Індоєвропейська родина мов(словянська,романська,германська групи).

СЛОВ'ЯНСЬКА ГРУПА Слов'янськими мовами користуються 290 млн. 475 тис. осіб (1985 p.). Виділяють три підгрупи слов'янських мов: східну, західну і південну. ГЕРМАНСЬКА ГРУПА Германські мови, якими розмовляють 425 млн. 460 тис. осіб, поділяються на три підгрупи: північногерманську (скандинавську), західногерманську і східногерманську. ПІВНІЧНОГЕРМАНСЬКА (СКАНДИНАВСЬКА) ПІДГРУПА. До неї належать датська, шведська, норвезька, ісландська і фарерська мови. ЗАХІДНОГЕРМАНСЬКА ПІДГРУПА. До неї належать англійська, голландська, фламандська, фризька, німецька та їдиш. СХІДНОГЕРМАНСЬКА ПІДГРУПА. До неї належить готська мова, яка виникла на основі двох діалектів — вестготського, що був поширений в Іспанії та Північній Італії, та остготського (мова східних готів, які жили в ранньому середньовіччі на північному узбережжі Чорного моря і в південній Наддніпрянщині; у Криму вона існувала до XVI ст.). Найвидатнішою пам'яткою готської мови є переклад Біблії, здійснений єпископом Ульфілою РОМАНСЬКА ГРУПА Романська група мов пов'язана спільним походженням від латинської мови. Поширені романські мови в більш ніж 60 країнах. Загальна кількість мовців становить 576 млн. 230 тис.Умовно виділяють чотири підгрупи романських мов: галло-романську, італо-романську, іберо-романську і балкано-романську. ГАЛЛО-РОМАНСЬКА ПІДГРУПА. ДО неї належать французька, провансальська і каталонська мови. ІТАЛО-РОМАНСЬКА ПІДГРУПА. До неї входять італійська, сардинська і ретороманська мови. ІБЕРО-РОМАНСЬКА ПІДГРУПА. До неї належать іспанська і португальська мови. БАЛКАНО-РОМАНСЬКА ПІДГРУПА. До неї належать румунська та молдавська мови.

Мови слов'янської групи

Слов'янська мовна група. До неї належать:

східнослов'янська підгрупа. Представлена вона українською (45 млн.), російською (250 млн.) і білорусь кою (понад 8 млн.) мовами.

західнослов'янська підгрупа. Вона охоплює польську (43 млн.), чеську (10,6 млн.), словацьку (5,3 млн.), верхньолужицьку та нижньолужицьку (разом лужичан 100 тис.) мови, а також мертву полабську. південнослов'янська підгрупа. До неї входять болгарська (понад 9 млн.), македонська (майже 2 млн.), словенська (1,8 млн.), а також сербська, хорватська, боснійська та чорногорська, які утворилися після розпаду сербсько-хорватської мови, що функціонувала вЮгославії до її поділу.

Мови германської групи.

Германські мови — група споріднених мов індоєвропейської мовної родини. Мови германської групи у спілкуванні використовують більш ніж 550 мільйонів людей. Найпоширеніші з них — англійська та німецька. Германські мови традиційно поділяються на три підгрупи:

Північна підгрупа. Також відома, як скандинавська підгрупа. До її складу входять шведська і діалекти (ґетамол, норлендска, ельвдалск т. і.), данська, норвезькі офіційні мови а діалекти (букмол, нюношк, ріксмол, трендешк, нордношк і т. д.), ісландська, фарерська мови.

Західна підгрупа. Мовами, що належать до цієї групи є англійська, фризька, фламандська, люксембурзька, нідерландська, німецька, їдиш, африкаанс.

Східна підгрупа. До цієї підгрупи належать згаслі германські мови — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська мови.

 

Мови романської групи.

Романські мови — група мов і діалектів, що входять до індоевропейської мовної родини і генетично висхідних до спільного предка, — латини. Наука, що вивчає романські мови, їх походження, розвиток, класифікацію тощо називається романістика і є одним з підрозділів мовознавства. Термін «романські» походить від лат. romanus («притаманний Риму», згодом — «Римській імперії»). Мовців у світі близько 600 млн. Романські мови як державні чи офіційні вживають 66 країн (у тому числі французьку — 30 країн, іспанську — 23 країни, португальську — 7, італійську — 4, румунську — 2 країни). Французька та іспанська, крім того, є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї ООН. Ще декілька романських мов мають статус парціальної («часткової») мови у відповідних країнах: галісійська, каталанська та окситанська у формі аранської говірки в Іспанії, ретороманська у Швейцарії. Решта романських мов є мовами хатнього вжитку без особливого соціального статусу: окситанська у Франції, сард(ин)ська в Італії, аромунська — поза Румунією на Балканах. Найпоширенішими романськими мовами є: Французька Іспанська Португальська Валонська Румунська Каталанська Сицилійська Гальєго Астурійсько-леонська Корсиканська Сассарська Істро-румунська Арагонська Окситанська Аромунська Ретороманська П'ємонтська Лігурійська Західно-ломбардська Східно-ломбардська Еміліано-романьйольська Венеційська Ладінська Фріульська Франко-провансальська Італійська Неаполітанська Сардська Істрійська

Мовна карта Європи.

Мовна карта України.

Виходячи з суто формальних показників, у етносу, який становить майже 80% населення країни, не повинно бути проблем мови, культури, національної духовності. Проте, в Україні українці мають в цій сфері більше проблем, ніж розв'язань. Це пояснюється особливостями України як держави. Адже Україна є державою не лише посткомуністичною, але й постколоніальною. Мови України — мови, котрі населення України вважає рідними. До мов України належать: державна мова, українська, мови національних меншин України та мови корінних народів України. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року більшість населення (67,5 %) вважає українську мову рідною, на другому місці (29,6 %) — російська мова. Українська мова більше поширена в центральній частині, півночі та на заході країни, російська — на півдні та сході, де існування української у великих містах часто обмежено лише державними установами, і вона повноцінно функціонує лише в сільській місцевості. Наприклад, у Криму кількість громадян, що розмовляють російською мовою складає 97%, у Донецькій області – 93%, в Одеській та Луганській – 85%. Також на території України проживають деякі інші національності, які розмовляють на своїх державних мовах: білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, цигани,

азербайджанці, грузини. Визначити певні території України в яких діє в великій кількості та чи інша іноземна мова доволі складно. Можна лише сказати, що кримська мова, а також татарська та вірменська поширені у АР Крим, польська, румунська та угорська в західних областях України, що межують з Польщею, Румунією та Угорщиною. Болгарська мова найбільше поширена у Одеській області. У 2008/2009 навчальному році в Україні провадилося вивчення як української та іноземних, так само й мов одинадцяти національних меншин та корінних народів: болгарської, гагаузької, гебрейської та їдишу, кримської, молдовської, російської, новогрецької, польської, румунської, словацької, угорської. Випускники навіть мали можливість скласти ЗНО однією з семи мов: українською, кримською, російською, молдовською, польською, румунською чи угорською.

 

Типологічне мовознавство

Усі мови відображають ту саму об'єктивну дійсність. Вони служать для спілкування та пізнання і мають звукову матерію. Ці та інші вияви близькості різних мов дають змогу зіставляти їх незалежно від факту спорідненості або неспорідненості. Якщо при порівняльно-історичному аналізі споріднених мов встановлюють їх генетичну тотожність та історичні зміни, то при зіставленні мов, не орієнтованому на їх споріднекість, встановлюють спільні та відмінні ознаки цих

Типологічне мовознавство — напрям лінгвістики, що досліджує ступінь структурної близькості або розбіжності мов незалежно від наявності чи відсутності генетичних зв'язків між ними.

Поняття «мовний тип» має частковий і загальний зміст. Його частковий зміст полягає у зіставленні мов за одним аспектом, наприклад за порядком слів (змінний чи сталий, ступінь фіксованості, місце означення відносно означуваного слова тощо), за характером наголосу (динамічний, музичний чи кількісний, рухомий чи постійний). Загальний зміст мовного типу стосується дослідження різних мов у цілому. Віднесення мови до певного загального типу означає включення її до типологічної класифікації мов.

Типологічне мовознавство виникло зі спроб групування різних мов світу за їх загальним типом. Започаткував цей напрям лінгвістики німецький мовознавець Фрідріх Шлегель (1772—1829), який у 1808 р. поділив мови на флективні й нефлективні.