Поняття і характерні риси норм міжнародного права

 

Василенко В. А.

Основы теории международного права. К., 1988.

Курс международного права: В 7 т. М., 1989. Т. 1.

Рулько Е. Т.

Особенности системного развития международного права

в современных условиях // Вестн. Киев, ун-та.

Сер. Междунар. отношения и междунар. право.

1982. Вып. 15. С. 11-16.

Тункин Г. И.

Право и сила в международной системе. М., 1983.

Фельдман Д. И.

Система международного права. Казань, 1983.

Черниченко С. В.

Теория международного права: В 2 т. М., 1988. Т. 1; 1999. Т. 2.

Bos Maarten.

A Methodology of International Law. Amsterdam;

New York; Oxford, 1984.

Bart Driessen. A Concept of Nation in International Law. The Hague, 1992.

 

О

сновним, первинним еле­ментом системи міжнарод­ного права є міжнародна правова норма (МПН). Водно­час міжнародно-правові норми є доказовою та універсаль­ною формою існування міжнародного права. Без право­вої норми немає права. Виходячи з таких аксіоматичних правових настанов, і слід розглядати найважливіші аспек­ти цього правового явища. До них належать поняття, ви­значення і характерні риси МПН, їхня класифікація, спів­відношення, кодифікація та ін.

Зауважимо, що найчастіше питання, пов'язані з до­слідженням та викладенням конкретних аспектів означе­ної теми, в підручниках з міжнародного права як вітчиз­няні, так і закордонні автори не розглядають самостійно, а включають до розділів «Джерела міжнародного права»¹,

¹ Саваськов П. В. Источники международного права // Междуна­родное право /Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. М., 1999. С. 18—27; Тимченко Л. Д. Источники международного права //Меж­дународное право. Харьков, 1999. С. 53—57; Brownlie I. Principles of Public International Law. Oxford, 1990. Ch. 1; Parry C. The Sources and Evidence of International Law. Manchester, 1965.

Глава V Норми міжнародного права

____ I ____

Поняття і характерні риси норм міжнародного права

 

«Поняття міжнародного права»¹, «Система міжнародного права»². Вагомість цього питання в розгляді зазначених головних тем теорії міжнародного публічного права та наявність достатнього наукового і практичного матеріалу завдяки, насамперед, багаторічним комплексним дослід­женням у цій галузі І. І. Лукашука, спеціальним дослід­женням вітчизняних учених В. Г. Буткевича, В. А. Васи-ленка, А. С. Гавердовського, працям визнаних фахівців з цього питання Л. А. Алексідзе, Г. М. Даниленка, Н. В. Ми­ронова, Г. І. Тункіна, М. О. Ушакова, С. В. Черниченка надає змогу розглянути його в окремому розділі цього підручника. Серед закордонних юристів-міжнародників визнаними авторитетами в цій сфері правових питань є також Я. Броунлі, М. Віраллі, Р. Дженінгс, Дж. Фіцморіс, Дж. Шварценбергер, К. Пері та багато інших.

[Юридична література містить різноманітні визначен­ня норми міжнародного права, які дають певні уявлення про її особливості та характерні риси. Значну роботу ос­таннім часом тут проводять російські фахівці з міжнарод­ного права. Наприклад, В. Я. Суворова дає таке визначен­ня: «Норми міжнародного права — це загальнообов'язкові правила діяльності і взаємовідносин держав або інших суб'єктів»³. З цим можна погодитися щодо основних прин­ципів міжнародного права, які мають імперативний ха­рактер, проте більшість міжнародних норм є диспозитив­ними та обов'язковими лише для сторін, що їх ухвалили. П. В. Саваськов визначає, що «під нормами міжнародно­го права розуміють правило поведінки, яке визнається державами та іншими суб'єктами міжнародного права за юридично обов'язкове»⁴. Український юрист Л. Д. Тим­ченко доповнює це визначення положенням про коорди­наційний характер нормоутворення: «Норма міжнарод-

¹ Мелков Г. М. Понятие международного права // Международное
право / Под ред. К. А. Бекяшева. М., 1999. С. 11—15.

² Тункин Г. И. Международная система и международное право //
Международное право / Отв. ред. Г. И. Тункин. М., 1994. С. 10—15;
Лукашук И. И. Система международного права // Международное пра­
во: Общая часть. М., 1999. С. 101—116; Василенко В. А. Порядок внут­
рисистемной организации международного права // Основы теории
международного права. К., 1988. С. 228—264.

³ Международное право /Под ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунова.
М., 1999. С. 89.

⁴ Международное право / Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов.
С. 18.

ного права — це правило поведінки, яке створюється дер­жавами та іншими суб'єктами міжнародного права шля­хом узгодження своїх позицій і визнається ними як юри­дично обов'язкове»¹. Г. М. Мєлков вважає за необхідне наголосити у визначенні МПН також на процесі забезпе­чення їхньої реалізації: «Норми міжнародного права — це юридично обов'язкові для виконання правила поведінки для держав та інших суб'єктів міжнародного права, які запроваджуються самими суб'єктами міжнародного права і виконуються ними добровільно або в разі необхідності за допомогою особливого виду примусу»². У своїй моно­графії «Норми міжнародного права» 1.1. Лукашук пише: «Міжнародно-правова норма — це створене за угодою суб'єктів формально визначене правило, що регулює між­державні відносини шляхом запровадження прав та обо­в'язків для суб'єктів і забезпечується юридичним механіз­мом охорони». Під формальною визначеністю вчений має на увазі відмінну рису міжнародно-правових норм, яка полягає в особливій чіткості та визначеності понять і кон­струкцій³. Останнє визначення під об'єктивно-правовим кутом зору є найбільш об'ємним і довершеним.

Ці приклади визначення міжнародно-правової норми засвідчують наявність властивих їм характерних рис щодо інших суспільних норм поведінки (політичних, моральних, релігійних, етичних тощо). Характерні риси МПН зумов­лені насамперед двома чинниками: об'єктом регулювання і методом регулювання. Першим є особливий різновид су­спільних відносин — відносини між суб'єктами міжнарод­ного права, передусім суверенними державами та їхніми об'єднаннями. Ці відносини, у свою чергу, визначають спе­цифіку методу міжнародно-правового врегулювання.

Норми міжнародного права створюються на засадах доб­ровільних угод між його суб'єктами. В результаті компро­місів, поступок та узгоджень держави приходять до взаємно погодженого рішення про певні правила взаємовідносин. Закріплені в загальновизнаних юридичних формах, джере­лах міжнародного права (міжнародних договорах та звича­ях, певних актах міжнародних організацій), вони визнають­ся нормами міжнародного права, які мають «погоджуваль-

¹ Тимченко Л. Д. Международное право. Харьков, 1999. С. 53.

² Международное право /Под ред. К. А. Бекяшева. СП.

³ Лукашук И. И. Нормы международного права. М., 1997. С. 113.

Глава V Норми міжнародного права

Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація

 

ний», «координаційний» характер. Зазначимо, що, наприк­лад, у національному праві норми мають «субординаційний» характер і виражають не узгоджені між окремими суб'єкта­ми права правила поведінки, а встановлені державою через законодавство обов'язкові для них норми, виконання яких гарантується органами державної спонуки.

Важливою характерною ознакою МПН порівняно з національно-правовими нормами (НПН) є також те, що більшість із них не має загальнообов'язкового характеру. Група держав або навіть більшість держав не можуть ство­рювати норми для інших держав. Кожна узгоджена міжна­родна угода або звичаєва норма створюють об'єктивне право тільки для держав, які беруть участь у них або вис­ловили з ними явну чи мовчазну згоду.

Специфіка міжнародних правових норм полягає також в особливості їхньої внутрішньої структури, їхньої конст­рукції. Так, наприклад, більшість національно-правових норм складається з трьох частин: гіпотези, тобто вказівки на ті умови, за яких застосовується відповідне правило поведінки; диспозиції, тобто самого правила поведінки, і санкції, вказівки на ті заходи державного спонуки, що за­стосовуються в разі порушення диспозиції. Міжнародно-правові норми найчастіше містять лише диспозицію (пра­вило належної поведінки), рідше — гіпотезу та диспози­цію, а санкція, тобто межі відповідальності за порушення диспозиції, як структурний елемент норми відсутня. Санкції визначаються самостійним інститутом міжнарод­ного права — інститутом міжнародно-правових санкцій і застосовуються примусово потерпілими державами інди­відуально або колективно стосовно держав-правопоруш-ників, або визначаються в конкретних договорах, добро­вільно укладених між заінтересованими державами.

На основі попереднього можна визначити такі харак­терні риси МПН: 1) об'єкт регулювання; 2) метод регу­лювання; 3) «погоджувальний», «координаційний» харак­тер МПН; 4) обов'язковість тільки для сторін, які добро­вільно її визнали; 5) форма існування — міжнародний до­говір, звичай, певні акти міжнародних організацій; 6) за­безпечення реалізації здійснюється самими державами або їхніми об'єднаннями — міжнародними організаціями; 7) структурна особливість — відсутність санкції як струк­турного елемента норми.