Період між двома війнами (1914-1945).

В перші роки ХХ сторіччя в Європі наростала міжнародна напруженість. Загострення політичного, торгового і колоніального суперництва між великими державами приходить на фоні зростання націоналістичних настроїв, що підігріваються локальними кризами.

Франція створила «Потрійна згода» (Антанту) з Росією – союзником Сербії (угоди 1893 р.) і з Англією (Сердечна угода 1904 р.). На противагу цьому сформувався Потрійний союз «центральних імперій» – Німеччини, Австро-Угорщини і королівства Італії, – підтримуваний Оттоманською імперією. Вбивство боснійським сербом наслідного принца Австро-Угорщини 28 червня 1914 р. в м. Сараєво, що належав тоді Австрії, стало іскрою, яка підпалила порохову бочку: спрацював договірний механізм, що ретельно створювався, і розпочалася Перша Світова війна.

3 серпня 1914 р. Франція вступає у війну проти Австро-Угорщини і Німеччини на стороні Англії і Росії. Пізніше до них приєдналися Італія і США. Французи виходять переможцями з цієї чотирилітньої війни, але її підсумок обтяжливий для країни.

В 20-х рр. головну роль на політичній сцені відіграють праві коаліції, за винятком періоду 1924-1926 рр., коли при владі перебував Лівий картель, до якого увійшли представники соціалістів і радикалів. З грудня 1920 р. після створення комуністичної партії в лівому соціалістичному русі відбувся розкол. Економічна криза 30-х рр., фінансові і соціальні труднощі, погіршення міжнародного стану з приходом до влади фашизму в Італії і нацизму в Німеччині усугубляють конфлікти в країні і сприяють підйому різних антипарламентських, консервативних націоналістичних і крайніх правих рухів, які об'єднуються в «ліги».

Ці організації часто проводили маніфестації, що супроводжувалися насильством, як це було 6 лютого 1934 р., після чого був сформований антифашистський союз, що об'єднав соціалістів, комуністів і радикалів і призвів до створення Народного фронту. Об'єднані ліві сили одержують тріумфальну перемогу на виборах 1936 р., і уряд Народного фронту, очолюваний Леоном Блюмом, здійснює важливі реформи: введення 40-годинного робочого тижня і оплачуваних відпусток, укладання колективних договорів між профспілками і підприємцями, початок процесу націоналізації, зміна статусу Банку Франції.

Проте, внутрішні розбіжності і, перш за все, зовнішні проблеми залишаються невирішеними. Новий глава уряду – Едуард Даладьє, переконаний спочатку в тому, що йому вдалося уникнути агресії шляхом поступок Гітлеру в Мюнхені в 1938 р., втягує країну в Другу Світову війну, виступивши на стороні Англії (3 вересня 1939 р.).

Друга Світова війна обернулася для Франції подвійною травмою. З одного боку, через швидку і несподівану поразку на німецькому фронті і політику колабораціонізму – з іншого.

Поразка французької армії і вторгнення нацистських військ в травні 1940 р. змусили мільйони цивільних осіб рятуватися втечею. 22 червня 1940 р. було підписано перемир'я. Франція виявилася розділеною на дві зони – окуповану і вільну. Третя республіка розпалася. 10 липня 1940 р. парламент передає всю повноту влади герою Першої Світової війни маршалу Петену. Він створює французьку державу – корпоративно-авторитарний режим, який в 1941 р. ввів особливий дискримінаційний статус відносно євреїв. На зустрічі з Гітлером 24 жовтня 1940 р. в Монтуа Петен зобов'язався співробітничати з нацистською Німеччиною, унаслідок чого режим Віши став прихильником ворога, що переміг, надаючи підтримку і економічну допомогу Німеччини у війні, переслідуючи супротивників нацизму, сприяючи депортації євреїв.

Разом з тим рух Опору, що почався в перші ж дні окупації, стане ядром нової Франції, яка візьме після війни управління країною в свої руки. Її народження можна датувати 18 червня 1940 р., коли генерал Шарль де Голль (Р) з Лондона призвав французів продовжити боротьбу на стороні союзників. Навколо нього за кордоном формується рух Опору, в який входять озброєні сили «Вільної Франції» і Французький комітет національного звільнення. До них приєднуються ряд колоніальних територій. В самій Франції рух Опору, спочатку дуже обмежений, організовується і міцніє. Створюється розгалужена підпільна мережа, яка не тільки веде боротьбу усередині країни, але й надає цінну допомогу союзникам, поставляючи їм розвідувальну інформацію і підтримуючи бойовими діями їх висадку у Франції (Нормандія). В Північній Африці, звільненій союзниками вже в листопаді 1942 р., формуються і беруть участь в бойових діях нові французькі озброєні сили.

Весною 1943 р. при активній участі Жана Мулена, який представляв генерала де Голля в окупованій Франції, створюється Національна рада Опору (НРС), що об'єднала всі крупні організації Опору. Де Голль, що знаходився у той час в Алжирі, створює на базі Ради Тимчасовий уряд французької Республіки. Хоча ця боротьба не мала вирішального значення для перемоги союзників у війні з нацизмом, вона була дуже важлива для Франції, оскільки переконала Англію, США і пізніше Радянський Союз, що краще надати Франції місце в стані переможців, ніж окупувати її при звільненні, неначебто це була територія супротивника. Таким чином, при підписанні акту капітуляції Німеччини 8 травня 1945 р. Франція була представлена як повноправний переможець. В цьому значенні можна стверджувати, що рух Опору, який втілював де Голль, дозволив Франції, не зважаючи на поразку, зберегти високий статус на міжнародній арені.