Внесок українського народу у становленні радянського тилу в роки Великої Вітчизняної війни.

Серед багатьох проблем вітчизняної історії необхідно виділити Велику Вітчизняну війну.

Сьогодні досить чітко сформульовані цілком протилежні та непримиримі підходи та оцінки подій того часу. Ті, хто бачить лише позитивне в громадському та державному устрою УРСР та вважають його основним джерелом перемоги, не згодні з ідеєю про злочинний, нелегітимний режим та народ, який під загрозою репресій захищав радянську країну. В обох позиціях відчувається виразний політичний підтекст. У зв’язку з цим нині гостро відчувається потреба в об’єктивному аналізі багатьох проблем Великої Вітчизняної війни та участі в ній України. Такий аналіз необхідний для зміцнення світоглядних засад нашого суспільства, для формування моральних орієнтирів та почуття гордості за наш народ

Гасло "Усе для фронту, усе для перемоги!", що народилось у перші дні війни, визначало тоді сенс життя і діяльність суспільства величезної країни. Вибух патріотичних почуттів багатьох людей, занепокоєних долею Вітчизни, був такий сильний, що навіть відійшли на другий план тяжкі травми, завдані населенню сталінським терором. Повсюдно розгорнулись патріотичні рухи і кампанії, армія поповню-валась людськими резервами і бойовою технікою.
Водночас із мобілізацією до Червоної Армії понад 2 млн жителів України (серед них 240 тис. комуністів) за прикладом Москви і Ленін-града формувались загони народного ополчення та винищувальні батальйони для охорони тилових районів від шпигунів і диверсантів.
Оборонні бої, що їх, стікаючи кров'ю, вела Червона Армія, дали змогу протягом короткого часу перевести економіку, як і все життя народу, на "воєнні рейки". Складовою перебудови народного господарства на воєнний лад була евакуація в тилові райони країни най-ціннішого обладнання та іншого майна, а також кваліфікованих фа-хівців, діячів культури і науки.
Загалом з України в міста і села Російської Федерації, Казахстану, республік Середньої Азії було евакуйовано понад 550 великих під-приємств, майже 3,5 млн населення. Із МТС і радгоспів УРСР було відправлено понад 34 тис. тракторів, 2 млн т зерна і зернопродуктів, а також понад 6280 тис. голів худоби. У тил країни були перебазовані Академія наук УРСР, 19 її інститутів, понад 70 вищих навчальних закладів, у тому числі Київський, Харківський та Одеський державні університети.
Усе, що неможливо було вивезти, руйнувалося й знищувалося.
Було досягнуто головної мети евакуації - створено умови для швидкого налагодження випуску озброєння для війни з таким грізним противником, як Німеччина. Той час, коли Червона Армія громила ворога на фронтах, трудівники тилу, зазнаючи великих нестатків воєнного часу, забезпечували армію першокласним озброєнням і боєприпасами, обмундируванням і продовольством. Уже в першій половині 1942 р. воєнна промисловість СРСР не тільки відновила втрачені потужності, а й значно перевищи-ла їх. У грудні 1942 р. порівняно з груднем 1941 р. обсяги виробницт-ва літаків збільшилися в 3,3 раза, авіадвигунів - у 5,4 раза, танків -майже вдвічі.
Високу трудову доблесть і героїзм виявили десятки тисяч еваку-йованих з України машинобудівників, гірників, металургів, які пра-цювали на Уралі, у Сибіру та інших регіонах СРСР. Евакуйовані з України колгоспники також самовіддано трудились. Ось кілька при-кладів. Знатна ланкова 3. Бідна з Чернігівщини добилася високих врожаїв овочів і тютюну в Казахстані. Бригада трактористки П. Ан-геліної зразково працювала в Західно-Казахстанській області.
Свої сили і знання на розгром ворога віддавали вчені України. Так, евакуйований на Урал Інститут електрозварювання під керівництвом академіка АН УРСР Є. Патона розробив і впровадив у тан-кову промисловість метод автоматичного електрозварювання.
Справі розгрому ворога була підпорядкована діяльність письменників України. На фронті й у тилу знали "Клятву" М. Бажана, "Фронт" О. Корнійчука, повість "Райдуга" В. Василевської, поему "Слово про рідну матір" М. Рильського, оповідання О. Довженка, Ю. Яновського, поетичні твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка. Працювало 35 евакуйованих українських театрів, при яких були створені фронтові бригади.
Отже, трудівники тилу, зокрема й евакуйовані з України, своїм трудовим героїзмом наближали перемогу над ворогом, визволення на 238 селення тимчасово окупованих районів, у тому числі й багатостраж-дальної України.
Початок визволення України було покладено взимку 1942-1943 pp. Перші населені пункти Донбасу були визволені вже у грудні 1942 р. воїнами 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнецова. Першим з обласних центрів був звільнений Вороши-ловград (тепер Луганськ) - 14 лютого 1943 p., а невдовзі - значна частина території Донецької і Харківської областей.