Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Природа юридично обов'язкової сили міжнародного права
итання природи юридично обов'язкової сили міжнародного права — це питання науки, а не практики. У практиці міжнародно-правових відносин вони практично ніколи не обговорювалися, а коли й обговорювалися, то лише під впливом наукових дискусій. До речі, самі вчені на запитання, звідки походить обов'язкова сила міжнародного права, так і не дали аргументованої відповіді, хоч за історію науки міжнародного права воно заторкувалося сотні разів. Як підсумок численних дискусій з цього приводу можна констатувати, що кожний науковий напрям, кожна школа, доктрина міжнародного права має свій набір відповідей. Принагідно зазначимо, що на практику вони, як правило, суттєво не впливають, і в цьому аспекті вона дотримувалася і дотримується своїх правил: міжнародне право — то є право, і його слід дотримуватись. Чи не єдиний наробок учених з цього питання — це встановлення факту, що юридична обов'язковість норм міжнародного права є головною особливістю, завдяки якій воно відрізняється від інших норм соціальних систем, що функціонують у міждержавній сфері. Послідовники ета-тичного мислення у праві часто закидають, що це послаблює міжнародне право порівняно з внутрішньодержавним правом, у якому завжди відоме джерело юридично обов'язкової сили норм права — воля держави. Таке твердження також є сумнівним, бо грунтується лише на тому, що держава є основним правотворцем у внутрішньодержавному праві. А якщо поставити питання: звідки похо- _________ Природа юридично обов 'язковоі сили міжнародного права ____ дать юридична обов'язковість велінь держави? чому суд може виходити із загальних засад права, і де їх джерело обов'язковості? чому обов'язкові для виконання умови контракту між фізичними та юридичними особами, які не є велінням держави? чому обов'язкові для виконання міжнародні договори, які не є велінням лише однієї держави? чому в певних випадках має юридичну силу закон іноземної держави? і т. д. Таких питань може бути безліч, і на них можна дати одну відповідь: тому що в усіх названих випадках у кінцевому результаті ми знайдемо відповідне веління держави про їхню обов'язковість. Але прискіпливі знову можуть поставити запитання: а чому це веління є юридично обов'язковим? — і дискусія піде по колу.
Саме по такому колу точиться дискусія в науці міжнародного права, де часто замість веління держави називається принцип pacta sunt servanda. Представники окремих шкіл спробували вирватися з цього «зачаклованого» кола, і тоді з'ясувалося, що скільки шкіл, напрямів, доктрин чи концепцій — стільки й відповідей на це запитання. Можна назвати лише два випадки негативної відповіді на юридично обов'язкову силу міжнародного права. І в обох випадках авторів цієї відповіді не підтримали ні теоретики, ні практики міжнародного права. Якщо на практиці держави й не дотримувалися певних міжнародних зобов'язань, то це не тому, що окремі вчені не визнавали юридично обов'язкової сили міжнародного права. Міжнародно-правовий нігілізм мав досить обмежену сферу прояву (в теорії міжнародного права окремих країн: Німеччина, Велика Британія, частково США) і період популярності (друга половина XIX — перша половина XX ст.). Спочатку спробував узяти під сумнів (точніше, заперечити) юридично обов'язкову силу міжнародного права Дж. Остін (1790—1859). Виходячи із засад загальної теорії права, він стверджував, що міжнародне право має лише моральну силу. Так, він підсумував негативне ставлення до міжнародного права деяких своїх попередників (Т. Гоб-бса, С. Пуффендорфа, і. Бентама та ін.). На сьогодні спробу заперечити юридичну обов'язковість норм міжнародного права зробив X. Л. А. Харт (див. розділ X його монографії «Концепція права», Лондон, 1961, Глава I 1994). Показово, що він, як і його попередник Дж. Остін, виходить лише із загальнотеоретичних засад права (що саме по собі не може бути підставою для неправильних суджень), продемонструвавши досить віддалене розуміння природи міжнародного права. Щоправда, X. Л. А. Харт у своїх висновках не стверджує, а здебільшого сумнівається: «мої джерела сумніву», «ми не претендуємо на визначення в такий спосіб слова «право» або «юридичний», «це можливе роз'яснення поняття права, а не визначення права», «відсутність міжнародної легіслатури, судів з обов'язковою юрисдикцією і централізованих санкцій викликає певні тривожні відчуття, принаймні в душах теоретиків права», «аргументи, що змусили теоретиків вагатися», «форми сумніву виникають», «форма сумніву походить», «одна з першопричин сумніву», «сприймати всерйоз класифікацію неможливо», «ми мусимо розглянути більш правдоподібну форму аргументації» тощо. Одне слово, у Харта — цілковитий сумнів щодо юридично обов'язкової сили міжнародного права.
Провідні західні вчені висунули таку аргументацію щодо подібних сумнівів: — сучасна історична юриспруденція вже не перебільшує ролі «сили» у праві. Існувало й існує багато спільнот без формальної законодавчої влади, між якими система права діє і є юридично обов'язковою, і таке право нічим не відрізняється від того, що діє в державах; — такі погляди на міжнародне право ще можна зрозуміти за часів Дж. Остіна. Сьогодні величезний масив «міжнародного законодавства» є результатом укладених численних міжнародних договорів і не меншої кількості міжнародно-правових звичаїв. Навіть якщо й прийняти заперечення, що в міжнародному праві не існує централізованої суверенної законодавчої процедури, то не можна не погодитися, що процедура обговорення та формулювання норм міжнародного права («міжнародного законодавства») на міжнародних конференціях і в міжнародних органах міждержавних організацій, які функціонують нині, встановлені не менш чітко, якщо не більш уміло, ніж це відбувається у внутрішньодержавних законодавчих процедурах; — питання юридичної сили міжнародного права є питаннями лише для теоретиків права; міністерства закор- _________ Природа юридично обоє 'язково! сили міжнародного права ___ донних справ різних держав, представники інших державних та міжнародних адміністративних органів ніколи не мали сумнівів щодо цього. Якби це було так, то держави в аргументації своїх (та інших суб'єктів) міжнародних зобов'язань оперували б категоріями моралі, моральними аргументами. Але вони цього не роблять, а посилаються на міжнародно-правові прецеденти, міжнародні договори та звичаї, думку фахівців міжнародного права, а не моралі та етики1. Другу спробу заперечити юридично обов'язкову силу норм міжнародного права було зроблено представниками німецької доктрини права (А. Лассон, Ф. Цорн, К. Бергбом та ін.). Фактично вони спробували відродити концепцію Дж. Остіна про те, що норми міжнародного права є лише моральними приписами. 1 позаяк у міжнародному праві немає влади над державами, то вони можуть діяти незалежно від будь-якої зовнішньої волі і зовнішнього закону. Для підсилення цього нігілістичного погляду автори спробували використати гегелівську концепцію міжнародного права як «зовнішньодержавного права», концепцію Г. Єллінека автолімітації (тобто самообмеження) держави, яка будувалася на тому, що принцип «договорів потрібно дотримуватися» не є підставою для визнання обов'язковості міжнародного права. Бо ж, вважали вони, з однаковим успіхом можна проголосити інший принцип: якщо договір суперечить інтересам держави, то він не діє. Слід зазначити, що в різні історичні періоди деякі держави так і намагалися діяти. Але під загрозою застосування до них міжнародно-правових санкцій вони відмовлялися від таких задумів або несли відповідне покарання.
Нині прихильників цієї концепції наука міжнародного права не знає. На певні аналогії наводить концепція американського вченого М. Макдугалла, яка багато в чому ототожнює міжнародне право з політикою сили: норми міжнародного права створюються, змінюються і скасовуються у світових центрах сили за допомогою сили і підтримуються силою. Але таке бачення міжнародного права поділяють лише деякі вчені, здебільшого американські. Держави, в тому числі й США, ніколи не заявляли про те, що вони керуватимуться цією доктриною. 1 Starke J. G. Introduction to International Law. Ninth Edition. London, 1984. P. 18.
Глава I Представники теорії природного права залежно від її напрямів бачать джерело юридично обов'язкової сили норм міжнародного права у законах природи, природному розумі, природі речей, волі Бога, людському розумі, природі людини, вищій волі тощо. Соціологи міжнародного права схильні шукати джерело юридично обов'язкової сили в рішеннях міжнародних судових інституцій і в самих джерелах міжнародного права. В останньому з ними згодні й апологети позитивістської теорії міжнародного права. Вони, зокрема, вказують на міжнародний договір як на джерело обов'язкової сили міжнародного права. Підтвердженням тому вони вважають принцип: «договорів потрібно дотримуватися». Позитивістської концепції додержуються вчені України і близького зарубіжжя. Підкоряючись ідеологічним вимогам, вони писали в радянський час, що вчені (Г. Кельзен, Д. Анцилотті, Ш. Руссо та ін.) додержуються формально-догматичних поглядів, бо вважають, що міжнародне право є обов'язковим у силу наявності вищої норми: «договорів потрібно дотримуватися» і що буржуазні вчені неспроможні пояснити походження цієї «вищої норми». 1 оскільки подібні пояснення не були переконливі, багато авторів вважає за краще відверто заявити, що ця проблема перебуває за межами права. Зі свого боку, радянські вчені давали таке пояснення юридичної обов'язковості норм міжнародного права: правове регулювання сучасних міжнародних відносин є об'єктивною необхідністю, і воно неможливе без визнання обов'язкової сили міжнародного права. Це зумовило відповідну волю держав, що знайшла свій вияв у загальній згоді про визнання обов'язкової сили міжнародного права. Де, коли, ким і в який спосіб цю загальну згоду було зафіксовано, радянські вчені не відповідали. Як не відповіли й на те, що необхідність загальної згоди держав практично унеможливлює існування регіонального і партикулярного (локального) міжнародного права.
Сучасні вчені на теренах колишнього Радянського Союзу практично відмовилися від цієї позиції. Як вважає 1.1. Лукашук, «концепція позитивістів відповідає реальному становищу речей, міжнародній практиці і тому є най- _________ Природа юридично обов'язкової сили міжнародного права ____ більш впливовою»1. Зі старих тверджень він залишив лише вимогу згоди (вже не загальної) на визнання обов'язкової сили міжнародного права. І ця згода висловлюється в кожному з укладених міжнародних договорів: «При створенні норми є ніби дві угоди. Одна — щодо змісту норм, інша — про надання їй юридично обов'язкової сили»2. У цій конструкції все логічно, крім відповідей на запитання: де записується юридично обов'язкова сила міжнародних звичаїв та інших джерел міжнародного права? як бути, коли міжнародний договір містить політичні та юридичні норми (без чіткого їх розмежування), а мається на увазі («ніби друга угода»), що юридично обов'язковою є лише друга частина договору? хто встановлює цю другу частину? і т.д. Ці запитання ми навели не задля іронії чи сарказму, а щоб наголосити на складності вирішення вказаної проблеми. Чи не тому інша група вчених дійшла іншого висновку? «Сама постановка цього питання неправильна, — пише Г. І. Тункін. — Пояснити обов'язкову силу міжнародного права, як і права взагалі, можна лише історично... Щоб пояснити, чому норми права вважаються обов'язковими, потрібно зрозуміти, чому з'явилося право як специфічний соціальний феномен... Воно обов'язкове тому, що це — право»3. Гадаємо, що раціональне зерно є в поглядах обох учених, але лише зерно, а не стебло й корінь, з яких це зерно з'явилося. До їхніх аргументів можна додати ще один: природа обов'язкової сили міжнародного права випливає із сучасної міжнародної правосвідомості суб'єктів міжнародного права. її джерелами є загальні принципи права (яких, до речі, радянська наука не визнавала, а підмінювала основними принципами сучасного міжнародного права), зокрема: legem enim contractus dat — договір створює право; leges siium ligent latdrem — закони повинні зобов'язувати того, хто їх пропонує; legis interpretatio legis vim optinet — тлумачення закону набуває сили закону; lex est siimma ratio insita a natura quae jubet ea, quae facienda sunt prohibetque contraria — право є найвищий розум, вкладений у нас природою, який вимагає те, що має бути зроб- 1 Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. С. 27. 2 Там же. С. 25. 3 Международное право. М., 1994. С. 12. Глава I лене, і забороняє те, що суперечить цьому; pacta conventa quae neque contra leges, neque dob malo inita sunt, dmni modo observanda sunt — угод, які не суперечать закону і укладені без використання обману, потрібно дотримуватися в усіх відношеннях; pacta quae contra leges constitutionesque vel contra bdnos mores fiunt, nitllam vim nabere, indubitati juris est — законом, без сумніву, є те, що договори, укладені з порушенням законів або доброзвичності, за законом не мають сили; pacta quae tiirpem causam continent поп sunt observanda — договори, укладені з аморальною метою, не підлягають виконанню тощо.
Без сумніву, з цих та інших загальних принципів права (першоджерел його юридично обов'язкової сили) випливає не лише природа обов'язкової сили міжнародного права, а й природа юридично не обов'язкової сили для певної категорії міжнародних угод. Щоправда, остання чіткіше відображена у джерелах сучасного універсального міжнародного права (Віденська конвенція про право міжнародних договорів, 1969 p.; Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, 1986 р. та ін.). Функції міжнародного права
ід функцією міжнародного права мають на увазі основні напрями його впливу і взаємодії із соціальним середовищем, взаємодію системи міжнародного права, її компонентів та елементів з іншими управлінськими системами, "їхніми компонентами та елементами. Як правило, таке розуміння функцій є спільним для вітчизняних і зарубіжних учених. Але оскільки визначити всі напрями і параметри взаємодії міжнародного права дуже важко, а в завершеному варіанті практично неможливо, то визначенням поняття функцій, як правило, й обмежується єдність учених. Щодо переліку функцій та класифікації подібність стану у вітчизняній науці із зарубіжними дослідженнями полягає в тому, що їх указується безліч: від однієї до не-встановленої кількості. Багато вчених (Г. Лаутерпахт, Р. Хіг- Функції міжнародного права гінс, В. Фрідман, В. Коплінг, К. Перрі, Дж. Шварцен-бергер та ін.) розглядають функції міжнародного права поряд з аналізом його природи, не розмежовуючи їх у характеристиці. Більшість зарубіжних дослідників обмежуються лише характеристикою юридичних функцій міжнародного права, зводячи дослідження до доведення: чи є правом міжнародне право або наскільки останнє можливо застосувати в судових інституціях. Виокремлюючи соціальні функції міжнародного права, вони, як правило, їх не досліджують, бо не вважають предметом науки міжнародного права. Щоправда, в останні роки почали з'являтися наукові публікації, в яких автори не тільки дають класифікацію функцій міжнародного права, а й намагаються вийти за суто правові межі. Наприклад, К. Ландауер розрізняє такі функції: а) класично правові; б) наукові; в) історичні; г) політичні1. Аналіз політичних функцій особливо популярний в англо-саксонських доктринах міжнародного права (М. Н. Шоу, М. Макдугалл, В. Рейз-ман, А. Віллард, Ф. Фелісіано та ін.). Досить часто в таких дослідженнях науковці намагаються довести, що політичними й обмежуються функції міжнародного права. Серед прихильників суто юридичних функцій міжнародного права точиться дискусія: чи ці функції такі самі, як у внутрішньодержавного права, чи мають якісь особливості. На думку перших (А. Сюі, І. Паенсон та ін.), вони є практично тотожними, з деякими варіаціями. «Головною функцією кожної системи права, а отже й системи міжнародного права, — вважають вони, — є визначення кола ведення його суб'єктів; таким чином, загальні і партикулярні норми міжнародного права регулюють гармонійне співіснування та співробітництво держав... Основною функцією права взагалі є регулювання економічних, політичних та інших відносин і подолання використання сили для вирішення конфліктів між окремими людьми — позаяк це стосується міжнародного права; правові домагання повинні здійснюватися не в порядку самодопомоги, а шляхом звернення до неупереджених судових органів»2. 1 Landauer. С. L. Brierly and the Modernization of International Law // 2 Manual of the Terminology of Public International Law. P. 7. Глава І На думку інших авторів (наприклад, Ш. Розенна), функції міжнародного права суттєво відрізняються від функцій внутрішньодержавного права. Це видно хоча б з того, що у вирішенні внутрішньодержавних конфліктів (цивільних або кримінальних) право безпосередньо застосовується до суб'єктів незалежно від їхнього бажання. В міжнародному праві в кожному конкретному випадку потрібна згода держави1. Досить активно досліджувалися функції міжнародного права в радянській юридичній науці. Та попри те, що всі дослідники погоджувалися з тезою: функції сучасного міжнародного права відбивають об'єктивну роль права як фактора суспільного прогресу, і цим (об'єктивним) повинні керуватися вчені в розкритті сутності функцій, насправді «на-гора» видавалося надто багато суб'єктивного, ідеологічно нашарованого. Скажімо, записано в партійних документах, що соціальне призначення міжнародного права в епоху переходу від капіталізму до соціалізму та комунізму — це забезпечення миру і мирного співіснування, сприяння соціальному прогресові, створенню сприятливих умов для демократичного оновлення і революційного перетворення світу, під цю фразу й «винаходилися» відповідні функції: окремо для загального міжнародного права, окремо для соціалістичного міжнародного права, та ще й так, щоб за кількістю вони не переважали одна одну. Для загального міжнародного права: 1) підтримка та зміцнення міжнародного миру і безпеки в умовах мирного співіснування держав двох систем, вживання колективних заходів щодо запобігання та припинення актів агресії (та інших форм протиправного застосування сили й роззброєння; 2) здійснення міждержавного співробітництва в економічній сфері (з урахуванням всесвітнього поділу праці), а також у соціальній, науковій і культурній сферах в інтересах всебічного поліпшення умов життя людей, сприяння добробуту народів; 3) проведення міжнародних заходів з метою ліквідації колоніалізму в усіх його формах і проявах, ліквідації расизму та інших злочинних замахів на права народів і людини. Функції міжнародного права Для соціалістичного міжнародного права: 1) координація зовнішньої політики соціалістичних держав з метою забезпечення загального миру та безпеки, колективного захисту соціалізму і надання взаємної допомоги в разі агресії; 2) здійснення соціалістичної економічної інтеграції, проведення комплексних заходів в усіх галузях співробітництва в інтересах побудови соціалізму та комунізму; 3) всебічна підтримка визвольних, революційних рухів відповідно до цілей суспільного прогресу, які дістали міжнародно-правове закріплення. Перелічені «функції» виводилися за принципом: на кожну з трьох груп (систем) держав (капіталістична, соціалістична і країни, що розвиваються) припадає по одній функції. Звичайно, як тільки розпався Радянський Союз, розвалилася соціалістична система, зникли й зазначені функції. Виходячи з уроків минулого, вчені почали аналізувати функції міжнародного права лише за характером і напрямом його впливу на навколишнє середовище. Але, як свідчать результати досліджень, без класифікації напрямів подібного впливу важко встановити порядок, систему таких функцій та їх взаємодію. Дослідження завжди матимуть характер незавершених, а сам перелік функцій буде нерівнозначний. Скажімо, Г. 1. Тункін так визначає функції міжнародного права: —загальна і основна — забезпечення нормального функціонування міждержавної системи; —найважливіша — програмування міждержавних відносин; —просто функція — встановлення параметрів поведінки держав; —функції щодо зовнішньої політики держав; —функція юридичного закріплення досягнутих домовленостей; —стабілізуючі і творчі функції; —функція регулювання відносин міжнародних міждержавних організацій; —функція впливу міжнародного права на внутрішньодержавне та ін.1
1 Див ' Rosenne Sh. Practice and Methods of International Law. London; Rome; New York, 1984. P. 2, 3. 1 Див.: Тункин Г. И. Функционирование международного нрава // Курс международного права: В 7 т. М., 1989. Т. 1. С. 149—154.
Глава I Вада цієї класифікації полягає в її безсистемності. Самі функції виводяться довільно, і коли їх спроектувати на реально функціонуюче міжнародне право, то вони нерідко перетинатимуться або суперечитимуть одна одній. Крім того, в розкритті сутності певних функцій з'ясовується, шо в реальності вони не є функціями, або якщо і є ними — то не міжнародного права. Наприклад, функції міжнародного права стосовно зовнішньої політики вчений поділяє на три категорії. Суть однієї з них полягає в тому, що міжнародне право є юридичною основою «дій держав, якщо ці дії відповідають міжнародному праву». А якщо ні? Що це за функція, коли вона спрацьовує в окремих випадках? Другу категорію функцій складають ті, що «виявляються у впливі зовнішньої політики на розвиток міжнародного права»1. Але це має бути щонайменше стосовно функції зовнішньої політики, а не міжнародного права. До третьої категорії належать функції, що проявляються у впливі міжнародного права на зовнішню політику держав. Більш аргументованим є поділ функцій міжнародного права, запропонований 1. І. Лукашуком: — головна соціальна функція — зміцнення чинної системи міжнародних відносин; — головна юридична функція — правове регулювання міждержавних відносин; — функція протидії існуванню і появі нових відносин та інститутів, які суперечать цілям і принципам міжнародного права; — функція інтернаціоналізації, що полягає в розширенні та поглибленні взаємозв'язків між державами; — інформаційно-виховна функція. Такий підхід може бути продуктивним у подальшому дослідженні функцій міжнародного права. У свою чергу, вважаємо за можливе розглядати функції сучасного міжнародного права з п'яти основних позицій (насправді вони гнучко взаємодіють, а не виокремлюються за вказаними напрямами): Асоціальні функції міжнародного права (стабілізації, зміцнення й забезпечення відносин між суб'єктами міжнародного права); 1 Див.: Тункин Г. И. Функционирование международного права // Курс международного права: В 7 т. М., 1989. ї. 1. С. 150, 151. Функції міжнародного права 2) власне юридичні функції (визначення прав та обов'язків суб'єктів міжнародного права стосовно один одного, встановлення статусу різних категорій суб'єктів, їх правосуб'єктності, зміцнення міжнародного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.); 3) функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють у міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою тощо); 4) функції програмування розвитку міжнародних відносин та міжнародного права (програмування їхнього розвитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки суб'єктів міжнародного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне право, тощо); 5) функції інформаційного порядку (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно-правової свідомості та ін.). РЕКОМЕНДОВАНА _ ЛІТЕРАТУРА,.,.„, Буткевич В. Г. Походження терміна «міжнародне право» // Український часопис міжнародного права. 1994. № 1. Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. Курс международного права: В 7 т. М., 1989. Т.1. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М, 1996. Международное право / Под ред. К. А. Бекяшева. М., 1998. Международное право / Под ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунова. М., 1999. Международное право / Под ред. Г. И. Тункина. М., 1994. Міжнародне право / За ред. I. I. Лукашука, В. А. Василенка. К., 1971. Суверенітет України і міжнародне право / За ред. В. Н. Денисова, В. 1. Євінтова. К., 1995. Тимченко Л. Д. Международное право. Харьков, 1999. Тускоз Жан. Міжнародне право. К., 1998. Україна в міжнародно-правових відносинах. К., 1996.
Глава I Шестаков Л. Н. Понятия международного права //Вестн. Моск. ун-та. Сер. 2. Право. 1997, № 6. Detter J. The International Legal Order. Dartmouth; London, 1994. Encyclopaedia of Public International Law. Amsterdam; Tokyo, 1995. Vol. 2. Higgins Rosalin. Problems and Process, International Law and How We Use It. Clarendon Press. Oxford, 1995.
|
||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 300; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.222.69.152 (0.084 с.) |