Граматичне членування речення на головні та другорядні члени.

Крім синтаксеми як найабстрактнішого рівня граматичного значення речення, існує ще один, менш абстрактний рівннь його змісту – граматичне членування речення, тобто члени речення. Вони не притаманні реченню загалом, як, гаприклад, категорія предикативності, а є його складниками.

Членами речення є абстрактні синтаксичні категорії, усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів реального змісту речення. Їх поділяють на головні (підмет і присудок у двоскладному реченні, головний член в односкладному реченні) і другорядні (означення, додаток, обставина). (Підмет - раматично незалежний, означає предмет, ознака якого виражається присудком. Найчастіше підмет виражається називним відмінком іменника. Присудок - пов'язаний координацією з підметом, що виражає стан предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом. Означення —вказує на ознаку предмета. Воно відповідає на питання чий? який? яка? які? котрий? скільки?. Додаток - значає предмет, на який спрямована дiя і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного. Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Обставина - пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки.) У сукупності члени речення здатні відобразити будь-яку інформацію.

Існування членів речення обумовлене валентністю дієслова. Як носій предикації, воно доповнюється актантами, тобто членами речення. Якщо всф актанти є членами речення, то не всі члени речення є актантами, оскільки існують члени речення, що входять у групу підмета чи підпорядковуються іншим актантам (не залежать безпосередньо від дієслова). Наприклад, майже щодо кожної дії можна сказати, де, коли і як вона протікала, виразивши цю інформацію спеціальними членами речення – різними обставинами. Такі уточнення, іноді дуже устотні для змісту речення, не являють собою окремих «учасників» цього змісту. Вони не пов’язані з валентністю дієслова. Такі обставинні компоненти речення Л. Теньєр назвав сиконстантами (франц. Circonstance - обставина).

 

Типологія речень.

Речення і словосполучення.

Словосполучення — синтаксична одиниця, яка утворюється поєднанням повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв'язку.

Як правило, словосполучення складаються з двох слів: новий дім, тихо наспівувати, писати листа, дуже швидко. Одне слово є головним (дім, наспівувати, писати, швидко), а друге — граматично залежним, підпорядкованим головному (новий, тихо, листа, дуже).

Здатність слів сполучатися між собою називається валентністю. Деякі слова характеризуються обмеженою валентністю. Однак більшість слів мають досить широку валентність.

Розрізняють граматичну і лексичну валентності. Граматична валентність передбачає залежність сполучуваності слів від їх належності до певної частини мови. Лексична валентність полягає в сполучуваності конкретних слів. Слова у словосполученні поєднані підрядним зв'язком. Виокремлюють три типи підрядного зв'язку:1)узгодження, при якому головне слово узгоджується із залежним словом у всіх граматичних формах: теплий день, гарне село, моя думка. Трапляються випадки неповного узгодження: місто Київ, річка Дніпро

2)керування, при якому головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (з прийменником або без нього): читати книжку, сісти за стіл, шматок хліба, дума про тебе, завзятий до роботи;

3) прилягання, при якому залежне слово є незмінним: швидко йдуть, розмовляли йдучи..

Мовне спілкування здійснюється за допомогою речень. Вони виконують комунікативну функцію, тобто передають конкретний зміст, який відображає об'єктивну дійсність. Реченню властива відносна самостійність, оскільки воно виражає закінчену думку і відділяється у мовленні від інших речень паузами.

Речення — мінімальна комунікативна одиниця, для якої характерні інтонаційна оформленість, організованість на основі структурної схеми, система синтаксичних категорій.

Речення може складатися з одного слова. У мові існують типові форми однослівних речень, зокрема називні, безособові. У певній ситуації, наприклад у діалозі, будь-яке окреме слово в будь-якій формі може стати реченням. Засобом, який перетворює слово в речення, є інтонація.

Однак самої інтонації для утворення речення недостатньо. Оскільки більшість речень включають до свого складу кілька слів, то ці компоненти повинні певним чином пов'язуватися між собою, організовуватись у комунікативний ланцюжок. Цю функцію виконують моделі, за якими будуються речення. їх ще називають структурними схемами речення, або схемами породження речення. Кожна мова має певну кількість таких моделей.Структурні схеми речення можна виразити словесним описом або за допомогою спеціальної символіки