Етноцентризм і культурний релятивізм

Тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур з позиції сприйняття власної культури як центральної називають етноцентризмом (термін введено американським вченим Вільямом Самнером (“Народні звичаї”. 1906).

З погляду соціології, етноцентризм є функціонально доцільним, позаяк він сприяє згуртуванню спільноти. Вияви етноцентризму можна спостерігати у сім’ях, навчальних закладах, фірмах, політичних партіях, релігійних конфесіях та ін. Усвідомлення приналежності до „кращих людей” служить своєрідним „соціальним клеєм”, який скріплює колектив. Жоден народ не зможе розвиватися стійко і стабільно, якщо не буде поважати і підтримувати свої норми, вартості, звичаї. Але етноцентризм може набувати і деструктивних форм, таких як ксенофобія (страх і неприйняття чужих звичаїв), шовінізм (визнання переваги своєї культури, свого народу над іншими культурами і народами).

Культурний релятивізм – оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, вартості) можлива тільки в рамках даної культури (наприклад, багатожонство не може бути прийняте і оцінене в рамках християнської культури). В Європі заведено працювати в офісах за щільно закритими дверима, в Америці – навпаки. Тому, якщо працівник з Європи потрапляє на роботу у США, йому може здатися, що за ним пильнують, стежать, йому не довіряють. Американцю ж у Європі може здатися, що від нього ховаються за щільно зачиненими дверима.

Роздуми італійського ученого і письменника Умберто Еко у полемічному есе “Священні війни: пристрасть і розум”, написаному з приводу нападу арабських терористів на США у вересні 2001 року, є якраз зразком аналізу ситуації з позицій культурного релятивізму. Він звертає увагу на те, що причиною усіх релігійних воєн протягом віків завжди служили поверхові протиставлення, на зразок Ми і Вони, чорне і біле, добрі і злі.

“...Захід давно почав цікавитися іншими цивілізаціями - це було потрібно для успішної економічної експансії. Греки називали своїх сусідів, які не говорили грецькою, варварами - тобто заїками, начебто ті і зовсім не вміли говорити. Однак і серед греків траплялися розсудливі люди - наприклад стоїки, котрі помітили, що, хоча варвари і використовують інші слова, вони виражають з їх допомогою такі самі думки, які самі греки.

У другій половині XIX століття з'явилася культурна антропологія, що поставила своєю метою загладити провину Заходу перед іншими культурами, особливо перед тими, котрі Захід вважав варварськими, - перед примітивними народами і суспільствами без писаної історії. Задача культурної антропології полягала в тому, щоб указати на існування точки зору, відмінної від точки зору західної культури. Антропологи заявляли, що цю іншу точку зору варто приймати всерйоз, не ставитися до неї зневажливо і не придушувати її.

Перш ніж стверджувати, ніби-то одна культура краща за іншу, потрібно установити критерії оцінки цих культур.

Культуру можна об'єктивно описати, сказавши, наприклад, що її представники поводяться певним чином, вірять у духів, або у єдиного всюдисущого Бога; живуть сімейними кланами, як велить їм традиція; вважають красивим носити сережки в носі (це може стосуватися, наприклад, і сучасної молодіжної західної культури); вважають свиню нечистою твариною; роблять собі обрізання; вирощують собак на забій, або, як англійці й американці дотепер думають про французів, - їдять жаб.

Зрозуміло, антропологи розуміють, що їхня об'єктивність завжди обмежена безліччю факторів. Критерії оцінки залежать від наших власних коренів, переваг, звичок, пристрастей, від нашої системи вартостей. От приклад: чи вважаємо ми, що продовження людського життя з 40 до 80 років має сенс? Особисто я вірю, що має, однак багато містиків можуть заперечити мені, що життя святого Луїджі Гонзага, котрий дожив усього до 23 років, було набагато повнішим, ніж життя якого-небудь безглуздого ненажери, що дотяг до 80.

Чи віримо ми у доцільність технологічного прогресу, глобалізації торгівлі й удосконалювання транспортних засобів? Багато хто вірить, вважаючи нашу технологічну цивілізацію вищою ніж інші. Разом з тим, усередині західної культури є люди, які прагнуть жити в гармонії з природою, готові відмовитися від літаків, машин і холодильників, які бажають плести кошики і подорожувати пішки з одного села в інше заради збереження озонового шару Землі.

Отже, щоб стверджувати, ніби-то одна культура є кращою за іншу, недостатньо просто описати цю культуру (як це роблять антропологи). Стверджувати подібне можна тільки перебуваючи всередині своєї власної системи цінностей, системи, від якої, як нам здається, ми не можемо відмовитися. Тільки з такого погляду ми можемо сказати, що одна культура - наша власна – краща за іншу. Краща для нас.

Наскільки абсолютним можна вважати критерій технологічного прогресу? У Пакистану є атомна бомба, а в Італії її немає. Чи означає це, що італійська цивілізація гірша за пакистанську і краще жити в Ісламабаді, ніж в Аркорі?

Бен Ладен не виявив жодного милосердя до жителів Нью-Йорка, талібы знищили кам'яні статуї Будди, але ж і у Франції свого часу була Варфоломіївська ніч. Хоча сьогодні це нікому не дає підстав вважати французів варварами.

Історія - як двогострий меч. Турки любили насаджувати людей на кіл (а це нікуди не годиться), але візантійці виколювали очі своїм родичам, а католики живцем спалили Джордано Бруно. Бен Ладен і Саддам Хусейн - вороги західної цивілізації, але усередині самої західної цивілізації були такі люди, як Гітлер і Сталін.

Історія не може служити критерієм оцінки цивілізацій. Відповідь треба шукати в сучасності. Один із найбільш гідних поваги аспектів західної культури (вільної і плюралістичної - а це і є цінності, котрі ми вважаємо найголовнішими й найістотнішими) полягає в тому, що вона вже досить давно допускає співіснування різних, нехай навіть і різновекторних, критеріїв оцінки різних проблем”.

 

Культурні універсалії

Незважаючи на велику розмаїтість культур, соціологи, культурантропологи, психологи виявили певні елементи, обов’язково присутні у кожній соціальній культурі – культурні універсалії. Дж. Мердок (Murdock J. Culture and society. 1965), зокрема, виділив приблизно 60 універсальних компонентів культури (елементів властивих усім видам культури): мова, спорт, танці, звичай прикрашати тіло, освіта, ритуали похоронів та весіль, звичай дарувати подарунки та ін. Для різних культур властиві різні види спорту чи способи прикрашати тіло, але ці елементи є у ВСІХ культурах. Вважають, що культурні універсалії сформувалися на базі біологічних факторів, таких як наявність двох статей, безпомічність немовлят, фізіологічні потреби та ін.

Різні форми культури в рамках одного суспільства

Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, соціологи розрізняють три форми культури: елітарну, народну і масову.

 

Елітарна культура – створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення, професійними творцями. До неї можуть бути віднесені серйозна музика (А. Шнітке, С. Губайдуліна) концептуальний живопис (Д. Поллок, П. Пікассо), скульптура (О. Архипенко, Д. Мур) чи театр (Е. Іонеско), високоінтелектуальна література (М. Пруст, Д. Джойс). Як правило вона випереджує рівень запитів середньоосвіченої людини. Коло її споживачів – високоінтелектуальна частина суспільства. Коли рівень освіченості суспільства зростає, розширюється коло споживачів елітарної культури

 

Народна культура (фольклор) – створюється анонімними творцями, які не мають професійнрї підготовки. Народна культура є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. Вона включає міфи, легенди, пісні, танці, казки і т. ін. Фольклор чітко локалізований, тобто пов’язаний з традиціями певної місцевості.

 

Масова культура створюється професійними творцями і поширюється з допомогою електронних носіїв (радіо, ТБ, магнітофони, комп’ютери і т. ін.). Час її появи приблизно середина ХХ ст. Головною ознакою масової культури є її вторинна (на відміну від історично сталої) система культурних цінностей, призначених для масового споживання. Вона відрізняється високим рівнем стандартизації музичних, кінематографічних та ін. зразків, що культивують типові ціннісні орієнтації.

Масова культура несе в собі фундаментальну суперечність: з одного боку вона через майже необмежені можливості репродукування робить доступними для широких мас досягнення світової культури, а з другого боку – ці досягнення подаються у спрощеному, полегшеному, “усередненому” вигляді, що не лишене сприяє підвищенню інтелектуального рівня її споживачів, а навпаки, знижує рівень аналітичного сприйняття дійсності.

Різновидністю масової культури є кіч, тобто несмак (від нім. kitschen – халтурити, створювати низькопробні твори) так зневажливо називають сентиментальщину, низькопробність, у літературі – це чтиво, у малярстві – мазня.

В кожному суспільстві існує домінуюча культура – сукупність вартостей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

Позаяк суспільство складається із багатьох груп – національних, демографічних, професійних та ін.—поступово у кожної з них формується в рамках домінуючої культури своя система вартостей і правил поведінки. Частина загальної культури, система вартостей, традицій і звичаїв, притаманних великій соціальній групі називають субкультурою. Наприклад, молодіжна субкультура, субкультура глухонімих,. субкультура національної меншини чи якої-небудь професійної групи (моряків, вчителів). Субкультура відрізняється від домінуючої культури поглядами на життя, манерами поведінки, одягом, звичаями, сленгом (специфічні слова і вирази, притаманні представникам певних суспільних груп).

Якщо субкультура не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не сприймає пануючих у суспільстві вартостей, входячи з ними у конфлікт, ми називаємо її контркультурою (наприклад, субкультура хіппі, панків, наркоманів, алкоголіків, волоцюг).

В останні роки набула поширення теорія, висунута американським соціологом Кеннетом Боулдінгом про становлення в сучасному світі суперкультури – культури автострад, хмарочосів, новітніх агротехнологій, Інтернету. Вона характеризується глобальним розиахом. У неї є світова мова – англійська і власна ідеологія – наука. Національні культури, все більше перетворюються на приватну справу окремих соціальних груп.

Соціальні функції культури.

1. Соціальної пам’яті. Культура зберігає, передає і вдосконалює людський досвід.

2. Освітньо-виховна. Індивід стає особистістю, членом суспільства в процесі соціалізації, тобто засвоєння знань, мови, символів, вартостей, звичаїв, традицій свого народу, своєї соціальної групи і всього людства.

3. Комунікативна. Культура – засіб спілкування людей, дозволяє їм пізнати і зрозуміти один одного.

4. Інтегративна і дезінтегративна .Засвоєння культури створює у людей – членів певної соціальної групи відчуття спільноти. Таким чином культура згуртовує людей, інтегрує їх, забезпечує цілісність спільноти. Але згуртовуючи людей на базі якої-небудь однієї субкультури, вона тим самим протиставляє їх іншим, роз’єднуючи ширші спільноти. Всередині цих ширших культурних спільнот можуть виникати конфлікти на культурному грунті.

5. Регулююча. У ході процесу соціалізації вартості, ідеали, норми, зразки поведінки стають частиною самосвідомості особистості. Вони формують і регулюють її поведінку. Культура визначає певні рамки в яких може і повинна діяти людина.

 

Сучасні культурні процеси в Україні.

В СРСР, в тому числі і в Україні, політична ідеологія марксизму-ленінізму перетворилася на універсальну інтерпретаційну схему, за допомогою якої пояснювалися і нормативно регулювалися буквально всі прояви людської активності і всі життєві змісти, що надавало цій ідкології характеру культури. Крах радянської ідеології і її інституційної основи став занепадом цієї досить специфічної культури, що привело до масової дезорієнтації., глибокого культурного розриву між Сходом України, де радянські вартості засвоїлися глибше і її Заходом, де ці вартості більшою частиною населення сприймалися як щось зовнішнє, накинуте силоміць.

Американська дослідниця К. Ваннер відзначає “розгубленість і апатію громадян пострадянської України щодо національної реідентифікації”, говорить про “культурну та історичну амнезію, колективно притаманну українцям”. Приклад культурної та історичної амнезії можна проілюструвати реакцією українського суспільства на оприлюднення правди про голодомор 1932-1933 рр. “Враження таке, - пише дослідник цієї проблеми англійський історик Дж. Мейс, -- що навіть безсумнівні висновки і докази цікавлять лише тих, кому нічого доводити і так не треба, а в загальнонаціональному контексті зацікавленості не спостерігається”.

Українське населення, маючи сьогодні практично діаметрально протилежні уявлення практично про усі напрямки суспільного життя, перебуває фактично у стані “холодної громадянської війни”, яка не перетворюється у “гарячу” тільки тому, що населення надто втомлене і відчужене. Життєвість і тривкість в Україні совєтської культури, яка в своїй основі є російською совєтизованою культурою, суттєво обмежує будь-які зміни в українському суспільстві, гальмуючи реформи практично в усіх напрямках. Хвалена українська стабільність є лише зворотнім боком не менш відомої української стагнації.

Література:

1. Вебер М. Избранные произведения. Ч. 2. Критические исследования в области логики наук о культуре. М.: Прогресс, 1990.

2. Вебер М. Избранное. Образ общества. М.: Юрист, 1994.

3. Волков Ю., Мостовая И. Социология. - М., – 1998.

4. Гідденс Ентоні. Соціологія. - К.: Основи, 1999. – C. 66–89.

5. Ионин Л.Г. Социология культуры. М., 1990.

6. Кравченко А. И. Социология. – Екатеринбург,1998.

7. Культурология XX век: антология. Философия и социология культуры. М, 1994.

8. Мид М. Культура и мир детства. М.,1988.

9. Общая социология: Учебное пособие / Под общ. ред. проф. Эфендиева. – М., 2000.

10. Очерки по истории теоретической социологии XX столетия. М., 1994

11. Смелзер И. Культура как социальная система // Социологические исследования. 1991. № 7.

12. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М, 1992.

13. Социология – наука об обществе. - Харьков, 1996.

14. Фрейд 3. Неудовлетворенность культурой. Тексты по истории социологии XIX—XX веков. Хрестоматия. М.; Наука, 1994.

15. Ципук В. Культура і суспільство: механізми взаємодії у суспільстві, що трансформується // Українські варіанти. 1999. №1-2.

16. Kloskowska A. Socjologia kultury. - Warszawa, 1983.

Контрольні питання

1. Що означає термін “культура”? Коли і як він виник?

2. В чому полягає соціальна природа культури?

3. Чому вважають, що культура одночасно обмежує людську свободу і сприяє людській свободі?

4. Охарактеризуйте основні складові нематеріальної культури, які вивчає соціологія.

6. Які відмінності існують між поняттями “вартості” і “норми”?

7. В чому полягає суть гіпотези мовного релятивізму?

8. Що таке “етноцентризм” і “культурний релятивізм”? Наведіть приклади.

9. Наведіть приклади культурних універсалій. Які причини їх виникнення?

10. Охарактеризуйте різні форми культури в рамках одного суспільства.

11. Порівняйте між собою елітарну культуру, народну культуру і масову культуру.

12. Наведіть приклади поширення масової культури в сучасній Україні.

13. Що таке “кіч”? Наведіть приклади кічу у сфері музики, живопису, літератури, кіно та ін. Обгрунтуйте свою точку зору.

14. Як співвідносяться домінуюча культура і субкультура? Наведіть приклади.

15. Що таке контркультура? Спробуйте описати основні форми контркультури в молодіжному середовищі сучасного українського суспільства.

16. Що таке суперкультура?

17. Які функції культура виконує в суспільстві?

 

 

Факультет, на якому читається дисципліна	На всіх факультетах
Спеціальність	На всіх спеціальностях
Спеціалізація	На всіх спеціалізаціях
Курс	1, 3
Кафедра	Кафедра історії і політології
Викладачі, що читають дисципліну	Кухар В. М., Сова А.О.
Назва дисципліни	Соціологія
Тема	СОЦІОЛОГІЯ МОЛОДІ
Вид матеріалів:	Конспект лекцій
Назва файлу	Sociologia 8

Лекція 8

СОЦІОЛОГІЯ МОЛОДІ

План

1. Вік і суспільство.

2. Нерівність у трактуванні вікових категорій.

3. Соціологія молоді:

а) проблема дефініції поняття “молодь”;

б) соціологічні теорії молодості і молоді;

в) соціологічний аналіз бунту молоді.

4. Молоде покоління сучасної України.

 

Вік є одним із базових критеріїв соціальної стратифікації в усіх суспільствах. Він має істотний вплив на людську поведінку і є важливою підставою певних соціальних очікувань щодо його носія.

Вікова структура населення України характеризується постійним зростанням частки осіб пенсійного віку. В 1989 році кількість населення у віці старшому за працездатний становила 21,2%, а в 1998 – 23,3%. Загальна кількість населення нашої країни також знижується: за 1989 – 2000 рр. воно скоротилося з 52 млн.осіб до, приблизно, 49,7 млн. Отже, його втрати за ці роки дорівнюють 1млн.996 тис. осіб (див. таблицю). Багато хто заговорив про вимирання населення України. Насправді можна говорити не про вимирання, а про зміну вікової структури населення України. Ми, тобто населення України, просто постарішаємо. Така тенденція притаманна практично усім європейським країнам, однак у заможних країнах вікова структура вирівнюється за рахунок зовнішньої міграції із бідніших країн. За підрахунками учених, уникнути демографічної старості Україна змогла би уникнути лише в тому випадку, якщо українські жінки народжуватимуть по 3-4 здорових дитини. Якщо ж ні, то ми все одно не вимремо, просто станемо країною іншого масштабу.