Динаміка дотримання правил гри

ГРА В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Сьогодні ми живемо у фантастично мінливому, нестабіль­ному світі. Безперестанно трансформуються соціальні струк­тури, і суспільство, позбувшись консервативних рис, переста­ло бути гарантом будь-якої стабільності, надійності. Влучно оха­рактеризував труднощі нашого часу відомий російський пси­холог В.Кудрявцев, зазначивши, що старий “підручник жит­тя”, за яким вчилися ще наші батьки, вже не підлягає чергово­му перевиданню, а новий ще не написано, та й незрозуміло, як його писати. Повною мірою ця ситуація характеризує і проце­си, що відбуваються в різних ланках освітньої системи.

У світлі сучасних перетворень освіта опановує новий соціо- культурний простір, що відрізняється інноваційністю та інтег- раційністю. Він не просто кардинально змінює (не питаючи чи готові ми до цього) форми, методи навчання, реалії взаємин суб’єктів навчального процесу, він вимагає принципового онов­лення сутності важливіших понять і категорій педагогічної науки. Зокрема, поняття освіта (від слова освітити, висвітлити) сьогодні пов’язується з процесом і результатом висвітлення, розкриття в особистості кожної людини найпотаємнішої, гли­бинної її суті, формування нею образу свого Я. Таке трактуван­ня поняття освіта передбачає принципово іншу методологію навчального процесу, орієнтовану на інші цінності, інше розу­міння ролі особистості в навчанні, яка не лише на декларатив­ному рівні, а реально має стати не просто суб’єктом навчання на певних ланках освіти, а суб’єктом життєдіяльності. Провідною мовою цього є пізнання, освоєння досягнень культури людства (І.Бех, А.Богуш, О.Кононко, В.Кремень, Д.Ліхачов, Й.Лернер, М.Киященко та інші).

Суть освіти і місія педагога в ній, як і тисячоліття тому, усвідомлюється як сприяння формуванню особистості людини, ліпленню нею образу власного Я шляхом привласнення куль­турних здобутків за допомогою різних навчальних засобів.

Отже, розмірковуючи над сутністю інноваційних процесів у сучасній освіті, педагоги, в першу чергу, повинні вбачати їх не в змістовному чи технологічному аспектах, що самі по собі є також надзвичайно важливими, а у прийнятті нової філософії освіти та відповідних їй цінностей і смислів, що виявляються в побудові особливих взаємин суб’єктів освітнього процесу, виз­наченні кожним з них своєї прогресивної позиції і місії. Відтак, в освітньому процесі сучасного дошкільного закладу має зміни­тися багато чого. Незмінним повинно залишитися лише право дитини обирати ті види діяльності, які найбільше сприятливі для 'її самореалізації.

Тема гри як способу життя дитини, засобу 'її самовиражен­ня, гри, різної за видами, характером, способами організації й перебігу завжди буде актуальною в життєдіяльності дітей. Грі присвячені трактати, численні наукові праці (дисертації, мо­нографії, статті), методичні розробки, есе. І все ж таки відчу­ваємо, що ця тема залишається відкритою.

Гра посідає центральне місце в організації життєдіяльності дітей у дошкільному закладі. Гра насичує кожен день, кожну вільну від оргпнізованого процесу хвилину життя дошкільни­ка. Гра с однією з найпродуктивніших форм навчання і розвит­ку дітей. Проте дорослі не завжди коректно визначають свою роль, своє місце в дитячій грі, намагаючись нав’язати малюкам власні сюжети і правила. Водночас гру в жодному разі не можна Й ігнорувати, необхідно навчитися розумно нею керувати, сти­мулювати ігрову діяльність дітей, забезпечити, так би мовити, підготовчу роботу, що допоможе дітям самовизначитися в Ігровій ситуації. Способів включення дорослого в підготовку до розгортання гри може бути безліч. Охарактеризуємо лише ок­ремі з них.

Грі можна присвятити тематичний інтегрований тиждень “Містограй ”. Метою такого тижня буде закріплення та збагачення уявлень дітей про різні види ігор, значення гри для підтримки дружніх взаємовідносин між дітьми, необхідністю дотримуватися правил гри, діяти справедливо. Виховувати вміння ділити радість з другом, співпереживати невдачам. Ви­ховувати в дітей прагнення вести здоровий спосіб життя, смак до фізичної активності. Протягом “ігрового” тижня діти засво­юють значення слів: гра, ігрове поле, лічилка, ігрова роль, змагання, естафета та інші. Наведемо приблизну тематику інтег­рованих занять, які можна провести з дітьми протягом тижня.

Так, на занятті “Це веселе слово “гра” діти можуть обгово­рити з педагогом, у які ігри цікаво грати самому, а в які разом, взяти участь в інтерв’юванні “Моя улюблена гра”, малюванні на тему “Діти грають”, розглянути картину “Діти грають” та скласти за її змістом розповідь.Протягом тижня можна провести ігровий конкурс “Юні архітектори” - на краще архітектурне спорудження за різних умов: за планом, запропонованим вихователем, за зразком, за слуховим завданням тощо. Сюжетно-ігрове проектування в ході занять соціально-природознавчого спрямування виявиться та­кож корисним для обігравання “дорослих” ролей у суспільній ситуації, скопійованої дітьми. Корисними виявляться й діало­ги про значення правил у грі, дотримання правил, складання алгоритмів правил до різних видів гри. Неодмінною складовою такого тижня має стати день народних ігор, на якому діти змо­жуть розучити нові та пригадати тексти відомих народних ігор, організувати розваги за участю ровесників і дорослих. Дореч­ним також буде проведення Малих олімпійських ігор зі спортивними змаганнями, естафетами, призерами тощо. При­красити організацію такого ігрового тижня в окремо взятій групі чи в дитячому садочку допоможе виставка улюблених ди­тячих іграшок, а також виготовлених дітьми атрибутів до ігор, складання альбомів з описами дитячих ігор, надиктованих ви­хователю та ілюстрованих дітьми.

В освітній процес дошкільного закладу, особливо в роботу з молодшими дошкільниками доречно вписується навчально-ігрове заняття, в якому для вирішення навчальних завдань (тобто навчити чогось) активно застосовують елементи ігрової діяль­ності. В основу такого заняття може бути покладено ігровий чи літературний сюжет, у який вплетені різноманітні навчально-розвивальні завдання, вправи, монологізовані фрагменти, че­рез які вихователь повідомляє дітям про невідоме чи маловідо­ме. Навчально-ігрове заняття, як вже відзначено, найбільш по­ширене в молодших групах і допомагає спрямувати малюків на організовану пізнавальну діяльність, сформувати через систе­му ігрових завдань первинні навички навчальної діяльності.

Різновидом навчально-ігрових занять можуть бути сюжетно-ігрові заняття, які вирізняє наявність єдиної сюжетної лінії, що є стрижнем всього заняття та визначає його логіку. Ігрові елементи можуть бути представленими театралізацією, драматизацією, ігровими ситуаціями, рухливими, словесними ігра­ми тощо. Сюжет заняття може бути підказаний змістом будь-якого літературного чи фольклорного твору (наприклад, за мотивами української казки “Рукавичка”). Пригадавши сюжет відомої казки, діти під керівництвом вихователя створюють дошку оголошень у лісі, на яку розміщують повідомлення про різні знахідки (можна почати з тієї ж рукавички, яку звірі по черзі знаходили на галявинці та прагнули знайти її господаря). Оголошення для дошки можуть супроводжуватися малюнками, розрахунками (вказівками на кількість, розмір, форму тощо). Педагог організує розігрування діалогових ситуацій (розмова по телефону, зустріч, допомога тощо). Змістова спрямованість сюжету заняття може бути визначена будь-якою життєвою си­туацією, наприклад, відвідування крамниці (ярмарку, вистав­ки, базару), свлткуипння дня нвроджоння, мандрівка, органі­зація роботи ательє, служби спасіння “911”, бюро знахідок, підготовка циркової вистави тощо. Даний вид заняття має свої характерні особливості. По-перше, всі навчальні, розвивальні завдання вирішуються у процесі розгортання сюжету, під час ігрової ситуації, тобто приховані від дітей, що дає змогу забез­печити високий рівень пізнавальної активності та інтересу протягом всього заняття. По-друге, характерною є логічна струк­тура, що складається з вступної частини - входження в сюжет, визначення загальної мети руху (дій, пошуку тощо), розподілу обов’язків та ролей; основної частини - власне розгортання ігрового сюжету, виконання дітьми відповідних дій; та заключної частини, в якій обов’язковим елементом є післядія, обговорен­ня підсумків гри, складання карти, запису витрат, створення пам’ятного альбому чи щось інше. Сюжет передбачає застосу­вання різних видів завдань, водночас дії дітей і вихователя у процесі виконанії яз» вдань не жорстко регламентовані, як у сце­нарному шоу-занятті. Сюжетне заняття вимагає облаштування середовища відповідно до задуму. Воно відбиває величезну внутрішню спільну роботу дітей і дорослих, не розраховану лише на зовнішній ефект. Сюжетне заняття має величезний розвивальний ефект й водночас дарує дітям задоволення від спілкування, смислоутворюючої взаємодії. Проте вихователь не може планувати його часто.

Ігрове заняття також відрізняється своєю специфікою. Передусім зазначимо, що, незважаючи на безперечне, безумовне домінування ігрових елементів у заняттях як формі навчання дошкільників, більшість вихователів, коли йдеться про вико­ристання гри в навчальному процесі, забуває про єдність, цілісність її структури: задуму, ролей, сюжету, правил, дій, підсумків тощо, підпорядковує гру вирішенню навчальних зав­дань. І тоді ігрове заняття може стати навчальним заняттям з використанням ігрових елементів.

Специфічним видом заняття на основі гри є заняття-гоа, яке може бути побудовано на основі певного сюжету - ігрового. Окрім ігрового сюжету, це заняття повинно мати всі інші озна­ки гри: ігрові ролі, ігрові правила, ігрові дії, підведення підсумків гри. На відміну від попереднього виду, заняття-гра має тренінговий характер, діти вправляються у застосуванні тих чи тих способів дії, закріплюють, уточнюють чи поширюють одержані раніше знання. Якщо в сюжетному занятті вихова­тель виступає ключовою фігурою, то в занятті-грі його роль - диригувати грою, допомагати дітям створювати та розгортати ігровий сюжет.

Наведемо приклад організації такого заняття “Збираємося на острів”. Спонукаючи дітей до обговорення в першій частині гри списку необхідних речей, вихователь не заперечує проти тих речей, які в ситуації життя на острові вбачалися зайвими (холо­дильник, ліжко, кашпо з кімнатною квіткою та інше). Пізніше, на наступних етапах гри діти самі зрозуміли свої помилки та вип­равили їх. Принципова відмінність заняття-гри від ігрового за­няття полягає в тому, що діти приймають задану ігрову ситуацію як реальну і щиро проживають її в наступних ігрових діях. Вихо­вателю необхідно виявляти надзвичайну коректність, щоб збе­регти цей настрій. Післядія такого заняття може відчуватися ще протягом цілого тижня і навіть більше. Так, одного разу гра в життя на безлюдному острові спонукала до встановлення у гру­повій кімнаті намету і розгортання ігрового сюжету, якому було підпорядковано і зміст навчальних занять, і режимні моменти на цілих два тижнії Які то були цікаві дні!

З метою здійснення контролю за якістю засвоєння дітьми знань, сформованості відповідних умінь та навичок періодично проводять контрольні заняття у формі заняття-змагання. Занят- тя-змагання не обов’язково має бути спортивного характеру. Це можуть бути інтелектуальні змагання - турнір знавців чи вікто­рина з будь-якої галузі знань. Це може бути художній конкурс, виставка, учасники якої демонструють свої художні таланти. Зауважимо, що, враховуючи психологічні особливості дітей дошкільного віку, доцільність занять-змагань очевидна лише стосовно старших дошкільників, причому саме процес презен­тації досягнень, а не результат повинен домінувати.

Гра природно вписується в організацію свят і розваг для дітей. Можемо простежити це на такому прикладі. Наведемо план проведення ігрової розваги з теми “Дівчатка, хлопчики та їхні батьки”.

У плані представлено лише загальну канву такого свята. Кожний педагог може змінити запропонований план проведен­ня частково чи цілком залежно від реальних умов.

• Привітання хлопчиків, дівчаток і їхніх батьків. Вступне слово організатора, пропозиція пограти в цікаву гру: в житті нам часто ніколи грати, ми зай н яті важливими справами. Але сьогодні - зовсім інша справа.

• Пропонується гра “Навпаки”. Дорослі стануть дітьми, хлопчики почнуть робити все те, що вміють дівчатка, а дівчатка на годинку стануть хлопчиками. Але передусім слід визначи­ти, хто такі хлопчики, дівчатка та дорослі.

• Поміркуйте, що треба зробити, щоб намальовані “голови” (порожні кружечки) стали головами дівчинки, хлопчика і до­рослої людини. Кожну картинку можна запропонувати дома­лювати парі дітей. Під час виконання цього завдання педагог продовжує розмову з іншими дітьми:

• Хто такі дівчатка? Що ми про них знаємо? Чим вони відрізняються від хлопчиків? Від дорослої жінки? Що можуть робити і люблять робити дівчатка?

Далі можна запропонувати дівчаткам виконати відому пісеньку, танок, можна провести гру-змагання, у якій дівчат­ка продемонструють свої особливі вміння - у малюванні, музи­куванні, вишивці, кулінарії тощо.

• Хто такі хлопчики? Чим вони відрізняються від дівчаток? Що подобається робити хлопчикам? У чому вони майстри? Хлоп­чики можуть виконати будь-яку “чоловічу” пісню, продемон­струвати спортивні вправи, відгадати складні загадки; можна провести будь-яку спортивну гру-змагання, наприклад, пере­тягування канату чи бій на руках.

• Хто такі дорослі? Чим вони відрізняються від дітей? Що вони вміють робити? Можна запропонувати батькам виконати пісню самостійно чи разом із дітьми, краще б таку, яку співа­ють у родинах. Батьки багато чого можуть зробити, а от грати, можливо, вони й розучилися. Можна провести естафету з обру­чами, м’ячами.

• Танцювати красиво вони, напевне, також не вміють. Про­поную їх навчити танцювати “Вальс дружби” (танець у парах, які стоять у колі, з переходом).

• Тепер ми все знаємо про дівчаток, хлопчиків, дорослих. Давайте пограємо у гру “Навпаки”. Діти промовляють чарівні слова за ведучим, двічі обертаються навколо себе. Давайте по­глянемо, здійснилось чаклунство. Чи зможуть дорослі, як діти, наприклад, швидко вивчити вірш після двох повторів? Зможуть дівчатка провести машинку за шнурочок і не збити прапорці? Чи зможуть хлопчики загорнути ляльку у пелюшку?

Після виконання завдання діти знову промовляють чарівні слова, щоб знову стати тим, ким вони є. На завершення всі ви­конують разом пісню.

Окреме місце в освітньому просторі дошкільного закладу повинна зайняти гра-стратегія як інтерактивна форма навчання дошкільників, що дає змогу спонукати формування суб’єктності як надзвичайно важливої особистісної якості дитини.

Гра-стратегія як ситуативна гра - складна, багатопланова діяльність, що передбачає не тільки усвідомлення ігрового за­думу, сюжетної лінії, а й певну послідовність спрямованих су­купних дій усіх учасників гри, з якими необхідно домовитися, об’єднати зусилля, неодноразово визначитися в особистісному та колективному моральному й інтелектуальному виборі.

Стратегічна гра стає можливою за умови здатності її учас­ників передбачити можливі наслідки своїх дій, готовності до планування послідовних кроків, уміння визнавати помилки та вчасно корегувати їх, знаходите нестандартні способи розв’я­зання проблеми. Гра-стратегія в$_{ає вс}і структурні компоненти гри: задум, ігрові ролі, відповідний сюжет, ігрові дії, результат гри. Передусім у її основу покладено інтригу, реальну пробле­му, визначено загальну мету, ДЗ}_Я реалізації якої й необхідно об’єднати спільні зусилля, обгов^р_{ЮЮЧИ вс}і подальші кроки. У процесі гри вихователь кілька Разів ускладнює завдання, “чи­нить” перепони, які діти мають Подолати. Гра-стратегія надає вихователям унікальну можливість спостерігати за процесом збагачення соціального досвіду Дітей, їхніми ціннісними пріо­ритетами, особистісними проявами в зовсім не простих, набли­жених до реальних ситуаціях, ма^ можливість оцінити здатність кожної дитини до конструктивних рішень, самостійного вибо­ру тощо. Проілюструємо сказану _на прикладі методичних ре­комендацій щодо проведення зан.н_ття у формі гри-стратегії “Ро- бимопокупіси” (книжки, іграшц._И; продукти тощо).

Мета: створити ситуацію необхідності самостійного вибору на основі визначення значущості предмета. Вправляти в умінні ДОМОВЛЯТИСЯ, переконливо ДОВОДИТИ власну думку іншим, терп­ляче сприймати позицію, що відрізняється Від власної.

Гру можна проводити на різноманітному матеріалі, тобто діти можуть “купувати” книжку іграшки для групи, продук­ти на сніданок або вечерю для гру-_{пи чи} сім’ї, подарунки на день народження тощо. Оскільки суть _Гр_И виявляється у можливості вибору, то вихователю необхідно Надати дітям можливість вибо­ру. Ускладнюють ситуацію виборну обмежені “покупні” можли­вості дітей. Пояснимо це на прикладі,

1. Етап орієнтації у завданню На початку гри вихователь пропонує дітям зробити покупки; _ Для цього в банку треба взя­ти гроші. Грошима у грі слугуют^ фі_шки> наприклад, жовтого кольору. Вихователь пояснює, щрз _в банку є також більш крупні гроші — так, фішка синього кольору коштує 10 фішок жовтого кольору, а одна фішка червоного кольору коштує 5 фішок си- ньо-го кольору. У крамниці також можна придбати товар за різними цінами: дорожче і дешевше. Проте, попереджує вихо­ватель, треба дивитися не тільки на вартість товару, а й на його значущість для самого покупця, запитати себе: “Чи мені це по­трібне? Якщо це мені не потрібне, чи хочу я придбати це для моїх близьких або знайомих?”

• Етап ознайомлення з можливостями вибору. У зручному місці вихователь розташовує “крамницю”, яка може бути пред­ставлена предметними картками із зображенням предметів-то- варів, іграшками та предметами, муляжами; для дітей, які вже вміють читати, назви товару можуть бути надруковані на окре­мих картках чи на дошці. Біля кожного товару є цінник із зоб­раженням кольорової фішки або декількох фішок та цифри. Товар може коштувати, наприклад, три, п’ять жовтих фішок, або одну червону, дві сині фішки (їх можна обміняти в банку за певну кількість жовтих фішок). Розглядання “товару” супро­воджується обговоренням його вартості, можливостей його зас­тосування, вікової приналежності тощо.

• Етап вибору. Роль банкіра та продавця бере на себе дорос­лий. Кожна дитина отримує у банкіра, наприклад, по сім (п’ять, десять) фішок жовтого кольору. Вихователь пропонує дітям са­мостійно оглянути товар та зробити вибір, що вони можуть та хочуть купити. Частина невпевнених у собі і несамостійних дітей не хоче брати на себе відповідальність за власний вибір, віддає “гроші” педагогу, товаришам, прагне об’єднатися з дру­зями, навіть відмовляється від гри: “Мені тут нічого не по­трібно”. Вихователю важливо підтримати таку дитину в момент вибору, запропонувати свою допомогу: “Хочеш, ми разом вирі­шимо, що ти будеш купувати”.

Здебільшого частина дітей спочатку орієнтується лише на “хочу”, потім починає розуміти, що бажання повинно збігати­ся з можливостями і починає шукати вихід зі складного стано­вища. Так поступово виникає складна, багатовекторна ситуація вибору: а) вибрати те, що коштує дешевше, але мені не по­трібне. І то буде лише моя покупка; б) домовитися з іншими, об’єднати гроші і придбати коштовну й потрібну, цікаву річ.

Проте вона буде належати всім; в) попросити у товаришів гроші, яких не вистачає на покупку; г) випросити, обміняти на щось фішки, яких не вистачає або навіть відняти. Дітям, які виріши­ли об’єднати свої кошти, треба домовитися, що вони будуть ку­пувати. Адже разом зі збільшенням покупних можливостей, збільшується також варіативність вибору.

• Етап підсумковий. Вихователь, не нав’язуючи дітям сво­го рішення, пропонує оцінити правильність вибору, перекона­тися, що була куплена потрібна річ. Нерідко діти саме на цьому етапі висловлюють бажання почати гру ще раз, жалкують за поспішним вибором, намагаються виправдати невдалий вибір, висловлюють бажання виправити помилки.

Методичні рекомендації до проведення заняття у формі гри- стратегії “Пакуємо речі”.

Мета: вчити дітей планувати власні дії, передбачаючи їх можливі наслідки, враховуючи зовнішні обставини, що можуть впливати на розвиток подій. Вправляти в умінні домовлятися, переконливо доводити власну думку, співпрацювати з одно­літками.

Варіантів сюжетної лінії може бути безліч: нас запросили на свято новорічної ялинки до Києва; збираємося на риболовлю (зимову, літню) на вихідні; на одноденну прогулянку до лісу влітку; кататися на лижах у зимовому лісі на два дні. Залежно від обраної сюжетної лінії вихователь проводить підготовчу ро­боту з дітьми, у ході якої намагається допомогти дітям предста­вити більш наочно, яскраво місце, до якого вони збираються, врахувати всі можливі ситуації, з якими стикається людина у відповідних випадках. Наприклад, якщо йдеться про запрошен­ня на свято до Києва, то педагог обговорює вимоги до одягу дітей на святі, пропонує продумати кожному не тільки свій костюм, а й те, як його краще довести, щоб не зім’яти, нагадує. Запро­шення на свято передбачає подарунки для господарів, їх треба підготувати. їхати до Києва треба потягом, отже, у святковому вбранні не поїдеш, тобто необхідно передбачити також ситуа­цію подорожування. Причому вихователь спрямовує дітей на командний підхід, за умови якого кожен думає про всіх, розра­ховує не тільки на себе, а й на інших. На практичному етапі

• Якими речами ти не можеш скористатися, якщо вимк­нути світло? Для чого можуть бути корисними електроприлади і якщо ні до чого їх підключити? Уяви. Наприклад, як на без­людному острові можна пристосувати холодильник чи пральну машинку? Поміркуй, якими речами ти б міг замінити елект­ричні прилади.

• Як ти вважаєш, коли білок яйця більше, коли яйце варе­не чи сире? Чи змінюється розмір жовтка? Як ти вважаєш, це можна перевірити за допомогою експерименту? Що можна зап­ропонувати? Що відбудеться з білком та жовтком, коли яйце покласти в окріп?

• Коли легше користатися ложкою, коли тримаєш її од­нією рукою чи двома? Для яких цілей можна застосовувати лож­ку? Визначіть, як відрізняються ложки за розміром? Для яких цілей яка за розміром ложка зручніша? Назви декілька ви­падків, коли ложку зручніше тримати двома руками. Які дос­ліди ти б запропонував провести своїм друзям, щоб довести свою правоту.

• Чи може муха іти по стелі знизу вверх або навпаки? Кому це зручніше робити: коту чи мусі? Поясни, чому.

Друга частина гри-заняття - “Вибір”. Після першої части­ни вихователь пропонує дітям порахувати, хто скільки грошей заробив, пропонує вирішити, як можна використати гроші - кожен буде витрачати зароблені гроші сам чи всі разом.

Може бути три варіанти розвитку подій: 1) діти залишають за собою право витрачати гроші. Тоді можна запропонувати їм запросити в порадники до себе дітей, які не отримали грошей взагалі; 2) діти вирішують об’єднати гроші і витратити їх ра­зом, для всіх, обговорюючи доцільність кожної покупки; 8) діти відмовляються від вибору покупки і доручають вихователю по­тратити гроші.

В будь-якому разі вихователь спонукає дітей зробити вибір самостійно, почати обговорення, вибір покупки. Дорослий за допомогою запитань спрямовує дії дітей, допомагає визначити доцільність покупки, порахувати кошти, якщо потрібно, про­понує об’єднати кошти для сумісної покупки.

На дошці або столі, поличці розміщують товар (картки із зображенням; просто речі; книжки; картки зі словами). На кожному предметі - визначена ціна. Загальну кількість заробле­них грошей визначати не обов’язково. Вирішивши зробити по­купку, діти просто підраховують чи вистачає в них таких гро­шей, якщо ні, пропонують об’єднати кошти для сумісної по­купки, або роблять інший вибір. Гра триває до того часу, поки весь товар не буде продано.

Впродовж гри діти вправляються в усній лічбі, закріплю­ють знання цифр, складу чисел, вчаться доводити, міркувати. Сумісні дії допомагають дітям навчитися радитися, перекону­вати, запрошувати, пропонувати, уступати, міркувати, аргу­ментувати, робити вибір і відповідати за нього, сперечатися, за­стосовуючи соціально прийнятні способи переконання.

Покупки можуть бути тематичні, наприклад, література для дітей, іграшки, побутові речі та прилади. Можна зупини­тися на продуктах. Але тоді варто запропонувати дітям вибрати продукти з конкретною метою - для відпочинку в лісі, святку­вання дня народження, для хворої бабусі.

Отже, варіантів включення гри в організацію життєдіяль­ності дітей у дошкільному закладі безліч. Головне для дорос­лих - ставитися до дитячої гри з величезною повагою, терпін­ням і вірити у її величезний освітньо-виховний потенціал.

ГРА ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ПІЗНАННЯ СВІТУ
І СЕБЕ В НЬОМУ

Кожна людина приходить у світ, щоб стати Людиною, відкрити для себе найвищі цінності - Істину, Добро, Красу. Уже став крилатим вислів: “Усі ми родом із дитинства”, та, на жаль, більшість дорослих, потрапивши в суворе і буденне життя, рідко згадують своє дитинство, а більшість його взагалі забуває. Пе­дагоги мають пам’ятати про це все життя, адже вони ніби об­рані долею для виконання особливої місії - допомогти іншим усвідомити сенс свого життя, шукати свій спосіб буття, вчити­ся по-людськи розв’язувати виниклі проблеми.

Чого чекає дитина від педагога, хто він для неї? Здавалося б, усе просто - носій знань, приклад для наслідування. Та кожна дитина, потрапляючи з дому в дитячий садочок, відчуває труд­нощі в налагодженні стосунків, засвоєнні пізнавального, мо­рального, естетичного досвіду й чекає від вихователя допомоги у самовизначенні. Залучаючи дитину до різного виду діяльності, вихователь скеровує її на пізнання світу, оточення і себе в ньо­му. Ш.Амонашвілі наголошував на тому, що духовний світ ди­тини збагачуватиметься лише тоді, коли вона це багатство вби­ратиме через дверцята своїх емоцій, через почуття, співпере­живання, спільної радості, гордості, через пізнавальний інте­рес; силоміць збагачувати цей світ - все одно, що зловмисно ви­саджувати райські яблука в отруєний ґрунт.

Світ дитинства не такий, як світ дорослих. Тому завдання педагога,- наблизити дитину до розуміння, а потім і сприйнят­тя дорослого світу, якомога безболісніше (для дитячої психіки), у цікавій та доступній формі, у захоплюючій діяльності. Особ­ливо використовуючи гру.

Якщо хочеш отримувати задоволення від будь-якого виду діяльності, її слід виконувати з радістю. Саме таку радість при­несе тобі гра. Пригадаймо дитинство і те, як ми самі любили виконувати поставлені перед нами завдання. Якщо це було в наказовому тоні та ще й зі вживанням слів “ потрібно зробити ”, то бажання щось виконувати зводилося нанівець. Якщо ж те саме завдання нам пропонували “програти" у невимушеній піднесеній атмосфері, то продуктивність нашої діяльності не знала меж.

Отож, наше життя складається зі смуги нейтральних подій, і лише від нас залежить, яких відтінків ми їй надамо. А в роботі з дітьми недопустимі нейтральні, а особливо негативні відтінки. Спонукаючи дитину до гри, ми тим самим навчаємо її жити, формуємо її фізичне та духовне здоров’я.

Гра є основною формою спілкування дорослого і дитини. Хочете виховати безпосередню та непересічну особистість - роз­вивайте її знання, вміння та навички через призму її світогля­ду, а саме граючись. Грати можна, використовуючи різні мате­ріали як природного, так і штучного походження. Весь навко­лишній світ у наших руках! Не боятися, коли дитина забруд­ниться, коли на власних долоньках відчує танок стрімких крап­линок дощу, здивується холоду кришталевої бурульки, з насо­лодою сприйматиме пахощі різнобарвних рослин і купатиметь­ся в лагідних промінчиках сонячного тепла.

Гра як основний вид діяльності дітей дошкільного віку, роз­виваючи психічні, фізичні сили дитини, сприяючи пізнанню нею навколишнього світу і людських взаємин, пробуджує, при­мушує працювати її творчий потенціал, бажання пізнати саму себе.

Краще ознайомити дітей дошкільного віку з різними пред­метами навколишнього світу, людськими стосунками, навчи­ти їх мислити і діяти в різних ситуаціях допоможе доступний, цікавий, пізнавальний матеріал ігор. У системі навчання і ви­ховання дошкільників педагог має активно використовувати різноманітні ігри.

Насамперед, потрібно уміло використовувати дидактичні (навчальні) ігри, які пов’язані з конкретною дидактичною ме­тою та вимагають відповідного дидактичного матеріалу, розви­вають спостережливість, увагу, мислення, уяву, пам’ять, мов­лення, сенсорні орієнтації дітей, максимально задіюють інте­лектуальний потенціал у пізнанні світу, людей і себе.

Дидактична спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри треба добирати відповідно до завдань на­вчально-виховної роботи. У молодшому віці за допомогою ди­дактичних ігор можна вчити дітей пізнавати й називати пред­мети та їх ознаки, розрізняти їх за формою, кольором, величи­ною, розміщенням у просторі, а також робити прості узагаль­нення, групувати предмети за названими ознаками. Доцільно, щоб під час гри дитина бачила реальний предмет, включаючи в його сприймання якомога більше аналізаторів (оглянути пред­мет, пошукати, послухати, покуштувати тощо). Складнішою формою гри є порівняння предметів за однією чи двома ознака­ми: кольором, формою, величиною. Так підводять дітей до уза­гальнення.

Діти середнього дошкільного віку здатні оволодіти узагаль­неними родовими поняттями (наприклад, яблуко, груша, слива – це фрукти). Із ними проводять ігри на порівняння та класи­фікацію предметів і їх зображень на картинках, формування чис­лових понять. У процесі гри діти вчаться більш диференційовано розрізняти кольори та їх відтінки, геометричні форми.

У старшому дошкільному віці педагог за допомогою дидак­тичних ігор впорядковує і розширює сенсорний досвід дітей, вчить їх точно і швидко виділяти певні ознаки, порівнювати і групувати предмети за спільними ознаками. Із цією метою до­рослі використовують ігри в різноманітні подорожі (наприклад, “Подорож до лісу”), ігри-загадки.

До проведення кожної гри вихователю слід старанно готу­ватися: придумати організацію і методику проведення гри, на­мітити засоби, що дадуть змогу добре пояснити її дітям, заціка­вити їх, а також визначити свою участь у ході самої гри.

До гри мають бути підготовлені й діти. Якщо в грі діти впер­ше зустрічаються з невідомою, незрозумілою інформацією, то вони не можуть самостійно розв’язати ігрове завдання і зму­шені діяти за підказкою вихователя. Гра стає для них неціка­вою і перетворюється на вправу.

Велике значення має забезпечення ігрової ситуації та виз­начення ігрових дій, які мають форму загадування і відгаду­вання (частина дітей описує предмет, не називаючи його, а інша - відгадує цей предмет). Такі дії стимулюють активність дітей, викликають у них інтерес і почуття задоволення, позитивні емоції.

Керівництво дидактичною грою - ще одна умова ефектив­ного застосування дидактичної гри.

Педагогу важливо вміло розпочати гру, щоб відразу органі­зувати дітей, викликати в них бажання грати. Велике значен­ня при цьому має ставлення самого вихователя до гри, його заці­кавленість, емоційність, уміння залучити до гри всіх дітей.

На початку гри, коли вихователь розкриває перед дітьми ігровий задум, неабияке значення має образність і зрозумілість мови, теплий тембр голосу, скупий, але виразний жест, уважне ставлення до всіх дітей, бажання їх об’єднати. Потрібно корот­ко й зрозуміло пояснити дітям, в яку гру вони будуть гратися і як саме.

У процесі гри слід звернути увагу на темп, ритм гри. Занад­то повільний темп стомлює дітей, до того ж їм доводиться довго чекати своєї черги. Але й надто швидкий темп гри збуджує дітей, призводить до метушливості, штучності ігрових дій, інко­ли викликає суперечки між учасниками гри. •

У ході гри вихователю краще виступати в ролі учасника, але весь час пам’ятати про функції педагога: спрямовувати гру репліками, питаннями, непомітно підтримувати окремих дітей, створювати умови для прояву ініціативи, давати оцінку непра­вильним відповідям і вчинкам дітей або запобігати їм.

Основне завдання керівництва грою - виховувати дітей. Думка колективу позитивно впливає на окремих порушників поведінки. Вміло спрямовуючи гру, педагог навчає дітей усві­домлювати значення норм поведінки в колективній діяльності, виховує в них вимогливе і справедливе ставлення до ровесників, привчає зважати на думку товаришів, погоджувати з ними свої бажання.Дотримання правил гри вимагає від дитини певних вольо­вих зусиль. Не завжди діти можуть відразу стримати свої ба­жання. Слушною в такому разі буде підтримка вихователя: “По­чекай, не поспішай, незабаром твоя черга, дочекайся сигналу” та ін. Кожне таке стримування є вправою. І що більше та$сих вправ виконано успішно, тим легшими будуть наступні. 3.ча­сом діти навчаться самостійно регулювати свою поведінку.

Слід пам’ятати, що особливо активним є розвиток дітей^під час ігор, які вони самі придумують. Такі ігри вважають творчи­ми, оскільки ігрова діяльність у них має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер.Творчі ігри придумують самі діти, відображаючи у них вра­ження від пізнання навколишнього світу. Головною ознакою творчої гри є уявна ситуація, яку дитина створює замість реаль­ної, діє в ній, виконуючи роль відповідно до тих значень, яких вона надає предметам, що її оточують.

Особливості творчої гри:

• уявна ситуація;

• творчий характер;

• наявність ролей;

• довільність дій;

• специфічні мотиви;

• соціальні відносини.

Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в її процесі, крім взаємин, обумовлених змістом, ролями, правила­ми, між дітьми виникають реальні стосунки. Адже їм доводить­ся домовлятися про гру, розподіляти ролі, контролювати вико­нання правил тощо.

Творча гра є школою моральності, оскільки сформовані в ній моральні якості впливають на поведінку в повсякденному житті. А засвоєні в процесі спілкування дітей одне з одним, із дорослими моральні норми та правила набувають у грі подаль­шого закріплення. Одним із різновидів творчих ігор є театралізовані ігри, які відкривають простір для участі дітей у різних видах самостійної художньої діяльності, сприяють розкриттю і розвитку їх худож­ньо-творчих здібностей.

Театралізовані ігри - розігрування в особах літературного твору, відтворення за допомогою виражальних засобів (інто­нації, міміки, жестів, постави, ходи) конкретних образів.

Суперечності між прагненням дітей дошкільного віку все робити самотужки (намагання по-своєму відтворити дії, взає­мини дорослих) і реальними можливостями (брак відповідних навичок, досвіду) спонукають дитину реалізовувати свої інте­реси в сюжетно-рольовій грі.

Сюжетно-рольова гра - образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і розігрування ролей.

Самостійною групою в системі творчих ігор є режисерські ігри. У цих іграх дитина переходить від ігрових дій із іграшка­ми до гри за власним задумом, самостійно визначаючи сюжет, ігрові засоби, ролі, предмети-замінники.

Режисерські ігри - ігри дитини з іграшками та їх замінни­ками за створеним нею сюжетом.

Педагогічна цінність гри залежить від ефективності розв’­язання в ній ігрового завдання та вміння дітей розрізняти свої обов’язки у грі й у буденному житті, з кожним днем ставати самостійнішими, ініціативними, розширювати своє бачення світу і себе в ньому.

ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ У ПОЧАТКОВІЙ ОСВІТІ