УРСР в період дестабілізації (1953-1964рр): напрямки реформування.

Середина 50-х років характеризувалася, з одного боку, посиленням впливу тоталітаризму, а з іншого - виникненням необхідності прин-ципових змін в усіх сферах життя суспільства.
5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Проте з його смертю не зникли сталінізм і тоталітаризм, які пустили в суспільстві глибоке коріння. Десталінізація – процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й.Сталіна.

1953 – 1964 рр. – «відлига» - період перебування М.Хрущова при владі в СРСР, що характеризувався політикою десталінізації, політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.

14 – 25 лютого 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив із закритою доповіддю «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки». 30 червня 1956 р. – постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».

Жовтень 1961 р. – курс ХХІІ з’їзду КПРС на поглиблення десталінізації.

Реформи М.Хрущова: створення раднаргоспів, Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах нової техніки, Укр. раду народного господарства, Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів; збільшення обсягів випуску товарів народного вжитку; продовження «цілинної епопеї»; «кукурудзяна кампанія»; грошова реформа 1961 р., наслідком якої стало зростання цін та товарів; видача паспортів селянам; скасування плати за навчання; скорочення робочого дня тощо.

З таборів і заслання поверталися реабілітовані жертви репресій. Істотно послабився притаманний сталінському режимові всеохопний страх. За 1953-1956 pp. в Україні було реабілітовано 7679 осіб.Процес десталінізації спричинився до появи на початку 60-х років нового покоління інтелігенції, яке називали "шістдесятниками", дисидентами. В Україні дисидентський рух розпочався в середині 50-х років. Його учасники піддавали критиці ідеї марксизму-ленінізму, виступали за утвердження історичної правди, за вільний розвиток української культури. Особливо це виявлялося в Західній Україні, де ще свіжими були спогади про недавню братовбивчу війну. У 1959 р. було створено Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). Проект її програми написав Л. Лук'яненко. Незабаром його було засуджено до страти, але вирок замінено 15-ма роками ув'язнення.

У 1957 р. історики України дістали дозвіл заснувати власний журнал під назвою "Український історичний журнал". Через два роки розпочалася публікація Української радянської енциклопедії. З'явилися численні україномовні журнали з природничих і суспільних наук, у тому числі "Економіка Радянської України", "Радянське право" та ін. У ці часи були надруковані автобіографічна повість О. Довженка "Зачарована Десна", романи і повісті Г. Тютюнника, Л. Первомайського. Естафету старшого покоління підхопила талановита літературна молодь. Серед них - "лицар українського відродження" В. Симоненко, Л. Костенко, І. Світлич-ний, І. Драч, М. Вінграновський, В. Шевчук, Є. Гуцало, А. Горська, В. Кушнір. Українсь-ке музичне мистецтво в 50-ті роки збагатилося низкою талановитих творів. Серед них - третя симфонія композитора Б. Лятошинського, опери Ю. Мейтуса та Г. Майбороди. Період "відлиги" тривав недовго. З другої половини 1958 р. починається тиск на всіх письменників, творчість яких припадала на період "відлиги".
Всеохоплюючий диктат номенклатурного апарату зберігався і зміцнювався. Згортались елементи демократії у сфері міжнаціональних відносин. Усунення від влади М. Хрущова у жовтні 1964 р. посилило тенденцію до більш жорстоких покарань. У серпні-вересні 1965 р. було заарештовано близько двох десятків правозахисників. Серед них - літературний критик І. Світличний, художник П. Заливаха, історик В. Мороз та ін. Середина 50-х рр.. – зародження дисидентського руху в СРСР, зокрема в УРСР.

Отже, М. Хрущов робив спроби здійснити часткові реформи, які не торкалися фундаментальних засад системи, створеної за Сталіна. Разом із тим недостатньо продумані та непослідовні реорганізації в галузі економіки, домінування вольових рішень, серйозні прорахунки в зовнішній політиці — все це зводило нанівець «хрущовську відлигу» і покладало край будь-яким надіям на краще. Рівень життя народу падав. Виникли серйозні труднощі з хлібом. У країні зростало невдоволення. Загострювалась ситуація і в партійному керівництві. Стиль та методи керівництва М. Хрущова викликали роздратування значної частини парт номенклатури, яка за роки сталінського режиму звикла до гарантованості свого панівного становища і не бажала цього втрачати.