Текстові сторінки видання. Правила переносу з рядка в рядок. Спускова сторінка

Текстові сторінки видання — це,

власне, весь основний текст видання. При їх верстанні слід дотримуватися таких основних вимог:

1) абсолютна точність розмірів сторінок як за шириною,
так і за висотою з мінімальним переносом;

2) однаковий характер усіх сторінок видання, які мають
однакові елементи, а саме — рівність відбивок всіх заголовків і підзаголовків різних рангів, приміток у тексті, зносок, підписів під рисунками; однаковий спосіб заверстки однотипних ілюстрацій, однакова відбивка колонтитулів і колонцифр, норм і сигнатур і т. п.

3) повне співпадання рядків та загальних розмірів парних
і непарних сторінок, а також суміщення тексту на цих
сторінках між собою на просвіт. Цього можна досягнути
шляхом приведення шрифтів різного кегля, формул, які є на
даній сторінці, до цілого числа рядків основного кегля
шрифтів за допомогою різного роду відбивок;

 

4) недопустимість «висячих рядків», тобто сторінка не
повинна починатися неповним кінцевим рядком і закінчува-
тися абзацним;

5) останній рядок непарної сторінки не повинен закінчу-
ватися переносом;

6) в суміжних рядках міжслівні пробіли не повинні різко
різнитися між собою за шириною. В трьох чи більше суміжних
рядках міжслівні пробіли не повинні розташовуватися один
під одним по вертикалі чи по нахиленій лінії, утворюючи так
звані «коридори» чи «сходи», які псують загальний вигляд
сторінки і ускладнюють читання;

7) текст кінцевого рядка повинен бути в 1,5—2 рази більшим від розміру абзацного відступу, тобто містити в собі 5—7 літер.

Правила переносу слів з одного рядка в інший. Усталеними правилами орфографії і пунктуації та технічними правилами складання заборонено:

1.Залишати в кінці рядка чи переносити в інший частину слова, яка не утворює склад, а також одну літеру.

2.Відділяти приголосну від наступної за нею голосної (за
винятком випадків, коли ця приголосна — остання літера
чітко вираженого префікса).

3. Відривати літеру «ь» від попередньої приголосної і літеру
«й» від попередньої голосної.

4. Відривати останню приголосну односкладового пре-
фікса від самого префікса при наступній приголосній («під-
бити», а не «пі-дбити»).

5. Залишати в кінці рядка при префіксі початкову частину
кореня, яка не утворює складу («при-слати», а не «прис-лати»
чи«присл-ати»).

6. Залишати в кінці рядка початкову частину другої основи
складного слова, якщо ця частина не утворює складу («п'яти-
річний», а не «п'ятирі-чний»).

 

7. Залишати в кінці рядка чи переносити дві однакові
приголосні («завдан-ня», а не «завда-ння»), за винятком
початкових подвійних приголосних кореня чи другої основи
складного слова («ново-введення», а не «новов-ведення»).

8. Розбивати односкладову частину складноскороченого
слова («спец-виставка», а не «спе-цвиставка»), буквені абре-
віатури — ті, що пишуться лише прописними літерами, або
частково прописними, або частково прописними з цифрами.

9. Відокремлювати позначення одиниць фізичних вели-
чин від цифр, до яких вони відносяться.

10. Розбивати переносом графічні скорочення типу
і «т. п.», і «т. д.»

11 Переносити на початок рядка знаки пунктуації, крім тире перед прямою мовою чи перед пунктами переліку, на початку рубрики допоміжної вказівки як знаку заміни слова.

12. Залишати в кінці рядка відкриту дужку чи відкриті
лапки,

А також забороняється:

13. Розділяти переносом цифри одного числа.

14. Відокремлювати ініціали від прізвища чи один від
одного.

15. Розділяти числа в цифровій формі, з'єднані знаком
тире.

16. Відокремлювати знаки №, §, % від цифр, до яких вони
належать.

17. В книжкових виданнях відокремлювати прислівники
і сполучники — від наступних слів і в середині речення; в
будь-яких виданнях — тільки однобуквені прислівники
і сполучники від наступного слова на початку речення.

18. В книжкових виданнях відокремлювати скорочення
від слів, до яких вони належать (не «п.Петро», а «п. Петро»)
76

19. Робити в книжкових виданнях при форматі складання
більше 3 1/2 кв. чотири переноси підряд, в решті видань —
не більше семи; при форматі до 3 1/2 кв. в книжкових

виданнях - не більше п'яти переносів підряд, в решті видань — не більше восьми переносів підряд.

20. Не рекомендується залишати закінчення «не» на
початку рядка і заперечення «не» в кінці рядка, переносити
в рядок склад, який утворює з наступним текстом змістові
сполучення.

21. Не рекомендується закінчувати переносом:

а) останній рядок на сторінці і особливо, якщо наступна
сторінка починається ілюстрацією, таблицею чи якщо на-
ступна сторінка розміщена на звороті листа;

б) рядок над ілюстрацією;

в) рядки в книгах для початкуючого читача;
г) рядок, який передує кінцевому.

Переноси в математичних формулах. Роз'єднувати форму-ли на частини по рядках треба в першу чергу на знаках від-ношення між лівою та правою частиною формул (=, <, >,,); в другу чергу — на крапці, знаках додавання, віднімання; в третю чергу — на знакові множення у вигляді косого хреста.

Знак, на якому формула роз'єднується, при переносі залишається в кінці рядка і повторюється на початку наступ-ного. Не рекомендується розбивати формули на знаку ділення і будь-яких інших знаках, крім вище згаданих. При довгому чисельнику і короткому знаменнику дробу чи навпаки для зручності переносу формулу бажано перетворити так, щоб значна частина її була однорядковою і перенос можна було б зробити на одному із знаків цієї частини формули.

Перенос у хімічних формулах дозволяється тільки у випадку крайньої необхідності. Розбивку рекомендується робити на знаках напрямку реакції (стрілках), знаках рівності, рівнова-ги (), взаємодії (+ чи -). Не можна розбивати формули на знаках зв'язку та резонансу («). Знак, на якому зроблено перенос, повторюється на початку наступного рядка.

Крім уже згаданих переносів, у підготовці видань слід дотримуватися і всіх граматичних правил переносів.

Спускова сторінка — перша сторінка книги або її розділу чи частини, яка заверстується із спуском, тобто з відступом у верхній частині сторінки.

Розміри спусків у кожному виданні визначаються видав-ництвом чи видавничою організацією. Звичайний розмір спуску — близько 1/4 висоти сторінки складання, рахуючи від її верху до першого рядка тексту.

Всі елементи оформлення книги заставки, лінійки, висту-паючі буквиці, заголовки чи система заголовків на спусковій сторінці входять у розмір спуску.

За технічними правилами верстки, розміри спусків у межах одного видання повинні обов'язково бути однаковими.

При верстанні спускових сторінок в разі необхідності допустиме збільшення чи зменшення спуску на 1 чи 2 рядки лише для правильного її закінчення, тобто без «висячих» рядків і без переносу на парну сторінку.

При верхньому розміщенні колонтитулів і колонцифр останні на спускових сторінках не ставляться.

На практиці є п'ять варіантів верстання спускової сторінки.

1. Відкритий спуск — чистий простір, утворений внаслі-
док того, що початкова сторінка коротша за всі інші.
Візуально створює паузу, сигналізуючи про початок тексту
чи нової його частини.

2. Використання ініціалу — заголовної літери першого
слова текстової сторінки, збільшеної порівняно з іншими
заголовними літерами видання. За рахунок збільшення заго-
ловної літери відповідно збільшується спуск.

3. Збільшення зовнішнього чи внутрішнього поля сторінки
можливе внаслідок зменшення ширини початкової сторінки
порівняно з рештою сторінок, відповідно до композиційно-
конструктивних особливостей задуму оформлення. Збільшення
зовнішнього чи внутрішнього поля за рахунок сторінки
складання називають утяжкою.

4. Збільшення ширини сторінки складання щодо решти
сторінок за рахунок бічного поля.

5. Використання заставки — сюжетно-тематичного або декоративного зображення у верхній частині початкової сторінки чи розділу за рахунок спуску тексту.

Присвята

Присвята — напис перед основним

текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить. Присвяту, як 78

ПРОЛОГ

Рік — сніг — сонце — мить... Роки... Кажете, на Сонці, на Місяці чи ще десь є життя? Може... Тільки не таке, нізащо не таке, як тут, у нас.

На Землі.

Об гравійну гостру дорогу хтось на дрібнюсінькі друзки розтрощив пляшку.

Нестримно реготав малюк, одчайдушно змагався в швидкості з м'ячем — і з розгону долонями в гравійну шпичастість, у всю в скляних осколках дорогу...

У мене було відчуття, що я не тільки стою біля хірурга і, наче на арені цирку, наче жонглюю, — подаю йому потрібні інструменти, — панувало таке всеосяжне сприйняття, наче все, що діється в малій операційній, споглядаю зверху, ніби у великій освітлювальній лампі вмонтоване моє око-серце.

Цок! Дзень! Цок... Об емальоване денце вдарялись осколки скла, камінчики...

У розпухлому закривавленому місиві хірург мусив віднайти і найменшенький гострячок. Тому — без знеболення. Тут біль, здригання від нього — покажчик, провідник до прихованої небезпеки. Хлопчик, а було йому п'ять рочків, не плакав, навіть не стогнав — лише міцно стулив вуста, лише двома верхніми зубками прикусив нижню губу, до повного знекровлення, аж до підборіддя. Очі ж його не темнішали, як це зазвичай буває у дорослих, — його небесно блакитні очиці що не нове, що не глибше втручання — то ясніли. Блакить-блакить, яка, здавалось, зливалася з синню його сорочки — і, мов крило небесної хмаринки... І таки не застогнав, а спина спітніла — спочатку на сорочці затемніла цяточка, яка швидко ширилася, і згодом, урешті, у велику, химерної форми пляму витворилася.

Рис. 27. Спускова сторінка

правило, набирають шрифтами меншого кегля від основного з виділеннями (курсив, курсив півжирний, шрифт іншої гарнітури) на вужчий формат від сторінки складання. Присвяту верстають:

1.На окремій сторінці після титульного аркуша, коли далі
розміщується сторінка з початком основного тексту, в верхній
частині сторінки складання із спуском 1 —2 кв. і з відступом
справа 1/2, 1 1/2 кв. чи на її оптичній середині.

2. На окремій сторінці після шмуцтитула з заголовком
твору, якщо між титулом і початком основного тексту
розміщена передмова, список скорочень і т. п., чи на звороті
такого шмуцтитула.

3. На спуску початкової сторінки видання перед його
основним текстом та його початковим заголовком. В кінці
тексту посвяти ніколи не ставлять крапку.

Епіграф

Епіграф (від грецького epigrahe —

напис) — напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньої літератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Епіграф в притаманній йому афористичній, короткій формі висвітлює основну тему, ідею чи настрій твору, тим самим сприяючи сприйняттю його читачем. Епіграфи почали застосовувати в літературі з початку IX століття.

Набирають епіграфи завжди на вужчий формат — від 1/3 до 2/3 формату рядка основного тексту складання, і шрифтами меншого кегля, з виділеннями (курсивом, півжир-ним курсивом). Коли в епіграфі є іншомовний текст з пе-рекладом, тоді ці два тексти набирають різними накреслен-нями шрифту з відбивкою один від одного у 4—8 пунктів. В епіграфах майже завжди є посилання на джерело, набирають його окремим рядком, з виділеним шрифтом, без крапки в кінці, а також з відбивкою і виключкою до правої її межі. Найчастіше епіграф до всього твору набирають на першій текстовій сторінці над першим заголовком за рахунок спуску. Над таким епіграфом можна розмістити кліше (заставку).

Епіграфи до частини чи глав заверстують під назвами цих глав з достатньою відбивкою від рубрик і від тексту.

Розміщують епіграфи або в правий край сторінки складан-ня, або з великим відступом зліва, інколи на половину формату рядка основного тексту.

 

В кінці епіграфа завжди ставлять крапку чи інший необ-хідний за змістом знак. В лапки текст епіграфа не беруть.

Колонцифра

Колонцифра — порядковий номер

сторінок книги. Розміщення колонцифр на сторінках книги може бути різноманітним — згідно з вибором видавництва чи у відповідності з оригінальним макетом, вказівками до верстки.

Найчастіше колонцифри заверстують на зовнішньому краї сторінки (на парних сторінках — в лівому краї, на непарних — в правому). В багатьох виданнях колонцифру розміщують посередині сторінки.

Для колонцифр, як правило, застосовують шрифт тієї ж гарнітури, що і для основного тексту, але кегля зниженого на 2 пункти. Зменшеним кеглем колонцифру набирають при умові складання тексту не менше ніж 10 кеглем. Коли основний текст набирають шрифтом кегля 8 п., тоді ко-лонцифру набирають теж кеглем 8 п. При відповідному художньому задумі колонцифри можна набирати і шрифтом більшого кегля та іншими гарнітурами. Колонцифри можуть розставлятися і в спеціально заготовлених для них декоратив-них елементах. Колонцифри, розміщені знизу сторінки скла-дання та з боків, у розмір сторінки не входять.

Рис. 28. Можливі варіанти розміщення колонцифр

Відбивка колонцифр від тексту не повинна бути меншою, ніж розмір основного шрифту, зменшеного на 2 п.

Колонцифри всіх видів не ставлять:

1.На титульних сторінках видання (титул, контртитул,
авантитул, фронтиспис і шмуцтитул).

2. На порожніх сторінках (зворот титула, шмуцтитула, на
сторінках для записів).

3. На сторінках з вихідними даними.

4. На сторінках, повністю зайнятих ілюстраціями.

5. На вклейках, які не входять в загальну нумерацію
сторінок.

6. В кінці розділів, не зайнятих повністю текстом.

7. На всіх кінцевих сторінках, за винятком тих, на котрих
розміщено матеріал, назва якого включена в зміст видання.

Верхні колонцифри, як правило, розміщують в одному рядку з колонтитулом з виключкою в зовнішній край. При наявності колонлінійки колонцифру інколи верстають по центру сторінки складання. При будь-якому розташуванні верхня колонцифра обов'язково входить в розміри сторінки складання. В словниках, енциклопедіях верхні колонцифри інколи набирають без колонтитулів, але тоді вони повинні бути заверстані вище заданої висоти сторінки від початку тексту на 4—12 п. для забезпечення привідності верстки.

В двоколонних виданнях інколи нумерують не сторінки, а колонки, тоді на всіх сторінках колонцифра лівої колонки має ліву виключку, а правої — праву.

Верхні колонцифри з колонтитулами, колонлінійками чи без них не ставлять на всіх спускових початкових сторінках.

Колонтитули, колонлінійки

Колонтитули (від французького

colonne— стовпчики та латинського titulus— напис) — текстові рядки, поміщені над основним текстом кожної сторінки. Колонтитули служать для полегшення користування виданням, інколи —для покращення оформлення видання.

В сучасних виданнях колонтитули, які мають чисто декоративне значення, так звані «мертві», майже не застосо-вують. Композиційне розміщення колонтитулів може бути різноманітним, хоча переважно їх набирають «окремим ряд-ком», майже завжди одним рядком, шрифтами, які значно відрізняються від основного (курсивом, півжирним курси-вом, капітельними літерами, прописними заниженого кегля).

 

У багатьох випадках в одному рядку з колонтитулом може бути розміщена колонцифра.

Дуже часто колонтитул закривають знизу тонкою лінійкою на повний формат сторінки складання. Зустрічаються колон-титули, відбиті лінійками зверху та знизу.

Колонтитули з колонцифрами чи без них завжди входять у розмір сторінки складання, їх відбивають від тексту не менше ніж на кегль основного шрифту чи дещо більше, враховуючи, щоб загальний формат сторінки був кратним кеглю основного шрифту.

Колонтитули не розміщують на всіх титульних сторінках видання, на пустих сторінках, на сторінках, зайнятих пов-ністю ілюстраціями (крім наукової та технічної літератури), а також не спускових (початкових) сторінках видання.

Колонлінійки — лінійки чи прикраси, які ставлять на кожній сторінці складання над основним текстом як елемент художнього оформлення. Композиційне розташування ко-лонлінійок різноманітне. Часто з колонлінійками компону-ють і колонцифри. Колонлінійки, як і колонтитули, завжди входять в розмір сторінки складання.

Сигнатура

Сигнатура — порядковий номер друкованого аркуша видання; необхідний для полегшення виконання друкарських операцій, а саме: друку, фальцювання, комплектування блоків, перевірки готової продукції.

Переважно сигнатуру набирають шрифтами тієї ж гарніту-ри, що і основний шрифт, цифрами кегля 8 п. і поміщають в лівому куті першої і третьої сторінок кожного друкарського аркуша видання. На третій сторінці аркуша після сигнатури, без відбивки від неї, набирають зірочку. У формат сторінки складання сигнатура не входить, її заверстують в одному рядку з нижньою колонцифрою або нижче її з відбивкою 4 п.

Сигнатура — це перш за все технічно допоміжний елемент видання, і тому в різних виданнях можна зустріти неоднаковий порядок розміщення сигнатур.

При заверстці сигнатур слід пам'ятати, що це перш за все номер друкарського аркуша, і її розташування має відповідати частці аркуша. Для видань, які друкуються в 1/16 частку —через 16 сторінок, в 1/8 частку — через 8 сторінок і т. п.

Сигнатуру ніколи не ставлять на титульному аркуші.

Норма

Норма — коротка помітка замовлення, яка складає прізвище автора, перші слова назви, інколи просто номер замовлення. Встановлюється на першій сторінці кожного друкованого аркуша, крім першого, і служить для полегшення операції комплектування книжкових блоків.

Норму завжди набирають шрифтом кегля 6 гарнітурою основного шрифту і поміщають в лівому кутку першої сторінки друкарського аркуша слідом за сигнатурою з від-бивкою 8—12 пунктів.

Норму ставлять і на вклейках.

На сторінках з художніми ілюстраціями норму бажано заверстувати так, щоб при обрізці блока вона відрізалась.

Примітки, зноски і виноски

Примітки — додаткові тексти, які

пояснюють чи уточнюють основний текст, їх розміщують безпосередньо за пояснюючим текстом під назвою «При-мітки».

Слово «Примітки» набирають, як правило, з виділенням — курсивом чи розрядкою, з абзацного відступу, при цьому інші рядки повинні бути набрані на повний формат без додаткових втяжок (якщо всі примітки набрані з втяжкою, то абзацний відступ дають поверх втяжки, а інші рядки набирають на формат з втяжкою).

Якщо в книзі є декілька нумерованих приміток, які ідуть одна за одною, слово «Примітки» не повторюють, а нумерацію приміток вирівнюють за розрядами цифр, тобто коли рядки кожної примітки дають з більшою втяжкою (абзацний відступ плюс ширина слова «Примітки»).

Примітки, залежно від їх зачення, можуть бути розміщені: а) безпосередньо в те кеті (внутрішньотекстові); б) на сторінці складання (зноски); в) в кінці глави, розділу чи книги (виноски). Ці тексти в більшості випадків не вимагають особливого виділення. Як правило, їх набирають тим же шрифтом, що й основний текст, але зниженим кеглем шрифту.

Внутрішньотекстові примітки бувають двох видів:

а) включені безпосередньо в основний текст;

б) винесені окремими абзацами.

Основні положення теорії лісового насінництва 17

За строками настання стиглості насіння де-ревні породи можна поділити на чотири групи.

1.Породи з раннім достиганням насіння (кі-
нець травня—початок червня): берест, в'яз, клен
цукристий, тополя, верба тощо.

2. Породи з достиганням насіння в середині
літа (липень—серпень): абрикос, алича, береза, виш-
ня, жимолость, ірга, карагана, рокитник, скумпія,
смородина, черемха звичайна, черешня, шовкови-
ця тощо.

3. Породи з достиганням насіння в кінці лі-
та—на початку осені (кінець серпня—вересень): бе-
река, бруслина, глід, бузина, кизил, кизильник, жос-
тір, крушина ламка, ліщина, модрина сибірська,
черемха пізня, горіхи грецький та маньчжурський,
персик, горобина, пухироплідник, широкогілочник
східний тощо.

4. Породи з пізнім достиганням насіння (кі-
нець вересня—жовтень): дуб, клен, ясен, граб, бук,
липа, робінія, аморфа, бархат, бирючина, ялина,
виноград, в'язовик, гледичія, калина, груша, гір-
кокаштан, свидина, катальпа, модрина європейс-
ька, магонія, яблуня лісова, вільха, ялиця, пла-
тан, шипшина, софора, сосна, терен, туя західна,
сумах тощо.

Особливістю насіння в'язових, карагани та де-яких інших порід є те, що відразу після настання врожайної стиглості воно розсіюється і його майже неможливо зібрати.

Урожайна стиглість насіння сосни звичайної настає через 18 місяців після цвітіння, тобто в ли-стопаді наступного року, а в сосни чорної — через 16 місяців — у вересні—жовтні наступного року.

7. Зам. 122

Рис. 29. Розворот з колонтитулом, колонлінійками, нормою і сигнатурою

Включені безпосередньо в текст примітки беруть у дужки і набирають впідбір до основного тексту, виділяючи тільки накресленням шрифту, найчастіше курсивом.

Примітки, винесені окремими абзацами, відрізняються від складання основного тексту меншим розміром шрифту або відступом від лівого краю сторінки складання.

При особливій важливості приміток їх можна набирати з великою лівосторонньою втяжкою тим же кеглем шрифту, що і основний текст.

Щоб краще виділити примітки, які набрано меншим кеглем шрифту, іноді дають невеликі відступи від лівого краю складання.

До внутрішньотекстових приміток дається заголовок, який може бути набраний впідбір до тексту приміток чи окремим рядком. У всіх випадках його виключають до лівого краю складання приміток з абзацним відступом чи без нього, в залежності від композиції складання видання. Заголовок набирають і верстають за правилом, яке вказане вище.

Зноски — доповнення чи пояснення до основного тексту, які розміщують внизу сторінки чи колонки при наявності в тексті, до якого ці пояснення належать, знаку виноски (зірочки чи цифри).

Зноски завжди набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що й текст, але меншим кеглем. Коли основний текст набраний шрифтами кегля 8 і нижче, зноски набирають тим же кеглем. Складання кожної зноски починають з абзацного відступу, який дорівнює абзацному відступові в основному тексті. Від основного тексту зноски відділяють пробілом чи пробілом з тонкою лінійкою довжиною 1 квадрат. Відбивка зносок від тексту — в межах 1—2 кегельних. Вона повинна бути такою, щоб висота зноски разом з відбивкою та лінійкою була кратною кеглю основного шрифту. Зноски, як правило, поміщають на тій сторінці чи в тій колонці, що і фрагмент тексту. Для економії паперу можна використовувати такі засоби:

1.розміщувати всі зноски до двох сторінок розвороту
внизу тільки правої сторінки чи останньої колонки правої
сторінки при багатоколонному наборі;

2. розставляти зноски упідбір одна до одної через крапку
і тире, що роблять при коротких зносках.

На кінцевій сторінці технічні правила верстки вимагають розташування зноски в самому низу сторінки, якщо немає інших вказівок видавництва.

Виходячи зі змісту та мети кінцевого пробілу на кінцевій сторінці, логічніше розміщувати зноску під кінцевим рядком основного тексту зі звичайною для цього відбивкою від основного тексту.

Якщо зноска велика і не вміщається на одній сторінці, її можна продовжувати на наступній сторінці, повторюючи основну відбивку, лінійку. Основна вимога при переносі, щоб в першій частині було не менше трьох рядків і щоб частина тексту, яка переноситься, не починалася кінцевим рядком абзацу, а яка залишається — рядком з абзацним відступом.

Залежно від конструктивного вирішення всього видання, а також кількості, обсягу і значення зносок, можуть застосо-вуватися й інші варіанти їх розміщення і побудови. Тоді зноски виносять на бокові поля, а інколи врізають в основний текст.

При багатоколонній верстці зноски набирають на формат однієї колонки і підверстують в тій колонці, де знаходиться знак виноски. Якщо зноска відноситься до заголовка чи елементу видання, яке займає повний формат сторінки, то її заверстують в першій колонці. Можна розбивати зноску і на дві сторінки, але не можна переносити зноску з останньої колонки непарної сторінки на першу парної.

Виноски набирають на формат основного тексту зменше-ним кеглем шрифту, відбиваючи кожну примітку від наступ-ної невеликим пробілом. При оформленні виносок необхідно виділяти текстові елементи, за якими читач міг би легко знайти потрібну йому примітку. Для цього можна застосову-вати як шрифтові, так і композиційні засоби виділень порядкової нумерації приміток, нумерації сторінок, назв розділів, оповідань, віршів, слів чи груп слів, до яких відноситься примітка. Інколи слова чи групи слів, до яких належить примітка, набирають упідбір до тексту приміток, виділяючи їх розрядкою, курсивом, прописним чи напівжир-ним накресленнями шрифту.

 

Не міг обійти увагою О.Колесса внеску І.Франка і в розвиток української мови, адже письменник "свідомо старався зблизити літе-ратурну мову галицької України до мови Украї-ни придніпрянської, і користуючися здоровим лексичним матеріалом цілої нашої етно-графічної території, а, задержуючи звукову систему і морфологію південно-українського діалекту, витворив одноцілу всеукраїнську літе-ратурну мову"¹.

Відомий український філолог Василь Сімо-вич, який навчався у С.Смаль-Стоцького, ха-рактеризував пізніше особливості літерату-рознавчої концепції свого вчителя, для якого важливе значення відігравала не кількість проробленого матеріалу, а його поглиблена, докладна і всебічна інтерпретація. "Твір роз-'яснювався філологічною методою з погляду річевого, літературного, історично-літератур-ного, граматичного і т. д., де кожне слово мало свою вагу, де кожне речення й саме для себе, й у сполуці з іншими діставало своє освітлен-ня, де кожний образ мусів ставати ясний. Сам добрий декламатор, проф. Стоцький звертав увагу на відповідне відчитування самого тво-ру, причому не мистецтво виголошення мало з читання виходити, а — повне його зрозу-міння"².

 

¹ Колесса О. Наукова діяльність Івана Франка //
Літературно-науковий вістник. — 1913. — Т. 63, — кн. 9.

² Сімович В. Степан Смаль-Стоцький як шкільний діяч і
педагог. — Львів, 1939.

 

Рис. ЗО. Сторінка зі зносками

Простий суцільний текст

Простий суцільний текст — це текст,

для складання якого достатньо лише однієї гарнітури шрифту і не треба особливих способів верстання.

При наборі та верстанні такого тексту необхідно забез-печити максимальну читабельність тексту, тобто знайти найкращі формат сторінки складання, кегль і гарнітуру шрифту, оптимальну відстань між рядками тексту.

Дуже важливим є правильний вибір пробілів між словами (апрошів) і встановлення абзацних відступів. Абзацні відсту-пи повинні визначатися залежно від ширини сторінки скла-дання (довжини рядка), кегля шрифту, його насиченості, розміру міжрядкового пробілу.

Чим ширша сторінка складання, тим більшим повинен бути абзацний відступ. Але слід пам'ятати, що дуже великий абзацний відступ порушує графічну цілісність сторінки складання, а дуже малий — сприймається як випадкова нерівність лівого краю сторінки. Один і той же абзацний відступ при світлому широкому шрифті здається меншим, ніж при густому і насиченому.

Можна рекомендувати такі розміри абзацних відступів залежно від довжини рядка і кегля шрифту:

Остаточне рішення щодо абзацного відступу приймає верстальник залежно від вказівок видавництва і загального естетичного вигляду сторінок складання. Якщо видання набирається шрифтами різного кегля на одній сторінці складання, то розмір абзацного відступу в такому випадку повинен бути зорово єдиним, щоб не розбивати без порядку лівий край сторінки складання.

У випадках, коли потрібне виділення лише першого рядка абзацу, можна перший рядок набирати без відступу від лівого краю складання, а решту рядків з відступом (втяжкою).

Розміри втяжки, залежно від формату сторінки і шрифту, можуть бути різними, але однаковими в межах одного видання чи розділу.

Для збереження чіткості лівого краю сторінки складання застосовують складання без абзацних відступів. При такому наборі потрібно слідкувати, щоб кінцеві рядки абзаців були коротшими від початкових наступного абзацу. Найчастіше застосовують такий вид складання при вільній виключці рядків правого краю сторінки і у виданнях з невеликою кількістю тексту чи з текстом, розчленованим рубриками або пробілами на невеликі частини.

Інколи для додаткового підсилення абзацного відступу перед першим рядком абзацу або на полі поміщають складено-графічні елементи (зірочки, квадрати, крапки і т. п.). Такий спосіб виділення абзацних відступів виправданий у верстанні буклетів, каталогів. Застосовувати такий спосіб у художній літературі неможливо через ускладнення в прочитанні сто-рінки_в цілому.

У деяких виданнях простий суцільний текст верстають окремими рядками. А саме — через середину сторінки проводять умовну вісь і кожний рядок, довільно почленова-ний, поміщають на осі з рівномірними відступами з лівого і правого краю сторінки складання.

Для підкріплення окремих думок у тексті можуть бути цитати — дослівні уривки тексту іншого літературного твору. Цитати позначаються лапками чи виділяються іншим накресленням шрифту тієї ж гарнітури, що й основний текст, з обов'язковим посиланням на джерело. У цитатах можна модернізувати орфографію і пунктацію і пропускати слова, при умові, що пропуск буде замінено трикрапкою, а думка автора збережеться.

Повну кінцеву сторінку верстають на 3—4 рядки коротшою, щоб був помітним кінець розділу.

4.22. Віршований текст

Віршований текст, на відміну від

прозового, організовується в певній ритмічній послідовності, оскільки він складається з окремих віршованих рядків, побудованих на ритмічному чергуванні наголошених і нена-голошених складів.

 

Переважно віршовані твори розміщують на сторінках видання по центру, через це для різних сторінок виключка рядків великого віршованого твору може бути різною, тому що центрують вірші по найдовшому рядку, який є на даній сторінці. Інколи вірші центрують візуально по масі складання на сторінці. Коли на сторінках вмістити окремі короткі вірші, тоді витримують для всього видання єдиний спуск. При великій кількості малих віршів, зокрема при двох малих віршах на розвороті, рубрики віршів чи зірочки можна розмістити за рахунок спуску, щоб вирівняти вірші на розвороті за першими рядами. Відбивка між строфами, як правило, 1—2 рядки кегля основного шрифту. Якщо строфи розділені різними відступами, то між ними відбивку можна не робити.

Цифри і зірочки, які розділяють строфи, виключають «окремим рядком» і відбивають зверху більше, ніж знизу.

Переносять вірші із сторінки на сторінку, не розбиваючи

строф. В межах одного-двох рядків цього можна досягти,

зменшуючи чи збільшуючи міжстрофні пробіли, як правило,

подаючи їх однаковими на кожному розвороті і для кожного

вірша.

В окремих випадках роблять переноси парами рядків, але в такому випадку заборонено переносити на наступну сто-рінку останні два рядки вірша (членування). У віршах вільної побудови (не розбитих на строфи), переноси взагалі непри-пустимі, тому що вони змінюють авторське акцентування окремих частин твору і утруднюють сприйняття. Існує три варіанти побудови вільного вірша:

1.Ступенева (драбинкою), де рядки починаються від
однієї вертикалі, а кожна частина (такт) римованого рядка іде
з нового наборного рядка і починається від кінця поперед-
нього.

2. Прапорцева побудова, де всі рядки і частини рядків
починаються від однієї вертикалі, незалежно від довжини.

3. Змішана побудова, де присутні дві попередні разом.
Щоб переноси при окремих довгих рядках з рядка в рядок

на сторінці, коли вони необхідні, не порушували ритму читання у віршах, слід переносити не частину слова, як це можна робити в прозовому творі, а ціле слово чи групу слів. Перенесене слово виключають в правий край складання

Рис. 31. Варіанти побудови вільного вірша: а - ступенева, б — прапорцева, в — змішана

окремим рядком. Щоб уникнути зайвих переносів, для складання віршів слід для кожного видання індивідуально вибирати формат, сторінку складання і шрифти. В невеликих форматах краще використовувати місткі шрифти або набира-ти пониженим кеглем.

Верстають віршовані твори двома способами. При першо-му способі кожний вірш подається з нової сторінки, при другому — коли віршовані твори верстаються підряд. Для збереження композиційної єдності всіх розворотів для всіх віршів необхідно робити зорово однакові спуски. Між стро-фами відстані повинні бути завжди зорово однакові, перш за все це стосується віршів на розворотах.

Заголовки віршів повинні компонуватися як єдине ціле з віршем, і тому його виключка диктується побудовою твору на сторінці складання.

Від тексту заголовок повинен відбиватися більше, ніж відбивка між строфами вірша. Колонцифру при симетрично-му розміщенні віршів слід ставити посередині сторінки складання, при асиметричному розташуванні, коли централь-на вісь не проглядається, її краще ставити в край. На кінцевих сторінках у віршованих творах колонцифру ставлять всюди або ніде. Якщо на кінцевих сторінках є малі окремі вірші, назви яких входять у зміст, тоді колонцифри краще ставити на всіх кінцевих сторінках видання.

Посвяти і епіграфи, якщо вони є у віршах, набираються пониженим кеглем, курсивом і набираються рядковими літерами. Дата написання вірша розміщується під ним біля лівої межі, світлим курсивом пониженого кегля. В прозових творах вірші набирають пониженим кеглем від основного і верстають відповідно до загальної композиції твору.

Драматичний текст

Драматичні тексти — тексти, напи-сані в формі прямої мови всіх дійових осіб з вказівкою кожного разу імені особи, якій належать дані слова. Текст драматичних творів розчленовано на окремі вислови дійових осіб — репліки. Перед кожною реплікою набирають ім'я дійової особи, яка її виголошує. Завжди в драматичних творах є вказівки до постановки — ремарки, які, в свою чергу, діляться на постановочні (характеризують обстановку на сцені, час і місце дії) і акторські (характеризують дію чи стан

2-й СЕНАТОР (5-му, показуючи па 3-го). Чи зауважив ти, як він підлещується до милості цезаря? Як він спритно йому при-служує! Його треба остерігатися... Адже ж ми засудили абсолют-но задармо бідного історика!

5-й СЕНАТОР. Мало кого ми судили і засудили задармо? Я тобі не радив би вносити умови до закону, який вже завчасу складе-ний в голові цезаря. Тиверий сьогодні подивився на тебе сердито.

Виходять. 3-й і 1-й сенатори зупиняються.

2-й