Релігійні (антимонархічні) війни (1562-1594 рр.).

Намір знаті (аристократії, дворянства) добитися реваншу в боротьбі з королівською владою, оскільки глибока незадоволеність розповсюдилася не тільки серед переважної більшості «людей шпаги» (дворянства), але і серед значної частини буржуазії.

Хоча аристократи переслідували одні і ті ж політичні цілі, серед них не було єдності. Вони ділилися на кліки, що змагалися одна з одною через владу. З цих клік дві були найвпливовішими. Перша з них очолювалася знатним домом Гізів. Вона вела за собою дворянство і частину буржуазії центральних і східних провінцій Франції. У другій вождями були принц Конде й адмірал Коліньї. Вона користувалася підтримкою тих же суспільних елементів переважно на південному заході країни.

Ці два табори, що змагалися один з одним, прийняли різне релігійне забарвлення, надавши громадянській війні видимість релігійної боротьби.

Прихильники Гізів встали під прапор войовничого католицизму, який до цього часу створив свою бойову організацію – орден єзуїтів (виник у 1540 р.). З ідеології войовничого католицизму ця партія черпала аргументи на підтвердження того, що монархи є слугами обраної частини народу, тобто знаті і дворянства, і що монархи, які йдуть проти волі цієї обраної частини, підлягають смерті як тирани.

Партія Конде і Коліньї робила точно такі ж висновки зі вчення протестанта Кальвіна. Ця кальвіністична (протестантська) партія стала іменуватися гугеноти (від слова Eidgenossen = confédérеs – конфедерати (nom des Genevois, partisants de la confédération contre le duc de Savoie), яким прозвали прихильників Кальвіна в Швейцарії)).

Цим ворожим абсолютній монархії угрупуванням протистояли "люди мантії" і міський патріархат, які в своїй переважній більшості зберігали вірність королівській владі і наполегливо захищали її політичні завоювання, оскільки вони були також їх власними завоюваннями. З цих суспільних елементів утворилася партія "політиків", яка була головною опорою трону в роки феодальної усобиці.

В перше десятиріччя громадянської смути (1562-1572 рр.) королівська влада і "політики" ще зберігали деяку перевагу над своїми супротивниками. Катерина Медичі (матір королів Франциска II (1559-1560 рр.), Карла IX (1560-1574 рр.) і Генріха III (1574-1589 рр.), які були правителями слабкими і нездібними; реальна влада знаходилася в руках їх матері Катерини Медичі, італійки, яка пройшла школу Макіавеллі, але засвоїла з неї лише вміння плести хитромудрі і дрібні політичні інтриги) і її радники в мантіях, слідуючи правилу "розділяй і володарюй", майстерно маневрували між католицьким і протестантським таборами і примушували їх ослабляти один одний взаємною боротьбою. Наслідком одного з таких маневрів виявився найкривавіший епізод релігійних війн – побиття гугенотів в Парижі в ніч напередодні дня св. Варфоломія (з 23 на 24 серп0я 1572 р.) фанатизированим натовпом католиків.

Після Варфоломіївської ночі громадянська війна вступила у нову, більш рішучу фазу, що тривала до 1589 р. І католики, і протестанти сталі утворювати сильні союзи дворян і городян, розколюючи всю Францію на ворожі лагери. Це були католицькі ліги 1576 і 1584 рр. і гугенотська федерація, створена в 1575 р.

Найсильнішим з цих феодальних союзів була Католицька ліга 1584 р., яка привернула до себе численних прихильників не тільки в центрі і на сході, але і на півдні країни і набула могутнього союзника і покровителя в особі іспанського короля Філіпа II. Вождем Ліги став Генріх Гіз, а її центром став Париж, населення якого силою зброї вигнало із стін міста короля Генріха III. До цього часу королівська влада була зовсім знесилена. Щоб встояти проти Ліги, Генріх III був вимушений піти на союз з гугенотами та їх вождем – королем Генріхом Наваррським. У боротьбі з Лігою Генріх III загинув (убитий 1 серпня 1589 р. домініканським ченцем Клеманом). З його смертю припинилася династія Валуа.

Його наступником став Генріх Наваррський (гугенот), найближчий родич дома Валуа і родоначальник нової королівської династії – Бурбонів (1589-1830 рр.).

Надалі відбувся розкол в загальних ворожих абсолютизму таборах – і в католицькому, і в протестантському. «Дворяни шпаги» і купці, перелякані підйомом народного руху, стали перекочовувати на сторону «політиків» і шукати захисту у королівської влади. Знать стала втрачати опору в дворянстві і буржуазії. Обернення Генріха IV (Наваррський, гугенот) в католицизм розкрило перед ним ворота Парижа (1594 р.). Католицька Ліга припинила своє існування.

В 1598 р. був виданий Нантській едикт, що надавав гугенотам не тільки широкі релігійні права, але й напівнезалежне положення в південно-західних провінціях (право мати до 25 тис. війська і тримати гарнізони в 100 фортецях).