Основні бойові дії в Україні протягом 1941 – 1944рр.

Червона Армія відступала, але не панічно, а з боями.
Героїчно билися з ворогом прикордонники. Одинадцять діб вела бої в оточенні 13-та застава Володимир-Волинського прикордонного загону на чолі з лейтенантом О. Лопатіним. Із 73 прикордонників живими залишилося троє. Особливий героїзм виявив командир зас-тави, якому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Та прикордонники не могли затримати стрімкого просуван-ня німецьких мотомеханізованих частин.
З 23 по 29 червня в районі Луцьк - Броди - Рівне - Дубно від-булася найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій взяло участь з обох боків близько 2 тис. танків. Радянські війська завдали значних втрат групі "Південь" і затримали її просування до Києва на цілий тиждень. Наступу групи "Південь" протистояли Південно-Західний фронт (командувач - генерал М. Кирпонос) і Південний (командувач - генерал І. Тюленєв).
Ворог 30 червня 1941 р. захопив Львів. Того ж дня в залі колиш-ньої львівської "Просвіти" зібралось близько 200 прихильників ОУН (бандерівців), які прийняли "Акт проголошення Української держа-ви". Проголошувалося, що вони будуть "тісно співпрацювати з на-ціонал-соціалістською Велико-Німеччиною". Але ця акція не отри-мала схвалення рейхканцелярії. Через кілька днів "Акт" був ліквідований, а міністри на чолі з Я. Стецьком і головою ОУН(Б) С. Бандерою та його прихильниками заарештовані гестапо й кинуті до в'язниці.
Події на фронті продовжували розвиватися трагічно для Червоної Армії. За три тижні вона втратила 850 тис. військових, близько 3,5 тис. літаків, понад 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Використовуючи страте-гічну перевагу, фашисти за три тижні просунулися вглиб радянської території на 360-600 км, захопили Латвію, Литву, Білорусь, західні території України та Молдавії.
Керівництво Радянського Союзу, Радянської України, Комуністичної партії Радянського Союзу та України вживали рішучих заходів, спрямова-них на майбутню перемогу. 30 червня 1941 р. було створено надзвичайний органвладиіуправління-Державнийкомітет оборони. Очолив його Й. -Сталін. У 60 містах країни були також створені комітети оборони. Під час війни всебічно зміцнювались і перебудовувались Збройні сили. Було ство-рено Ставку Верховного Головнокомандування (Верховний Головноко-мандувач - Й. Сталін).

17 липня-22 вересня 1942 – радянські війська вийшли на землі України і здійснили наступальні операції: Білгород-Харківську, Ізюмо-Барвінківську, Чернігівсько-Припятську, Донбаську, Припятсько-Переяславську і вийшли до Дгіпра.

Вересень-листопад 1943 р.- героїчна битва за Дніпро. 3 листопада 1943 р – Київська наступальна операція. 6 литопада 1943 – звільнення Києва від окупантів. Початок 1944 – боротьба за звільнення правобережної України: житомирсько-бердичівська операція, корсунь-шевченківська операція, рівненсько-луцька операція, нікопольсько-криворізька, березень-травень 1944 – визволення Одеси, Миколаєва, Терномоля, ліквідація нім. Військ у Криму. 13 липня – 24 серпня 1944 – львівсько-сандомирська операція, звільнення західних областей України і вихід рад. Військ на територію Польщі. 8 вересня – 28 жовтня 1944 – східно-карпатська наступальна операція.

13. Депортація населення з території України та Криму (1944р)

Незмірних фізичних і духовних мук завдала українському народові примусова праця на німецьких поневолювачів, особливо масове насильницьке вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини. За 1942-1944 pp. у німецьке рабство було забрано 2,4 млн українсь-ких хлопців і дівчат. їх відправляли працювати на бауерів і на промислові підприємства.
Саме з метою пограбування України було створено різноманітні акціонерні товариства, головне управління вугільної промисловості Сходу, металургійне об'єднання "Схід". З перших місяців окупації тисячі ешелонів з награбованим відправлялися до Німеччини. У люто-му 1942 р. було видано "закон" про запровадження "нового аграрного ладу", який фактично зберігав колгоспну систему як оптимальну форму експлуатації селянства.
Жорстокість нацистської влади виявлялася також у ставленні до українців як представників неповноцінної раси, принижувалася гід-ність і зневажалися цінності українського народу. Німецько-фашис-тський режим в Україні сіяв смерть, розруху, голод, руйнував українську культуру. Робилося все для того, щоб перетворити людей на покірних рабів. Гітлер намагався залякати населення, зламати його волю до опоруПри цьому всіляко замовчувалися методи, що їх застосовували радянські спецслужби - знищення населених пунктів, часто разом з мешканцями, масові депортації, мародерство, грабежі, перевдягнення у форму повстанців з провокаційною метою, катуванні цивільного населення та ін. У численних "таємних" і "цілком таємних" доповідних, в тому числі підготовлених органами прокуратури, такі дії республіканських спецслужб кваліфікувалися як "порушення соціалістичної законності". З осені 1944 р. по 1951 р. із Західної України на Північ, до Сибіру, Казахстану й Далекого Сходу насильно було вивезено понад 203 тис. осіб, яких влада вважала членами сімей "бандерівців" і "підсобниками" ОУН-УПА.

У складних умовах другої світової війни відбулася депортація низки етнічних груп з території Кримського півострова до РРФСР, Узбецької РСР та Казахської РСР. Ще раніше - 12 жовтня 1943 р. було ліквідовано Карачаївську автономну область, 27 грудня 1943 р. - Калмицьку АРСР, а 7 березня 1944 р. - Чечено-Інгуську АРСР, у квітні 1944 р. з різних земель було депортовано балкарців тощо. Важливо взяти до уваги, яким саме чином визначався юридичний суб’єкт переселення. Якщо стосовно кримських татар у назвах визначався лише етнонім депортованої спільноти, а політичне обґрунтування містилося вже у тексті відповідної владної постанови, то у постанові ДКО СРСР № 5984 від 2 червня 1944 р. депортованих додатково до кримських татар болгар, вірменів і греків у назві постанови поіменовано "німецькими посібниками". Тим самим, вже у назві було зафіксовано політико-правове підґрунтя щодо депортації цих груп кримського населення