Ефект масштабу виробництва, його види. Мінімально ефективний масштаб виробництва, розмір фірми та структура галузі

Довгострокові середні витрати, тобто витрати на одиницю продукції, формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми, її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну, фірма одержить економічний прибуток, в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку, тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми.

Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв’язок. Крива довгострокових середніх витрат будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат. Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові мають U – подібну форму. Нижня точка кривої показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології, середні сукупні витрати почнуть зростати, ефективність виробництва втрачається.

За цих умов фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати були б мінімальними. Завдання ускладнюється наявністю постійного, зростаючого і спадного ефектів масштабу. Постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, тобто витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу маємо втрати на масштабі, – середні витрати зі зб обсягу випуску зростають. В кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат має іншу форму.

Рис. 7.8 ілюструє побудову довгострокової кривої середніх витрат для випадку постійного ефекту масштабу. Якщо фірма хоче випускати невеликий обсяг продукції, то їй треба будувати підприємство з рівнем виробництва, який відповідає мінімальним середнім витратам, що встановлюються в точці перетину кривих і. Якщо попит на продукцію зростає і фірма має намір розширити виробництво, то їй краще побудувати підприємство середнього розміру: за наявності постійного ефекту масштабу середні витрати залишаться тими ж самими лише для обсягу виробництва. Будь-який проміжний між і рівень виробництва дасть більші середні витрати.

Абсциси точок перетину кривих показують обсяги виробництва, за яких доцільно здійснити зміну його масштабу. Ламана лінія, що з’єднує криві довгострокових середніх витрат між точками перетину (позначена на графіку насічками), і є кривою довгострокових середніх витрат.
Ламана конфігурація пов’язана з дискретністю технологій і масштабів виробництва. Але якщо припустити, що масштаб виробництва змінюється безперервно, то крива довгострокових середніх витрат буде плавною. Її визначають мінімальні значення середніх сукупних витрат короткострокового періоду:. З’єднавши точки найменших витрат в кожному з розмірів підприємства, одержимо криву довгострокових середніх витрат. В умовах постійного ефекту масштабу це буде горизонтальна лінія.

Рис. 7.9. ілюструє випадок зростаючого ефекту масштабу, або економію на масштабі на низьких обсягах випуску, які на вищих обсягах виробництва переходять у спадний ефект масштабу, або втрати на масштабі. Крива тут має U – подібну конфігурацію. Причиною її є змінний характер ефекту масштабу.
Крива довгострокових граничних витрат не огинає короткострокових кривих. Кожна точка на кривій показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих розмірів. Крива перетинає криву в точці її мінімуму. Обидві криві пологіші, ніж аналогічні криві короткострокового періоду.
Існує декілька причин виникнення економії на масштабі, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, отже, і зниженню витрат на одиницю продукції: спеціалізація праці; спеціалізація управлінського персоналу; технічний прогрес; виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва; неподільність виробництва. Втрати на масштабі, як правило, пов’язані з труднощами управління: ефективність рішень падає, а середні витрати виробництва зростають.
На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію мінімального ефективного розміру, яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях за різних випадків ефекту масштабу.
Мінімальний ефективний розмір – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

Рис. 7.10 а) представляє ситуацію, коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, тому мінімальний ефективний розмір фірми відповідає невеликим обсягам виробництва. В таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це – типова галузь вільної конкуренції. Сюди можна віднести хлібопекарську, швейну, взуттєву і інші галузі легкої промисловості, а також багато видів роздрібної торгівлі.
Рис. 7.10 б) представляє ситуацію, коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати. В такій галузі фірма досягає мінімуму середніх витрат на відносно низьких обсягах виробництва, тому буде конкурентоспроможною поряд з середніми і великими підприємствами, які мають такі ж середні витрати (на відрізку). В галузях з такими умовами формування середніх витрат можуть співіснувати підприємства різних розмірів, вони будуть однаково ефективними. Такими є галузі, що виробляють меблі, книги та ін.
Рис. 7.10 в) ілюструє ситуацію тривалого зростаючого ефекту масштабу. Мінімальних витрат підприємство може досягти за дуже великих обсягів виробництва. Дрібні фірми не зможуть забезпечити таких низьких витрат, тому будуть неконкуретноспроможними і нежиттєздатними. В реальному житті такі тенденції можна спостерігати в автомобілебудівній, алюмінієвій, сталеплавильній і т.п. галузях важкої промисловості. В цих галузях виробництво може зосередитись в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Така ринкова ситуація називається природною монополією.
Позитивний і негативний ефекти масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній.

12. Оптимум(рівновага) виробника(мінімізація витрат виробником).підходи до визначення(правило найменших витрат, графічна модель через із окости та ізокванти)

Економічні витрати залежать від кількості вико­ристаних ресурсів (їх затрат) та цін за послуги факто­рів виробництва. Тоді можна встановити залежність між обсягами виробництва та мінімально можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця за­лежність називається функцією витрат:Q=f(P_L,L,P_K,K), де L,K — затрати праці та капіталу; ціни відповідних ресурсів. Виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартості та взаємозамінності ресурсів, намагається досягти стану рівноваги,тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для вир-ва певного обсягу продукції,за якою величина витрат буде мінімальною. Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу вир-ва (ізокванти) відображає рівновагу вир-ка. У точці дотику кут нахилу ізокости та ізокванти той самий, тобто виконується рівність: MP_L =MP_L

За допомогою функції витрат можна вирішувати як прямі, так і зворотні задачі: мінімізація витрат на зада­ний обсяг виробництва або максимізація виробництва при заданих витратах. Легко помітити зв'язок функції витрат з виробн функцією, яка доповнюється ура­хуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні (сукупні) витрати (ТС) на виробницт­во можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактора:TC= P_LL+P_KK. (2)

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різ­ні набори капіталу та праці, які можна придбати за од­накові витрати. Графічне зображення цих наборів нази­вається ізокостою. Ізокоста — це лінія, що відображає затрати капіталу та праці, при яких витрати виробниц­тва залишаються незмінними (рис. 6.1).

Кожен рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту. Нахил будь-якої ізокости із сімейства ізо кост дорівнює (-ΔK/ΔL). Його можна виразити і через співвідношення цін: -ΔK/ΔL=P/_LP_K. (3)

Зміна ціни на працю чи капітал може змінити на­хил ізокости (рис. 6.2): зростання ціни капіталу та зниження ціни праці збільшує кут нахилу; кут нахи­лу зменшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу.

Який же із запропонованих ізокостою наборів ка­піталу та праці забезпечить максимальний обсяг про­дукту? Щоб відповісти на це запитання, потрібно су­містити ізокости з картою ізоквант (рис. 6.3).

Умовою для визначення максимальних обсягів ви­робництва при заданих витратах (як і мінімальних витрат на заданий обсяг виробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що має спіль­ну точку з ізокостою та найбільш віддалена від почат­ку координат (точка А на рис. 6.3).

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости — співвідно­шенням цін праці та капіталу. Тоді умову рівноваги

виробника, тобто такого його стану, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробничому процесі, можна подати як рівність: MRTS_LK= P_L/P_K

Оскільки то справедливим буде рівняння: MRTS_LK= MP_L/MP_K,(4) то MP_L/MP_K=P_L/P_K (5) або MP_L/P_L = MP_K/P_K(6)

Правило найменших витрат – стан, коли відношення граничних продуктів факторів виробництва (МР_к, МР_L) до кожної грошової одиниці (Р_К, Р_L) рівні між собою.

Рівняння (6) відображає принцип найменших витрат, суть якого у тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вима­гає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. Якщо граничний продукт на одиницю витрат одного фактора перевищує гра­ничний продукт іншого фактора, то фірма може

 

отримати приріст продукції для реалізації без додат­кових коштів за рахунок зміни співвідношення фак­торів виробництва.

Якщо з'єднати точки, що відповідають комбінаці­ям факторів виробництва, які мінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, то дістанемо так звану траєкторію зростання (рис. 6.4).

Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечу­ють мінімальні витрати, при збільшенні обсягів вироб­ництва.