеціаліста або магістра.

Післядипломній юридичній освіті в Україні властиві такі ознаки:

• вона здійснюється закладами післядипломної юридичної освіти на договірних засадах з установами, організаціями, підприємствами з урахуван­ням державного контракту (замовлення), забезпечує одержання нової квалі­фікації або юридичної спеціальності, а на основі раніше здобутої юридичної освіти і досвіду практичної юридичної роботи — поглиблення професійних знань, умінь з правознавства;

• її форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної юридичної освіти за по­годженням із замовником;

• до закладів післядипломної юридичної освіти належать юридичні ака­демії та інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдос­коналення працівників судових, прокурорських, слідчих органів; юридичні підрозділи вищих закладів освіти — філії, факультети, відділення та ін.;

• заклади післядипломної юридичної освіти працюють за очною, вечір­ньою, заочною формами навчання, можуть мати філії і вести науково-дослід­ну роботу.

Професійна юридична самоосвіта забезпечується державними органами, юридичними об'єднаннями, установами, організаціями та здійснюється безпосередньо юристами.

 

48. Естетична культура юриста

Естетична культура юриста — це розуміння юристом правил зов­нішньої гармонії своєї професійної діяльності та реалізація їх на прак­тиці з метою ефективного розв'язання юридичних завдань.

Охарактеризуємо складові естетичної культури юриста.

Культура мови — це літературна мова, вільне володіння юридич­ною термінологією, відсутність слів-паразитів, уміння вибрати пра­вильний тон у розмові.

Культура зовнішнього вигляду — це вміння добирати одяг, зачіску відповідно до віку, посади, часу. Для юристів характерні офіційність і стриманість в одязі, відсутність екстравагантності, тому що посада має державно-офіційний характер.

Культура організації робочого місця — це створення естетичної обстановки діяльності юриста, комфортності. Однак юрист повинен орієнтуватись на відвідувачів, тому його робоче місце не повинно відволікати увагу відвідувачів.

Культура підготовки юридичних документів — відсутність тех­нічних, структурних порушень, організаційних і пунктуаційних поми­лок, нерозбірливого рукописного тексту тощо.

Отже, культура юриста складається з політичної, правової, етич­ної та естетичної культур. Необхідно підкреслити, що тільки високий рівень культури дає можливість юристу реалізувати своє високе со­ціальне призначення.

 

49. Сутність оптимізуючої функції юридичної практики

 

Функції юридичної практики — це певні напрями впливу юридичної практики на суспільне й особисте життя суб'єктів суспільства, які визначають природу і сутність названої практики, її місце у правовій системі суспільства, соціально-правове призначення та перетворюючий характер.

Оптимізуюча функція у правотворчій діяльності. У процесі діяльності правотворчий орган формує такі оптимальні моделі, форми своєї діяльності, котрі дозволяють йому з найменшими затратами зусиль і часу розробляти й приймати ефективні правові норми, які вимагаються потребами життя суспільства. Здійснення діяльності за такими сформованими моделями дій оптимізує діяльність правотворчого суб'єкта, значно підвищує ефективність і продуктивність його роботи.

До функцій юридичної практики у такому виді правової діяльності, як реалізація права, також можна віднести оптимізуючу функцію. Як і у правотворенні, дана функція властива юридичній практиці також у реалізації права. Під час реалізації фізичні особи, соціальні угрупування, правозастосовчі органи, інші суб'єкти права вчиняють дії згідно з вже сформованими у суспільстві оптимальними моделями, внаслідок чого вони витрачають значно менше зусиль і часу для отримання бажаного результату. Таким чином, юридична практика суттєво оптимізує діяльність ченів суспільства з реалізації норм права та підвищує ефективність цієї діяльності.

 

50. Види юридичної діяльності.

Визначення видів юридичної діяльності залежить певною мірою від того, який критерій взяти за основу класифікації. Нами вже було визначено три види юридичної діяльності за основними формами її здійснення - практична, наукова, освітня, що дуже важливо для її загальної характеристики. Однак, є й інші критерії, використання яких надає змогу охарактеризувати юридичну діяльність в іншій площині, або іншому аспекті через призму науково-дослідницького інтересу. Так, наприклад, виділяють:

За змістом: консультування, тлумачення, виступи в юридичних установах, ведення юридичної справи тощо.

За професійною спеціалізацією або за суб'єктами здійснення: адвокатська, слідча, прокурорська, судова, нотаріальна.

За соціальними сферами: юридична діяльність в сфері економіки, політики, в духовній сфері.

За кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи: індивідуальна (одноособова), колегіальна (колективна).

За змістом інтелектуальної роботи (пізнавально-пошукова, організаційна, реконструктивна, реєстраційна, комунікативна)3

Найбільшого практичного значення має проведення класифікації видів юридичної діяльності за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії та значною мірою відбивають зміст окремих професійних напрямів юридичної роботи, їх характеристиці присвячується окремий розділ, в якому будуть визначені особливості кожної юридичної спеціальності, її роль в процедурі розгляду та вирішення юридичної справи, риси схожості та відмінностей по відношенню до інших спеціальностей.

 

51. Причини професійної деформації працівників юридичної сфери

Питання професійної деформації юристів — це питання їх правового ви­ховання, моральної свідомості та культури. І проблеми, які постають у цьо­му руслі перед кадровими апаратами, керівництвом правоохоронних органів, є проблемами єдиного походження. Однак слід зазначити, що на деформа­цію правової свідомості у процесі професійної діяльності, а також на форму­вання системи професійно-моральних якостей в процесі правового навчання впливає низка факторів внутрішнього та зовнішнього походження.

Зовнішні фактори — це недоліки системи політичної та економічної орга­нізації суспільства. Вони виступають як середовище, в якому має функціо­нувати право, а також як визначальні фактори соціального життя, які зрештою впливають на всі види соціальних відносин, у тому числі на правові відно­сини в правоохоронній сфері. Застої виробництва, безробіття, затримки з виплатою заробітної плати тягнуть руйнування бюджетних сфер (правоохо­ронна, освіта, медицина), негаразди в політіичній системі призводять до чер­гових "чисток" або реформ правоохоронних структур, що також негативно впливає на ставлення співробітників до своїх обов´язків, професії в цілому. Так, серед зовнішніх факторів соціального життя — можливих причин де­формації моральної свідомості слід назвати:

• соціальну нестабільність;

• кризу соціальних, ідейних та моральних ідеалів;

• корумпованість владних структур;

• казусність системи законодавства, низький рівень якості нормативно-правових актів, суперечності в офіційному тлумаченні законів, невиконан­ня законів;

• низький рівень соціальної та правової захищеності співробітників пра­воохоронних органів;

• переважання негативних оцінок у висвітленні діяльності правоохорон­них органів;

• низький соціальний престиж роботи правоохоронних структур;

• виконання співробітниками не властивих їм функцій.

Внутрішні фактори пояснюються недоліками самої правоохоронної си­стеми, до яких слід віднести негативні традиції, стереотипи мислення, амо­ральні критерії оцінки, правопорушення самих співробітників, що в резуль­таті також призводить до дефектів правової свідомості. У результаті досліджень виявлено, що основні мотиви правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів, такі:

• намагання співробітників викрити правопорушника;

• неправильно зрозуміле почуття службового обов´язку, інтересів служ­би, які співробітник намагався захистити;

• висунення на перший план особистих світоглядних та моральних пе­реконань, які стають визначальними факторами порівняно зі службовими обов´язками;

• прагнення до максимальної реалізації або демонстрації владних повноважень.

Перелічені вище мотиви свідчать про відхилення правової або моральної свідомості. Водночас вони є прикладами моральної деформації, які тягнуть за собою вчинення правопорушень. Що є першопричиною цих негативних процесів? Серед іншого видається можливим визначити групу внутрішньо-системних безпосередніх причин, що сприяють деформації моральної свідо­мості співробітників правоохоронних органів:

• негативні приклади поведінки керівників, безпринципність у службо­вих відносинах;

• перевантаження роботою та відсутність контролю за її виконанням;

• низький рівень правової та моральної культури колективу, факти про­яву правового нігілізму;

• неефективність форм та методів правовиховної роботи;

• негативний вплив з боку злочинного середовища в результаті постійно­го та безпосереднього спілкування з його представниками;

• незадоволеність рівнем матеріального забезпечення, іншими умовами праці;

• невідповідність рівня кваліфікації співробітників до займаних ними посад та ін.

 

 

52. Юридична деонтологія як наука, її предмет, завдання та методи

Як і будь-яка інша наука, юридична деонтологія має виконувати цілий ряд завдань, що формулюються безпосередньо у сфері практичної діяльності, вирішення яких сприятиме подоланню значної кількості проблем, в тому числі й тих, що знаходяться поза межами юридичної практики. До основних завдань науки відносимо:

Виходячи з вимог соціального прогресу, особливостей та умов функціонування українського суспільства, треба визначити роль та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності.

Висвітлити соціальне призначення юристів як особливої професійної групи, підкреслюючи їх роль для сучасного етапу державного будівництва, стабілізації політичного життя, запобігання соціальних катаклізмів тощо.

Разом із підвищенням ролі правників та юридичної професії, підвищити авторитет права, виховуючи шанобливе ставлення всіх членів суспільства до права, що є необхідною умовою ефективного здійснення правової роботи.

На підставі існуючих результатів наукових досліджень прогнозувати тенденції розвитку юридичної науки, визначати необхідні зміни щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних спеціальностей.

Виробляти практичні рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежать від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його морального обліку в цілому.

Методи. Розрізняють загальний і спеціальні методи юридичної деонтології.

Загальний метод юридичної деонтології, як івсех суспільних наук, - метод філософської діалектики (матеріалістичної іідеалістіческой).

Спеціальні методи - це, перш за все, абстракція - уявний образ певного предмета або явища. У юрідіческойдеонтологіі - це кодекс професійної поведінки, системи норм-вимог, здатних підвищити професіоналізм юриста та забезпечити необхідні умови длякліента, що користується його послугами.

 

 

53. Система вищої юридичної освіти в Україні

В Україні основна форма підготовки юристів – юридичні факультети університетів з 5-річним терміном навчання й 4-річні юридичні інститути. Окрім денної (стаціонарної) форми навчання існує вечірнє й заочне навчання, розраховане на 5-6 років. Нині, за даними Міністерства освіти й науки України, отримати диплом юриста можна в 288 навчальних закладах різного рівня акредитації і різноманітної форми власності.

Відповідно до Закону України «Про освіту» існує 4 рівня акредитації вищих навчальних закладів:

• I рівень – професійні училища і прирівняні до них заклади;
• II рівень – технікуми й коледжі;
• III, IV рівень – університети, академії, інститути.

Вища юридична освіта складається з двох освітніх рівнів:

• базова вища освіта,
• повна вища освіта.

До структури вищої освіти також входить аспірантура й докторантура, програми самоосвіти. Існує ієрархія наукових ступенів (рівнів професіоналізму), що відповідають певному рівню акредитації навчальних закладів:

• молодший спеціаліст (I рівень),
• бакалавр (II рівень),
• спеціаліст (III рівень),
• магістр (IV рівень).

У травні 2005 року Україна підписала угоду про приєднання до Болонського процесу і тепер активно бере участь у створенні Єдиного європейського простору в галузі вищої освіти. Дворівнева підготовка правників в рамках Болонського процесу (бакалавріат і магістратура) передбачає різке скорочення аудиторної і значне збільшення самостійної роботи студентів.

 

 

54. Престиж юридичної професії в Україні та світі

Професія юриста у всьому світі завжди билауніверсальна, прибуткова і затребувана.

Розвинуті країни світу завжди високо ценіліюрістов. Напр., 45% засновників Конституції США 1787 року були юрістамі.Сегодня в Сенаті США юристи складають близько двох третин, а в Палатепредставітелей близько половини. У США юридична професія традиційно являетсяодной з престижних і високо оплачуваних.

Питома вага юристів серед фахівців вСША, ФРН, Англії вищий, ніж в Україні. В нашій Батьківщині, як і в інших странахСНГ, до недавнього часу в умовах жорстокого централізованого регулірованіяне було особливої ​​потреби в юристах (за винятком правоохранітельнойсфери). Юристи, як правило, не мали досвіду участі як професіонали вмасштабних державно-політичних та економічних преобразованиях.Подготовка юристів була орієнтована на потреби державного управління (сфера публічного права), оскільки сфера приватного права офіційно билазакрита.

Зростання ролі юриста в сучасномусуспільстві України об'єктивно обумовлено ускладненням всієї соціальнойінфраструктури (демократизація суспільних відносин, либерализацияэкономической життя, зростання приватної ініціативи), розвитком правового статусалічності, розширенням індивідуальних прав і свобод. Радикальні зміни, залучаючи в цей процес велике число індивідів, груп і все суспільство, требуютзначітельной правотворчої роботи, великий юридичної допомоги громадянам, істотною охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина. Зросла рольразлічних форм соціального і правового регулювання, затребуваних появленіеспеціфіческіх соціальних посередників у відносинах між людьми та їх групами, атакож державою, які володіють знанням принципів і норм соціальногорегулірованія. Нині жодне велике захід, вчинок приватної особи, державного органу або його посадової особи, які знаходяться поза рамокбитових відносин, не може обійтися без експертизи або консультації зі сторониюріста або особистого адвоката.

 

55. Сутність системаційно-спрямовуючої функції юридичної практики

У правотворчій діяльності юридична практика виконує, зокрема, правоспрямовуючу функцію. Бажаючи досягти поставленої мети суб'єкти суспільства здійснюють діяльність, яка дозволить отримати результат з найменшими затратами зусиль і часу. У процесі цієї діяльності деякі правові норми проявляють найбільшу ефективність, інші взагалі не реалізуються, виявляються прогалини, суперечності, колізії у праві. Аналіз юридичної практики допомагає правотворчому органу визначити шляхи розвитку права, врегулювати нерегламентовані ним суспільні відносини, заповнити прогалини, усунути суперечності, колізії у праві, санкціонувати звичаї;

 

56. Учасники навчально-виховного процесу вищих закладів юридичної освіти

Права та обов'язки учасників навчально-виховного процесу визначаються Законом України "Про освіту", Положенням про державний вищий заклад освіти, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. МЬ 1074, Статутом і Правилами внутрішнього розпорядку вищого закладу освіти, іншими нормативно-правовими актами.

Права професорсько-викладацького складу та інших працівників вищого закладу освіти забезпечуються шляхом виконання власником або уповноваженим ним органом та керівником закладу положень колективного договору, умов трудового договору (контракту).

До учасників навчально-виховного процесу вищих закладів юридичної освіти відносяться:

¨ студенти, курсанти, слухачі, стажисти, магістри, аспіранти, докторанти;

¨ керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;

¨ представники юридичних установ та об'єднань, правоохоронних органів, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.