Соціологія як наука, її предмет і методи

Лекція 1

 

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ

 

План

1. Соціологія як наука.

2. Предмет і об`єкт соціології.

3. Функції соціології.

4. Методи соціології.

 

Соціологія як наука

Соціологія (латин. societas – суспільство і грецьке logos – наука) – буквально “наука про суспільство”. Термін вперше запроваджений у середині ХІХ століття французьким філософом Огюстом Контом і спершу означав просто суспільствознавство.

Суспільні наукові дисципліни є нічим іншим як однією з вищих форм пізнання суспільством самого себе. До середини ХІХ ст. потреби соціального розвитку і внутрішня логіка розвитку науки про суспільство поставили питання про необхідність нового типу соціальних знань і нової моделі вивчення суспільства. На зміну феодально-абсолютистському ладові з його жорсткою регламентацією усього життя, приходив новий лад, що утверджував суспільство в якому торжествували ідеї рівності прав і свобод громадян, їх духовна і економічна незалежність, виборність влади.

Саме в умовах становлення громадянського суспільства виникає достатньо масова потреба в знанні, орієнтованому на описання реальних соціальних явищ і процесів. Громадянське суспільство – це змагання, компроміс диференційованих громадян. Тому виникає необхідність розглядати суспільство не як однорідну масу, а враховувати його диференційованість, розмаїтість, багатоплановість. Соціологія і стала відповіддю на потребу громадянського суспільства, що переживало період свого становлення (така потреба відчувається зараз і в Україні) в певному типі соціальної науки, яка в силу своєї достовірності, доказовості, націленості на практичний результат становить якісно нову форму соціального пізнання.

На відміну від соціальної філософії, соціологія розглядає суспільство, соціальне життя не як загальне. абстрактне поняття, а як реальність. Вона намагається оперувати такими поняттями, які піддаються більш-менш однозначній інтерпретації. Якщо для філософа, наприклад, культура – це творіння людського духа, то для соціолога – система регуляторів соціальних зв’язків і норм поведінки.

Соціологія від часу свого виникнення намагалася відрізнятися від інших наук, що вивчають суспільство. Соціологія й історія мають той самий об'єкт дослідження – суспільство, що вивчається в процесі його розвитку. Як відомо, норми поведінки, цінності, культура передаються з покоління в покоління. Дуже важливо виявити цю еволюцію, і це є областю загальних інтересів історії і соціології. Розбіжність підходів цих наук у тому, що історія намагається реконструювати минулу діяльність людей. Вона не здатна пояснити сьогодення, а тим більше - прогнозувати майбутнє. Сучасність завжди відрізняється від минулого, тому що вона є творенням нового. Завдання соціолога – «схопити», зафіксувати це нове на рівні соціально типового.

Соціологія і політологія відрізняються тим, що остання вивчає політичні процеси, політичні відносини, політичні цінності, політичну систему, політичну культуру, тобто усе, що стосується політичної сфери життя суспільства. Соціологія ж, досліджуючи людей і спільноти як суб'єкти, має справу з громадянським суспільством, що функціонує поряд з державою і стає самостійною сутністю на певному етапі розвитку людської цивілізації.

На відміну від філософії, яка підходить до вивчення суспільства умоглядно, спекулятивно (від англ. speculate – роздумувати, робити припущення), а не шляхом аналізу емпіричних фактів і наукових узагальнень; вона також відрізнялася і від психології, яка має в центрі уваги індивідуальні, а не типові прояви соціальної поведінки і взаємодії. Тим самим соціологія опинилася у складному становищі: ціле суспільство неможливо вивчати тільки емпіричними методами, оскільки неможливо вивчити і узагальнити УСІ СОЦІАЛЬНІ ПОДІЇ І ФАКТИ. Отже потрібно було вибирати: або зберегти предмет вивчення (суспільство як система), або зробити акцент на вивченні конкретних соціальних подій і фактів. В результаті в соціології виділилося два напрямки:

- академічна соціологія (філософствуюча, яка виробляє соціологічні теорії про становлення та функціонування соціальних спільнот, механізми їх життєдіяльності і функціонування), якраз її в основному викладають студентам;

- прикладна соціологія (вивчає конкретні соціальні події і факти), важко знайти людину, яка не чула про соціологічні опитування, анкети і т. ін.

В одному із творів давньогрецького поета Архілоха є такий рядок: “Лис знає багато речей, а їжак знає тільки одну велику річ”. Якщо застосувати цю метафору у даному випадку, то соціолог-прикладник нагадує лиса. який шукає здобич всюди, де може її знайти; представник академічної соціології, як їжак скручується в клубок, зосереджуючись на власній теорії і відмовляючись від усього, що суперечить його концепції.

 

Соціологія така сама наука, як, скажімо, астрономія, фізика чи хімія. Соціологія творить теорії, які пояснюють суспільне життя. Однак, дослідження життя людей є складніше, ніж дослідження атомів, молекул чи небесних тіл. Люди є значно менш стабільні – змінюються навіть в процесі дослідження. Особливо помітні зміни сталися у людських суспільствах від часу промислової революції.Значні зміни відбулися навіть у найінтимніших сферах людського життя. Так, Ентоні Гідденс наводить приклад, що тільки у новітні часи у Європі на любов і сексуальність стали дивитися як на тісно пов`язані почуття. У середновічній Європі чоловіки та жінки брали шлюб, щоб утримати власність у руках родини або задля народження і виховання дітей, які працюватимуть у сімейному господарстві. Романтичне кохання не можна вважати за природне для людини: воно формується під дією широких суспільних та історичних впливів.

Але буває, що навіть саме дослідження схиляє людей до зміни поведінки. Досить часто трапляється так, що оголошені результати соціологічного дослідження спонукують людей до зміни раніше виявлених прихильностей.

Не випадково політичні суб’єкти, котрі замовляють соціологічні дослідження зацікавлені в тому, щоб результати цих досліджень показували, що у громадській думці вони виглядають привабливіше, ніж є насправді.Тим самим вони хочуть вплинути на цю ж громадську думку, примусити людей повірити у те, що їх підтримає значна частина суспільства, а отже, ця організація є гідною поваги, бо на думку пересічної людини“багато людей водночас помилятися не може”, “більшість завжди права”.

 

Соціологічне мислення

Люди звичайно не задумуються наскільки на їх повсякденне життя впливає хід людської історії. Вони надто зайняті своїми проблемами.

Завданням же соціологічних студій є вихід за межі особистих обставин і поміщення їх у ширший контекст. Райт Міллз назвав це соціологічним мисленням, яке дозволяє зрозуміти велику історію з точки зору її ролі в особистому житті з урахуванням різноманітності особистостей.

Особа споглядає світ під своїм вузьким, обмеженим кутом зору, який визначений і обмежений її соціальним колом. Райт Міллз наполягає, що соціологія повинна сконцентруватися на ширших суспільних силах, які впливають на особу.

Конкретна людина відповідає за скоєння злочину чи за те, що її звільнили з роботи. Але ці проблеми стають соціальними, якщо людина вчинила злочин тому, що виросла в середовищі де подібна поведінка вважалася нормою або навіть геройством; або коли людину звільнили з роботи через незалежні від нього причини.

Якщо придивитися пильніше, то соціально зумовленими виявляються навіть такі вчинки людей, які здаються дуже індивідуальними і приватним. Якщо запитати людей, чому вони одружилися саме зі своїм шлюбним партнером, звичайно отримаємо відповідь, що кохають його,саме з ним (нею) відчувають себе щасливими. Мало хто задумується, однак, що існують суспільні норми, які суттєво звужують і обумовлюють коло людей, з числа яких особа може зробити свій вибір (раса, нація, соціальний клас, освіта і т. ін.).

Необхідно розрізняти соціологічну проблему і соціальну проблему. Ми говоримо про соціологічну проблему, коли намагаємося пояснити щось у соціальній поведінці за допомогою соціологічної теорії. Соціологічні проблеми охоплюють і позитивні і негативні суспільні явища: чому, наприклад, не розпадаються сім’ї, незважаючи на труднощі сімейного життя? Або як змінюється становище жінки в сучасному суспільсті?

Соціальна проблема – це те у соціальній поведінці, що спричиняє соціальне тертя, дискомфорт і вимагає колективних зусиль для його вирішення (бідність, хвороби, злочинність, самотність і т. ін.)

 

Як кожна наука соціологія має об`єкт і предмет.

Об`єкт науки – це вибраний, вмотивовано обмежений елемент реальності, котрий виявляє свою виділеність з оточуючого середовища. Інакше кажучи, це область оточуючої дійсності на котру спрямований дослідницький пошук. Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура та ін. – все це об’єкти відразу багатьох наук. Так, тваринний світ може бути об’єктом вивчення біології, зоології, зоопсихології, палеонтології та ін. Людина, суспільство, культура, етнос та ін. поряд із соціологією вивчаються історією, психологією, етнографією, культурологією та ін.

Об`єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія та ін.), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища.

Об`єктом соціології є:

суспільство (і глобальне, світове співтовариство і національне співтовариство),

соціальні спільноти – реально існуючі сукупності індивідів, котрі характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи і т. ін.),

соціальні інститути – сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

Предметом науки є логічно взаємопов`язана і несуперечлива система фундаментальних понять, які описують частину об`єктивної реальності на яку націлені методи вивчення даної науки.

Премет дослідження існує тільки у голові дослідника, тобто повністю залежить відсамого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження ми абстрактно виділяємо певні сторони об’єкта і намагаємося вивчити їх, враховуючи або не враховуючи вплив інших, не виділених нами сторін. Тобто кожному об’єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Наприклад, людина як об’єкт існуючої незалежно від нас дійсності може зацікавити анатома з точки зору своєї будови: система кровообігу, скелет, м’язи і т. ін.; лікаря – як організм, складна система, яку належить підтримувати у рівновазі; психолог, письменник, філософ можуть зацікавитися ще іншими сторонами життя і діяльності людини.

Предмет соціології – це концептуальна схема соціальної реальності у якій її головні елементи зведені в систему і логічно виводяться одні з одних. Львівський соціолог Наталія Черниш пропонує наступне визначення:

Соціологія – наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини та взаємодія, а також про соціальну людину – творця цих соціальних спільнот і головного суб`єкта історичного розвитку.

Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямків, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати визначення предмета соціології справа непроста. Ентоні Гідденс вважає, що “Соціологія – наука про соціальне життя людини, груп і суспільств”;

на думку Пітіріма Сорокіна “Соціологія це наука, яка вивчає життя і діяльність людей, котрі живуть у суспільстві, а також результати їхньої спільної діяльності”.

Ноел Смелзер визначав предмет соціології як “наукове вивчення суспільства і соціальних відносин”. Він виділив дві предметних зони – мікросоціологію і макросоціологію. Дослідник в області мікросоціології фокусує свою увагу на індивідах, їх поведінці, мотивах і тих сенсах, які люди вкладають у взаємодію. Макросоціологія описує крупні закономірності у розвитку суспільства, взаємодію основних елементів суспільної системи.

 

Функції соціології

Функція (лат. functio – виконання, відповідність, здійснення, відображення) – обов’язок, значення, призначення, роль. Зв’язки соціології з життям суспільства, її соціальна роль визначається насамперед тими функціями, які вона виконує. Найважливішими з них є наступні:

1. Теоретико-пізнавальна. Забезпечення приросту нового знання про всі сфери суспільного життя, узагальнення суспільних явищ та процесів.

2. Описово-інформаційна. Систематичний опис і накопичення матеріалу на основі якого робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення і т. ін.

3. Прогностична. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням коротко- або довготермінового прогнозу розвитку досліджуваного об`єкта.

4. Соціального планування і соціальної технології. Визначення оптимального шляху виршення соціальних проблем та методів і прийомів процедури управлінських рішень.

Дослідницька діяльність є неможливою без використання певних методів. Метод – (з грецької, methodos – букв. «шлях до чого-небудь») це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта. Методи – це правила за якими здійснюється дослідницька діяльність, вони мусять бути стандартними й однозначними; якщо немає стандартизації й однозначності – немає правил, а немає правил – немає методу; немає методу – немає логіки.

Методи соціології

У соціологічних дослідженнях розрізняють методи теоретичні й емпіричні (практичні).

а) Теоретичні методи

Їх ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисципліни: і хімія, і математика, і фізика, і астрономія, історія та ін. Вони включають у себе основні процедури логіки, вимоги до обгрунтування знання, правила виведення висновків і т. ін.

До теоретичних методів, наприклад, можна віднести наступні:

абстрагування – сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного, конструювання ідеальних об`єктів;

системно-структурний метод – розгляд об’єкта пізнання як системи, що складається зі структурних елементів з визначеними функціями;

порівняльний (компаративний) – встановлення подібності на підставі конкретних фактів;

типологічний – групування фактів у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак) та ін.

б) Емпіричні (практичні) Саме вони складають науковий аппарат для вивчення конкретних соціальних подій і фактів.

При зборі первинних даних використовують чотири основних методи, кожен з яких має по два основних різновиди:

Опитування (анкетування та інтерв`ювання),

Аналіз документів (якісний і кількісний (контент-аналіз),

Спостереження (невключене і включене),

Експеримент (контрольований і неконтрольований).

Охарактеризуємо емпіричні методи трохи детальніше:

Опитування

Анкетування. Анкета (фр. enguete – розслідування) – впорядкований за змістом і формою набір питань та висловлювань, втілених у вигляді питального листка чи багатосторінкового опитувальника. Анкетою не можна назвати будь-який перелік запитань. Так, запитання журналіста не вважаються анкетою, попри те, що вони є і послідовні, і логічні. Анкета мусить бути звернена до багатьох людей, яких опитують стандартно. Логіка побудови питань в анкеті відповідає цілям дослідження і націлена на отримання тільки такої інформації, яка перевіряє певні гіпотези.

Анкетування буває суцільним (напр. перепис населення – треба відзначити, що це дуже дорогий захід) і вибірковим. Вибірка має максимально точно відображати всі основні параметри тієї соціальної групи, яка вивчається вченими. Наприклад, Інститут Геллапа у США регулярно опитує 1,5 – 2 тис. осіб, отримуючи досить достовірні дані про все населення країни – 240 млн. американців. Ці 1,5 – 2 тис. опитаних осіб підбираються таким чином, щоб вони якомога точніше у пропорційному відношенні відображали населення країни Тобто, якщо в країні 50% становлять жінки і 50% -- чоловіки, з них, скажімо 30% пенсіонери, а 15% -- жителі сіл, то вибірка повинна максимально точно відповідати цим даним. І чим більше вибірка відповідатиме структурі досліджуваної групи, тим точнішою, або, інакше кажучи, репрезентативнішою вона буде.

Про значення репрезентативності вибірки свідчить такий приклад, який уже став хрестоматійним. Перед президентськими виборами 1931 року американський літературний журнал провів опитування, щоб з’ясувати, хто із кандидатів переможе на президентських виборах – Рузвельт чи Лендон. Журнал розіслав 10 млн. анкет. При цьому адреси були взяті із телефонних книг. Али організатори анкетування не врахували, що наявність телефона передбачає приналежність до певного соціального прошарку домовласників. А це породжує певний тип соціальних очікувань. В результаті, здійснивши величезну роботу по розсиланню й опрацюванню анкет, витративши великі кошти, журнал помилився, передбачивши впевнену перемогу Лендона. А нікому на той час ще не відомий Дж. Геллап на підставі опитування тільки 3000 осіб передбачив правильний результат виборів з точністю до 3,5%.

Інтерв’ювання Якщо анкету респондент заповнює самостійно, то в інтерв’ю запитання зачитує йому підготовлений спеціаліст. Інтерв’ю буває стандартизованим – коли формулювання питань і їхній порядок є строго фіксованими і інтерв’юер немає права їх змінювати (напр. телефонне інтерв’ю), а також нестандартизованим, яке нагадує журналістське. Результати останнього практично не піддаються стандартизованому опрацюванню, його мета – отримання у експертів з певного питання інформації про незнайоме явище, поглиблення проблеми, з’ясування подробиць, які неможливо виявити шляхом стандартизованого інтерв’ю.

Аналіз документів

Документом у соціології називають будь-яку інформацію, зафіксовану у друкованому чи рукописному тексті, магнітній стрічці, фото- чи кіноплівці, картині, малюнку і т. ін. Таким чином тут поняття „документ” є ширшим, ніж, скажімо, у юриспруденції чи практиці державного управління. Розрізняють якісний і кількісний аналіз документів.

Якісний – тлумачення документів, їх всебічна інтерпретація шляхом з’ясування основних думок та ідей конкретного тексту.

Кількісний (контент-аналіз) – формалізований метод інтерпретації текстів. Використовується для вивчення масивів однорідних документів (газети, ТБ, радіо, анкети, платформ політичних і громадських організацій). При застосуванні даного методу, спершу вибирається певна смислова одиниця – символ, термін чи поняття, виражені у слові чи словосполученні – і підраховується у якому контексті (позитивному, негативному чи нейтральному) і як часто вона вживається в аналізованому документі. Наприклад, американський соціолог Гарольд Лассуел під час Другої світової війни, використовуючи такий метод довів, що газета „Істинний американець” є профашистськи тенденційною.

Спостереження

Включене спостереження – коли спостерігач безпосередньо присутній у групі, яку він спостерігає (в групі страйкарів чи пікетувальників, або у будь-якій іншій соціальній групі). Так, наприклад, В. Ольшанський, будучи співробітником Інституту філософії СРСР, з метою глибшого вивчення ціннісних орієнтацій та ідеалів робітників, поступив на завод і пропрацював там робітником більш як півроку.

Невключене спостереження – коли спостерігач безпосередньо не присутній у групі, яку він спостерігає.

Перевагою цього методу є безпосередність вражень дослідника, активне продукування гіпотез в процесі спостереження.

До недоліків методу спостереження відносять неможливість гарантувати репрезентативність даних через те, що неможливо охопити спостереженням велику кількість явищ і через значну ймовірність помилок при інтерпретації подій. Тому застосовують в поєднанні з іншими методами збору інформації.

Експеримент

Його застосування в соціології досить обмежене. Серед багатьох вчених побутує думка про неможливість застосування експериментальних методів при аналізі соціальної проблематики. Однак науці відомі, наприклад, соціальні експерименти Роберта Оуена, Фредеріка Тейлора чи Елтона Мейо. Нарешті, відомі експерименти, які ставило саме життя: соціальні революції, реформи, експерименти в рамках різних соціальних груп і царин суспільного життя – педагогіки, економіки, права та ін.

Серед соціальних експериментів вирізняють природні і штучні. Природні – ті, що виникають незаплановано, стихійно. Наприклад, існує гіпотеза про те, що зі скасуванням колгоспів в українському селі відбудеться перехід до фермерського типу господарювання. Процес ліквідації колгоспів у багатьох областях нашої країни уже завершено. Чи увінчається експеримент по скасуванню колгоспної системи успіхом (а дана акція є фактично масштабним соціальним експериментом), ми дізнаємося уже в найближчі роки.

Штучний експеримент має значно менші масштаби. Як правило він ставиться на малій групі, або в обмеженому регіоні і його перебіг є контрольованим. Один із варіантів: створюють дві групи – експериментальну і контрольну. В першій запроваджують певні зміни, а у другій – залишають все по-старому. Контрольна група служить еталоном для порівняння.

Література:

1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М., 1993.

2. Волков Ю., Мостовая И. Социология. – М.,1998.

3. Витаньи И. Общество, культура, социология. – М., 1984.

4. Гідденс Ентоні. Соціологія. - К.: Основи, 1999.

5. Громов И., Мацкевич А., Семенов В. Западная социология. – СПб., 1997.

6. История теоретической социологии. В 4-х т. М., 1995-1998.

7. Кравченко А. И. Социология. - Екатеринбург: Деловая книга. - 1998.

8. Общая социология. Под общ. ред. д.ф.н. проф. А. Эфендиева. – М., 2000.

9. Парникель Ю.Л. Прикладная социология. – Псков, 1997.

10. Радугин А., Радугин К. Социология. Курс лекций. - М., 1996.

11. Смелзер Н. Социология. - М., 1994.

12. Социология – наука об обществе. - Харьков, 1996.

13. Фролов С. Социология. Учебник для высших учебных заведений. – М., 1994.

14. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Вип. 1-6. – Львів, 1996.

15. Щедровицкий Г.П. Проблемы методологии системного исследовании. – М., 1978.

16. Goodman N. Introduktion to Sociology. – New York, 1992.

Контрольні питання

1. Дайте визначення соціології як наукової дисципліни.

2. Де використовують соціологічні знання?

3. Дайте визначення об’єкта соціології.

4. Зобразіть у вигляді схеми членом яких соціальних спільнот є Ви.

5. Як визначають об’єкт соціологічного дослідження?

6. Дайте визначення предмета соціології.

7. Дайте визначення соціального інституту за Г. Спенсером.

8. Назвіть функції, які виконують сімейні, обрядові, політичні, релігійні, професійно-промислові соціальні інститути.

9. Як Ви розумієте термін “соціологічне мислення”?

10. Поясніть чим соціологія відрізняється від інших суспільних наук.

11. В чому полягає специфіка соціологічного підходу до вивчення соціальних явищ?

12. Охарактеризуйте основні функції соціології.

13. Наведіть приклади реалізації конкретних функцій соціології.

14. Що таке метод?

15. Що таке методологія дослідження?

16. Охарактеризуйте теоретичні методи соціології. Наведіть приклади.

17. Назвіть і охарактеризуйте методи отримання інформації у прикладному соціологічному дослідженні.

18. Класифікуйте методи емпіричного дослідження.

19. Чим відрізняються анкетування та інтерв’ювання?

20. Що таке вибірка в соціологічному опитуванні?

21. У чому ососбливість включеного і невключеного спостереження?

 

 

Факультет, на якому читається дисципліна	На всіх факультетах
Спеціальність	На всіх спеціальностях
Спеціалізація	На всіх спеціалізаціях
Курс	1, 3
Кафедра	Кафедра історії і політології
Викладачі, що читають дисципліну	Кухар В. М., Сова А.О.
Назва дисципліни	Соціологія
Тема	ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА США
Вид матеріалів:	Конспект лекцій
Назва файлу	Sociologia 2-3

Лекція 2

На відміну від Огюста Конта і Еміля Дюркгейма вважав, що закони суспільства є принципово відмінними від законів природи. А тому необхідно розвивати два типи наукового знання – науки про природу (природознавство) і науки про культуру (гуманітарне знання). Соціологія ж – на його думку – перебуває на межі між цими двома сферами і повинна запозичити у природничих дисциплін причинно-наслідкове пояснення дійсності і дотримання точних фактів, а у гуманітарних – метод розуміння і віднесення до цінностей. (Розуміння – вживання у внутрішній світ індивідів, розуміння їх думок і переживань. Вебер вважав особистість основою соціологічного аналізу. Він вважав, що такі складні поняття як держава, релігія, капіталізм можуть бути осмислені тільки на основі аналізу поведінки індивідів. Але як виділити головне, спільне в індивідуальних переживаннях людей? Таким критерієм, згідно Вебера, є «ваднесення до цінностей». Цінності можуть бути теоретичними – істина, політичними – справедливість, моральні – добро, естетичні – краса.і т. ін. Але якщо вони мають значення для всіх досліджуваних субєктів, то вони – надсубєктні, тобто мають абсолютне значення в рамках досліджуваної епохи.).

Головним інструментом пізнання у Макса Вебера виступають «ідеальні типи» Це такі конструкції, схеми соціальної дійсності, які існують в уяві учених. Вони містять її найбільш істотні, типові риси і можуть служити еталоном для порівняння з ними соціальної історичної реальності (Макс Вебер оперував такими ідеальними типами як «капіталізм», «бюрократія», «релігія» і т. ін.).

Порівняно з Карлом Марксом, Макс Вебер надавав набагато меншої ваги класовому конфлікту і впливові економіки на суспільне життя. У книзі «Протестантська етика і дух капіталізму» (1904 - 1905) він виявив взаємозв`язки між соціальною організацією і релігійними вартостями. Віра спонукувала протестантів до самовідданої праці, ощадливості, особистої відповідальності за свій життєвий шлях, Ці якості сприяли розвитку сучасного капіталізму. Капіталізм, на думку Вебера, сформувався і поширився у процесі розвитку науки, сучасної технології і бюрократії та раціоналізації суспільства, тобто його організації згідно з принципами ефективності та на базі технічних знань.

Сучасні соціологічні теорії

Сучасна соціологія базується на теоріях, описаних вище. Однак із розвитком соціологічної науки зростає її спеціалізація. Соціальна реальність є дуже складною і різноплановою, а тому існує багато різних шляхів зрозуміти її і жоден з них не є вичерпним. Тобто, вчений не може і не прагне осягнути всі можливі підходи до вирішення якоїсь наукової проблеми Так як їжак, що скручується в клубок, відгороджуючись від усього світу і концентруючись на чомусь одному, своєму, так і учений-соціолог зосереджується на власній теорії і відмовляється від усього, що суперечить його концепції.

Виходячи з цього, американським вченим Томасом Куном було запропоновано поняття парадигма. Парадигма – це сукупність переконань, цінностей і методів, які визнаються певним науковим співтовариством. Пардигма в соціології – це певний ціннісно-нормативний підхід, який визначає кут зору крізь призму якого відстежується, аналізується та узагальнюється соціальні явища та процеси. Це певне науково-теоретичне, концептуальне та методологічне бачення світу, яке скеровує під певним кутом зору науковий підбір проблем та емпіричного матеріалу, що обгрунтовує теорію.

Поняття парадигма є ширшим за поняття теорія чи концепція. В рамках сучасної соціології можна виділити структурні парадигми, які включають в себе теорії макрорівня та інтерпретативні парадигми, що включають теорії мікрорівня.

Теорії макрорівня

Теорія структурного функціоналізму. Її засновником є американський вчений Толкотт Парсонс (1902 – 1979). Він починав свою карєру як економіст у Гарварді. Стажувався в Німеччині де познайомився з теоріями Вебера, Зіммеля, Тьонніса. Повернувшись до Гарварда, почав викладати на факультеті соціології, щойно організованому П. Сорокіним. Основні праці: “Структура соціальної дії” (1937), “Соціальна система” (1951), “До загальної теорії дії” (1951).

Якщо намагатися знайти якусь “точку відліку” розвитку соціологічної теорії у ХХ ст., то найбільш придатною для цього виявиться теорія Т. Парсонса. Його всеохоплюючий синтез підвів риску попереднього соціологічного знання і намітив шляхи його дальшого розвитку. Після Парсонса навіть ті соціологічні школи, які спиралися на інші концепції не могли залишити його теорію поза увагою.

Згідно теорії Парсонса, реальність, попри те, що є неосяжною, організована логічно і раціонально, має системний характер і завдання теорії полягає у тому, щоб побудувати несуперечливі схеми у які вкладається усе некопичене знання і встановити логічні зв`язки між усіма попередніми теоретичними побудовами соціологів. Тому основна частина робіт Парсонса прсвячена переведенню інших теорій і результатів чужих досліджень на власну термінологічну мову.

Центральне поняття соціальної структури – рівновага. Суспільство в рівновазі – суспільство без конфлікту, в якому кожен виконує свою функцію, знає свою роль. Повної рівноваги досягнути неможливо, але суспільство повинно до цього прагнути.

Роберт Мертон удосконалив і модифікував функціоналізм Парсонса. Він доказав, що організація може мати як явні функції, так і латентні (приховані). Явні – це ті, які відомі учасникам даного виду суспільної діяльності, латентні – ті, про які учасники не знають. Як приклад Мертон наводить «танець дощу» індіянців племені гопі з Нью-Мексико. Гопі вірять, що даний танець примусить пролитися дощ на їхні поля (явна функція). Однак танець дощу, який притаманний тільки цій суспільній групі і ніякій іншій – згуртовує їх, сприяє усвідомленню своєї єдності, «інакшості» від усіх інших людей (прихована функція). Мертон розрізняє також дисфункції – негативні дії, які загрожують цілісності суспільства.

Мертон твердить, що не всі соціальні структури є функціональними для суспільства, деякі з них можна вилучити без шкоди для суспільної структури, наприклад, Коста-Рика не має такого елемента суспільної структури, як армія.

Соціологія, за Мертоном, повинна вивчати ступінь реальної інтегрованості суспільства, явні і приховані функції соціальних інститутів, пояснювати соціальну організацію і поведінку людей. Йому належить ідея, що суперечності у суспільстів можна подолати шляхом зміни соціальної структури і запровадження нових організацій.

Критики структурного функціоналізму звертають увагу на її слабкі сторони, наприклад, неоднозначність такого терміну як суспільна рівновага. Запозичений з біології, у якій ознаки браку рівноваги легко виміряти, наприклад зміни температури тіла чи кров’яного тиску, він є дуже неоднозначний щодо суспільства (та сама структура може бути функціональною для однієї частини суспільства і дисфункціональною для іншої, наприклад, різні релігійні конфесії в одному суспільстві). Ще однією критичною думкою щодо структурного функціоналізму є та, що дана теорія, яка трактує стабільність як щось вище і визнає суспільні зміни деструктивними, є внутрішньо консервативною. Структурний функціоналізм підтримує існуючий суспільний лад, а його критики вважають, що зміни є необхідними для суспільного розвитку.

Альтернативою для структурно-функціоналістських поглядів є теорія конфлікту. Її засновником вважається Карл Маркс, який наголошував на взаємній боротьбі антагоністичних суспільних класів. Сучасні теоретики Ральф Дарендорф (нар.1929 р.), Чарльз Райт Міллз (1916-1962), Льюїс Козер (нар. 1913 р.) не концентрують усю свою увагу на конфлікті між суспільними класами, вважаючи не менш важливими за сучасних умов й інші види конфліктів: між різними расовими, етнічними, релігійними і статевими групами.

Льюїс Козер вважає, що конфлікт є внутрішньо притаманний суспільству і відіграє не тільки деструктивну, але й стабілізуючу роль: конфлікт робить чіткішими певні базові вартості суспільства, дозволяє різним суспільним групам краще пізнавати один одного і тим самим сприяє їх зближенню; конфлікт із зовнішнім ворогом допомагає підтримувати згуртованість суспільства в цілому. Козер обгрунтовує подвійну роль конфлікту у внутрішньому згуртуванні групи: внутрішня згуртованість зростає, якщо група вже достатньо інтегрована і якщо зовнішня небезпека загрожує усій групі і сприймається усіма членами групи, як спільна загроза. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають дорогу інноваціям.

Козер намагався поєднати теорію конфлікту із теорією структурного функціоналізму з тим, щоб подолати недоліки останнього і створити синтетичну теорію.

Ральф Дарендорф жезапропонував нову всеохоплюючу теорію соціального конфлікту, відому як конфліктна модель суспільства. Суть її у наступному: кожне суспільство постійно змінюється, а зміни означають конфлікти нового зі старим; конфлікти всюдисущі. Картина соціального світу, з точки зору Дарендорфа, становить поле бою багатьох суспільних груп, які борються між собою, зникають і виникають, створюють і руйнують різноманітні альянси. Суспільства відрізняються одне від одного не наявністю чи відсутністю конфліктів, а тільки різним відношенням до них з боку влади. У демократичному суспільстві переважають раціональні методи їх врегулювання.

Якщо функціоналісти звертають увагу передусім на позитивні сторони існування певного соціального укладу, то конфліктологи розглядають суспільство як динамічне утворення, всі елементи якого перебувають у стані боротьби. Критики теорії конфлікту вказують на радикалізм її представників, їхню тенденцію концентрувати свою увагу на аспектах, котрі поділяють і конфронтують суспільство, не помічаючи процесів гармонізації суспільних взаємин.

 

Теорії мікрорівня

Символічний інтеракціонізм. Засновником цієї теорії вважається Джордж Герберт Мід (1863-1931). Його головна книга “Розум, Я і Суспільство” (1934) була створена вже після смерті автора його учнями, на базі студентських конспектів його лекцій.

Символічний інтеракціонізм грунтується на твердженні, що інтеракція (взаємодія) є головним у суспільному процесі. Все інше – і соціальний світ, і оточуюче середовище, і сам індивід – є похідним від взаємодії індивідів. Взаємодія відбувається через символи – мову, жести, письмо, знаки.

Найкоротше основні постулати цієї теорії викладені в праці Герберта Блумера “ Символічний інтеракціонізм: перспективи і метод” (1969):

1. людська діяльність здійснюється щодо об’єктів на підставі тих значень, якими вони (люди) їх наділяють;

2. ці значення є продуктом соціальної взаємодії (інтеракції) індивідів;

3. ці значення змінюються і застосов