Поняття семантичного поля та лексико-семантичної групи.

сучасному мовознавстві семантичне поле визначається як сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, які об'єднані спільністю змісту (деколи також спільністю формальних показників) і відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ.

Семантичне поле характеризується такими основними властивостями:

1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами;

2) системним характером цих відношень;

3) взаємозалежністю та взаємообумовленістю лексичних одиниць;

4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення його смислового простору;

6) взаємозв'язком семантичних полів у межах всієї лексичної системи.

Розглядаючи семантичне поле, варто зупинитись на його структурі. У структурі семантичного поля можна виділити такі частини:

1) ядро поля, що представлене родовою семою – компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми;

2) центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля складається з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у заявку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною ядерною і центро -периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу.

 

Лексико-семантична група - сукупність слів, що відносяться до тієї ж частини мови, об'єднаних внутрішньомовного зв'язками на основі взаємообумовлених і взаємозалежних елементів значення. Так, до лексико-семантичної групи лексеми земля відносяться слова:

планета - земна куля - світ; володіння - маєток – садиба.

 

Слово в мові та мовленні

Слово є найважливішою одиницею мови. Всі інші її компоненти існують або в слові і для нього (фонеми і морфеми), або завдяки слову (речення і тексти). У кожній мові слів значно більше, ніж інших її одиниць. Хоч практичне виокремлення слів не викликає, як правило, труднощів, наукове визначення слова виявилось складною проблемою.

ознаки слова

1)самостійність: слово може змінювати своє місце в межах речення, бути ізольованим, виокремленим з висловлювання, легко відтворюватись;

2)формальна цілісність: виявляється як фонетична оформленість (слова розділені паузами і об'єднані наголосом, фонетичною і структурною організацією), граматична оформленість (слова мають морфологічну форму і виконують синтаксичну функцію) і непроникність слова (всередину слова не можна вставити інше слово);

3)ідіоматичність полягає у довільності зв'язку звучання зі значенням. У похідному слові ідіоматичність виявляється і в тому, що з морфемного складу не можна однозначно вивести його значення. Наприклад, у слові жовток корінь жовт- і суфікс -ок не вказують на те, що їх поєднання означає «частина яйця».

В актах мовлення більшість слів певним чином варіюється, змінює свою граматичну форму: вода, води, воді, воду. Такі граматичні видозміни слова є словоформами. Кожне слово має мінімум одну словоформу,але, як правило, їх буває більше. Деяким словоформам притаманні фонетичні варіації.Вони виконують однакову граматичну функцію, але розмежовуються стилістично. Варіюється не тільки форма, а й зміст слів: голова — «людина» і голова — «частина тіла». Це лексико-семантичні варіанти слова голова. Лексема — абстрактна ОДИНИЦЯ МОВИ, яка реалізується в мовленні у сукупності словоформ, фонетичних, стилістичних і семантичних варіантів слова.За своєю природою лексема близька до фонеми: фонема виявляється в мовленні у ряді алофонів, а лексема — в сукупності варіантів, тобто алолексів, або лексів. Поняття «алолекс» ширше за поняття «словоформа», воно охоплює всі видозміни слова. Лексема значно складніша за фонему, оскільки є семантичною одиницею.Зіставлення фонеми та лексеми свідчить, що фонологічний і лексичний рівні мовної системи організовані подібно. Обидва вони мають одиниці, кожна з яких існує як сукупність різновидів — алофонів чи алолексів.

 

Шляхи збагачення лексики.

Лексика кожної мови постійно змінюється, за 100 р. лексика змін. Бл.20% свого складу. Постійно в мові з’являються нові слова – неологізми (гр неос – новий, логісмос – судження)– слова, створення для позначення нових реалій дійсності; новації, які зберігаються в мовній системі. Поява таких слів відбувається за такими шляхами: 1 .дериваційний (за допомог.словотвору): ваучер(документ, який дозволяє отримати частину власності)- ваучерний-ваучеризація; ксерокс-ксерити-відксерити; 2.семантизація – шлях появи у слів нових значень – розширення обсягу значень одного або іншого слова.Напр:морж-1.-тварина,2.людина, котра купається зимою – моржувати, собачка -1.тварина,2.на замку, 3.в інтернеті, 3.Конверсія - перехід від однієї частини мови до іншої зоря(ім.)-зоріти(дієслово); 4. Запозичення – перехід слів з однієї мови до іншої при їх контактуванні (мітинг, футбол, бізнесмен, дрескод, салоган(заклик) – з анг.).Запозичені слова обов’язково адаптуються до законів мови, до якої вони залучаються (стосується форми). Потрібно відрізняти такі слова від кальки: буквального, по морфемного їх перекладу(напр.:правопис-калька з грец – орфос, та графо; хмарочос та небоскреб); запозичена абревіація набуває самостійності(ВУЗ, вчитися у ВУЗі, ВУЗом, ВУЗа; українці запозичили абревіатуру БОМЖ,вона зараз використовується як самостійне слово,та вже має похідні слова(бомжувати, бомжатник); також запозичуватися можуть і штучні слова, які утворюють письменники(напр робот-запропонував Карл Чанок, робот - механізм-людина, той хто виконує роботу; гном, ліліпут – Даніель Дефо. 5.абревіація – поява скорочених слів (СП – спільне підприємство,ЗОШ – загальноосвітня школа).