Дієслово,загальна х-ка, основні граматичні категорії. Система дієслівних форм.

Дієслово,загальна х-ка, основні граматичні категорії. Система дієслівних форм.

Дієслово - частина мови,що означає дію або стан предмета,процес. Поняття дії, номінованої дієсловом: реальна фізична дія (писати, малювати); стан предмета (лежати,спати); становлення предмета або його зміни: (розквітати, старіти); рух у просторі (летіти); мисленеві процеси (думати, розуміти; діяльність органів (чути); вираження емоцій. Дія,виражена дієсловом-це динамічна,активна ознака,що властива предметові у процесі його становлення і розгортання у часі (чистий - чистити, три - троїтися). Тому дієслово є передусім темборальною частиною мови, бо динамічність вираженої ознаки дієсловом відрізняється від прикм і присл,які вир ознаки статичні і не пов'язані з можливістю розгортання у часі. Не вир часового перебігу дії і віддієслівні ім. Процесуальна дієслівна дія репрезентується граматич категоріями часу,особи, способу, виду,стану,перехідності/неперхідності, в окремих випадках роду,числа і відмінка. Для дієслова також притаманна категорія валентності,яка є міжрівневою категорією,оскільки її природа визначається в першу чергу з семантикою дієслова і синтаксичного сполучення дієслова предиката з учасниками дії. Головна семантико-синтакс властивість Д - воно разом з ім (чи будь-яким субстантивованим словом) утворює предикативну пару або предикативний центр речення - підмет і присудок. Система дієслівних форм: дієвідмінюване слово: основною ознакою є матеріальне вираження,взаємозв'язок дії - виконавцем або сприймачем. Цей взаємозв'язок здійснюється і першу чергу завдяки категорії особовості/безособовості. Дієвідмінюваному дієслову притаманні звичайні особові форми у дійсному і наказовому способі, часові, у дійсному способі,родові - в минулому часі, і умовному способі. Відмінкова форма: (від дієприкметника) вона відмінюється за відмінковою парадигмою, узгоджуючись з ім у роді, числі,відмінку. Незмінювані форми:(дієприслівник,інфінітив і присудкові форми на -но-, -то-): дієприслівник:це засіб додаткової х-ки дії чи стану завдяки вказівці на іншу динамічну ознаку (юнак сидів замислившись); Інфінітив: є ніби вихідною формою для всіх утворень і форм, оскільки на цю форму поширюються найменше дієслівних ознак. Присудкова форма на -но-, -то-: співпадає х пасивними дієприкметниками. Неозначена форма дієслова: вихідна ф-ма слова дієсл парадигми - це процес невиражаючий їхнього відношення до особи, числа, часу,способу. З грам ознак для інфінітива властива перехідність/не, стан, активний/пасивний.

 

Система дієслівних утворень в сулм: особові форми, інфінітив, дієприкметник, дієприслівник

Дієслово - частина мови,що означає дію або стан предмета,процес. Дієслово – найсклад ЧМ, оскільки до її парадигми належать 5 утворень:

1.- дієвідмінюване дієслово: притаманні особові форми (у дійсному, наказовому сп.), часові форми (дійсний сп.), родові (мин.ч., умовн.сп)

2.- відмінкова форма – дієприкметник; відмінюється за відмінковою парадигмою, узгодж. З ім. у роді, числі, відмінку

3. -дієприсліник: виражає додаткову характеристику якоїсь дії/стану

4. -інфінітив: є ніби вихідною формою для всіх дієслівних утворень (Інфінітив має вид, перехідність-неперех, позбавлений власне дієслів.кат Часу, Способу, позбавлений власне дієслів.кат Часу, Способу)

5. - присудкові форми на –но, -то (написано, помито)

Останні три форми – незмінювані.

Типи дієслівних основ.

Основа інфінітива виділ в неозн ф-мі після відкидання суф -ти-, -ть-. Основа слова закінчується тематичними суфіксами: -ува-, -юва, -ва-, -а-, -я-, -и-, -і-, -ну-, Ø (купувати, пливти). Існує і невелика група атематичних(безсуфіксних) дієслів: дати, їсти, бути +дієслова на –вісти – розповісти. У традц граматиці основа інфінітива є базавою для таких форм: -форми мин ч.(писати-писав), -ф. умов. Сп. (писав би), -дієприкм мин ч (прожити-прожитий), -дієприслів докон виду(написати-написавши), -форми на –но, -то (відкрито)

Основа Теп часу становить ту агент, що залишився після виокремлення закінчення у ІІІ особі множини, зокрема для дієслів першої дієвідміни уть, ать: шукають, для другої дієвідміни –ать, -ять:носять. Від основи Теп часу творяться всі особові ф-ми дієслів теп часу(читають-чиає) або майб докон.виду (намалюють, намалює) Синтетичні форми нак способу: ріжте, ріжмо, думай. Форми активних дієприкм теп часу: ріжучи, лежачи, і дієприслівників недок виду(читаючий).

 

Граматична категорія виду. Загальна характеристика.

Категорія виду і Категорія родів дії підпорядковані загально дієслівній категорії аспектуальності.

ГК аспектуальності - загальнодієслівна категорія,охоплює всі без винятку дієслівні утворення. Базується на семантичній словотворчій ознаці, а саме на протиставленні дієслівних ф-м за значенням необмеженості і обмеженості, нецінності/цінності, передаваної дії чи стану. В її основі лежить дієслівна пара,в якій одна ф-ма володіє ознаками цілісності, а інша обмеженост іабо цілісної дії. При цьому семантика обох форм може бути тотожною, або у похідній формі може бути модифікованою: носити - поносити.

У процесі перебігу дія може досягати природного кінця,внутрішньої межі, стати цілісною,а може залишитися нереалізованою у розгортанні. Якщо дія досягає межі,то розгортання її припиняється, вона сприймається обмеженою, якщо дія не досягла межі,триває її розгортання і вона усвідомлюється необмеженою у кожний новий момент. Отже, Відношення дії до її внутрішньої межі є означення ГК виду дієслова. Термін "вид " запропонував М. Смотрицький. У перш пол 19 ст Болдирєв, Востоков розгл вид як окрему ГК відносячи її до словотвірних. 20 ст - вид, як дієсл пара,компоненти якої ідентичні,або дуже близькі семантично. Це Виноградов, Белич.

 

Засоби вираження граматичної категорії виду.

Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити?

Термін "вид " запропонував М. Смотрицький. У перш пол 19 ст Болдирєв, Востоков розгл вид як окрему ГК відносячи її до словотвірних. 20 ст - вид,як дієсл пара,компоненти якої ідентичні,або дуже близькі семантично. Це Виноградов,Белич. Опозиція ф-м док і недок виду складає видову пару чи видову кореляцію. Члени її мають тотожне лекс знач, тобто належать одному слову,бо наз два боки однієї і тієї ж дії.

Розгортання - недок вид, припинення розгорт – доконаний вид. Маркованим членом видової опозиції є док вид, немаркованим - недок. Граматична категорія виду є загально дієслівною, то засобами її вираження є структура основи. Найчастіше форми недокон виду є початковими у механізмі видового формотворення.

Існують у сум Видові пари, що виникли внаслідок дії певного способу видового формотворення:

1) перфективні: постають шлягом приєднання префектевації: + префікс до форми недокон виду (робити – зробити). Найактивнішими є преф з,за,пре,по. Менше - на,у,від,роз,при,пере, над. Префіксація іноді пов'язана з чергуванням: кланятись – поклонитись, вішати-повісити. Видову пару утв лише той преф,що не вносить нового лекс знач у дієслівну семантику, а лише змінює грам значення слова, такі преф наз граматикалізовані.

2) імперфективні - утв способом додавання суф до форми док виду: задумати – задумувати, засіяти-засівати. Найпош суф ува,юва, овува, ва,а. У суч мові є 2 типи імперфективних видових пар: первинні(утв від первинних ф-м док виду - дати -давати, купити-купувати) і вторинні(явл собою утвор недок виду від префіксованої ф-ми док виду,які раніше утв від безпрефіксних форм недок виду) - плутати,розплутати, розплутувати.

3) суплетивні - ловити-піймати, брати - взяти, шукати-знайти.

4) акцентологічні - викликати - вИкликати, насипати - насипАти - Парновидові.

5) видові пари, що постають внаслідок чергування звуків у складі кореня або суфікса (загнати-заганяти, рішити-рішати)

 

Перехідність

-суфікс -й- надає дієслову перехідного значення (білити, зеленити, синити)

-префікс: спати(непрех) –приспати(прех), йти-прийти

неперехідність:

-постфікс –ся: будувати-будуватися, боятися, сміятися

-суф –ну- із значенням становлення: мерзнути, мокнути

-суф –а- Д утворені від вигуків: охати, ойкати

-суф –оті-, -ота із знач багаторазовості повторюваної дії: буркотіти, шуркотіти

- а суфікс –i- - відприкметникових дієслів(біліти, зеленіти, синіти): білити хату, синити матерію і там щось біліє, зеленіє ліс, синіє небо і ін.

СЕМАН ОЗН

Неперех

-Д із знач стану: горювати, пишатися

-Д із знач семант руху: їхати, летіти, текти

-із семант проф. заняття: учителювати, козакувати

-д звучання: вищати, ревти, кахикати

Перехід

-Д мовлення: говорити, казати, мовити

-Д розумової діяльності і сприйняття: бачити, чути, сприймати

-Д, що вираж конкретну дію: зрубати дерево

СИНТАКСИЧ Озн (найнадійніший критерій)

Перехід

-обєкт може виражатися прямим додатком – Імен у Зн.в. без прийм – читати книгу, малювати портрет

-додаток може виражатися ІМ у Р.В. коли при Д є заперечна частка НЕ – не читати книги

-додаток має знач частковості – випити води, відламати хліба

-наявність підрядної частини склад речення, яка стосується певного Д (він сказав, що прийде ввечері)

Примітка.Теперішні дієслова з часткою -ся (-сь) утворилися з колишніх перехідних. У давньоруській мові перехідні дієслова керували зворотним займенником -ся у формі знахідного відмінка. Цей займенник виконував у реченні функцію самостійного члена і відповідав на питання кого? що?, напр.: купаюся, мию ся. Але пізніше у всіх східнослов'янських мовах займенник ся втратив значення самостійного члена речення і перетворився на частку, яка згодом злилася з дієсловом: купаюся, миюся.В українській мові після голосного звука частка -ся стала скорочуватися в -сь (змагатись, купаюсь, привітались)', після приголосного ж вона звичайно зберігалася без змін, хоч зрідка у минулому часі дієслів чоловічого роду вживається -сь і після звука в, який в українській мові належить до сонорних приголосних і в позиції після голосного перед іншим наступним приголосним вимовляється, як у: Андрій поспішавсь додому (Коцюб.). І юнак розкривсь, як квітка (Т.).

 

ГК Стану

У мовознавчій науці вчення про стан дієслова має довгу історію. Кат стану вже була відома у грецькій граматиці. Від неї це вчення було принесено у слов'янські граматики. Зокрема до граматик М.Смотрицького, Ломоносов у рос граматикіх виділяв 6 станів дієслова:дійсний,зворотний,взаємний, середній,пасивний,спільний. Фортунатов - зворотний (ся), езворотний.

Грунтовно теорія дослідж ГК стану була розвинена у праціях Виноградова. Одні вчені вваж стан дієслова як категорію,що виражає віднош дії тільки до об'єкта. Ототожнюючи її з поняттям перех/неперехідності. Прибічники такого погляду: Буслаєв. Інші вважають, що у цій категорії вираж відношення дії тільки до об'єкта (Фортунатов). Вираження відношення дії до об'єкта і до суб'єкта водночас (Потебня, Шахматов, Виноградов). Ця точка зору є домінуючою у мов-ві.

ГК стану-дієслівна категорія,яка вир відношення дії або стану до суб'єкта(виконавця дії) і об'єкта(предмета,на який спрямована дія або стан у процесі їх реалізації). Вона грунтується на протиставленні корелятивно- взаємопов'язаних дієслівних форм акт і пас стану.

Ф-ма акт стану позначає діє, джерелом якої постає суб'єкт, формально представлений у реченні як головний член - підмет. Виконувана дія безпосередньо спрямована на предмет,що познач в реченні як другор член - прямий додаток у ф-мі безприйм Зн відмінка, ім чи займ. (протягом навчання студент пише три курсові)

Ф-ма пас стану вказує на те,що дія спрямована на об'єкт, формально виражений підметом(курсова робота пишеться студентом).

Є три форми Пас Ст:

-пасив форма, утворена за допом постф ся(недокан в, дійсни спосіб)

-пасивн дієприкм (прочитаний, споруджений)

-форми на –но, -то (прочитано, споруджено, накрито)

ГК стану належить до загальнодієслівних. Однак співвідносні форми пас і акт стану,що утворюють корелятивні пари властиві тільки перехідним дієсловам. Для використання акт конструкції і трансформувати її у пас стан,необхідний об'єкт,на який переходить дія. Отже, значна частина дієслів, зокрема неперехідних залишається поза значенням стану. Немають коррелятивної відповідності серед ф-м пас стану перех дієслова типу думати, розказати, щупати, жаліти, будити, вихваляти, співати,любити, гукати. Такі вчені як Жовтовий і Кулик виділяли зворотно-середні стани або зворотні дієслова у складі яких постфікс ся вик словотвірну функцію.

зворотні дієслова поділяються на:

-власнезворотні(означають дію, спрямовану на самого її носія: дитина вмивається (тобто: вмиває сама себе),хлопець одягається, ящірка ховається),

-взаємозворотні означають дію двох і більше діячів, яка взаємно спрямована: друзі зустрілися (тобто: зустрі­ли один одного), знайомі листуються, спортсмени змагаються'), -безоб'єктнозворотні означають дію, спрямовану від її діяча: кінь б'ється, собака кусається).

-непрямозворотні – дія, виконувана суб’єктом у своїх інтересах(будуватися, готуватися)

-загальнозворотні – безоб’єктний стан суб’єкта (веселитися, хвилюватися)

-потенційно-активні – потенційна дія, як характеристика суб’єкта (кусатися, дряпатися)

-якісно-характеризуючі – типові дії ознаки, якими здатні наділяти предмети, матеріали(рватися, битися)

Проблема трансформації речень акт стану у речення з дієсловом пасивного стану виходить за межі морфології і зосореджено у синтаксичній та словотвірній системі, відповідно до цього з парадигми пасивного стану вилучено ті форми, до складу яких входять дієсл недок виду з постфіксом ся, котрий традиційно вважали типовим засобом творення пас форми до перех дієслова недок виду. Це зумовлено тим,що у синтакс системі укр мови згадані пасивні конструкції на противагу іншим слов мовам опинилися на крайній переферії. СЯ функціонує як виразник різних словотвірних значень зворотних дієслів, утвор від перехідних. Значення результативного стану як наслідку виконаної дії передають також співвідношення з пасивними дієприкм предикативні форми на НО,ТО, які порівняні з такими дієприкм вжитими у двокомпонентних пас конструкціях. Характерною їх особливістю є здатність керувати лише Зн в прямого об'єкта результативного стану.

 

Категорія часу.

Явище часу філологічне і лінгвістичне тлумачення. Час є однією із форм існування об’єктивного світу. Для об’єктивного часу відправною точкою є інша подія (після лекції відбудуться збори) або відношення до одиниці часу (лекції починаються о 7.30.) – це реальний об’єктивний час. У лінгвістичному розумінні Час є відображенням у мові реального об’єктивно-існуючого часу. Для мовної свідомості визначальним є сам мовний акт, що є виявом функціонування мови. Тому події в їх часовому перебігу рівняються на цей акт, і Д одержує значення часу, в залежності від того, як дія названа співвідноситься з актом мовлення, тобто збігається з ним, передає йому, чи наступить його завершення.

Відношення дії до акту мовлення є змістом Кат часу.

Категорія часу виявляє себе в особових утвореннях,відносячи дію або стан до моменту мовлення(теп.ч.) – це теп.час, вказуючи на те, що вона відбувалась до моменту мовлення (мин, давномин час); на те що, її дія почалася після моменту мовлення – майбут час.

Кат Часу перебуває в сист зв’язках з Кат Особи, Способу, Виду Дієслів.

Кат Особи характерна лише для Д теп і майб ч., а для мин.ч. властива кат роду.

Кат часу притаманна лише Д дійсного способу, як таким, що реалізують дію (вивчав). Зв'язок К.часу з К.Виду виявляється в тому, що всі Д теп.ч. мають форму недок виду; а Д мин. І майб. Часів форму недок в(доповідав) і форму док в. (доповів).

К.Часу – словозмінна категорія, тому при утворенні форм часу Д змінюється лише граматичне значення.

Засоби вираження:

-особові закінчення

-формотворчі суфікси –в-, -л-

Допомідне Д – бути

Категорія Часу зазвичай експліцитна, тобто, виражена формальними засобами (пожовтіЛо листя). А може бути імпліцитною – преховані засоби, що домислюються.

Кат Ч в укр.м. скдадається з 4 грамем: Тепер, Минул, Давномин, Майбут.

Виявляються грамеми в 8 часових формах:

-теп.ч. нед.в.(читаю)

-мин.ч.нед.в.(читав)

-мин.ч.док.в.(прочитав)

-давномин.ч. док.в. (був прочитав)

-давномин.ч.нед.в.(було читав)

-складена ф. майб.ч.нед.в.(буду читати)

-проста ф. майб.ч.док.в.(прочитаю)

Складна ф.майб.ч.нед.в.(читатиму)

 

Теперешній час

Час є однією з форм існування об'єктивного світу. Або відношення до одиниці час (лекції поч о 8.30.). Відношення дії до акту мовлення є змістом ГК часу. Категорія часу виявляє себе в особових утвореннях - дійсного способу,відносячи дію або стан до моменту мовлення. Гк часу дієслова прямим значенням якої є віднесення дії або стану до моменту мовлення.Оскільки Теп час реалізується особовими формами, то засобом вираження Теп часу є флекції.

Розрізняють

- Теп актуальний/теп лише моменту мовлення (означає дії та стани,які збігаючись із моментом мовлення майже не виходить за його межі - В лугах пишається калина, біжить по каменю вода, за руку мати веде сина. особливо виразно збіг виявляється тоді,коли дієсл поєднується з часовими словами: тепер,зараз, у цю хвилину. Тривалість такого теперішнього зумовлена цілісністю самої події,а не цілісністю її сприймання);

-Теп розширений – процес дії ширший за момент мовлення, тобто знач Д уточнюється прислівниками та числів (він вже тиждень пише курсову роботу).

–Теп неактуальний – безперервна дія не збігається з актом мовлення, а лише один із своїх точок захоплює і його. Вмежай Теп Неакутул виділяються кілька часткових значень: *Теп Абстрактний/Теп позачасовий-дія Д не локалізується у часі, а є своєрідною природною сутністю, ознакою предмета (наш народ знається на піснях). *Теп Потенційний – дія здатна до вияву у будь-який час, в тому числі і в момент мовлення (оксана дуже гарно співає).*Теп Сценічної дії – двя збігається не з моментом мовлення, а з потребами театрального акту (назви пʼєс, сценарії, заголовки); такою формою передаються значення одночасності, з тим, про що повідомлене у творі (Русалка випливає і знадливо всміхається).

 

Минулий час.

У лінгвістичному розумінні Час є відображенням у мові реального об’єктивно-існуючого часу. Для мовної свідомості визначальним є сам мовний акт, що є виявом функціонування мови. Тому події в їх часовому перебігу рівняються на цей акт, і Д одержує значення часу, в залежності від того, як дія названа співвідноситься з актом мовлення, тобто збігається з ним, передає йому, чи наступить його завершення.

Відношення дії до акту мовлення є змістом Кат часу.

Мин.Ч. – ГК Часу Дієслова, пряме значення якої є вказівка на те, що дія/стан відбувалияс/відбулися до моменту мовлення, або завершилися в момент мовлення.

Мин Час передається 2 часовими формами: 1-власне минулий; 2-давно-минулий.

Власне минулий Час виступає в двох видових формах: док. І недоконаний.

Мин.Ч.док.в.передає такі значення:

-мин Акт/Док.Результативний – означає минулу дію, результати якої актуальні для наступного часового плину. Зміст цього значення зводиться до того, що дія стосується плану минулого, а результат плану наступного (Гей, прослала Ниве чорне полотно. Ллʼється чорна злива, сіється зерно)

-мин Неактивний – дія замкнена лише у межах минул плану і нічим не зв’язана з майбутнім (Полюбила чорнобрива козака дівчина….пішов та й загинув)

Мин.Ч.недок.в. такі значення:

-мин. Тривалий – дія відноситься до плану мин, але не локалізується певн час межами (високо над хмарами гудів літак)

-Мин.постійний/Мин Абстрактний – передає дію як постійну властивість ознаку предмета (Марія гарно вишивала)

Значення давноминулого часу (вірніше, передминулого) виникає при порівнянні часового перебігу двох дій у минулому. Давноминулий час у сучасній українській мові утворюється переважно від дієслів доконаного виду і вказує на те, що означувані цими формами дії відбулися раніше від інших дій до моменту мовлення. Тому форми давноминулого часу передбачають наявність у реченні (або в ширшому контексті) інших дієслів у формі минулого часу.Давноминулий час може вживатися в простих реченнях (тоді дієслова у формі минулого доконаного часу мають обов”язково виступити в наступних реченнях), у простих поширених реченнях з дієприслівниковим зворотом (причому дієприслівник виступає в формі минулого доконаного часу), у складнопідрядних реченнях з часовим підрядним і в складносурядних реченнях, з”єднаних протиставними сполучниками.Форми давноминулого часу, вжиті у складному реченні з часовим підрядним, передають нетривалу, тимчасову дію, що виконувалася перед основною дією, вираженою дієсловом у формі минулого часу доконаного виду, напр.: Коли в Києві організувалась була Академія художеств, мрія мого життя, я вступив і до Академії (Довженко, 1, 17); Форми давноминулого часу, вжиті у складносурядному реченні з протиставними сполучниками (або єднальними у значенні протиставних), виражають дії, що тривали певний час, але були перервані іншими діями, вираженими дієсловами у формі минулого доконаного часу або предикативними прислівниками, напр.:Трохи була не втопилась, Та жаль було кинуть Близняточок (Шевченко).Давноминулий час може утворюватись також від дієслів недоконаного виду, але значно рідше, напр.:Я пам”ятаю, відкривався тоді ще географічний інститут. Я й туди хотів був вступити, та перешкодили якісь події (Довженко).Форми минулого часу е рефлексом давнього перфекта. Вони вживаються в прямому значенні і виражають детерміновані дії, які відбулися в певний відрізок часу до моменту мовлення.Якщо результат дії наявний тоді, коли про неї сповіщається, форми минулого доконаного передають одночасно і факт здійснення дії в минулому, і актуальність її результату в момент мовлення. Таке значення минулого доконаного часу можна назвати перфектним. Якщо форми минулого часу доконаного виду означають дії, що відбулися у будь-які проміжки часу до моменту мовлення, їх значення називають аористичним.Зрідка форми минулого доконаного часу можуть мати недетер­міноване значення, виражаючи постійні дії, напр.: Що з воза впало, те пропало (нар. прислів'я).Форми минулого недоконаного вживаються в прямому значенні і виражають детерміновані дії, які відбувалися в певний часовий проміжок до моменту мовлення.На відміну від минулого доконаного, форми минулого часу не­доконаного виду в залежності від контексту виражають нерозчленовані або розчленовані, повторювані в процесі виконання тривалі дії; це значення, яке нерідко називають імперфектним, передається навіть тоді, коли ознака розчленованості чи тривалості не під­креслюється дієслівними префіксами і суфіксами.Давноминулий час у сучасній українській мові утворюється пе­реважно від дієслів доконаного виду і вказує на те, що означувані цими формами дії відбулися раніше від інших дій до моменту мов­лення. Тому форми давноминулого часу передбачають наявність у реченні (або в ширшому контексті) інших дієслів у формі минулого часу.

 

Майбутній час

У лінгвістичному розумінні Час є відображенням у мові реального об’єктивно-існуючого часу. Для мовної свідомості визначальним є сам мовний акт, що є виявом функціонування мови. Тому події в їх часовому перебігу рівняються на цей акт, і Д одержує значення часу, в залежності від того, як дія названа співвідноситься з актом мовлення, тобто збігається з ним, передає йому, чи наступить його завершення.

Відношення дії до акту мовлення є змістом Кат часу.

Майб час – форма ГК Часу, прямим значенням якої є віднесення дії або стану до часу, який настає після моменту мовлення;;;/ дії,процеси або стани,які є реальними тільки з погляду мовця. Вихованець виділив у грамемі майб часу сему реальності,за якою ця сема належить до категорії часу,а також сему ірреальності,яка належить до категорії способу. Курилович кваліфікував категорію часу як спосіб тому,що він порівняно з теперішнім і мин,які вир дійсність,означає можливість,ймовірність чекання, - Майб час вжив у двох ф-мах:док і недок вид.

Ф-ми майб часу у док і недок виді можуть виражати:

* майб одиничної конкр дії(виїдемо завтра на зорі, кричатиму на весь клас),

*майб повторюваної дії (знов взимку радітимемо як діти, знов побачу я село),

*майб узагальнений (але і синоптик цього не передбачить, будемо рятувати ліси).

Майб Ч. має три форми

1)- проста – Д докон.в.

2)-складна –(синтетична) – утворилася від сполучення Інф з особовими формами допоміж Д –яти (ходитиму, ходитимеш) – недокон вид

3)-складена (аналітична) – в основі лежит Інф, що сполучається з особ формами допоміж Д бути (буду ходити) – недок вид.

 

К. Способу

Категорія способу дієслів — це граматична категорія, що виражає відношення/ставлення дії/мовця до дійсності, можливості, бажаності, необхідності, здійснення дії чи реалізації стану.

Семант Суть ГК спос – протиставлення рал дій – ірреальним діям.

Відношення дії до дійсності є змістом ГК способу.

У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний,наказовий і умовний.

Дійсний спосіб

Категорія способу дієслів — це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності. У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний,наказовий і умовний.

Дійсний спосіб виражає реальну дію, що перебігає в часі. Дійсний спосіб протиставляється умовному й наказовому способам тим, що має часові форми. Наприклад: Солдати зскочать, підштовхнуть (де в них береться сила?) і за машиною ідуть, щоб знову не засіла (Л. Первомайський).

Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів. Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію. Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбу­лася до повідомлення про неї: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила. Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв'язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонеч­ко сіяло, чи так мені чого було? (Т. Шевченко). Минулий час дієслів доконаного виду може означати: а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажер­ная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова);б) завершену минулу дію без зв'язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору.
Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко).Давноминулий час означає дію, шо відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією: рушив був (та й зупи­нився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали). Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї. Проте ця дія може відбуватися по-різному: а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає — так ніби й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний);б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (3 підручника). / все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня).Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду. Майбутній час означає дію, шо відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї. Дієслова в майбут­ньому часі мають три форми: просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують;складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, чита­тимете, виступатимуть;складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писатибудете вдосконалювати, будуть працювати.Останні дві форми за своїм значенням синонімічні.Часові форми дієслів у контексті можуть набувати не властивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

 

Умовний спосіб

Спо́сіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану).

Умовний спосіб(консонтив) виражає дію не реальну, а тільки бажану або можливу за певних умов, ці умови здебільшого полягають в тому, що паралельно з цією дією, або раніше, має відбутися інша дія. Цієї дії не було, і немає і не буде в реальності, тому Д у формі Умов.СП. не мають Кат.Часу і Особи. Наприклад: Полетіла б я до тебе, Та крилець не маю (Нар. творчість). Форми умовного способу аналітичні. Вони творяться за допомогою частки би (б), що додається до форм минулого часу дійсного способу. Форми умовного способу виражають значення роду і числа за допомогою закінчень (третя особова парадигма). Частка би (б) може входити до складу умовного сполучника аби, якби або сполучника мети щоб, наприклад: Якби от проміння золоті у струни чарами обернути, я з них зробила б арфу золоту (Леся Українка). Частка би (б) походить від давньої форми 2-ї і 3-ї особи однини аориста дієслова бути. Спонукальний спосіб передає послаблене значення апелятивності (прийшов би ти до мене).Вони є менш уживаними, утвор з ф-ми умовного способу та частой хай,нехай. Крім особових ф-м, вживаються неособові ф-ми спонук способу, до складу яких входять інфінітив і б,би. Ф-ми спонук способу на відміну від форм умовного вживаються в простих реченнях спонукальних за семантичною природою, а не в типових для умовного способу складно-підрядних з умовно-наслідковими відношеннями предикативних частин. Форми вияву:1)Умовн.сп+ особ.Займ./звертання (Записали б, ви, діти адресу, а то забудете); 2)інф+би/б (побігти б вам до фінішу)

Бажальний спосіб - виражає волевиявлення мовця про бажану діє або процес,стан. Але він не спрямовує його до співрозмовника, щоб вони виконали цю дію чи реалізували потрібний стан. Мовець лише повідомляє про бажану дію для нього чи інших. Саме в цьому полягає основна семантична відмінність бажального способу від наказового. Вона зумовлена нейтралізауією у ньому такоїо знаки наказового способу,як апелятивність. Типовими виразниками бажального способу є: 1)аналітична неособова ф-ма, в якій поєднано інфінітив з морфологізованою часткою б (поїхати б до моря); 2)аналітичні особові форми, утворені ХАЙ,нехай і морфеми 1 особи одн і множ умовного способу: Хай би я озвучив цей текст; 3)інф/Д мин.ч.+коли б, хоч би, якби, аби (коли б повернути втрачене, хоч би встигнути на іспит, аби отримати стипендію)

Наказовий спосіб

Спо́сіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану).

Наказовий спосіб виражає прохання/побажання (ось послухайте мою казочку), спонукання/заклик (вставай хто живий, в кого думка поастала),пораду (не бійся досвітньої мли), побажання (Хто спить, хто не спить, покорись темній силі) або наказ (Стій! Хто іде?). Наприклад: Ти шапку скинь і низько поклонись. Бо ліс — це світлий храм. Святиня наша (В. Бичко). це ірреальна дія, що з погляду мовця має відбутися, тому Д Нак.Сп. не мають К.Часу.Форми наказового способу утворюються від основи теперішнього — майбутнього часу за допомогою закінчень (друга особова парадигма), оскільки Кат.Сп. - Словозмінна. У сучасній українській мові виступає три різновиди форм наказового способу:

а) з нульовою флексією у 2-й особі однини в дієсловах з основою на приголосний

0 (0]‘ читай, знай, чіпай, надсилай, вимагай; у 1-й особі множини ці дієслова мають

флексію -мо, а в 2-й особі множини — флексію -т е: чит аймо, знайм о, чіпайм о,\

надсилаймо, вимагаймо; читайте, знайт е, чіпайте, надсилайт е, вим агайт е;

б) з нульовою флексією у 2-й особі однини в дієсловах з кінцевим твердим приголосним [ж], [ч], [б], [п], [в], [м] та [р] (ріж, плач, насип, вір) та з м’яким приголосним [з'] [с'] [дг], [л'], [н'] (злізь, винось, сядь, дозволь, ст ань); у 1-й особі множини виступає флексія -мо: ріж м о, плачмо, вірм о, злізьм о, виносьм о, сядьмо,дозвольмо, станьмо; у 2-й особі множини — флексія -т е: ріж т е, плачт е, вірте,

злізьте, виносьте, сядьте, дозвольт е, ст аньт е; в) флексією -и у 2-й особі однини, якщо наголос падає на закінчення (вези, кажи,зроби, простуди), та в дієсловах, що мають збіг приголосних у кінці основи (тягни,торкни, увім кни); у 1-й особі множини виступає флексія -ім о рідше -ім: везімо,кажімо, зробімо,простудімо, т ягнімо, торкнімо, увім кнім о; у 2-й особі множини -флексія -іт ь (або рідше -іт е): везіт ь, каж іт ь, зробіт ь, прост удіт ь, т ягніт ь,торкніть, увімкніт ь.Аналітичні форми наказового способу творяться за допомогою частки хай(нехай), що додається до форм 3-ї особи теперішнього чи майбутнього часу: хай(нехай) скаже, хай скажуть.Дієслова пити, бити, лити, шити, вити, рити в наказовому способі зберігають голосний [и] в корені слова, перед [)] (в основі теперішнього — майбутнього часу): пий,бий, лий, ший, вий (але: віяти — вій), рий; пиймо, биймо, лиймо, шиймо, виймо, риймо;пийте, бийте, лийте, шийте, вийте, рийте.Дієслово їсти має форми: їж, їжмо, їжте. Деякі дієслова за своєю семантикою не можуть мати значення наказового способу стосовно 2-ї особи, наприклад: бачити,чути, гнити.

 

Відносне використання К.СП.

В українській мові форми одного способу можуть вживатися в значенні іншого:1) форми наказового способу — в значенні дійсного для вираження моментальної дії з відтінком недоречності, наприклад: А хтось тоді й порадь — доки не пізно ще.доки козаки ще в Князівці — мерщій знести усе в економію, хто що взяв (А. Головко),або для вираження дії, виконуваної з примусу: Роби на других дні та ночі, і на годину не засни… (П. Грабовський);2) форми наказового способу — в значенні умовного з відтінком дорікання комусь або особливого підкреслення зумовленості дії; наприклад: Вийди я з дому на п ’ять

хвилин раніше, то й не запізнився б; Мати знача, що застукай його в хаті білій, та ще довідайся, з ким і де був — не помилують… (Петро Панч);3) форми умовного способу — в значенні наказового для пом’якшення наказу,наприклад: Поліксен а: Пождав би ти безмісячної ночі (Леся Українка):4) форми майбутнього часу дійсного способу — в значенні наказового для підкреслення категоричності наказу, наприклад: — Гаразд, досить, — обірвав гетьман Капусту, — пошлеш новий універсал, моїм іменем накажеш бути селянам в послушенстві у пані ігумені, а гульвіс злостивих скарати на горло (Н. Рибак). Категоричність наказу особливо підкреслюється вживанням замість форм наказового способу інфінітивної форми, наприклад: — Говорить Щорс. Негайно розшукати комісара.

 

Кат особи, числа, роду

До невласне Дієсл Кат. Галежать Кат. Особи, Числа, Роду.

К