Міжконфесійні відносини незалежної України.

В Україні упродовж кількох років зберігається напруженість у відносинах між конфесіями, що утворилися внаслідок розколу православ’я. Перманентний конфлікт обумовлює певним чином стан динамічної рівноваги у православ’ї, яка може бути порушена у будь-який момент. На сьогодні тенденції у релігійному середовищі в Україні дають змогу зробити висновок: воно поступово наближається до оптимального стану. В країні протягом минулого року значно знизилася конфліктогенність, що є, безумовно, позитивним явищем для країни. Водночас сьогодні в Україні існують сили (переважно політики лівої орієнтації та представники РПЦ й УПЦ), які вважають Договір “наріжним каменем” політичної інтеграції держав. Окрім того, в Україні присутні й досить потужні політичні рухи та релігійні об’єднання (перш за все УПЦ-КП і УАПЦ), що виступають категорично проти такої інтеграції. Тому будь-який крок у цьому напрямі, вірогідно, створить умови для дестабілізації ситуації не тільки у православному середовищі України, а й у країні в цілому, що може позначитися на міждержавних відносинах.

Декларація напрямів і принципів зовнішньої політики України після проголошення незалежності. Проблема зовнішньополітичних пріоритетів на етапі 1990-х - початку 2000-х рр.

Стрімке визнання України на міжнародному рівні дало поштовх до ґрунтовної розробки її зовнішньополітичної концепції. Визначені ще Декларацією про суверенітет принципові засади української зовнішньої політики необхідно було конкретизувати з урахуванням тих реальних проблем, що постали перед республікою після проголошення її незалежності. Активна, цілеспрямована, чітко окреслена і виважена зовнішня політика повинна була забезпечити сприятливі умови для економічного та культурного піднесення України й одночасно забезпечити її участь у розв'язанні низки глобальних і регіональних проблем, які потребували об'єднаних дій міжнародного співтовариства.

Першою своєрідною програмою зовнішньополітичної діяльності незалежної України став виступ Голови її Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 2 вересня 1991 р. З високої трибуни ООН, насамперед, було проголошено вірність України принципам Статуту цієї організації, Гельсинк-ського Заключного акта та Паризької хартії і підтверджено намір стати безпосереднім учасником загальноєвропейського процесу членом європейських структур. Зазначалось також, що Україна не має територіальних претензій до жодного із сусідів і виступає проти будь-яких територіальних зазіхань.

Основні принципи української зовнішньої політики дістали підтвердження у прийнятому Верховною Радою республіки 5 грудня 1991р. Зверненні "До парламентів і народів світу". В ньому зазначалось: Україна "спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на загальновизнаних принципах міжнародного права".

Зовнішня політика України спрямована на виконання таких найголовніших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократи чної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави, недоторканість її кордонів.

4. Входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України.

6. Надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

7. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.