Концепція «м'якого права» (soft law)

А

налізуючи запропоновану рядом науковців у доктри­ні міжнародного права концепцію «м'якого права», до­цільно зазначити, що коли щодо визначення джерел норм такого права дослідники досягли певної згоди, то щодо визнання за ними обов'язкової юридичної чинності існу­ють протилежні погляди. Про становлення і суперечності окремих положень свідчить також той факт, що найчас­тіше як у вітчизняній, так і в зарубіжній навчальній літе­ратурі з міжнародного права ця проблема відсутня.

У російській науковій літературі найгрунтовніше це правове явище досліджене в монографії 1.1. Лукашука «Норми міжнародного права». Аналізуючи літературу і практичні матеріали, автор дійшов висновку, що термін «м'яке право» вживається для позначення двох різних нормативних явищ. У першому випадку йдеться про особ­ливий різновид норм міжнародного права, а в другому — про неправові міжнародні норми. До першого, на думку автора, належать договірні норми, які не створюють чіт­ких конкретних прав та обов'язків, а лише надають за­гальний напрям і які містяться здебільшого в політичних договорах. До другого належать ті, що містяться в непра-вових актах, у резолюціях міжнародних органів та органі­зацій, у спільних заявах, комюніке. Такого гатунку норми «м'якого права», як зазначає 1. І. Лукашук, є не правови­ми, а морально-політичними¹.

Складність такої класифікації полягає в тому, що пра­вові і неправові норми виокремлюються в один вид і по­значаються спільним терміном, що ускладнює його ро­зуміння і застосування. До того ж норми міжнародного договору з політичних питань, як і будь-яких інших до­говорів, що мають програмну, декларативну, інформа­тивну або іншу загальну ознаку (що створюють не чіткі, конкретні права та обов'язки, а погоджують лише загаль­ний напрямок дії), є юридично обов'язковими міжнарод­но-правовими нормами. Такі положення містяться в усіх структурних елементах (насамперед у преамбулі і заключ­ній частині, а також в основній/центральній частині) більшості багатосторонніх і двосторонніх угод. Позаяк договір є особливою єдиною системою взаємозалежних норм, усі його положення є обов'язковими для сторін. Для положень, які містяться в преамбулах міжнародних договорів і визначають його загальну мету, традиційним є застосування таких висловів, як: «беручи до уваги», «визнаючи», «маючи переконання», «сповнені рішучо­сті» та ін. Такі настанови, конкретнішого змісту, мі­стяться у статтях центральної частини договорів. У ст. 1 Статуту ООН, наприклад, проголошено, що «Організа­ція Об'єднаних Націй переслідує цілі...» і далі форму-

¹ Лукашук И. И. Нормы «мягкого права» // Нормы международного права. С. 124—133; Лукашук И. И. Нормы международного «мягкого права» // Международное право. Общая часть. М., 1999. С. 102—104.

Г79

Глава V Норми міжнародного права

Концепція «м'якого права» (soft law)

 

лювання п. 1—4 статті починаються словами: «підтри­мувати міжнародний мир...», «розвивати дружні відноси­ни...», «здійснювати міжнародне співробітництво...», «бу­ти центром для узгодження дій...» Позаяк нормативність та обов'язковість статей Статуту ООН є загальновизна­ними, не викликає сумнівів і юридична обов'язковість таких норм-цілей.

Правові норми загального характеру часто залуча­ються до текстів універсальних міжнародних договорів гуманітарного права. Наприклад, п. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини 1989 р. передбачає таке: «Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпе­чення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання...»; п. 4 ст. 15 Міжнародного пакту про еко­номічні, соціальні і культурні права 1966 р. проголошує: «Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають користь, що постає із заохочення і розвитку міжнарод­них контактів та співробітництва у науковій і культур­ній галузях». Кількість прикладів таких міжнародних договірних норм нескінченна. Специфіка їхніх структу­ри та змісту відбиває специфіку їх створення і реалі­зації. Сенсовий зміст міжнародно-правових норм виз­начає їх регулятивну спрямованість, але не впливає на основну, визначальну властивість — їхній юридично обов'язковий характер. Під цим кутом зору з практич­ною метою поділ договірних, обов'язкових правових норм на норми «твердого права» і «м'якого права» на­вряд чи необхідний і доцільний. Наведена термінологія за змістом набагато ближча до узвичаєного поділу норм міжнародного права залежно від юридичної сили на імперативні та диспозитивні, проте заміна усталених понять також є безперспективною.

Багато дослідників погоджуються з тим, що основни­ми джерелами норм так званого м'якого права є резолюції міжурядових організацій системи ООН та її органів, на­самперед Генеральної Асамблеї ООН, політичні акти регіональних конференцій та організацій, наприклад Зак­лючний акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі 1975 p., Будапештські рішення 6 грудня 1994 p., інші міжнародні акти, прийняті державами, міжурядови­ми організаціями, які мають не юридичний, а морально-політичний характер. Проте характеристика даного яви-

ща та вживана термінологія залежать від індивідуальних поглядів авторів. П. В. Саваськов, посилаючись на такі резолюції Генеральної Асамблеї ООН як на норми міжна­родного «м'якого» права, пише, що вони не містять юри­дичних зобов'язань і не є нормами міжнародного права¹. Т. М. Нешатаєва, розглядаючи такі резолюції-рекоменда-ції, дійшла висновку, що вони є джерелом права міжна­родних організацій, якому, на відміну від міжнародного публічного права, відомий поділ джерел на рекомен­даційні та обов'язкові (тверді і м'які)². С. В. Черниченко зазначає, що норми, які містяться в резолюціях-рекомен-даціях, іноді відносять до так званого «м'якого права», проте, на його думку, норми рекомендаційного характеру не є правом. Учений вважає, що «м'яке право», яке розу­міють як високоавторитетні норми, що містяться в резо-люціях-рекомендаціях, — це метафора, це своєрідне «пе-редправо»³.

Відсутні єдність поглядів та усталена термінологія і в зарубіжній міжнародно-правовій літературі. Напри­клад, М. Чінкін використовує термін «м'яке право»⁴, Дж. Голд — «м'яке міжнародне право»⁵, І. Зейдель-Го-генвельдерн — «міжнародне економічне м'яке право»⁶, Малкольм Н. Шоу зазначає, що «м'яке право» не є пра­вом, а являє собою необов'язкові документи та угоди рекомендаційного характеру, кодекси правил поведін­ки або стандартів⁷ тощо.

Очевидно, що на межі XX і XXI ст. новітнє універ­сальне міжнародне право внаслідок різноманітних при­чин, і не в останню чергу через припинення політичного протистояння та пошуку правового компромісу між дер-

¹ Саваськов П. В. Нормы международного «мягкого права» // Меж­
дународное право / Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. С. 22—23.

² Нешатаева Т. Н. Резолюции-рекомендации в системе ООН и кон­
цепция «мягкого» международного права (soft law) // Международные
организации и право. М., 1999. С. 100—111.

³ Черниченко С. В. Теория международного права. М., 1999. С. 325.

⁴ Chinkin M. The Challenger of Soft Law: Development and Change in
International Law // 38 International and Comparative Law Quaterly. 1989.
P. 850.

⁵ Gold J. Strengthening the Soft International Law of Exchange Arran­
gements // 77 American Journal of International Law. 1983. P. 443.

⁶ Seidl-Hohenveldem I. International Economic Soft Law // 163 Hague
Academy of International Law. 1980. P. 164.

⁷ Malcolm N. Shaw. International Law. Cambridge, 1997. P. 92-93.

Ї8Ї

Глава V Норми міжнародного права

Ієрархія норм міжнародного права

 

жавами двох у минулому протилежних рівносильних со­ціально-економічних систем, значно уповільнило свій розвиток. За період 1990—1999 pp., проголошений ООН Десятиліттям міжнародного права, головною метою якого було заохочення прогресивного розвитку міжнародного права, його кодифікація, поширення та більш широке визнання, крім декількох документів про певні види озб­роєння і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку 1992 р., не було ухвалено жодного загальнозначущого, універсального міжнародного договору. В цей же період значно зросла політична активність держав, результатом чого стало прийняття політичних актів: універсальних ре­золюцій, декларацій ООН і, що надзвичайно важливо для держав Європи, регіональних актів, документів Ради Єв­ропи, Європейського Союзу, НБСЄ та ОБСЄ. Зрозуміле прагнення регіональних політичних сил додати політич­ним нормам, які містяться в таких актах, більш жорстко­го, ніж політико-рекомендаційного, характеру.

Отже, зазначаючи значне зростання правового зна­чення таких актів і обґрунтовуючи наявність у настано­вах таких документів певної юридичної сили, деякі вчені пропонують розширити сферу джерел позитивного між­народного права. Проте відсутність будь-яких узвичає­них на універсальному або регіональному рівнях міжна­родно-правових документів, де б держави визнавали іс­нування або висловлювали бажання до створення таких обов'язкових для себе міжнародно-правових норм «м'я­кого права», свідчить про те, що на сучасному етапі док­трину «м'якого права» можна розглядати лише як роз­робку та пропозицію нових теоретичних положень щодо юридично обов'язкових форм закріплення результатів міжнародного співробітництва у міжнародній правовій практиці.

Все це засвідчує те, що нормами так званого м'якого права є інституційні, рекомендаційні неправові норми, які містяться в документах міжнародних міжурядових організацій, настанови яких можуть мати обов'язковий політичний, але не юридичний характер. Такі норми ви­конують надзвичайно важливу допоміжну роль у станов­ленні або визначенні opinio juris звичаєвих та підготу­ванню і розробленню договірних міжнародно-правових норм.