Назвіть основні, фундаментальні проблеми економічної організації суспільства та проаналізуйте особливості їх прояву і можливі шляхи вирішення в сучасній Україні.

На прикладі виробничої функції

Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож­ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q = f (L, K, M), де Q — обсяг вир-ва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.

Або: y = (F₁, F₂…F_n), де F – фактори вир-ва.

Виробнича ф-ція Кобба-Дугласа була побудована у 1928 році та мала вигляд:

Y = A*K^α*L^β, де Y – національний продукт, K – обсяг застосованого в ек-ці капіталу, L – застосований обсяг праці, A – так званий коеф масштабності, що показує вплив інших чинників зростання (ек фактор зростання), α – коеф еластичності капіталу, β – коеф еластичності праці. Виробнича ф-ція К-Д показує постійну віддачу від масштабу (пропорційне кількісне зрост факторів і продукту), яка існує за умови, що α+β=1 (еластичність цієї ф-ції постійна). Це означає, що вона відображає екстенсивне ек зростання, обто не враховує дії інтенсивних (якісних) чинників зростання.

Вплив інтенсивних чинників показує інша виробнича ф-ція – модифікована ф-ція Кобба-Дугласа, яка була вдосконалена Яном Тінбергеном (першим економістом-лауреатом Нобел премії з економіки). Виробнича ф-ція Кобба-Дугласа_Тінбергена має такий вигляд:

Y = A*K^α*L^β*r, при α+β>1, де r – комплексний коеф багатофакторної сукупної ефективності (показує зростання якості капіталу і праці під впливом НТП, тобто підвищення ефективності їх використання).

Початково виробнича ф-ція була розроблена в мікроекономіці для певного підп-ва, а потім лягла в основу макроекон аналізу неокласиків. У подальшому розвитку велике значення приділялося впливу НТП як самост. чинника. Так, за рахунок суто кількісного збільшення факторі забезпечується 48% зростання Нац доходу США, а за рахунок НТП – 52% (23% - за рахунок відкриттів і знань).

У відповідності до зміни стадії розвитку суп-ва, змінювались і пріоритетні фактори вир-ва.

Суспільство: доіндустр-> індустр-> постіндустр

Визнач сфера ек-ки: сільське госп-> промисловість->послуги

Осн лімітуючий фактор: земля -> капітал -> інф., наука

Пануюча соц група: землевласники -> капіталісти -> власники інф.

 

4. Визначте, обмеженысть яких ресурсів стримує ек розвиток України....

На даному етапі розвитку Україні не вистачає інвестиційних ресурсів,кваліфікованих трудових ресурсів,що стримує її економічний розвиток. Проблему аллокації ресурсів можна розвязати за допомогою нового механізму.

Суть нового механізму аллокації ресурсів зводиться до того, що окремі інститути економічної системи, використовуючи визначені переваги свого положення (високий рівень концентрації виробництва і (або) капіталу, корпоративна влада і так далі), одержують можливість свідомо (хоча й у локальних, обмежених масштабах) впливати на параметри виробництва постачальників і споживачів, ринку, соціального життя і так далі. Прояву цього механізму в перехідній економіці добре відомі. Панування псевдо-суспільних і псевдо-приватних корпорацій приводить до наростання, диспропорцій, у першу чергу, у господарській структурі, динаміку цін, фінансах і так далі.

У результаті національна економіка перетворюється в поле неекономічного суперництва корпоративно-бюрократичних структур, у сферу зіткнення їх владних і регулюючих впливів.

Серед найбільш серйозних наслідків функціонування корпоративних механізмів аллокации ресурсів можна відзначити дивергенцію, що відбулася за останні роки, країни на сильно і слабко корпоратизовані "сектори". У першому з них сконцентровані: підприємства, що є монополістами в технологічному, ринковому й інституціональному відношеннях; володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів; корпоративно-бюрократична влада.

До цього сектора відносять ПЕК, фінансово-торговельний комплекс і частина промисловості (головним чином, орієнтованої на експорт).

Другий (немонополізований) "сектор", навпроти відчуває дефіцит ресурсів, керування, технологій. До нього відносять сферу відтворення робочої сили, виробництва споживчих товарів, велика частина сільського господарства. На практиці спостерігається стійкий перекіс у цінах, фінансуванні, кредитуванні тощо на користь першого "сектора", причому причиною такого перекосу є не тільки монополізм, що забезпечує першому секторові значні переваги на ринку, але і дисбаланс у розподілі корпоративної і державної влади, що створює інституціональне "перевагу першого "сектора" над другим".

Саме "різниця потенціалів", що утворилися в результаті дивергенції економіка двох "секторів", стає в нинішніх умовах основним джерелом, що живить тіньові структури і відносини.

 

Магічний квадрат

По лекціїї=

1. Е-не зростання
2. Макроек. рівновага
3. Зайнятість
4. Зовнек. рівновага
вот это "магический" квадрат

1 - в Украине есть кое-какое возрастание (+)
2 - нету равновесия в экономике на макроуровне (-)
3 - безработица 8-12 % - довольно высокая (-)
4 - внешнее равновесие - с 2005 года торговый баланс меньше ноля - тоже плохо (-)

 

З інтернету = "магический квадрат" называют еще "золотым четырехугольником"

Выделяются четыре главные цели госрегулирования, объединенные понятием «магический квадрат», за реализацию которых государство несет ответственность. Это следующие целевые установки развития страны:

1) полная занятость;

2) стабильный уровень цен;

3) устойчивый экономический рост;

4) сбалансированный платежный баланс.

Совокупность целей, представленная в графическом виде, образует так называемый «золотой четырехугольник» или «магический квадрат»

Представление о результативности экономической политики дает сравнение конфигурации четырехугольников, построенных на основе плановых и фактических показателей.

О «магическом четырехугольнике» говорится в том смысле, что одни его цели противоречат другим. Так, стимулирование занятости населения посредством дополнительных государственных расходов подстегивает рост бюджетного дефицита, а в конечном счете и инфляции. «Магия» как раз и состоит в том, чтобы двигаться во всех четырех направлениях более или менее равномерно.
14. Охарактеризуйте поширені теоретичні підходи до типологізації еконо­мічних систем, обгрунтуйте найбільш прийнятний з вашої точки зору.

Аналіз економічних систем здійснюється за підходами:

Формаційний підхід. Доволі поширений, розвивається в руслі марксистської традиції ще із середини XIX ст. Він ґрунтується на теорії переходів від однієї суспільно-економічної формації, що має у своїй основі певний спосіб виробництва, до іншої. Економічна система вважається фундаментальною складовою певної суспільно-економічної формації й ототожнюється зі способом виробництва, який визначається рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин, а вони співвідносяться між собою як зміст і форма. Основою розвитку суспільно-економічних формацій є конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами, передусім відносинами власності, які у різні часи можуть сприяти або стримувати цей розвиток. Виокремлюють п’ять формацій з відповідними їм способами виробництва: первісно-община, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Недолік: у межах формаційного підходу важко пояснити тривале співіснування різних економічних і суспільних систем, які можуть навіть належати до різних цивілізацій.

Пофазний підхід. Обґрунтовуючи положення, що всі аспекти життя суспільства обумовлюються його економічною системою і способом виробництва, пофазний підхід виходить з того, що економічна система значною мірою є наслідком загального характеру суспільства. Наприклад, релігія, філософія, природні й національні особливості, ментальність впливають на спосіб організації господарського життя суспільства. Політична система суспільства може висувати і залишати при владі консерваторів, які намагаються зберегти все як було, внаслідок чого економічні зміни відбуватимуться значно повільніше. А культурна спадщина нації може включати запас нагромаджених технологічних знань, і тоді її економічна система істотно відрізнятиметься від економічної системи нації, де такі знання незначні. Відчутно впливати на ґенезу економічних систем можуть природно-кліматичні умови країни.

Інституціональний підхід. Його обґрунтував шведський економіст Гуннар-Карл Мюрдаль (1898—1987). Будучи за деякими ознаками близькою до структури суспільно-економічної формації, інституціональна інтерпретація суспільства відрізняється від неї тим, що економічна система, її складові разом з іншими важливими інституціями утворюють інституціональну основу суспільства. А отже, економічна система є породженням і відтворенням субординованої взаємодії багатьох суспільних інституцій. При цьому виникає нова методологічна проблема, яка полягає у самоідентифікації, виокремленні фундаментальних ознак певного типу економічної системи, інституції якої розчиняються в інших елементах інституціональної основи суспільства, навіть зникають серед них.

Загально-цивілізаційний підхід. Найпоширеніший у сучасних умовах. Відповідно до нього еволюція економічних і суспільних систем розглядається у значно ширших межах — від цивілізації до цивілізації, наприклад, за схемою: доіндустріальне — індустріальне — постіндустріальне суспільство. В основу цього підходу покладено ідею існування загальних закономірностей діяльності і розвитку людини як індивіда і члена суспільства. Вихідними для дослідження цивілізації є обумовлені людським життям потреби, діяльність людей і створені ними цінності. Цей підхід звертає увагу на накопичення матеріального і духовного багатства людства, неперервність історичного процесу, його взаємозв’язки, спадкоємність, що особливо співзвучно сучасному світу. Головним критерієм виокремлення типів економічних систем є їх домінуюча роль у конкретній господарській цивілізації, а також відповідність загальному вектору її розвитку.

Отже, всі підходи типологізують економічні системи відповідно до їх взаємозв’язків із оточуючим середовищем, місця і ролі у масштабніших соціально-культурних утвореннях (формація, суспільство, цивілізація). Однак усі вони недооцінюють внутрішню логіку функціонування і самоустрою економічних систем. Найбільш ефективним з них є загально-цивілізаційний підхід, який поєднує у собі переваги формаційного та інституціонального підходів до типологізації економічних систем, не виключаючи тривалого співіснування в одній цивілізації різних типів організації господарського життя суспільства та їх повторюваність у різних цивілізаціях.

Натомість концепція ідеальних типів господарства, яка спирається на установлені елементи економічних систем, а саме: форми (права) власності й координуючий механізм. Згідно з цією концепцією всі існуючі економічні системи тяжіють до кількох ідеальних типів, основою яких с різний ступінь централізації або децентралізації прийняття господарських рішень, співвідношення форм приватної та державної власності: традиційний, ринковий, змішаний адміністративно-командний, перехідний.

 

15. Дайте свой міркування стосовно можливості існування чисто ринокової...

Чисто ринкової економіки як основи економічної, та й не тільки економічної, сфери життєдіяльності суспільства не існує. Навіть на перших етапах розвитку ринкова економіка не існувала без втручання держави. Мінялися лише цілі, завдання, масштаби, форми цього втручання. У різні періоди економічного розвитку окремих нині розвинених держав мали місце «приливи» й «відливи» державного втручання в економіку, тобто ступінь втручання підсилювався або зменшувався. Ринок впливає на економічні, соціальні, міждержавні відносини, але не в змозі всі їх регулювати. Більш того, ринок не може підмінити собою всього механізму функціонування сучасного суспільства.

У суспільствознавстві усе більше визнання знаходить точка зору одного з основоположників теорії соціального ринкового господарства Вільгельма Ойксна, який вважав, що поняття «капіталізм», «соціалізм», «комунізм» не більш, як абстрактні ідеологічні категорії. Існують тільки дві системи: ринкова і центрально-керована в різних модифікаціях. Центрально-керована система, її частіше називають адміністративно-командною, програла історичне змагання ринковій, тому що виявилася нездатною вирішити головні питання людського буття — забезпечити гідний рівень життя людей, громадські свободи, динамічний розвиток економіки і суспільних відносин. Нерідко адміністративно-командну систему ототожнюють з центрально-керованою системою, що існувала в Радянському Союзі. Так, деякі економісти небезпідставно вважають, що в СРСР існувала не чисто адміністративна, а змішана економіка іншого, чим на Заході, типу.

Подібно ринкової, адміністративно-командна система має особливості в різних країнах, де використовують елементи ринкової економіки, які нерідко деформуються авторитарними методами управління, а також форми недержавної власності, що суворо регулюються центром. Часто створення теоретичної моделі адміністративно-командної системи приписують класикам марксизму. Однак це не зовсім так. Вони лише поглибили ідеї, що висловлювалися вченими в різні епохи розвитку суспільства. Найглибше ідеї неринкового господарства сформульовані соціалістами-утопістами. Це було реакцією на соціальні негаразди, що спіткали трудові верстви населення в епоху первісного нагромадження капіталу і промислового перевороту.

16. Розкрийте зміст та основні пріоритети модернізації економічної системи в Україні у контексті загальноци­­ві­­лі­­­заційного розвитку.

Модернізація — це, перш за все, комплексний процес реформування існуючих та створення нових політичних, правових, економічних та суспільних інституцій, а також запозичення тих культурних норм, які відповідають кращим стандартам і цінностям розвинутих демократичних країн. Cуть модернізації — оновлення або створення нових інституцій, що створюють умови для перетворення міжлюдських стосунків у сфері політичних, правових, економічних, суспільних відносин на сучасних засадах визнання принципів демократії, верховенства права та прав людини, ринкової економіки, соціальної держави, усталених міжнародних норм співіснування країн.

Головною проблемою є неготовність економіки України до адекватної відповіді як на зовнішні, так і на внутрішні виклики та загрози. За даними звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2009-2010 років Україна займає лише 82 місце серед 133 країн, поступаючись Литві, Росії, Казахстану, Латвії та деяким іншим пострадянських країнам. Найнижчий результат Україна має за показниками “якості інституцій”. Зокрема, для нашої країни проблемними залишаються “ефективність використання державного бюджету, тягар державного регулювання, прозорість ухвалення урядових рішень та довіра суспільства до політиків. Негативну оцінку Україна має також за показниками ефективності товарного ринку, рівня розвитку фінансового ринку, макроекономічної стабільності та удосконалення бізнесу, що свідчить про необхідність координації зусиль на посиленні конкурентних переваг, пов’язаних зі створенням сприятливих умов для стабілізації економічного розвитку в країні, формуванні сприятливого підприємницького середовища та ефективних конкурентних ринків, а також умов інноваційного розвитку, що дасть змогу підвищити продуктивність виробництва. Найгіршими інституційними індикаторами є захист міноритарних акціонерів та прав власників.

За останні вісім років відновлювального зростання економіка України так і не позбулася глибоких структурних деформацій і значно відстає від економік розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно — рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, із слабкою продуктовою та ринковою диверсифікацією виробництва, що зумовлює низьку адаптивність до негативних зовнішніх впливів і призводить до різкого падіння виробництва.

Через відкритість економіка України є надзвичайно вразливою до коливань зовнішньої кон’юнктури, а також не готова до нових викликів, включаючи кризову трансформацію фінансових ринків, кліматичні зміни, енергетичні та продовольчі кризи тощо.

В умовах, коли провідні країни витрачають величезні фінансові ресурси на оздоровлення фінансових ринків та реального сектору економіки, уряд України реалізує системні заходи з оздоровлення банківської системи та поточної підтримки виробників товарів та послуг. Однак у стратегічному періоді нема альтернативи формуванню конкурентоспроможної і водночас адаптивної до зовнішніх впливів національної економіки.

Головною стратегічною метою є вихід країни на траєкторію стійкого розвитку з зростанням добробуту та якості життя для усіх верств населення. Підґрунтям для досягнення поставленої мети є:

• досягнення макроекономічної стабільності та створення сприятливих рамкових умов для розвитку підприємництва;

• зняття інфраструктурних обмежень;

• кардинальна модернізація економіки із зменшення розриву в конкурентоспроможності підприємств з основними промисловими конкурентами;

• підвищення якості трудового потенціалу із досягненням максимального балансу між попитом і пропозицією трудових ресурсів;

• створення ефективно діючої інноваційної системи із посилення інноваційної складової розвитку та досягненням високого технологічного рівня реального сектору економіки тощо.

 

Назвіть основні, фундаментальні проблеми економічної організації суспільства та проаналізуйте особливості їх прояву і можливі шляхи вирішення в сучасній Україні.

В міру свого розвитку суспільство залежно від конкретно-історичних умов, використовувало два принципово відмінних механізми організації економіки та управління нею: централізоване (державне); децентралізоване (ринкове). У процесі свого історичного розвитку людство коливається між полюсами цих двох економічних систем. Коли централізовані (державні) системи вичерпували свої можливості й намічався регрес, суспільство шукало порятунок у системах централізованих (ринкових) і навпаки.

Першою і найбільш важливою проблемою економічної організації суспільства є обмеженість ресурсів.

Що ж ми вкладаємо в поняття "обмеженість"? Орні землі, пасовиська, корисні копалини, лісові масиви та інші різновиди природних ресурсів, обмежених територією країни, особливостями геологічного складу її ґрунтів, географічним положенням, кліматичними особливостями та низкою інших чинників.

Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації, вкрай необхідних для виробництва суспільних благ.

Обмеженість матеріальних (капітальних) ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягненим технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів. Звісно, можна побудувати нові фабрики та ферми, виготовити обладнання. проте для цього потрібен час і, знов-таки, ресурси для їх створення.

Щодо обмеженості підприємницьких здібностей, то за деякими оцінками, лише 3-5% працездатного населення країни за своїми здібностями можуть бути вдалими підприємцями. Безперечно, до країни можна запросити закордонних кваліфікованих менеджерів чи то підготувати власні кваліфіковані кадри, проте це потребує часу і коштів.

Отже, оскільки не всім людям властиві підприємницькі здібності, то кількість таких людей обмежена.

Щодо України, то в нас на даний момент існує проблема обмеженості таких корисних копалин, як газ та нафта. Україна змушена їх дорого купувати у Росії тому, що власні розробки, по-перше, невеликі, а по-друге - економічно невигідні. Для вирішення цієї проблеми можна:

- закріпити законодавчо паритетність зміни цін за транзит газу та нафти,

- слід направити кошти на фінансування власного видобутку енергоносіїв та програм з енергозбереження,

- провести інвентаризацію енерговтрат в усіх сферах енергоспоживання та енергогенерації, проводити на цю тему круглі столи,

- розробити державні програми заходів щодо впровадження енергозберігаючих технологій,

- зобов’язати господарюючі суб’єкти, зайняті в енергетичній галузі та у яких є енерговтрати, вкладати кошти в запровадження цих програм в своїй господарській діяльності за рахунок сплати податків,

- провести тендери з надання кредитів на впровадження енергозберігаючих програм серед закордонних банків.

Іншою проблемою в суспільстві є проблема економічної ефективності. Ефективність означає відсутність втрат, тобто економічні ресурси використовуються настільки ефективно, наскільки це можливо, щоб задовольнити потреби і бажання людей за даних факторів виробництва. Ця проблема, можна сказати, тісно пов’язано з попередньою, оскільки ресурси є обмеженими, то необхідно їх найбільш ефективно використовувати.

Ще одна проблема, що стосується чи не кожної країни в наш час – тінезація економіки. Через ухилення від сплати податків з’являється надвисокий дефіцит коштів у державному бюджеті, що призводить до урізання соціальних програм, зменшення видатків на потреби суспільства.

В умовах сьогодення тіньовим сектором економіки України щорічно через кореспондентські рахунки перераховується за межі нашої держави понад 63 млн. гривень. А суми щорічного ухилення від оподаткування досягають майже 5,7 млрд. гривень. За даними опитувань, у середньому підприємства в Україні приховують близько 20% свого доходу. За оцінками експертів, загальне податкове навантаження в Україні майже вдвічі перевищує цей показник в інших країнах та становить 70–80% від отриманого доходу. Це стимулює приховування реальних обсягів економічної діяльності, виведення її у “тінь”. Шляхи детінезації економіки України:

- Посилення боротьби з корупцією, шляхом забезпечення максимальної прозорості дій усіх ланок державного апарату та децентралізації управління.

- Створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. Зокрема, у Грузії створено Національне агентство публічного реєстру, яке, починаючи з 2010 року, здійснює реєстрацію власності й бізнесу за принципом «єдиного вікна», що докорінно лібералізує та демократизує процес реєстрації бізнесу та власності.

- Забезпечення відкритості економіки - створення сприятливих умов для міжнародного обміну інвестиціями, товарами; не обмеження діяльності нерезидентів.

- оздоровлення податкової системи шляхом більш раціонального розподілу податкового тиску; формування й впровадження прозорого комплексу податкових стимулів при жорсткому контролі за їх цільовим використанням

- посилення відповідальності за нелегальну зайнятість та виплату (отримання) заробітної плати.

- стимулювання інвестиційних процесів. Вже сьогодні варто розробити податкові стимули до інвестиційного використання фінансових ресурсів банків, підприємств та іноземних інвесторів.

2. З‘ясуйте, як співвідносяться виробничі ресурси, фактори і продуктивні сили, суспільства і дайте порівняльну оцінку кожного з факторів виробництва, зокрема інформації.

Сучасна економічна наука виділяє чотири групи виробничих ресурсів:
- капітал у виробничій формі (засоби праці);
- праця (робоча сила);
- земля, або природні ресурси (власне земля, предмети праці і деякі засоби праці –зокрема, паливо і енергія);
- підприємницькі здібності (здібності до особливого виду праці – по управлінню виробництвом та його організації).
Як правило, чинники виробництва групують у два фактора виробництва – матеріально-речовий і особистий. Матеріально-речовий фактор – це засоби виробництва (засоби праці і предмети праці), а особистий фактор – робоча сила (праця)людини та її підприємницькі здібності..

В резуль­таті їх взаємодії створюється продукт праці, що призначений задовольняти ті чи інші потреби людей.

Робоча сила - це здатність людини до праці. Вона виступає в якості особистого фактора виробниц­тва. Це головна творча продуктивна сила суспільства.

Товаром робоча сила стає лише за певних суспільних умов. Щоб продати свою здатність до праці, людина повинна мати можливість вільно розпоряджатися собою. Але цього недостат­ньо. Робітник не буде пропонувати свою робочу силу іншим, якщо в нього є власне господарство, яке забезпечує засоби існування йому і його сім'ї. Тільки той, хто позбавлений будь-яких засобів виробниц­тва й засобів до життя, змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва й тим самим перетворитися в найма­ного працівника.

Важко переоцінити роль особистого фактора у виробництві. По-перше, людина з її здатністю до праці, як уже відомо, є вирішальною рушійною силою виробництва, яка оживляє у його процесі мертві засоби виробництва (засоби і предмети праці). По-друге, усі засоби виробництва є результатом розуму і творчої праці людини. По-третє, від кваліфікації, вміння, творчості працівників залежить ефективність використання матеріально-речового фактора, а відтак – і результати виробництва

Не слід плутати робочу силу з працею. Робоча сила - це сукуп­ність фізичних і духовних властивостей людини, які вона викорис­товує в процесі виробництва необхідних засобів існування. А праця - це процес використання робочої сили. Тому в процесі найму робітник продає не працю, бо процес не може бути проданим, а лише свою робочу силу.

Сама по собі праця, в результаті створення корисних матеріальних благ, виступає як продуктивна сила.

Кількісне відношення обсягу виробленого продукту до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці.

Предмет праці -те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага.

Предмети праці в сукупності з засобами праці склада­ють засоби виробництва.

Засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці, виробляючи з нього необхідні засоби існування. Вони складають речовий фактор виробництва.

Але для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою. Лише вона спроможна на перетворення їх в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навич­ками до праці. Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факто­рів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили. Вони представляють собою сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку, і є показником рівня розвитку продуктивних сил, що виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Отже з кожним етапом розвитку суспільства відбувається розвиток і знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново.

Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Вартість речових факторів виробництва (сировина, допоміжні матеріали, інструмент, обладнання і т.д.) задана заздалегідь (оплачена в акті Г -Т) і самозростати в процесі їх викорис­тання не може. Ця вартість без кількісних змін переноситься конкре­тною працею робітників у вартість готової продукції. Отже, і тут джерела додаткової вартості ми не знайдемо.

Таємниця утворення додаткової вартості розкривається лише в тому випадку, коли ми візьмемо до уваги, що в акті Г - Т власник грошей купує не лише речові фактори виробництва, які є звичай­ним товаром, а й особистий фактор - робочу силу, яка є товаром специфічним.

Ще одним фактором найбільш важливим на сьогоднішній день, і без якого непредставляється можливим процес виробництва, є інформація. Вонавиступає посередником і сполучною ланкою між усіма факторамивиробництва. Інформація сьогодні являє собою відокремлений вид товару,на який завжди є і можливо буде попит. Так без наявності інформації процінові сигнали на ринку, про суспільно-політичний стан тієї чи іншоїкраїни, а також без інформації про платоспроможність того чи іншогоклієнта нинішній процес виробництва представляється дуже скрутним, якщоне неможливим. І однією з численних особливостей цього факторавиробництва, що визначає його вартість, є форма і швидкість її подачі.Інформація як швидкопсувний продукт, який потрібно подавати свіжим ігарячим. Наприклад, інформаційні агентства, в яких основним товаромзбуту, є саме інформація. Джерела цього фактора можуть бути різними, відканалів інтернет, де інформація йде гігантськими і практичнонерегульованими і неконтрольованими потоками до великих засобівмас-медіа, де в основному вся інформація ретельно перевіряється і лишепотім йде в «продаж».

Найважливішою особливістю виробничих ресурсів є їх обмеженість. Вона визначається такими причинами – природними, економічними і соціальними.
Природні причини полягають в обмеженості нашої планети в цілому, її грунтів, надр, вод, атмосфери, населення.

Економічні причини визначаються тим, що безмежний розвиток виробництва вимагає безмежного зростання кількості ресурсів.

Соціальні причини зумовлюються умовами і темпами зростання населення, народжуваності і смертності людей, тривалості життя, набуття відповідних фаху і кваліфікації.
Водночас, рідкісність (обмеженість) ресурсів потрібно розуміти не у фізичному плані (хоча й він має значення), а як неможливість одночасного задоволення постійно зростаючих людських потреб. Неспівпадання потреб і можливостей їх втамування внаслідок обмеженості виробничих ресурсів змушує як окремих людей чи їх групи, так і суспільство в цілому вирішувати, які потреби задовольнити негайно, а втамування яких відкласти на той чи інший час.