Проблеми соціальної геронтології.

У традиційному суспільстві люди старшого віку, як правило, користувалися глибокою пошаною. До слів старійшин спільноти завжди прислухалися при вирішенні важливих питань. У патріархальних родинах авторитет як чоловіків, так і жінок із віком зростав. В індустріальних суспільствах, навпаки, старші люди здебільшого втрачають авторитет як у родині, так і в більших соціальних групах. Це викликане наступними чинниками:

- виходом на пенсію і раптовим припиненням соціальної активності, яка протягом довгих років становила сенс життя людини;

- вихід на пенсію часто спричинює обмеження фінансової спроможності людини, і це при тому, що людина старшого віку вимагає більшої опіки, дуже часто їй життєво необхідні ліки;

- проблема самотності. В сучасному суспільстві діти і батьки переважно живуть окремо, іноді далеко одні від одних, а з віком старші люди втрачають членів родини і близьких друзів, звужується коло їхніх знайомих.

Соціологічні дослідження показують, що чим вищий рівень освіти і соціально-економічний клас пенсіонера, тим більше дезорганізується її особистість і життя після смерті чоловіка чи дружини. Але після того, як мине термін трауру, у жінок з’являється більше можливостей організувати своє життя по-новому, ніж у чоловіків.

 

Вікова дискримінація

Вікова дискримінація (ейджизм”) грунтується на переконанні, що певні вікові категорії є гірші за інші. Від такого роду дискримінації потерпають переважно стосується старші люди. Їм, наприклад, важче влаштуватися на роботу, ніж молодим. Іноді вікова дискримінація є непомітною, але вона є присутньою в суспільстві, націлюючи його членів на те, що старість є не просто небажаною, а чимось майже непристойним. Наприклад в усіх фільмах, рекламних роликах, інших видах реклами апелюють до молодих. Популярні люди намагаються виглядати молодими навіть коли їм вже давно за п’ятдесят. У широкого загалу старість асоціюється зі слабкістю.

Американський соціолог Норман Гудмен наводить погляди представників різних соціологічних теорій на пояснення соціальної нерівності з огляду на вік:

Структурно-функціоналістський підхід наголошує на необхідності поступового відходу старших людей з відповідальних позицій у суспільстві. Оскільки всі люди смертні, то для суспільства корисніше, якщо процес заміщення одних людей, посідаючих відповідальні ролі, іншими, буде відбуватися організовано. супільство тоді справно і виважено функціонує, не піддаючись лихоманці.

Конфліктологічний підхід пропонує інакше розуміння. Ті, хто має владу у суспільстві, а це переважно особи середнього віку, намагаються її утримати. Для цього вони намагаються виключити з суспільного ринку праці осіб старших і дуже молодих. Старші люди є менш мобільні, а потреби їх вищі, ніж у молодих, тому, усуваючи їх з місць праці особисереднього віку забезпечують собі домінуюче становище у суспільстві.

“…Вік вимушеної відставки варіюється від 55 до 75 років, причому усі рішення однаково суб’єктивні і ненаукові. Кожну цифру, підкинуту нам звичаєм або випадковістю, можна захищати з однаковим успіхом. Там, де на пенсію звільняють у 65 років, поборники цієї системи завжди доведуть вам, що розум і сила починають вичерпуватися в 62. Здавалось би, ось і відповідь, якщо би там, де на пенсію ідуть у 60, вам не повідомили, що люди втрачають діловий хист десь до 57 років…

Що робити вам самим, коли прийде пора відставки. установлена вами для ближніх? Само собою зрозуміло – наш випадок особливий. Ми не претендуємо на велику цінність, але так уже сталося, що нас цілком неможливо замінити. Як нам не шкода, доведеться зачекати декілька років, тільки заради суспільства…”. (Паркинсон С. Законы Паркинсона. – М., 1998. – С. 58).

 

Соціологія молоді

Почнемо з парадоксу: до становлення індустріального суспільства молоді не було. Звичайно, завжди існували особи 17 – 30 річного віку, їх частка у суспільстві навіть була вищою, ніж сьогодні, адже народжуваність колись була вищою, а тривалість життя меншою. Але чи можна було трактувати їх як певну соціальну групу? Ні. Як тільки хлопець чи дівчина досягали статевої зрілості – їх одружували і вони з дитинства “стрибали” просто в доросле життя.

До XVII ст. у західноєвропейських мовах слова, які означали молодих людей чоловічої статі (“boy” (англ.), "garson” (франц.), “knabe” (нім.) – всі три слова перекладаються як “хлопець”), служили для позначення молодого мужчини (приблизно до 30 років), який веде незалежний спосіб життя. Спеціальних слів для позначення дітей і підлітків чоловічої статі у віці від 7 до 16 років не існувало. Слово “дитина” передавало радше відносини родичання, ніж вікові особливості. Тільки з XVII ст. почала складатися нова концепція дитинства. Вона остаточно визріла вже в індустріальному суспільстві. (Волков Ю.Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н., Попов А. В. Социология. –М., 2000. –С.104).

Сучасний молодіжний вік утворився на підставі двох зустрічних процесів, які відбувалися в індустріальних суспільствах: акселерації – прискореного статевого дозрівання, що знаменує собою раніше закінчення дитинства – з одного боку, і безперервне відкладення терміну вступу в професійне життя, внаслідок збільшення періоду тривалості навчання – з другого.

Кого можемо вважати молоддю? Межі цієї суспільної групи визначити нелегко. Адже не існує об’єктивних показників, за якими можна було б відділити період молодості від дитячих років і від віку зрілості. У давнину перехід в категорію юнаків визначався ритуалом ініціацій, а дорослими ставали внаслідок таких суспільно значимих дій як одруження, народження першої дитини, вбивства хижого звіра. першого ворога або завдання ворогові удару під час збройної сутички, т. зв. coup. Сьогодні ж найчастіше межі періоду молодості визначають за формальними ознаками: нижня – закінчення школи, отримання паспорта, верхня ж є ще більш умовною; верхньою межею в Україні, наприклад, можна вважати 35 років – вік, до якого можна вступати на стаціонарне відділення ВНЗ. А загалом, можемо сказати, що людина залишається у межах молодіжної вікової групи доти, доки відчуває себе приналежною до неї і провадить відповідний стиль життя.

Отже, молодь – це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками. Стан цієї суспільної групи може бути окреслений як перехідний.

Молодь в усі часи була найдинамічнішою, наймобільнішою і найбільш схильною до новизни частиною суспільства.

Американський учений І. Емері підрахував середній вік лідерів соціальних революцій. Виявилося, що середній вік протестантської реформації і американської революції становив 36 років, французької революції – 34 роки, модернізації Японії – 36 років, молодотурецької революції – 30 років, а революції в Росії – 40 років. Вчений встановив, що вік революційних лідерів на 25-35 років менший, ніж вік політичних лідерів періоду стабільності.

Український історик і політолог Іван Лисяк-Рудницький однією з головних причин поразки української революції 1917-1921 рр. називає надмірну молодість її провідників: “… Серед них багато мали тільки по двадцять кілька років! Навіть відносно старша група (покоління Петлюри й Винниченка) складалася з людей, що мали небагато понад тридцятку. Грушевський, завдяки своїй сивій бороді та силою контрасту до молодиків, що його оточували, робив у Центральній Раді враження старого “січового діда”. Але навіть цей “патріярх” мав ледве 51 рік (нар. 1866 р.), отже як на державного мужа був у середньому віці. Це засилля молоді вносило в наші визвольні змагання ентузіязм та духа жертвенности, але разом з тим недосвідченість, сткдентський догматизм, перевагу темпераменту та сантиментів над розумною волею”.

Висока соціальна активність молоді зумовлена її перехідним станом. У соціальному плані старші покоління мають стабільнішу, традиційну структуру діяльності, впорядкованіший спосіб життя. Це означає, що їх життєва програма є менш варіантною, для неї характерна обмеженість соціальних ролей, а звідси, відповідно, і жорсткіше залучення в соціальні інститути (професійні. сімейні, політичні та ін.). Доки домінантою суспільного розвитку є стабільність, проблеми поколінь, пов’язаної з підвищеною активністю молоді, не існує. Доступ до соціально значимих ролей закономірно пов’язується з процесом дорослішання.

Але роль молоді змінюється в періоди соціальних потрясінь. Перехідність, маргінальність, відсутність глибокої життєвої вкоріненості молоді спонукує її до пошукової активності, часто до внутрішніх конфліктів між життєвими цінностями і стилем життя. У підсумку – схильність до афективного, незваженого сприйняття дійсності, сприйнятливості до екстремізму, радикалізму в думках і поведінці. Дуже характерним для молоді є вибір об’єктів наслідування, які не вписуються у звичне культурне тло (молодіжна субкультура).