Проаналізуйте можливості ефективного функціонування економіки при неповній зайнятості ресурсів.

Виділяють повну і неповну зайнятість ресурсів. В економічній теорії ресурси прийнято ділити на чотири групи: природні, матеріальні(створені людиною), трудові, фінансові.

Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового продукту (ВВПп). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття.

Макроекономічна модель Кейнса. Трактування Кейнсом причин порушення рівноваги капіталістичної економіки.

Основною причиною порушення економічної стабільності Кейнс вважав неповну зайнятість трудових ресурсів (безробіття), тому й поставив за мету створення моделі повної зайнятості. А досягти цього можна лише через регулювання всього відтворення як єдиного цілого. Тим самим Кейнс поклав початок дослідженню макроекономіки – сфери економічних відносин на рівні всього суспільства. Принцип ефективного попиту полягає в тім, що реальний національний доход визначається ефективним попитом, і при цьому останній може бути менше, ніж необхідно для забезпечення повної зайнятості.

Отже, ресурси суспільства можуть використовуватися не цілком. Таким чином, викладаючи принцип ефективного попиту, Дж. М. Кейнс сформулював основну задачу свого економічного аналізу: визначення факторів, що впливають на обсяг використання, тобто зайнятості, ресурсів, що маються в економіці. «Класики» цікавилися лише проблемами розміщення ресурсів в умовах повної зайнятості. На думку Дж. М. Кейнс ці проблеми не настільки важливі, коли ресурси використовуються не цілком.

Звідси випливає, що для визначення причин неповної зайнятості (змушеного безробіття) необхідно детально досліджувати фактори, що впливають на компоненти сукупного попиту. У ринковій економіці без державного макроекономічного втручання і зовнішньої торгівлі сукупний попит складається зі споживання й інвестицій. Отже, потрібно було проаналізувати фактори, від яких вони залежать.

Теорія споживання запропонована Дж.Кейнсом, в основі якої лежить так називаний “основний психологічний закон”, відповідно до якого “... люди, як правило, схильні збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією ж мірою, у якій росте доход”. Була розроблена Кейнсом концепція мультиплікатора інвестицій на основі вчень Кана і стала одним із способів пояснення нестабільності ринкової економіки. Наприклад, невелике скорочення обсягу інвестицій здатно викликати глибокий спад виробництва і масове безробіття. При цьому в теорії Дж. М. Кейнса, саме інвестиції визначають заощадження, а не навпаки і що ставка відсотка встановлює нижню межу необхідної прибутковості інвестицій. Дж. М. Кейнс дає тлумачення відсотка, яке фундаментально ріницься від неокласичного. При зміні грошової маси в умовах неповної зайнятості в основному змінюється реальний національний доход, а не рівень цін. Рівень зайнятості визначається не автономним функціонуванням ринку праці, а обсягом ефективного попиту.

Отже, необхідне проведення продуманої макроекономічної політики уряду.

11 Проан осн цілі ек.систем.

Одна з головних особливостей ек систем полягає в тому, що вони функціонують відповідно до поставленої мети, тобто соц-ек системи – це цілеспрямовані системи. Процес поставлення мети назвемо цілеутворенням. Неправильний вибір цілей при створенні системи призводить до того, що розв'язуються не ті проблеми, які повинні розв'язуватися. Це може привести до набагато більшого збитку, ніж застосування неефективної системи для досягнення вибраної мети. В основі обраних цілей, необов’язково лежить критерій ефективності.

Цілі ек. системи:

1)ек. зростання;

2)повна зайнятість;

3)макроекономічна стабільність;

4)зовнішньоекономічна рівновага;

5)ек. безпека та захищеність (запобігання втрат від ек. ризиків);

6)ек. ефективність (оптимальний розподіл виробничих ресурсів);

7)ек. свобода;

8)ек. справедливість.

Цілі ек. систем – визначені сус. основні орієнтири та пріоритети господарського розвитку.

Ек. свобода – право ек. вибору.

Ек. справедливість (розподіл ресурсів і доходів).

1) егалітарний підхід; Ек. справедливість – необхідний рівень розподілу благ.

2) утилітарний підхід; Ек. справедливість – товари і послуги слід розподіляти максимізуючи загальну корисність для всіх членів сус. (а отже надавати більше благ тим, хто може більше ними насолоджуватись).

3) концепція Роуса; Ек. справедливість – найбільш справедливий розподіл максимізує корисність для найменш забезпечених осіб. 4) ринковий підхід; Ек. справедливість встановлена ринком відповідно до продуктивності факторів виробництва та дії попиту і пропозиції на них.
На мою думку, серед пріоритетних напрямів сучасного ек розвитку України мають бути:

- стратегія аграрних перетворень–ефективне с/г і конкурентна прод-я.

- соц-політ – свобода і суверенітет особи, відповідальність і активність індивіда, підтримка населення,держ гарантії

- інвестиційна політ – оновлення виробн фондів. Держ інвестиції спрямовують в ті галузі які є неефект для приватного бізнесу. Необх стимулюв залучення іноз інвестицій

- валютна і бюджетна політ – основою має стати політ паритетного до темпів інфляції валютного курсу. Максим економія бюдж ресурсів

- податкова політ – має забезп зрост податк надходжень, легаліз тіньового сектору, ств нових робочих місць.

- зовн – ек політ – має забезп конкурентноспром товарів нац виробників на ринках і подолання загроз ек безпеці

- формування інфраструктури ринку.

Мету економіки не можна встановити у відриві від людини. Ек-ка повинна перестати бути самоціллю або засобом досягнення влади, а повинна розглядатися в контексті культури і екології.
Ставлячи людину в центр ек-ки, ми повинні принципово інакше подивитися на поняття “ек людина”. Новий підхід до людини в економіці, до суб'єкта в економіці є зміна самого змісту і суті суб'єкта економіки.

 

12. Дайте ваше розуміння проблеми економічної справедливості...

Ринкова економіка зміцнює критерії соціальної справедливості. На перше місце тут виходить проблема стовення рівних можливостіе для кожної людини, реалізації її творчого і професійного потенціалу, забезпечення рівності всіх перед законом та рівності у пошуку свого місця в умовах ринку.

Соціальна справедливість в умовах ринку, крім рівності можливостей, повинна включати державний соціальний захист і допомогу непрацюючим, малозабезпеченим людям, тобто державні гарантії для тих, хто за об’єктивними випадає із рівноконкурентних умов. Реалізація ефективних державних соціальних програм гарантує цивілізовані умови життя для кожної людини на рівні, не нижче законодавчо встановленого прожиткового мінімуму.

Справедливість ринкових відносин полягає в тому, що кожен отримує від своєї праці (діяльності) стільки, скільки вона дає для користі і добробуту суспільства та інших людей (що визначається на основі ринкового оібміну).

Лише коли більшість індивідів може досягти успіху і гідного рівня життя, ринкові відносини можна вважати цивілізованими і справедливими.

Економіка і ринок не захищають всіх і кожного від неминучого ризику, проте вони ставлять людину у таке становище, коли вона сама, несе повну відповідальність за свої дії і результати.

Ринкова економіка, таким чином, висуває три головні критерії соціальної справедливості:

· скасування привілей, що мали місце в командній економіці;

· затвердження нових принципів розподілу доходів і багатств

· перехід до державної політики, головним завданням якої стає захист економічних прав і свобод громадян.

Реалізація соціальної справедливості в ринкових умовах:

У ринковому господарстві людина сама "турбується" про соціальну справедливість на основі власної незалежності у житті, реалізації своїх економічних прав. Людина закономірно прагне до успіху і благополуччя; досягнення цих цілей власними силами можливе лише в умовах демократії, свободи і ринку.

Реалізація принципу соціальної справедливості в ринкових умовах передбачає диференціацію доходів різних працівників, без цього неможливо створити достатньо сильні стимули до економічної діяльності. Диференціація доходів прямо випливає з ринкових відносин; величину доходів при цьому встановлює конкуренція на ринку товарів і робочої сили. Держава регулює доходи через систему оподаткування, пом’якшуючи об’єктивно неминучу нерівність в доходах.

Для умов перехідної економіки гранично допустимі відношення рівні доходів повинні бути достатньо відчутними. Тільки на цій основі можна створити необхідні стимули для розвитку національної економіки України.

Магічний квадрат

По лекціїї=

1. Е-не зростання
2. Макроек. рівновага
3. Зайнятість
4. Зовнек. рівновага
вот это "магический" квадрат

1 - в Украине есть кое-какое возрастание (+)
2 - нету равновесия в экономике на макроуровне (-)
3 - безработица 8-12 % - довольно высокая (-)
4 - внешнее равновесие - с 2005 года торговый баланс меньше ноля - тоже плохо (-)

 

З інтернету = "магический квадрат" называют еще "золотым четырехугольником"

Выделяются четыре главные цели госрегулирования, объединенные понятием «магический квадрат», за реализацию которых государство несет ответственность. Это следующие целевые установки развития страны:

1) полная занятость;

2) стабильный уровень цен;

3) устойчивый экономический рост;

4) сбалансированный платежный баланс.

Совокупность целей, представленная в графическом виде, образует так называемый «золотой четырехугольник» или «магический квадрат»

Представление о результативности экономической политики дает сравнение конфигурации четырехугольников, построенных на основе плановых и фактических показателей.

О «магическом четырехугольнике» говорится в том смысле, что одни его цели противоречат другим. Так, стимулирование занятости населения посредством дополнительных государственных расходов подстегивает рост бюджетного дефицита, а в конечном счете и инфляции. «Магия» как раз и состоит в том, чтобы двигаться во всех четырех направлениях более или менее равномерно.
14. Охарактеризуйте поширені теоретичні підходи до типологізації еконо­мічних систем, обгрунтуйте найбільш прийнятний з вашої точки зору.

Аналіз економічних систем здійснюється за підходами:

Формаційний підхід. Доволі поширений, розвивається в руслі марксистської традиції ще із середини XIX ст. Він ґрунтується на теорії переходів від однієї суспільно-економічної формації, що має у своїй основі певний спосіб виробництва, до іншої. Економічна система вважається фундаментальною складовою певної суспільно-економічної формації й ототожнюється зі способом виробництва, який визначається рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин, а вони співвідносяться між собою як зміст і форма. Основою розвитку суспільно-економічних формацій є конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами, передусім відносинами власності, які у різні часи можуть сприяти або стримувати цей розвиток. Виокремлюють п’ять формацій з відповідними їм способами виробництва: первісно-община, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Недолік: у межах формаційного підходу важко пояснити тривале співіснування різних економічних і суспільних систем, які можуть навіть належати до різних цивілізацій.

Пофазний підхід. Обґрунтовуючи положення, що всі аспекти життя суспільства обумовлюються його економічною системою і способом виробництва, пофазний підхід виходить з того, що економічна система значною мірою є наслідком загального характеру суспільства. Наприклад, релігія, філософія, природні й національні особливості, ментальність впливають на спосіб організації господарського життя суспільства. Політична система суспільства може висувати і залишати при владі консерваторів, які намагаються зберегти все як було, внаслідок чого економічні зміни відбуватимуться значно повільніше. А культурна спадщина нації може включати запас нагромаджених технологічних знань, і тоді її економічна система істотно відрізнятиметься від економічної системи нації, де такі знання незначні. Відчутно впливати на ґенезу економічних систем можуть природно-кліматичні умови країни.

Інституціональний підхід. Його обґрунтував шведський економіст Гуннар-Карл Мюрдаль (1898—1987). Будучи за деякими ознаками близькою до структури суспільно-економічної формації, інституціональна інтерпретація суспільства відрізняється від неї тим, що економічна система, її складові разом з іншими важливими інституціями утворюють інституціональну основу суспільства. А отже, економічна система є породженням і відтворенням субординованої взаємодії багатьох суспільних інституцій. При цьому виникає нова методологічна проблема, яка полягає у самоідентифікації, виокремленні фундаментальних ознак певного типу економічної системи, інституції якої розчиняються в інших елементах інституціональної основи суспільства, навіть зникають серед них.

Загально-цивілізаційний підхід. Найпоширеніший у сучасних умовах. Відповідно до нього еволюція економічних і суспільних систем розглядається у значно ширших межах — від цивілізації до цивілізації, наприклад, за схемою: доіндустріальне — індустріальне — постіндустріальне суспільство. В основу цього підходу покладено ідею існування загальних закономірностей діяльності і розвитку людини як індивіда і члена суспільства. Вихідними для дослідження цивілізації є обумовлені людським життям потреби, діяльність людей і створені ними цінності. Цей підхід звертає увагу на накопичення матеріального і духовного багатства людства, неперервність історичного процесу, його взаємозв’язки, спадкоємність, що особливо співзвучно сучасному світу. Головним критерієм виокремлення типів економічних систем є їх домінуюча роль у конкретній господарській цивілізації, а також відповідність загальному вектору її розвитку.

Отже, всі підходи типологізують економічні системи відповідно до їх взаємозв’язків із оточуючим середовищем, місця і ролі у масштабніших соціально-культурних утвореннях (формація, суспільство, цивілізація). Однак усі вони недооцінюють внутрішню логіку функціонування і самоустрою економічних систем. Найбільш ефективним з них є загально-цивілізаційний підхід, який поєднує у собі переваги формаційного та інституціонального підходів до типологізації економічних систем, не виключаючи тривалого співіснування в одній цивілізації різних типів організації господарського життя суспільства та їх повторюваність у різних цивілізаціях.

Натомість концепція ідеальних типів господарства, яка спирається на установлені елементи економічних систем, а саме: форми (права) власності й координуючий механізм. Згідно з цією концепцією всі існуючі економічні системи тяжіють до кількох ідеальних типів, основою яких с різний ступінь централізації або децентралізації прийняття господарських рішень, співвідношення форм приватної та державної власності: традиційний, ринковий, змішаний адміністративно-командний, перехідний.

 

15. Дайте свой міркування стосовно можливості існування чисто ринокової...

Чисто ринкової економіки як основи економічної, та й не тільки економічної, сфери життєдіяльності суспільства не існує. Навіть на перших етапах розвитку ринкова економіка не існувала без втручання держави. Мінялися лише цілі, завдання, масштаби, форми цього втручання. У різні періоди економічного розвитку окремих нині розвинених держав мали місце «приливи» й «відливи» державного втручання в економіку, тобто ступінь втручання підсилювався або зменшувався. Ринок впливає на економічні, соціальні, міждержавні відносини, але не в змозі всі їх регулювати. Більш того, ринок не може підмінити собою всього механізму функціонування сучасного суспільства.

У суспільствознавстві усе більше визнання знаходить точка зору одного з основоположників теорії соціального ринкового господарства Вільгельма Ойксна, який вважав, що поняття «капіталізм», «соціалізм», «комунізм» не більш, як абстрактні ідеологічні категорії. Існують тільки дві системи: ринкова і центрально-керована в різних модифікаціях. Центрально-керована система, її частіше називають адміністративно-командною, програла історичне змагання ринковій, тому що виявилася нездатною вирішити головні питання людського буття — забезпечити гідний рівень життя людей, громадські свободи, динамічний розвиток економіки і суспільних відносин. Нерідко адміністративно-командну систему ототожнюють з центрально-керованою системою, що існувала в Радянському Союзі. Так, деякі економісти небезпідставно вважають, що в СРСР існувала не чисто адміністративна, а змішана економіка іншого, чим на Заході, типу.

Подібно ринкової, адміністративно-командна система має особливості в різних країнах, де використовують елементи ринкової економіки, які нерідко деформуються авторитарними методами управління, а також форми недержавної власності, що суворо регулюються центром. Часто створення теоретичної моделі адміністративно-командної системи приписують класикам марксизму. Однак це не зовсім так. Вони лише поглибили ідеї, що висловлювалися вченими в різні епохи розвитку суспільства. Найглибше ідеї неринкового господарства сформульовані соціалістами-утопістами. Це було реакцією на соціальні негаразди, що спіткали трудові верстви населення в епоху первісного нагромадження капіталу і промислового перевороту.

16. Розкрийте зміст та основні пріоритети модернізації економічної системи в Україні у контексті загальноци­­ві­­лі­­­заційного розвитку.

Модернізація — це, перш за все, комплексний процес реформування існуючих та створення нових політичних, правових, економічних та суспільних інституцій, а також запозичення тих культурних норм, які відповідають кращим стандартам і цінностям розвинутих демократичних країн. Cуть модернізації — оновлення або створення нових інституцій, що створюють умови для перетворення міжлюдських стосунків у сфері політичних, правових, економічних, суспільних відносин на сучасних засадах визнання принципів демократії, верховенства права та прав людини, ринкової економіки, соціальної держави, усталених міжнародних норм співіснування країн.

Головною проблемою є неготовність економіки України до адекватної відповіді як на зовнішні, так і на внутрішні виклики та загрози. За даними звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2009-2010 років Україна займає лише 82 місце серед 133 країн, поступаючись Литві, Росії, Казахстану, Латвії та деяким іншим пострадянських країнам. Найнижчий результат Україна має за показниками “якості інституцій”. Зокрема, для нашої країни проблемними залишаються “ефективність використання державного бюджету, тягар державного регулювання, прозорість ухвалення урядових рішень та довіра суспільства до політиків. Негативну оцінку Україна має також за показниками ефективності товарного ринку, рівня розвитку фінансового ринку, макроекономічної стабільності та удосконалення бізнесу, що свідчить про необхідність координації зусиль на посиленні конкурентних переваг, пов’язаних зі створенням сприятливих умов для стабілізації економічного розвитку в країні, формуванні сприятливого підприємницького середовища та ефективних конкурентних ринків, а також умов інноваційного розвитку, що дасть змогу підвищити продуктивність виробництва. Найгіршими інституційними індикаторами є захист міноритарних акціонерів та прав власників.

За останні вісім років відновлювального зростання економіка України так і не позбулася глибоких структурних деформацій і значно відстає від економік розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно — рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, із слабкою продуктовою та ринковою диверсифікацією виробництва, що зумовлює низьку адаптивність до негативних зовнішніх впливів і призводить до різкого падіння виробництва.

Через відкритість економіка України є надзвичайно вразливою до коливань зовнішньої кон’юнктури, а також не готова до нових викликів, включаючи кризову трансформацію фінансових ринків, кліматичні зміни, енергетичні та продовольчі кризи тощо.

В умовах, коли провідні країни витрачають величезні фінансові ресурси на оздоровлення фінансових ринків та реального сектору економіки, уряд України реалізує системні заходи з оздоровлення банківської системи та поточної підтримки виробників товарів та послуг. Однак у стратегічному періоді нема альтернативи формуванню конкурентоспроможної і водночас адаптивної до зовнішніх впливів національної економіки.

Головною стратегічною метою є вихід країни на траєкторію стійкого розвитку з зростанням добробуту та якості життя для усіх верств населення. Підґрунтям для досягнення поставленої мети є:

• досягнення макроекономічної стабільності та створення сприятливих рамкових умов для розвитку підприємництва;

• зняття інфраструктурних обмежень;

• кардинальна модернізація економіки із зменшення розриву в конкурентоспроможності підприємств з основними промисловими конкурентами;

• підвищення якості трудового потенціалу із досягненням максимального балансу між попитом і пропозицією трудових ресурсів;

• створення ефективно діючої інноваційної системи із посилення інноваційної складової розвитку та досягненням високого технологічного рівня реального сектору економіки тощо.