Відносне функціонування форм часу Д

У вживанні дієсл форм часу широко представлене явище функціональної транспозиції. Явище полягає в тому, що у відносних контекстах часові форми втрачають свої первинні функції і вживаються у вторинних значеннях.

1). Теп істор/теп розповіді

Передає минулі події, що сприяє розгортанню цих подій перед очима слухача (вийшла мати з дітьми в поле, полють діти, поле й мати)

2). Теп уявний, що вжив замість майбутнього (і раптом представилось мені, як-то воно буде, дихаю чистим повітрям)

3). Майб раптовості у ролі Мин.Ч. (була тепла днина та враз як загримить)

4). Майб визначень та формувань у знач Теп. Позачасового (два на два буде чотири)

5). Мин – майбутнього результату(я поїхав, батьку)

6). Мин майбутньою реалізації дії/Мин побажання та лайки (щоб ти кричав і не переставав)

 

К. Способу

Категорія способу дієслів — це граматична категорія, що виражає відношення/ставлення дії/мовця до дійсності, можливості, бажаності, необхідності, здійснення дії чи реалізації стану.

Семант Суть ГК спос – протиставлення рал дій – ірреальним діям.

Відношення дії до дійсності є змістом ГК способу.

У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний,наказовий і умовний.

Дійсний спосіб

Категорія способу дієслів — це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності. У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний,наказовий і умовний.

Дійсний спосіб виражає реальну дію, що перебігає в часі. Дійсний спосіб протиставляється умовному й наказовому способам тим, що має часові форми. Наприклад: Солдати зскочать, підштовхнуть (де в них береться сила?) і за машиною ідуть, щоб знову не засіла (Л. Первомайський).

Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів. Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію. Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбу­лася до повідомлення про неї: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила. Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв'язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонеч­ко сіяло, чи так мені чого було? (Т. Шевченко). Минулий час дієслів доконаного виду може означати: а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажер­ная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова);б) завершену минулу дію без зв'язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору.
Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко).Давноминулий час означає дію, шо відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією: рушив був (та й зупи­нився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали). Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї. Проте ця дія може відбуватися по-різному: а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає — так ніби й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний);б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (3 підручника). / все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня).Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду. Майбутній час означає дію, шо відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї. Дієслова в майбут­ньому часі мають три форми: просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують;складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, чита­тимете, виступатимуть;складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писатибудете вдосконалювати, будуть працювати.Останні дві форми за своїм значенням синонімічні.Часові форми дієслів у контексті можуть набувати не властивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

 

Умовний спосіб

Спо́сіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану).

Умовний спосіб(консонтив) виражає дію не реальну, а тільки бажану або можливу за певних умов, ці умови здебільшого полягають в тому, що паралельно з цією дією, або раніше, має відбутися інша дія. Цієї дії не було, і немає і не буде в реальності, тому Д у формі Умов.СП. не мають Кат.Часу і Особи. Наприклад: Полетіла б я до тебе, Та крилець не маю (Нар. творчість). Форми умовного способу аналітичні. Вони творяться за допомогою частки би (б), що додається до форм минулого часу дійсного способу. Форми умовного способу виражають значення роду і числа за допомогою закінчень (третя особова парадигма). Частка би (б) може входити до складу умовного сполучника аби, якби або сполучника мети щоб, наприклад: Якби от проміння золоті у струни чарами обернути, я з них зробила б арфу золоту (Леся Українка). Частка би (б) походить від давньої форми 2-ї і 3-ї особи однини аориста дієслова бути. Спонукальний спосіб передає послаблене значення апелятивності (прийшов би ти до мене).Вони є менш уживаними, утвор з ф-ми умовного способу та частой хай,нехай. Крім особових ф-м, вживаються неособові ф-ми спонук способу, до складу яких входять інфінітив і б,би. Ф-ми спонук способу на відміну від форм умовного вживаються в простих реченнях спонукальних за семантичною природою, а не в типових для умовного способу складно-підрядних з умовно-наслідковими відношеннями предикативних частин. Форми вияву:1)Умовн.сп+ особ.Займ./звертання (Записали б, ви, діти адресу, а то забудете); 2)інф+би/б (побігти б вам до фінішу)

Бажальний спосіб - виражає волевиявлення мовця про бажану діє або процес,стан. Але він не спрямовує його до співрозмовника, щоб вони виконали цю дію чи реалізували потрібний стан. Мовець лише повідомляє про бажану дію для нього чи інших. Саме в цьому полягає основна семантична відмінність бажального способу від наказового. Вона зумовлена нейтралізауією у ньому такоїо знаки наказового способу,як апелятивність. Типовими виразниками бажального способу є: 1)аналітична неособова ф-ма, в якій поєднано інфінітив з морфологізованою часткою б (поїхати б до моря); 2)аналітичні особові форми, утворені ХАЙ,нехай і морфеми 1 особи одн і множ умовного способу: Хай би я озвучив цей текст; 3)інф/Д мин.ч.+коли б, хоч би, якби, аби (коли б повернути втрачене, хоч би встигнути на іспит, аби отримати стипендію)

Наказовий спосіб

Спо́сіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану).

Наказовий спосіб виражає прохання/побажання (ось послухайте мою казочку), спонукання/заклик (вставай хто живий, в кого думка поастала),пораду (не бійся досвітньої мли), побажання (Хто спить, хто не спить, покорись темній силі) або наказ (Стій! Хто іде?). Наприклад: Ти шапку скинь і низько поклонись. Бо ліс — це світлий храм. Святиня наша (В. Бичко). це ірреальна дія, що з погляду мовця має відбутися, тому Д Нак.Сп. не мають К.Часу.Форми наказового способу утворюються від основи теперішнього — майбутнього часу за допомогою закінчень (друга особова парадигма), оскільки Кат.Сп. - Словозмінна. У сучасній українській мові виступає три різновиди форм наказового способу:

а) з нульовою флексією у 2-й особі однини в дієсловах з основою на приголосний

0 (0]‘ читай, знай, чіпай, надсилай, вимагай; у 1-й особі множини ці дієслова мають

флексію -мо, а в 2-й особі множини — флексію -т е: чит аймо, знайм о, чіпайм о,\

надсилаймо, вимагаймо; читайте, знайт е, чіпайте, надсилайт е, вим агайт е;

б) з нульовою флексією у 2-й особі однини в дієсловах з кінцевим твердим приголосним [ж], [ч], [б], [п], [в], [м] та [р] (ріж, плач, насип, вір) та з м’яким приголосним [з'] [с'] [дг], [л'], [н'] (злізь, винось, сядь, дозволь, ст ань); у 1-й особі множини виступає флексія -мо: ріж м о, плачмо, вірм о, злізьм о, виносьм о, сядьмо,дозвольмо, станьмо; у 2-й особі множини — флексія -т е: ріж т е, плачт е, вірте,

злізьте, виносьте, сядьте, дозвольт е, ст аньт е; в) флексією -и у 2-й особі однини, якщо наголос падає на закінчення (вези, кажи,зроби, простуди), та в дієсловах, що мають збіг приголосних у кінці основи (тягни,торкни, увім кни); у 1-й особі множини виступає флексія -ім о рідше -ім: везімо,кажімо, зробімо,простудімо, т ягнімо, торкнімо, увім кнім о; у 2-й особі множини -флексія -іт ь (або рідше -іт е): везіт ь, каж іт ь, зробіт ь, прост удіт ь, т ягніт ь,торкніть, увімкніт ь.Аналітичні форми наказового способу творяться за допомогою частки хай(нехай), що додається до форм 3-ї особи теперішнього чи майбутнього часу: хай(нехай) скаже, хай скажуть.Дієслова пити, бити, лити, шити, вити, рити в наказовому способі зберігають голосний [и] в корені слова, перед [)] (в основі теперішнього — майбутнього часу): пий,бий, лий, ший, вий (але: віяти — вій), рий; пиймо, биймо, лиймо, шиймо, виймо, риймо;пийте, бийте, лийте, шийте, вийте, рийте.Дієслово їсти має форми: їж, їжмо, їжте. Деякі дієслова за своєю семантикою не можуть мати значення наказового способу стосовно 2-ї особи, наприклад: бачити,чути, гнити.

 

Відносне використання К.СП.

В українській мові форми одного способу можуть вживатися в значенні іншого:1) форми наказового способу — в значенні дійсного для вираження моментальної дії з відтінком недоречності, наприклад: А хтось тоді й порадь — доки не пізно ще.доки козаки ще в Князівці — мерщій знести усе в економію, хто що взяв (А. Головко),або для вираження дії, виконуваної з примусу: Роби на других дні та ночі, і на годину не засни… (П. Грабовський);2) форми наказового способу — в значенні умовного з відтінком дорікання комусь або особливого підкреслення зумовленості дії; наприклад: Вийди я з дому на п ’ять

хвилин раніше, то й не запізнився б; Мати знача, що застукай його в хаті білій, та ще довідайся, з ким і де був — не помилують… (Петро Панч);3) форми умовного способу — в значенні наказового для пом’якшення наказу,наприклад: Поліксен а: Пождав би ти безмісячної ночі (Леся Українка):4) форми майбутнього часу дійсного способу — в значенні наказового для підкреслення категоричності наказу, наприклад: — Гаразд, досить, — обірвав гетьман Капусту, — пошлеш новий універсал, моїм іменем накажеш бути селянам в послушенстві у пані ігумені, а гульвіс злостивих скарати на горло (Н. Рибак). Категоричність наказу особливо підкреслюється вживанням замість форм наказового способу інфінітивної форми, наприклад: — Говорить Щорс. Негайно розшукати комісара.