Теорії походження суспільства.

“Стихійні соціологи” зазвичай називають три гіпотези походження суспільства:

--“еволюційну” (“праця створила людину”, перетворивши стадо в співтовариство виробників.);

--теологічну (“ Бог створив людину і заповів їй Закон”);

- космічну (“Все це справа рук інопланетян”).

Усі ці теорії однаково дискусійні, однак жодна з них не дає відповіді про “технологічні деталі” процесу творення соціального організму.

Наука пропонує наступні теорії походження суспільства:

Інструментальна. Використовуючи знаряддя праці, люди навчалися трудитися, підвищувався їх добробут. Це привело до функціонального поділу общини, закріплення розподілу праці, до появи майнових відмінностей. Виникла і почала розвиватися соціальна організація.

Сексуальна. Базується на такій особливості людини як позасезонний характер розмноження і задоволення від сексуальних зносин. Це могло приводити до спонтанного, неконтрольованого спалаху народжуваностей, який вибивав життя групи із ритму, ослаблював її, створюючи навантаження непосильні для даної групи. Встановлення контролю за народжуваністю привело до появи сім`ї і норм, які регулювали сексуальні, а поряд з тим і всілякі інші стосунки членів спільноти. Регламент відтворення привів до планування господарського життя, а відтак – до появи соціальної організації.

Кратична. Сила і розум розподілені серед людей нерівномірно. Поєднуючись із природньою експансивністю (жадібність і цікавість), ці якості перетворюються в фактори, які дозволяють певним групам зайняти лідерську позицію в групі і отримати кращу їжу, кращих сексуальних партнерів і т. ін. Лідери починають формувати і утверджувати систему правил, вшанування вождів, розподілу привілеїв, передавання влади. Норми, які спрямовані на збереження і підтримування нерівності, становлять основу соціальної організації, тобто регламентованої, впорядкованої і підконтрольної у своїй діяльності людської асоціації.

Гендерна. Базується на аналізі розподілу соціальних ролей між статями. Жінка виношує і виховує потомство тому вона “ згідно з природою” має більшу значимість і розпорядчу волю (вона навчає, передає традиції). Мужчина ж індивідуально незначний, замінний і функціонально відіграє роль “сервера” для обслуговування процесу відтворення: забезпечує житло, харчування, одяг і т. ін. Невдоволені своєю допоміжною роллю, мужчини створюють противагу жіночій монополії на відтворення – чоловічу монополію на встановлення порядку. В цьому сенсі політика – породження андрогенної цивілізації

Семантична. Будується на визнанні слабкості людини як біологічної істоти. Через це закон виживання спонукує людей до об`єднання зусиль, створення “колективного організму”, здатного вирішувати найскладніші завдання. Групова взаємодія повязана з координацією зусиль, диференціацією функцій. Це можливо тільки із розвитком спілкування, мови. Формується впорядкований світ комунікацій, система впорядкованих колективних взаємодій.

 

4. Історія свідчить, що суспільство не стоїть на місці: воно або прогресує (якщо сума позитивних наслідків крупномасштабних змін у суспільстві перевищує суму негативних), або регресує.

 

Довідково: 5 –20% -- така є критична маса людей (а також, як показали досліди, і мавп), достатня для поширення нових ідей і технологій. Цеє необхідна кількість лідерів, які поведуть країну до нового (японці тільки після війни взялися за покращання якості своєї продукції).

Прогрес буває і локальний, і глобальний (досягнення людства протягом усієї історії), регрес – тільки локальний, який охоплює окремі суспільства протягом нетривалого часу.

Л. Кербо, узагальнюючи теорії соціальної еволюції, поділяє їх на дві групи:

перша. Оптимістичні еволюційні теорії – суспільство послідовно проходить певні стадіїрозвитку, стаючи все досконалішим. Так, О. Конт виділяв теологічну (до 1300 р.), метафізичну (до сер. ХІХ ст.) і позитивну стадії. На кожній з них суспільство ставало все раціональнішим, менш агресивним і багатшим. Г. Спенсер вважав, що в основі еволюції – природній відбір. Повинні вижити “кращі” суспільства. Спенсер вважав, що фінальна стадія – розвинуті індустріальні суспільства. К. Маркс пов’язував прогрес із розвитком продуктивних сил і класовою боротьбою. Розвиток техніки виводить на арену історії нові суспільні класи: рабовласники – феодали – буржуазія – робітничий клас.

друга. Песимістичні циклічні теорії. Прогресу не існує, а натомість є цикли, у межах якихповторюється історія. Протягом усієї історії людства існує певна кількість цивілізацій (Освальд Шпенглер у книзі “Занепад Європи” виділяє їх 8, Арнольд Тойнбі в праці “Осягнення історії” – 21). Вони народжуються, розквітають, старіють і занепадають. (Лев Гумільов вважав, що кожна нація становить живий організм із циклом життя від народження до смерті приблизно 1200 років). Прихильники циклічних теорій не вбачають значного прогресу одних цивілізацій порівняно з іншими.

 

Розрізняють поступовий (реформістський) і стрибкоподібний (революційний) види соціального прогресу. Реформа – часткове вдосконалення у якійсь сфері життя, ряд поступових перетворень, які не зачіпають основ існуючого ладу.

Революція – комплексна зміна багатьох або всіх сторін суспільного життя, яка зачіпає основи існуючого ладу.

 

Реформи є: соціальні – які безпосередньо пов`язані з людьми, відображаються на їх рівні або способі життя,здоров`ї, участі в суспільному житті, доступі до соціальних благ. Наприклад, введення загальної середньої освіти, медичного страхування, допомоги по безробіттю.

економічні – реформи в економічпій сфері.

Політичні.

 

Революції – релігійні, технічні, політичні, наукові і т. ін. За своєю тривалістю вони можуть бути різними – доки не буде досягнута її ціль (Неолітична – тривала кілька тисяч років). Найбільшою революцією в історії людства вважається неолітична – приручення тварин і окультурювання рослин.

 

Неолітичну революцію звичайно порівнюють з промисловою рев. ХYIII – XIX ст. (тривала понад 100 років).

 

Типологія суспільств.

Типологія – виділення певних типів суспільств за певними подібними ознаками або критеріями.

За писемністю – дописьменні (доцивілізовані) і письменні.

За способом добування засобів існування:

1. мисливці і збирачі;

2. скотарі і городники;

3. землероби (традиційне суспільство);

4. індустріальне суспільство;

5. постіндустріальне суспільство.

За способом виробництва і формою власності (запропонована К. Марксом) – первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капітал. і комуністична.