Зв’язок лінгвокраїнознавства з іншими науками : загальним мовознавством, лексикологією, історією, політологією, культурологією тощо.

Зв’язок лінгвокраїнознавства з іншими науками: загальним мовознавством, лексикологією, історією, політологією, культурологією тощо.

Лінгвокультурознавство і сучасна теорія значення..Основні поняття теорії значення, що застосовуються в курсі лінгвокраїнознавства.

Предмет і завдання курсу «Лінгвокраїнознавство»

Лінгвокраїнознавство – це розділ науки про мову, що знаходиться на стадії формування і має різні назви (концептуальна лінгвістика, лінгвокультурологія, етнолінгвістика, лінгвокраїнознавство, світ мови, що вивчається.)

Термін «лінгвокраїнознавство» був запропонований Є. М. Верещагіним і В.Г. Костомаровим у книзі «Мова і культура: лінгвокраїнознавство у викладанні російської мови як іноземної» [1980]. В одному з визначень цієї галузі знань про неї говориться як про «комплексну наукову дисципліну синтезуючого типу, що вивчає взаємозв'язок і взаємодію культури і мови в її функціонуванні і відбиває цей процес як цілісну структуру одиниць у єдності їх мовного і позамовного (культурного) змісту [Вороб'ов В. В. Лінгвокультурологічна парадигма особистості. – М.: Російський університет дружби народів, 1996. – с.4].

Лінгвокраїнознавство - це особливий напрямок вивчення мови, що насамперед ставить перед собою завдання вивчення мови в тісному зв'язку з культурою народу, що говорить цією мовою. Лінгвокраїнознавство вбачає своєю своє завдання у вивченні елементів загальнонаціональної культури, що знаходять своє відбиття в мові. Лінгвокраїнознавство вивчає як ці елементи відбиваються у структурі лексичного значення етноспецифічної лексики.

Основне завдання курсу “Лінгвокраїнознавство Франції“ полягає в наданні студентам екстралінгвістичних (або фонових) знань по різні аспекти життя Франції (історії, географії, політичного устрію, суспільно-політичного життя, освіти і культури), а також ознайомленні їх з мовними реаліями,знання яких необходно як для мовного спілкування з французами, так і для адекватного сприйняття французької художньої літератури і преси.

Лінгвокраїнознавство і сучасна теорія значення

Лексичне слово, або лексема. Лексичне значення.

Предметом лексикології є лексичне слово, або лексема. Лексема – це повнозначне слово; воно вказує на предмети і означає поняття про них. Лексема здатна виступати членом речення й утворювати речення. Термін «лексема» розходиться з терміном «слово» тоді, коли останнім називаються службове слово і форми слова. Так, прийменники в, на, під; частки - би, нехай (він зайде) – це слова, але не лексеми. У реченні

1 2

{Людина людині} {друг} – 3 слова, але дві лексеми.

Термін «лексема» може означати і складне найменування: залізниця – фр. – с he min de fer (порівн. англ. railway); англ. television set – фр. poste de television (порівн. рос. телевізор, фр. televiseur (m), la tele).

Слово як означення поняття. Слово не є знаком кожної окремої речі. Воно є назвою, що означає поняття і уявлення про речі. Функція узагальнення є природною властивістю назви, лексичного значення. Лексичне значення не тотожнє поняттю, це поняття, зв'язане словесними знаками. Воно не стільки виражає поняття, скільки позначає його і вказує на нього, хоча як поняття, так і лексичне значення має функцію відображення й узагальнення.

Одне слово може означати кілька понять. Порівн. значення багатозначного слова коса: I. 1)коса (інструмент для косіння трави); 2)коса

(вузька смужка землі, що вдасться в море); порівн. омонім II. коса (волосся, заплетене в косу). Те саме поняття може виражатися різними словами (наприклад: мовознавство = лінгвістика).

Семантична структура слова (з одним значенням).

Рівень категоріальних компонентів.

- Граматичне значення.

- Категоріально – лексичні компоненти значення.

Категоріальні компоненти властиві лексемі як і іншим лексемам даної категорії. Вони відносять лексеми до категорій, наприклад, «морально – етична якість», «психологічна властивість», «естетичне» та ін.

- Раціонально – оцінні компоненти значення (позитивні і негативні).

Більшість слів прагматично (тобто оцінно) нейтральні. У їхньому значенні представлені лише когнітивний (= денотативний, інтелективний, розумовий) компонент змісту. У цьому випадку слова вільні від вираження категоріальних раціонально – оцінних або суб'єктивних емоційно – оцінних відношень до денотатів (= референтів, предметів або явищ, що означаються). Приклади таких слів: весна, приходити, зелений, книга, стіл.

Інші слова поєднують у своєму значенні як когнітивний, так і прагматичний (= оцінний) компоненти. Слова, у структурі значення яких домінує когнітивний компонент, мають у своїй семантиці категоріальну раціонально-оцінну сему. Цю групу утворюють слова, денотати яких специфічні в одному відношенні – вони мають відношення до системи ціннісних орієнтацій людей і тому слугують стійким джерелом однакових емоційних реакцій і оцінок (позитивних чи негативних, більшої або меншої інтенсивності). Раціонально-оцінні ознаки, наприклад «морально – етична оцінка», «психологічна оцінка», «естетична оцінка» тощо, входять у значення цих слів на категоріальному рівні. Ціннісна природа класів предметів чи явищ, до яких відносяться слова з раціонально – оцінним компонентом у семантиці така, що неодмінно викликає емоції й оцінки. Приклади слів з раціонально- оцінні семами в семантиці: позитивними: герой, майстер(на всі руки), першопрохідник, розвідник, захищати, дотепний, увічливий; негативними: шпигун, злодій, злочинець, зрадник,, тупий, грубий.

Лексичне значення може бути відображенням простої ознаки і цим вичерпуватися, тоді воно має просту структуру. Такими є значення ряду прикметників і дієслів, що не розкладаються на семантичні ознаки: робити, синій, добрий, гарний, поганий.

Звичайно лексичне значення являє собою сукупність семантичних ознак (= компонентів значення, сем), що у сукупності описують сутність речей чи явищ, які називаються словом. Ці ознаки утворюють структуру лексичного значення, у якій виділяються дві частини – інтенсіонал і імплікаціонал.

Імплікаціонал – переферія семантичних ознак, що оточує це ядро. Ознаки не існують порізно, а пов'язані різноманітними зв'язками і залежностями. Через це одні ознаки нагадують про інші з більшою або меншою необхідністю. Так само інтенсіональні ознаки можуть з необхідністю або імовірністю припускати наявність або відсутність інших ознак у денотатів даного класу. На відміну від інтенсіоналу – ядру значення – сукупність таких ознак, що імплікуються, утворює імплікаціонал лексичного значення, периферію його інформаційного потенціалу.

Імплікація ознак може бути сильною (обов'язковою, необхідною). Сукупність таких ознак утворюють сильний (= жорсткий) імплікаціонал значення. У випадку жорсткого імплікаціонала значення ознаки імплікуються з імовірністю, рівною або близької до 1, тобто з необхідністю імплікуються з интенсионала. Ознаки сильного імплікационала близькі до інтенсіонального ядра, вони складають майже неодмінну частину лексичного значення, тому часто попадають у визначення тлумачних словників. Проте вони залишаються за межами інтенсіонала з тієї причини, що теоретично можлива відсутність такої ознаки в денотаті ще не виключає його з класу, до якого він відноситься даним ім'ям.

Розглянемо як приклад слово «зима». Його інтенсіонал «пора року з грудня по лютий(у північній півкулі)». У сильний імплікаціонал значення входять ознаки: „найхолодніша пора року“, „випадає сніг“; „вода скута льодом“, „сонце стоїть низько над обрієм“, „сонце слабо гріє“, „люди вдягають теплий одяг“ тощо. (Порівн. тлумачення слова «зима» у Словнику С.І.Ожегова: «Найхолодніша пора року, що йде за осінню і передує весні».) Однак якщо якась зима виявиться тепліше іншої пори року, вона проте залишиться зимою – визначальною ознакою є часовий інтервал.

Інтенсіонал слова «ріка» – «Постійний водний потік значних розмірів із природним плином по річищу від джерела до устя».Ці ознаки відрізняють ріку від каналу(«штучний»), озера(«не потік»), струмка(«малий»), морської течії

(«не в берегах»). Такі ознаки, як «перепад висоти», «зволоженість заплави», «наявність водної флори і фауни», «більш рясна прибережна рослинність» тощо не обов'язкові і тому не входять у інтенсіонал, але з необхідністю випливають із його семантичних ознак і тим самим складають сильний імплікаціонал значення. ((Порівн. тлумачення Словника С.І. Ожегова: «Постійний водний потік значних розмірів із природним плином по річищу від джерела до устя»).

Семантичні ознаки в інтенсіоналі розпадаються у свою чергу на дві частини, зв'язані родо-видовым(гіпер-гіпонімічними) відношеннями. Родова частина інтенсіонала називається гіперсемою, видова – гіпосемою (=диференціальними ознаками). Так, інтенсіонал слова дівчинка – «дитина жіночої статі», де гіперсема – поняття дитини, а гіпосема – поняття про жіночу стать. Інші приклади: мати, батько; собака, корова; камбала, окунь, сом.

Гіпосема: когнітивний + прагматичний компоненти значення.

У словах, у семантиці яких переважає прагматичний компонент, він є емоційно – оцінним і входить у структуру значення окремого слова. Предметна галузь таких слів досить невизначена, референційні границі розмиті. Головне в них не те, що означається, а його емоційно-оцінна кваліфікація, вираження суб'єктивного відношення до нього. Приклади: голубчик, дурень, тупиця (порівн. тугодум, у семантиці якого є присутня раціонально-оцінна сема (порівн. нонсенс), свинство (порівн. некоректність), здорово!

Внутрішня форма (емоційно-оцінний + образний компоненти значення) – це образно-оцінний компонент значення, що асоціюється з ознакою номінації й обов'язково сприймається всіма носіями мови завдяки формально-семантичній специфіці лексичної одиниці, що зберігає зв'язок з мотивуючим словом. Внутрішня форма розкриває якусь ознаку предмета, на базі якої пройшло найменування. Однак образ речі в назві відбивається односторонньо, оскільки річь(референт) репрезентується через одну ознаку (насправді ж кожна річь має багато ознак). Приклади: нахлібник (ознака, покладена в основу номінації «харчуватися за чужий рахунок»), черепаха (= повільна людина; образ черепахи, що повільно пересувається), ганчірка (= безвладна людина, образ тканини, що втратила свої основні властивості), провали в пам'яті, дати зелену вулицю, путівка, що горить, бути(сидіти) як на палаючих вугіллях, уставляти ціпка в колеса, сидіти як пень, мокра курка, боятися як вогню

(чуми).

Іноді до внутрішньої форми слова відноситься умотивованість лексичного значення слова його словотворчою і семантичною структурою. Так, В.І. Кодухов уважає, що внутрішню форму мають слова: цілинник, свічник, лимонний, білити, гострий(розум). Насправді лише переносне значення слова гострий має внутрішню форму. Інші слова є словотвірно вмотивованими.

ПИТАННЯ

1. Хто вперше увів у науковий ужиток термін „лінгвокраїнознавство“? До якої дисципліни цей термін мав відношення?

2. Що вивчає наукова дисципліна „Лінгвокраїнознавство“? Назвіть основні завдання навчального курсу курсу.

Класифікація етноспецифічної (національно забарвленої) лексики (лінгвокультурорем) за приналежністю національно-культурного інформаційного компонента значення (семи) різним рівням структури лексичного значення слова.

5. Власне реалії (безеквівалентна лексика). Різновиди реалій.

Знакова система -мова є абстрактною формою обє'ктивування (пізнання, збереження) людського досвіду. У цій якості мова є не тільки засобом безпосереднього людського спілкування, але і сховищем накопичених знань, інформаційним банком. Якщо розглядати мову лише як абстракцію, наднаціональну, надкультурну форму втілення людського досвіду, то їй властива загальність. Якби різні мови не включали цю рису загальності, переклад з однієї мови на іншу був би неможливий.

Мова як універсальна абстрактна форма втілення досвіду існувала у самому початку існування людства, але внаслідок нерівномірності рівнів і шляхів розвитку різних народів, а також через відособленість розвитку кожного народу ця універсальність охоплювала порівняно тонкий шар людського досвіду.

З розвитком історії позначилася тенденція до ще більшої інтеграції досвіду і його взаємопроникнення між культурами. Завдяки цій інтеграції і взаємопроникненню, а також з розвитком науки і суспільства з'явилися так називані «мови універсального перекладу», тобто мови, на які можна перекладати з будь-якої мови, при цьому при перекладі з однієї мови універсального перекладу на іншій не виникає ніяких труднощів. Термін «мови універсального перекладу» був уперше введений у науковий обіг відомим американським соціолінгвістом У. Вайнрайхом і популяризований

Дж. Грейсом.

Мови універсального перекладу з'явилися як відповідь на уніфікацію світосприймання європейців. Вони склалися приблизно в той час, коли так називана «доба дослідження» підходила до свого завершення. У той час європейці прийшли до висновку, що вони вже установили границі світу природи і відкрили основи його внутрішньої будови. Була побудована загальна схема (структура), у якій кожна тварина, рослина або мінерал займали відповідне місце. Хоча ще багато явищ залишалися недослідженими, очікувалося, що кожен новий факт знайде своє прогнозоване місце в рамках уже сталої системи понять.

Крім усіх національних мов Європи, до мов універсального перекладу належить багато національних мов в інших країнах світу. Тому ці мови стають явищем сучасної всесвітньої культури, що хоча й має свої корені в Європі, тепер належить досить великій частинилюдства, що швидко зростає. Дж Грейс називає цю культуру «монокультурою».

Сучасний світ великою мірою знаходиться під домінуванням монокультури, що швидко нівелює залишки будь-якої культурної розмаїтості, що ще залишаються, і прагне перетворити всі мови світу у взаємні транскоди.

Більшість перекладацьких задач включають питання, що повинні вирішуватися стосовно сучасної монокультури: сучасних суверенних держав і їхнього бюрократичного апарату; їхньої юридичної кодификації, правової діяльності і системи юридичних установ; комерційної діяльності; різних продуктів їхнього виробництва; розвитку сучасної науки і техніки тощо. Навіть життєвий уклад у більшості країн світу має тенденцію до уніфікації.

Лексеми, що належать мовам універсального перекладу, що називають референти, які відносяться до монокультури (універсальній формі культури), називаються «універсаліями» (Приклади: chaise (f); table (f); cours (m); montre (f); livre(m)).

Незважаючи на існування тенденції до формування монокультури, що обслуговується мовами універсального перекладу, якщо не всі, то принаймні більшість людей світу одночасно живуть у середовищі яке належить до іншої культури (або більше ніж до однієї). Цю культуру Дж. Грейс називає «традиційною культурою».

Традиційні культури, що обслуговуються національними мовами, в основному зберігаються в таких ділянках:

а) понятійно-світоглядних структурах, де культурологічне урізноманітнення (включення культурологічного компонента) обумовлюється особливим характером світосприйняття, що властивий даному етносу;

б) чуттєво-емоційних структурах, де специфікація відбувається через своєрідність характеру світосприймання, властивого певному народу;

в) образно-художніх структурах, що включають власну систему створення і «споживання» художніх цінностей, систему їхньої оцінки і системи художніх традицій, що властиві різним етносам.

3. Класифікація етноспецифічнаої (національно забарвленої) лексики (= лінгвокультурорем) за приналежністю національно- культурного інформаційного компонента значення (семи) різним рівням структури лексичного значення слова.

3.1. Національно-культурна сема належить рівню інтенсіонала. Власне реалії (= безеквівалентна лексика).

Реалії – це реальні факти, що належать побуту, культурі, історії країни, мова якої вивчається, стосуються її видатних особистостей, традицій і звичаїв. Терміном «реалія» позначають речі матеріальної культури якого c ь етносу, що відбиваються в лексичних значеннях відповідних слів.

З іншого боку, у лінгвокраїнознавстві терміном «реалія» позначають головним чином слова, що називають такі речі або явища. Мовні реалії є окремим лексико-семантичним розрядом слів літературної мови, специфічність значення яких обумовлюється унікальністю їх референтів (безеквівалентна лексика).

Перекладацьке визначення терміна «реалія» Роксани Петрівни Зоривчак: «Реалія –це моно- і полілексичні одиниці, основне лексичне значення яких уміщає (у плані бінарного зіставлення) традиційно закріплений за ним комплекс етнокультурної інформації, що є притаманний об'єктивній дійсності сприймаючої мови» [с.57-58]

Географічними: назви об'єктів фізичної географії (фіорд, солончак, lande (f))- ланди, піщані рівнини; фр. Lande br e t o ne. Landes de Gascogne, plant e es en pins. – Specialt. Les Landes (Su d- Ouest de la France); регіональних природних явищ (біла ніч (у приполярних областях); порівн. фр. Une nuit blanche (безсонна ніч); географічних об'єктів, що пов'язаніі з господарською діяльністю людини; назви представників флори і фауни (секвойя, ківі).

2. етнографічними: назви предметів побуту (чайхана); назви, повязаніі з трудовою діяльністю (бумеранг, фермер, колгосп);

- найменування, повязаніі з культурою і мистецтвом (гопак, сага, троль);

- назви етнічних суб'єктів (гуцул, кацап, хохол, кокні);

- назви мір і грошових одиниць (гривня, фут, барель);

3. суспільно- політичними:

- назви адміністративних одиниць (губернія, кантон, commune (f) (1973) – La plus petite subdivision administrative du territoire, administree par un maire, s es adjoints et un conseil municipal – Hist (1789). La municipalite de Paris, qui devint Gouvernement revolutionnaire – (1871)Le Gouvernement revolutionaire de Paris;

- населених пунктів (аул, станиця) і їхніх частин (кремль, Cite(f): - S pecialt. Se dit parfois de la partie la plus ancienne d'une ville. L ‘ is le de la Cite (a Paris). – La Cit e de L o ndres);

- назви державних і суспільних інститутів: (рада, дума, конгрес, бундестаг);

- носіїв влади (шериф, канцлер, хан, цар);

- назви, повязаніі із суспільними, патріотичними рухами і явищами (партизан, торі);

- назви установ (коледж, ліцей, загс);

- звання, титули, наукові ступені, клани і касти (князь, кандидат наук);

- емблеми і символи (le coq gaulois, la Marseillaise, свастика);

- військові реалії: – назви військових підрозділів (легіон, орда); назви видів зброї (арбалет, пищаль, «катюша»); -військовослужбовців (улан, драгун, отаман).

- Відповідно до часового показника реалії поділяються на:

Сучасні; 2) історичні.

Р. П. Зоривчак уважає за необхідне класифікувати реалії ще й у структурному плані:

• реалії -одночлени; 2) реалії- полічлени; 3) реалії-фразеологізми.

Різновиди реалій

1.Слова, дослівний переклад яких не пояснює означуване явища (наприклад, словосполучення Hotel Matignon (особняк Матіньон) не зрозуміло, якщо не додати, що це резиденція прем'єр-міністра).

Nouvelle vague (f) – «Нова хвиля», напрямок у французькому кінематографі, французька кіношкола, головою якої є режисер Франсуа Трюффо (один з останніх фільмів – «Сусідка» «Femme d'a cote», з Фанні Ардан і Жераром Депардье в головних ролях).

Реалії можуть збігатися в двох культурах. При цьому їхнє мовне вираження не збігається. Так, історична реалія «Бородінський бій» має французький відповідник – bataille (f) de Moscou. Цей термін уживається французькими істориками, він зафіксований у написі на могилі Наполеона в переліку перемог імператора Франції.

У французькій мові існують два слова зі значенням «космонавт»: cosmonaute (m) – для позначення космонавтів з Росії, spationaute (m) – термін для означення космонавтів з інших країн (Франції, США) і astronaute (m)

(зі США).

У Великій Британії, навпроти, плата за навчання у вoarding-school (a school at which children live instead of going there daily from home) надзвичайно висока, тому що такими є найвідоміщі і привілейовані приватні школи, у яких навчаються діти дуже заможних батьків (Westminster public school, Manchester grammar school, Winchester school).

У Франції в іnternat m (Ec o le o u viennent de s interne s) можуть посилати дітей батьки із середнім достатком: Un, Une interne – eleve loge et nourri da ns l'establissement scolaire qu'il frequente.

Існують слова з фоновими семами, що належать декільком мовам, але в різних мовах ці семи мають різну інтенсивність ознаки. Так, слово англ. gypsy (n) / фр. bohemien, ne (m, f) / циган, циганка для американців асоціюється з романтикою кочового способу життя, а інші семи імплікаціонала (конокрадство, гадання й обдурювання) виражені менш інтенсивно, ніж у британському варіанті англійської мови, французькій, українській і російській мовах.

Регіональні семи сприймаються лише мешканцями певного регіону. Якщо повернутися до прикладу сонця, то, як зазначає А. Нойберт, при перекладі на арабську мову сонета У. Шекспіра (Shall I compair t hou to a summer's day...), варто мати на увазі, що в арабського читача образ спекотного літнього дня навряд чи викличе ті ж асоціації, що й в англійця.

Національні фонові семи присутні в мовній свідомості мешканців однієї країни. Так, лексичне тло слова англ. diamond, фр. diamant (m), рос. бриллиант, укр. діамант включає міжмовніі семи, що пов'язують це слово з багатством, красою, прикрасами тощо, але лише в американському варіанті англійської мови це слово має національно-культурну сему, що відноситься до заручення (американці дарують своїм обраницям брильянтову обручку, яка є символом заручення).

У структуру значення французького виразу allocation (f) de logement «допомога для оплати житла» входять дві національні фонові семи «лідируюче місце Франції серед європейських країн за розвитком заходів соціального захисту населення» і «звичка французів до подання явищ і фактів у розчленованому вигляді» (тобто у вигляді дрібних і ретельно відпрацьованих деталей; таким є, зокрема, докладний перелік всіх умов видачі допомоги).

Опис національної своєрідності французької культури вбачається нам неповним без урахування тих особливостей, що знайшли на французькому ґрунті, деякі загальноєвропейські філософські і художні течії, стилі і жанри, спортивні рухи, історичні події тощо. Пор. фр. la Premiere guerre mondiale (національні семи: перемога над Німеччиною; зрадництво Росії, що вийшла з війни).

Універсальні, регіональні і національні фонові семи можуть бути ідеологічними. Якщо взяти за приклад слово фр. communisme (m), рос. коммунизм, укр. комунiзм, то можна відзначити страх і ненависть до відповідного ладу з боку представників західної цивілізації. У країнах Східної Європи, що недавно звільнилися від комуністичного ярма, відчувається ностальгія за минулим (порівн. фонову сему, вільну від ідеологічних настріїв «повернення у країнах Східної Європи розуміння безсумнівних досягнень цього ладу в соціальній сфері»).

Універсальні семи можуть включати інформацію про національний внесок якоїсь країни у світову культуру: пор. ідеї, концепції, винаходи, художні і наукові школи тощо, які вперше з'явилися у Франції. У цьому випадку в імплікаціоналі відповідних слів присутня фонова сема «французьке авторство, першість». Приклади: socialisme (m), style (m) gothique, existentialisme (m), J eux Olympiques (сучасні олімпійські ігри були відроджені в 19-му столітті французом П'єром де Кубертеном), Union (f) europeenne (консолідуюча роль у ньому Франції і Німеччині).

ПИТАННЯ

1. Чому в сучасній світовій культурі зформувалися елементи універсальної „монокультури“? Яким ділянкам сучасної культури притаманні монокультурні поняття, що передаються мовними універсаліями?

За генеалогічною класифікацією мов французька мова відноситься до романської групи. Крім французької до романських мов відносяться: італійська, іспанська, румунська, португальська, молдавська, ретороманська (з 1938р.віна визнана однією з чотирьох державних мов Швейцарії), провансальська (мова національної меншості південно-східної Франції), каталанська (розповсюджена на сході Іспанії), сардинська (на острові Сардинія).

Французька мова розвинулася з латинської, точніше, з народної латини Північної Галлії (Народна латинь Південної Галлії, як відомо, дала початок провансальській мові). Часом утворення французької мови як нової мови, відмінності від латини, вважається 9 століття. До цього часу відноситься перша писемна пам'ятка французької мови «Страсбургські клятви» («Serments de Strasbourg»), яка датується 842р. Вона являє собою договір онуків Карла Великого (Карла Лисого і Людовика Німецького), спрямований проти їхнього брата Лотаря. Він був вимовлений одночасно на французькій і німецькій мовах.

Brio “pont”: Brive

До кінця 6 століття створюється франкська держава. Протягом 4-ох століть (до 9-го ст.) продовжувався період двомовності – німецькі діалекти le francique (une langue germanique) співіснували з народною латинню Галлії, тобто мовою галло-римського населення. Тривалий період двомовності (5-6 століття) закінчився перемогою народної латини Галлії. Мова франків, як і інших німецьких племен, поступово зникла зовсім, бо франки асимілювали мову галло-римського племені, що стала їхньою рідною мовою.

Франкський суперстрат стосується переважно назв лісової флори (le vocabulaire relatif a la for e t: houx (m) “падуб, остролист”, gui (m) “ o мела”, osier (m) “верба”, saule (m) “верба”, aulne (m) “вільха”, h e tre (m) “бук”) і військової справи (le vocabulaire relatif aux armes; hache (f) “сокира”, e pier (m) “рогатина”, e peron (m) “шпора, острога”).

Італійський вплив.

У 15-16 століттях, завдячуючи італійському Відродженню, у французьку мову проникають італійські запозичення:

• військові терміни: alarme (f), alerte (f) “тривога”, accaparer (vt) “захоплювати, загарбувати”;

• морські терміни: fr e gate (f), gondole (f), corsaire (m) “корсар, морський разбійник, пират”;

• модні терміни: courtiser (vt) “услуговувати, упадати,догоджати”, douche (f), travestir (vt) “переодлягати, костюмувати, вбирати”; figurine (f) “фігурка, статуетка”, mont - de - pi e t e (m) “ломбард”, mascarade (f), r e colte (f) “урожай, збирання врожаю”, politesse (f) “ввічливість”.

Незважаючи на її складність, елітарність, французька мова в 18 – на початку 19 століття була першою мовою інтелектуальної еліти цивілізованих країн. Ви чули про франко-російську двомовність у Росії в той час, коли траплялося так, що рідною мовою (першою) для дитини ставала французька, а пізніше іноді лише підлітком дитина вивчала російську мову.

Однак наприкінці 19- на початку 20-го століття французькій мові – мові гуманітарних наук і філософії – довелося поступитися своїм місцем у світі англійській мові, що обслуговує більш прагматичніі цивілізації Велик Британії і США (мові торгівлі й економіки). Проте й тепер французька мова – це друга міжнародна мова в сучасному світі. Вона цінується передовсім як мова гуманітарних дисциплін (la langue humaine), елітарна мова високої культури й освіченості. Французька мова сьогодні широко використовується (на ній пишуться наукові праці і виходять наукові журнали) у таких ділянках людської діяль ности, як медицина, океанографія, сільське господарство, математика, соціологія.

Ніколи не припинявся нормалізуючий вплив французької мови на англійську. Лише один приклад. В американському варіанті англійської мови з'явився «несерйозний» термін software n. «програм- мное забезпечення ЕОМ». Цей термін якийсь час проіснував у французькій мові, але зрештою був витиснутий раціональною французькою відповідністю lo gi ciel (m.). Цей термін був настільки вдалим, що він усе більше уживається в англійській мові як офіційний науковий термін. Застосування терміна software n. обмежується ділянкою розмовного вживання при неофіційних контактах учених.

При кодификації класичної французької літературної норми у 18-ому столітті, соціальна база якої була представлена королівським двором і його наближеними, стався відрив від народної розмовної мови, котрий в основному зберігся в академічній літературній нормі 18 –19 – початку 20 століття, що характеризує останню як соціально-класове явище скриптоцентричної і ретроспективної орієнтації.

Прихильність французів до академічної літературної норми спричинила те, що змусило лінгвістів, прихильних класичним традиціям, наприкінці 19-го – на початку 20-го століття вести дискусію про «кризу французької мови». одержало назву «криза французької мови». Так, А. Мартіне (відомий французький структураліст, який багато років прожив у США) пише: „Французи бояться говорити своєю мовою тому, що кілька поколінь граматистів (тобто нормалізаторів мови) (професіоналів і аматорів) перетворили її нацарину, засіяну пастками і заборонами. У світі, що змінюється в усе більш швидкому темпі, у французів, як і у всіх людей, постійно з'являється потреба в нових словах і нових озворотах. Однак їх виховали в покорі, у повазі до минулого, в остраху будь-яких змін. Вони бояться утворити складне слово, вільно застосувати словотворчий суфікс, ужити несподівані словосполучення“.

Стан французької літературної норми, що відрізнялася жорсткістю й елітарністю, успадкованими від класичної французької мови 17 – 18 ст., і сильними централістськими тенденціями, які взяли гору в період, що пішов за Великою французькою буржуазною революцією, блокував креативніі процеси в об'єктивній нормі. Це призвело до того, що французькій мові, яка мала у 18 – 19 ст. блискуче минуле, з її літературними нормами, орієнтованими на класичну традицію, довелося постати перед такими проблемами, як (1) поглиблення розриву між усною мовною творчістю франкофонів і письмовою літературною нормою; (2) блокування креативніої здатності мови.

«Криза французької мови», її словотворча інертність призводила до того, що французи були змушені запозичати з інших мов (пердусім з американського варіанта англійської мови). Так, запозичалися цілі англо- американські термінологічні поля. Про це свідчить, наприклад, дисертація Жана Гіро (Giraud J. Le lexique francais du cinema des origines a 1930. – Paris, 1958).

У цей час можна вважати, що «криза французької мови» успішно подолана. Зростання інтенсивності неологічнихих процесів викликає до життя нові явища в словотворі загальнолітературної французької мови. Нові слова тепер утворюються за допомогою перших елементів складних слів (в іншій термінології: псевдопрефіксів, або префіксоїдів), у ролі яких виступають: а) іменники у приляганні (наприклад, bloc-, coin-, credit-, loi-,

probleme-, tente-, etc); б) дієслівні форми (наприклад, essuie,- lave,- protege,- traine-); в) перші елементи на ico- (від прикметників на –ique), що застосовуються для утворення складних прикметників (наприклад, economico-, historico-, mediсo-, technico-, etc.).

Нові слова в загальновживаній мові також утворюються за допомогою суфіксальних елементів (elements suffixaux): власне суфіксів та інших елементів складних слів (псевдосуфіксівів або суфіксоїдів), у ролі яких можуть виступати, наприклад, такі іменники, що прилягають: - bidon,

- cadeau, - charni e re, - d e bat, - dortoir, -e clair, -e cole, - espion, - fleuve, - limite,

- maison, - minuite, - miracle, - mod e le, - prison, - refuge, - r e ponse, - surprise, - tour;

- gigogne (Gigogne n. f. et adj. – 1842; 1659 M e re Gigogne ou Dame Gigogne, personnage de th ea tre cr ee en 1602, femme g e ante, des jupes de laquelle sortaient une foule d ' enfants, alt e r. prob. de cigogne: m e re Gigogne – мати багатодітної родини, перен. «квочка»): meubles gigognes – меблі, що всовуються, table ~ стіл, що містить декілька столиків, які всовуються один в інші, lit ~ розсувне ліжко (одне ліжко засовується под інше), poup e e ~ лялька-мотрійка, fus e e ~ многоступінчаста ракета).

Міфологізованість уявлень, що відкривається в наш час, про французьку мову як про високонормалізовану мову і породжувана нею проблема кодификації сучасної реальної літературної норми визначають умовність поширеного в сучасному французькому мовознавстві терміна «стандартна мова» («le francais standard»), що застосовується стосовно сучасного стану французької мови. Користуючись терміном «стандартна мова», що закріпився, ми розглядаємо норму le francais standard як утворення, що безсумнівно відійшло від академічної французької норми під впливом науково-технічного прогресу, демократизації французького суспільства і зміни соціальної бази сучасного «правильного вжитку». Однак це утворення відрізняється гетерогенністю, як відзначене ретроспективністю і нерідко надмірною імперативністю й одночасно часом помітною дозвільністю (lexisme), а також во мыстить елементи кодифікуємої реальної літературної норми. Норма le francais standard склалася в умовах залишення французькими мовознавцями-нормалізаторами академічного ретроспективного нормативного підходу. При цьому вона опинилася під сильним впливом французької лінгвістичної традиції з її жорсткою регламентацієювжитку.З іншого боку, її зміст визначили структурні методи досліджень, що виключають свідоме втручання суспільства в спонтанні язикові процеси, і необхідність продовження зусиль щодо зняття оковів традиційної літературної норми з метою її демократизації і відродження неологічної креативности французької мови. Тому цю сучасну стадію французької норми відрізняє еклектичність, що виявляється як у надмірній імперативності, так і одночасно часом у вседозволеності. Ця норма також містить елементи реальної літературної норми, що складається.

Отже в сучасному французькому суспільстві та лінгвістиці існує проблема кодифікації сучасної реальної літературної норми, потреба в якій виразно відчувається в сучасній Франції. Ця кодифікація винна проводитись з обов'язковим урахуванням динаміки літературних норм.

Відомо, що при кодификації класичної французької літературної норми в XVII столітті, соціальна база якої була представлена королівським двором, відбувся її відрив від пародної мовної основи, який в основному зберігся в академічній літературній нормі, що характеризує останню як соціально-класове явище скриптоцентричної й ретроспективної орієнтації.

У самому загальному вигляді стан класичної французької мови XVII століття, так само у значній мірі й сучасній мові можна визначити поняттям «Clarte francaise» – «Французька ясність». Національна специфіка французької лексичної норми підводиться під це поняття, що відбиває розуміння точності мовного вираження нормалізаторами XVII століття (Robert Etienne, Malherbe, Va u gelas), що кодифікували класичну французьку норму відповідно до принципів раціоналістичної філософії. Дістав поширення вираз: «Ce qui n'еst pas claire, n'еst pas francais» – «Те, що не ясно, це не французькою».

Дійсно, міжнародні угоди, наукові статті, описи якихось приладів, технічних пристроїв завжди ясніше, якщо вони переведені на французьку мову.Сучасна лексична норма зберігає наступність із традиційними французькими нормами в тім, що стосується більш чіткої окресленості, у порівнянні, наприклад, з англійською мовою, границь семантичних структур слів і внутрішньоструктурних ієрархій значень, збереження тенденції до широти семантики слова, збереження чіткої стилістичної диференціації значень синонімів, а також існування в межах семантичної структури одного слова значень, значно менше розійшлися, ніж це допускається англійською нормою.

Так, у структуру значень англійського прикметника aggressive входить як значення, що об'єднуються семантичною ознакою «агресивність», так і значення розходження між якими і основним значенням визначаються включенням цієї ознаки в різні понятійні плани: 1. агресивний, 2. зухвалий, 3. активний,

Наполегливий.