Наведіть поширені у сучасній економічній літературі визначення економічної системи, охарактеризуйте їх переваги і вади, спробуйте сформулювати власне тлумачення її сутності.

 

Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об’єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка “обслуговує” економіку через формування “стереотипів” господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

як сукупності відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

як сукупності людей, об'єднаних спільними економічними інтересами;

як історично визначеного способу виробництва;

як особливим чином упорядкованої системи зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм, тощо.

6.Визначте найважливіші підсистеми економічної структури суспільства, проаналізуйте способи їх взаємозв’язку, характер субординації

 

Економічна структура суспільства – будова економічної системи суспільства, внутрішні стійкі зв'язки між її підсистемами та елементами.

Сталі взаємні зв’язки елементів системи, що забезпечують її цілісність, формують структуру економічної системи, конкретний зміст якої багатомірний і залежить від мети та завдань дослідника.

Економічна система включає: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи об’єктів суспільного виробництва та відносин між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну та споживання; 5) систему економічних законів. Така структура економічної системи аналізується, як правило, з врахуванням взаємозв’язку трьох основних ланок підсистеми: економічної структури продуктивних сил суспільства, системи економічних відносин і механізму господарювання.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи.

(далі - по бажанню)

Найважливішою формою розвитку продуктивних сил є суспільна. Будучи

відповідно і змістом і формою, продуктивні сили й відносини економічної

власності взаємодіють згідно з вимогами діалектики цієї пари категорій, а також специфіки предмета економічної теорії. Відповідно в межах економічної системи виокремлюють:

1) матеріально-речову структуру, яка характеризує розвиток продуктивних

сил;

2) техніко-економічну структуру;

3) організаційно-економічну структуру;

4) суспільну структуру;

5) господарсько-регулюючу структуру.

Матеріально-речова структура позначає склад і співвідношення елементів

продуктивних сил суспільства, розподіл природних, матеріальних, трудових та інших ресурсів за сферами, галузями, економічними та географічними

районами. В її межах виявляються технологічні зв'язки між підприємствами,

багатогалузевими концернами, галузями, відображається взаємодія між

окремими видами ресурсів, між різними компонентами засобів праці (між їх

активною і пасивною частинами, між верстатами і різними агрегатами тощо).

Структуру людського фактора як головного елементу продуктивних сил

визначають співвідношенням загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів,

стану фізичного і психічного здоров'я тощо; структуру науки формує

співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень та ін.

Техніко-економічна структура виражає співвідношення між такими

елементами виробництва, як спеціалізація, кооперування, комбінування,

концентрація тощо. Визначальним структуроутворюючим елементом у цій

підсистемі є спеціалізація. Важливе значення в такій структурі має співвідношення між основними суспільними формами поділу праці (загальним, частковим і одиничним). Особливо ефективною останнім часом стала подетальна та поопераційна форма одиничного поділу праці на національній та інтернаціональній основі.

Організаційно-економічна структура виражає співвідношення між

менеджментом, маркетингом та іншими елементами цієї структури в процесі їх взаємодії.

Суспільна структура охоплює співвідношення між різними типами і формами

власності, соціально-економічними укладами суспільства.

Господарсько-регулююча структура економічної системи характеризує співвідношення між ринковими та державними механізмами управління економікою, а також між окремими елементами кожного з них. До

ринкового механізму належать вільне ціноутворення, стихійне переливання капіталу між підприємствами однієї галузі та між різними галузями, економічні кризи тощо. Елементами державного економічного механізму

регулювання є податкове, кредитне, бюджетне, грошове, цінове та інше регулювання, національне планування, державне прогнозування тощо.

7. Розкрийте структуру виробничих відносин та їх роль...

Сукупність економічних виробничих відносин у широкому розумінні представлена соціально-економічними, техніко-економічними та організаційно-економічними відносинами.

Соціально-економічні відносини це відносини з приводу різних форм власності, розподілу доходів і багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва. Вони зумовлюють систему зв'язків "людина - людина" в процесі суспільного відтворення. Соціально-економічні відносини вказують на те, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства.

Техніко-економічні відносини - це відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, рівня концентрації його та інших предметів і явищ, зумовлених розподілом праці.

Техніко-економічні відносини включають також відносини обміну результатами діяльності між людьми.

Конкретні організаційно-економічні відносини відображені в господарських системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяють, по-перше, ринкову систему, у центрі якої - товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, засноване на ефективному веденні господарства. Це і відносини в сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо.

Економічні (виробничі) відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично, та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробництва, його ресурсами.

В теоретичній економіці виділяють виробничі та економічні відносини. Під економічними розуміють більш широке поняття, пов'язане із відносинами не лише в процесі виробництва, а й в розподілі, обміні та споживанні. На перший план в характеристиці економічних відносин ставлять відносини в процесі обміну. Тому такі відносини описуються категоріями товар, гроші, ціна, вартість, фінанси, бюджет тощо. Під власне виробничими відносинами розглядаються відносини в сфері виробництва, тобто ті, що описуються такими категоріями, як розподіл праці, спеціалізація, кооперування, оплата праці, продуктивність праці тощо.

Однак, слід зауважити: переважаючою є думка про тотожність виробничих та економічних відносин.

Існують різні погляди щодо співвідношення виробничих (економічних) відносин та відносин власності. Згідно однієї думки - економічні відносини зводяться до відносин власності, згідно іншої - відносини власності є основною, системозв'язуючою ланкою економічних відносин. Тобто виробничі (економічні) відносини більш широке поняття, ніж відносини власності.