Характеристика видатних пам’яток фортифікаційного зодчества України

Замки і монастирі — це найбільші за розмірами історичні споруди в забудові населених пунктів. Завдяки своїм масштабам вони досі виступають композиційними центрами багатьох історичних міст і сіл України (Києва, Переяслава, Чигирина, Полтави, Путивля, Чернігова, Глухова, Батурина, Охтирки, Новгорода-Сіверського, Львова, Кам'янця-Подільського, Білгорода-Дністровського, Жовкви, Дрогобича, Белза, Судака та ін.). Деякі з наших міст — Київ, Львів, Володимир-Волинський, Луцьк, Путивль, Новгород-Сіверський, Білгород-Дністровський — мали надзвичайно розвинену й складну систему укріп­лень, що формувалися понад півтисячоліття. Головні траспортні торговельні шляхи проходили через більшість укріплених міст та містечок. Торговельні зв'язки міст різних регіонів України, завдяки укріпленим територіям, сприяли не лише розвиткові внутрішнього ринку, але й міжнародній торгівлі.

Найбільше фортифікаційних споруд, з огляду на особливості історико-регіонального розвитку, збереглося на заході України. Саме в цьому регіоні найбільшого розквіту досягла Давньоруська держава (доба Данила Галицького, якому вдалося об'єднати землі від Карпат до Дніпра) й найдовше протрималася давньоукраїнська державність. А згодом, саме тут на місці давньоруських твердинь польські завойовники вибудовували свої перші кам'яні замки, аби утримати новозахоплені руські краї у покорі.

Туристично найбільш загосподарьованими є замки Львівщини: Одеський, Підгорецький, Золочівський, Поморянський, Свіржський та Старосільський.

Що не до замків Львівщини, які не ввійшли в маршрут масового туризму "Золота підкова Львівщини", їх стан доволі занедбаний. Мова йде про давньоруську фортецю Тустань, Бродівський та Добромильський замки.

У с. Урич знаходяться залишки давньоруської наскельної фортеці Тустань (IХ—XV ст.) — без перебільшення унікальної у давньоруському зодчестві пам'ятки оборонної архітектури. Тустань була адміністративним центром волості, де в часи Київської Русі, Галицького і Галицько-Волинського князівств брали мито за провіз солі. Гарнізони скельного замку Тустань і ряду інших укріплень охороняли дороги, що виходили на головний шлях до Верецького перевалу (давня назва — "Руський шлях") – Перша писемна згадка про місто-фортецю Тустань є в Галицько-Волинському літописі 1255 р.

Бродівський замок бастіонного типу XVII ст. зведений за кращими взірцями голландської та італійської систем оборон­них споруд у 1630—1635рр. під керівництвом талановитого архітектора Андре дель Аква і французького військового інженера Гійома де Боплана. П'ятикутну в плані територію замку оточував глибокий рів. "Укріплення складалися з п'яти бастіонів і куртин із 75 казематами в товщі земляних валів. У XVIII ст. Станіслав Потоцький перебудував замок на пізньобароковий палац-резиденцію з парадним в'їздом з боку міста. У 1772р. австрійський уряд дав розпорядження знищити замок. Тоді були зруйновані два бастіони з боку міста, окремі каземати, вхідна брама і башта. На території Бродівського замку зберігся бароковий палац С. Потоцького — простора двоповерхова цегляна будівля з бічними ризалітами, що тягнеться вздовж північної куртини замку. І замок, і палац досі перебувають у вкрай занедбаному стані, хоча архітектурні особливості цих об'єктів оптимально відповідають для організації на базі фортифікацій мальовничого замку-готелю з лицарським рестораном та пивними льохами.

Місто Добромиль на березі Вирви виникло ще в добу Галицько-Волинської держави. У 1450р. львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. У 1566 р. король Сигизмунд Август надав Добромилю магдебурзьке право. Тоді ж на місці дерев'яного розпочато спорудження родового кам'яного замку, а саме місто було обнесено високими валами й частоколом. Замок Гербуртів знаходиться за 4 км на північний схід від міста на високій і крутій горі Сліпій (556 м над рівнем моря) і в плані має овальну форму (стіни йдуть по контуру вершини гори). До нашого часу збереглися восьмигранна надбрамна башта зі стрільницями і прямокутними віконними отворами, а також два фрагменти оборонних стін завтовшки до 2 м, рови і фундаменти трьох інших башт.

Замки Волині сягають фундаментами дулібських та давньоруських часів. Традиційні канони давньоруського оборонного зодчества збереглися в них найкраще, порівняно з іншими регіонами України. Кращими твердинями краю є Луцький (1340—1452 рр.), Любомильський (XV—XVI ст.) й Олицький (1564 р.) замки.

Луцький замок — краща фортифікаційна споруда краю, що постала на крутому березі р. Стир для захисту літописного града Лучеська, перша документальна згадка про який у "Повісті врем'янних літ" датована 1085 р. Після приєднання Володимиром Великим Волині до складу Київської Русі князь близько 999—1000рр. заклав у Луцьку могутню фортецю. Ця фортеця зуміла витримати облоги військ польського короля Болеслава Сміливого, Андрія Боголюбського, галицького князя Володимира Володаревича, Ярослава Осмомисла. Однак у середині XIII ст. на вимогу монгольського хана лучани були змушені зруйнувати це укріплення. Будівництво кам'яної фортеці на місці давньоруських дерев'яно-земляних укріплень розпочато литовсько-руським князем Любартом Гедиміновичем (1340—1380 рр.), а завершено князем литовсько-руських земель Свидригайлом (1400—1452 рр.).

Замок Любарта утворюють три наріжні башти: В'їзна, або Вежа Любарта, Стирова, або Вежа Свидригайла, та Владича, з'єднані мурами з бійницями. Спочатку замок мав стиль романо-готичної архітектури, а при перебудові у XVI ст. набув рис ренесансу. У центрі замкових укріплень стояв величний кафедральний собор Іоанна Богослова — усипальниця князя Любарта та інших волинських князів — збудований у другій половині XII ст. волинським князем Ярославом Ізяславовичем. Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. У центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У 1987 р. у Владичій башті відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В'їзній башті розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей.

Неподалік замку Любарта знаходиться башта князів Чарторийських — залишок Низького замку Луцька (знаходився на місці католицького собору Святих Петра і Павла, вибудованого у 1616—1640 рр. за проектом італійського архітектора Джакомо Бріані).

Надзвичайно багату фортифікаційну спадщину має невелика Рівненська область — східний форпост історичної Волині. Тут з періоду середньовіччя збереглися такі пам'ятки оборонного зодчества, як замки князів Острозьких в Острозі (XIV— XVI ст.) і Дубно (1550 р.), замок-моноліт князів Чарторийських (середина XV ст.) у Клевані; руїни замків у селах Новомалин (XIV—XV ст.), Корець (замок князів Корецьких, XV—XVII ст. та оборонний Свято-Троїцькиймонастир), Гайкури (замок династії Вишневецьких, XV—XVII ст.), Губків (XV—XVII ст.), Степань (XV—XVI ст.), а також палац XVI—XVII ст. у Дубно, палац Отецьких (1789 р.) у Великих Межирічах та Троїцький монастир-фортеця (XV—XVI ст.) і брама міських мурів (XVI ст.) у Межирічі Острозького району.

Острозький замок — краща фортифікаційна споруда краю, що постала для захисту літописного граду Острога, перша документальна згадка про який у "Повісті врем'янних літ" датована 1100 р. Найбільший розквіт Острозького замку, а також усієї Волині та Київщини припадає на період правління Костянтина Острозького (1526—1608рр.) — володимирського старости, київського воєводи, коронного сенатора Речі Посполитої. Після переломної події Лівонської війни — перемоги в битві під Оршею армії царя Івана Грозного — Костянтин Острозький отримав за свої ратні подвиги титул Великого гетьмана Литовського й зумів створити автономну православну руську держа­ву в державі Речі Посполитої. Його володіння простягалися від Білої Церкви на сході до Турово-Пінська на півночі. Відтак, у середині XVI ст. князівська столиця Острог стала одним з найбільших міст України, національним центром ремесла, торгівлі й етнокультурного українського відродження.

Замок князів Острозьких-Любомирськиху Дубно — одна з найнеприступніших твердинь Волинського краю. Його збудовано в 1492 р. князем Костянтином Острозьким на місці старого давньоруського укріплення. На початку XVII ст. каштелян краківський, князь Януш Острозький перебудував замок у стилі пізнього ренесансу. Після згасання династії Острозьких замком володіли князі Заславські, Сангушки, Любомирські, Баратинські. І кожен новий власник додавав замку нові архітектурно-стилістичні елементи. Ця оборона споруда упродовж століть ніким не була взята приступом. Замок зумів витримати облоги кримських татар, козаків Максима Кривоноса (1648 р.), російських військ Шереметьєва (1660 р.). На початку XVII ст. після Люблінської унії Дубно стає одним з центрів поширення католицизму на православній Волині. Місцеві православні церкви перетворювалися на уніатські греко-католицькі, посеред Дубно "виросли" укріплені католицькі монастирі бернардинів і кармеліток.

Окреме місце у замковому «намисті» посідають замки Закарпаття. У Закарпатті збереглися класичні феодальні замки західноєвропейського типу: Мукачівський, Ужгородський, Невицький, Середнянський, Чинадіївський, Виноградівський, Королевський, Боржавський тощо.

Туристичною визитівкою є замок «Паланок» (Мукачівський), розташований на горі вулканічного походження 68-метрової висоти. Здалеку він виглядає монолітною невеликою кам'яною будівлею, а з близької відстані – це каскад терас з різноманітними спорудами – стінами, баштами, будинками. Загальна площа замку 14 тис. кв. метрів і складається він з трьох частин - Верхнього, Середнього та Нижнього замків. Найстаріший - Верхній замок (XIV-XVI ст.) - знаходиться на вершині гори; Середній (XVII ст.) - на терасі на 6 метрів нижче і Нижній замок (XVII ст.) - ще на 10 метрів нижче. Теперішнього вигляду замок набув на початку XVII століття, коли було закінчено забудову усіх чотирьох терас Замкової гори. Комплекс замку в плані є витягнутим, дещо скошеним прямокутником. Він весь оточений сухими ровами 10-12 метрової глибини та кам'яними стінами 3-3,5 метри завтовшки. Навколо замку розміщено вісім бастіонів, збудованих у XVII ст., раніше на бастіонах розташовувалась артилерія. Зараз Паланок – це відреставрована середньовічна фортеця. В ньому функціонують: історичний музей, картинна галерея з виставкою сучасних живописців, художній салон, виставка "Дерев'яні церкви Закарпаття" тощо.

У замковому «намисті» України Передкарпаття репрезентоване кількома оборонними спорудами на чолі з величною Хотинською фортецею. Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст. Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників.Князь Данило Галицький посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення.

Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста.

Окрім цього замку слід відзначити Галицький, Пнівський, Чернелицький, Раковський замки.

Західне Поділля – багатовіковий форпост Речі Посполитої супроти турецької експансії й татарських навал. Загалом тут нараховується близько 500 середньовічних фортифікаційних споруд. Серед них замки в таких населених пунктах: Кременець, Теребовля, Бережани, Збараж, Бучач, Підзамочок, Чортків, Скала-Подільська, Окопи, Іване-Пусте, Кривче, Висічка, Чорнокозинці, Золотий Потік, Кудринці, Микулинці, Сидорів тощо.

Хмельниччина також визначається багатством пам’яток оборонного зодчества, центром якої є Кам’янець-Подільська фортеця – найбільш неприступна середньовічна оборонна споруда не лише України, а й цілої Європи.

Кам’янець-Подільська фортеця – належить до визначних історичних об’єктів України і визначних прикладів української реставрації часів її розквіту – 1970-х – початку 1980-х рр. Величезний за територією і складний за хронологією формування комплекс став об’єктом реставрації на початку 1960-х рр. Історія заснування фортеці починається в XII столітті. Одинадцять башт входять до складу фортеці, кожна має свою назву і свою історію. Так, наприклад, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, виділені папою римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув'язнений Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця глибиною 40 м і в діаметрі 5 м видовбана в скалі. Досі в її стінах збереглося величезне дерев'яне колесо з пристроєм для підняття води на поверхню. В цьому замку було знято такі відомі стрічки як «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Балада про доблесного лицаря Айвенго».

Окрім Кам’янець-Подільської фортеці, на Хмельниччині є чимало замків: Жванецький, Меджибізький, Сатанівський, Летичівський, Старокостянтинівський.

Справжньою перлиною фортифікаційного зодчества Півдня України є Акерманська фортеця у Білгороді-Днестровському Одеської області.

Вона побудована на залишках античного міста Тіри і має свою історію. Почалося возведення твердині в XIII столітті й тривало 200 років. Про будівництво фортеці існує багато різноманітних версій. Одні вважають її турецькою, інші — молдавською, а замок-цитадель — генуезьким. Хоча існує думка, що до створення цієї оборонної споруди приклали руку й молдовани, й генуезці, й турки. Саме тому праця стількох народів дала свої плоди: фортеця стала надміцним військово-технічним комплексом, до того ж і справжнім містом.

Найстаріша та найзагадковіша частина Акерманської твердині, що знаходиться в її північній частині, — цитадель. Її будівництво науковці відносять до кінця XIII сторіччя. Площа цього двору трохи більша 300 квадратних метрів. А в чотирьох його кутах розміщувалися 4 найміцніші башти, кожна з яких має своє призначення. Так, в Комендантській, або Адміністративній, розміщувався комендант зі своїм штабом. Башта Темниця протягом століть була місцем ув'язнення непокірних. А в Скарбниці зберігали свої скарби генуезці, золотоординці.

Окреме місце у фортифіканській спадщині України займає Крим, перлиною якого є Судацька фортеця.

Фортеця розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці майже 30 гектарів. Перші кріпосні споруди побудували тут візантійці у 6-7 століттях. Потім фортецею заволоділи хазари, в 10-12 століттях — знову візантійці. В 13 столітті Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. В 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівль Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою». Фортеця стояла століттями. Вона була непідвладна природним стихіям, оскільки камені будівель були скріплені спеціальним розчином, який мав еластичність і тому її стінам не були страшні землетруси. Зруйнували її люди, розтягнувши як будматеріал для своїх будівель. В 1960-х роках була спроба відновити первісний вигляд фортеці. Було пророблено багато роботи, проте вона не була закінчена. З часом одна зі стін, побудованих радянськими будівельниками, рухнула.

Окрім цієї фортеці слід звернути увагу на печерні фортеці: Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Мангуп та інші.

Велике значення в історії України мали оборонні монастирі. На території Львівської області збереглися три оборонні монастирі в селах Уневі, Крехові та Лаврові.

Івано-Франківська область відома двома історичними монастирями оборонного типу: Гошівським та Манявським скитом.

На Хмельниччині знаходиться Бакотський Михайлівський печерний монастир, закладений ченцями з Києво-Печерської лаври. Язичницький печерний храм знаходиться в Ямпільському районі Вінницької області. Свято-Успенський печерний монастир у Лядові Вінницької області – найбільший із печерних комплексів Поділля.

Слід звернути увагу на Свято-Троїцький Межиріцький монастир-фортецю (Рівненьщина), Свято-Троїцький Корецький монастир-фортецю (Рівненьщина), Бердичивський монастир-фортецю ордену капуцинів (Житомирська область), Свято-Успенську Почаївську Лавру (Тернопільська область), Свято-Успенську Лавру (Донецька область), Єлецький Успенський монастир (Чернігівська область), Києво-Печерську Лавру (м. Київ) та інші.

Києво-Печерська лавра – православний монастир, заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Брестово поблизу Києва.

В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі.

У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» – головного великого монастиря.

У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом на Україні.

Їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи. Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так названі пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками на Україні, в Росії і в Білорусії.

У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повести временных лет»), Нікон, Сільвестр. Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надвратна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було возведено оборонні стіни (у 1240 році вони були зруйновані ордами Батия). У 1698-1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731-1744 році споруджено велику лаврську дзвіницю, висота якої - 96,52 метра.

На території лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної - генеральний суддя українського війська В.Кочубей і полтавський полковник І.Іскра. У Спаса на Брестові церкви – засновник Москви Юрій Долгорукий.

У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

Усі збережені пам'ятки архітектури і містобудування України зараз перебувають під охороною й на обліку держави. Коротка кадастрова інформація про них міститься у спеціальному Державному реєстрі національного культурного надбання.