Соціальний захист і боротьба з безробіттям.

Франція має одну з найефективніших в світі систем соціального захисту. Охоплюючи протягом довгого часу лише частину осіб найманої праці, після Другої Світової війни вона поступово розповсюдилася на все населення країни. Ця система відповідає таким фундаментальним соціальним потребам. Як охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, сімейна політика, страхування по безробіттю і мінімальні оплати для осіб, ніяких інших джерел доходу, що не мають.

Щорічні витрати на соціальне забезпечення складають близько 2800 млрд. франків (466 млрд. дол.), або більше 35% ВВП. Рівень на ці цілі є одним з найвищих в Європейському Союзі і зіставимо з витратами Данії, Фінляндії, Австрії і Нідерландів.

Боротьба з безробіттям.

Як і в багатьох інших промислово розвинених країнах, у Франції протягом останні 20 років відбувається безперервне зростання безробіття, що торкнулося в 1998 р. 2.9 млн. людина, або 11.8% населення.

Безробіття особливо сильно торкнулося жінок (її рівень серед них склав 14.2% в порівнянні з 10.8% серед чоловіків), а також молоді (питома вага безробітних серед осіб молодше 25 років складає 27%). Кількість безробітних найбільш значно серед некваліфікованих працівників і осіб, дипломів, що не мають, – воно складає 17%, тоді як серед дипломованих фахівців з вищою освітою лише 7%

В цілях створення робочих місць з початку 70-х рр. сталі здійснюватися – на початку послідовно, а потім – одночасно – заходи екологічного і соціального характеру щодо скорочення безробіття.

Заходи економічного характеру. Перші з них були направлені на збереження представниками чисельності персоналу або що переважно, залучення нових працівників. Держава прагне створювати для цього сприятливі умови. Воно бере на себе (повністю або частково) відрахування внесків до фондів соціального забезпечення тих підприємств, які зобов'язали створити робочі місця, а також знижує в цих випадках податок на професію і податок на реінвестовані доходи.

Ці різноманітні види допомоги передбачаються в договорах про наймання різного типу певним терміном дії. За такими договорами було прийнято на роботу 1.5 млн. людина. Типами договорів, що часто використовуються, є договір про ініціативне наймання, яким охоплено більше 400 тисяч чоловік, а також про професійне навчання, кожним з яких охоплено понад 300 тисяч чоловік.

З 1997 р. уряд звертає серйозну увагу на проблеми молоді, створюючи нові види суспільних робіт. До 2000 р. цією програмою зможуть скористатися 350 тисяч молодих людей.

Заходи соціального характеру. Вони полягають у варіюванні умов і тривалості праці, зниженні пенсійного віку, більш широкому розповсюдженні системи дострокового виходу на пенсію (з 55 років) в галузях, що переживають кризу. Крім того, широке розповсюдження отримали практика роботи на половину ставки або часткова зайнятість, а також допомога у вигляді оплати навчання і перекваліфікації безробітних. Нарешті, оскільки для ліквідації безробіття одного економічного зростання недостатньо, уряд стимулює проведення переговорів між найманими працівниками і підприємцями про скорочення тривалості робочого часу.

Хоча ці заходи, безумовно, дозволили загальмувати темпи зростання безробіття і обмежити відчуження безробітних від життя суспільства, без роботи залишаються 3 млн. працездатних людей, які знаходяться у сфері дії системи національної солідарності.

В цілому, якщо підсумовувати виплати безробітним, що досягають150 млрд. франків (25 млрд. дол.) в рік, і витрати на здійснення політики сприяння зайнятості, загальна сума витрат щорічно що виділяються суспільством на боротьбу з безробіттям, досягає 320 млрд. франків (53.3 млрд. дол.). Ці зусилля можуть, проте, показатися достатньо скромними, оскільки окремі країни, наприклад, США або Великобританія добилися кращих результатів з меншими витратами. В даному випадку доводитися робити політичний вибір, бо в тих економічно розвинених країнах, де рівень безробіття знижується, результатів вдалося добитися за рахунок скорочення соціального захисту і збільшення числа низькооплачуваних тимчасових робочих місць. Такого роду підходи не отримали підтримки у Франції.

3. Франц узька система охорони здоров'я.

Послуги в області охорони здоров'я поділяються на два сектори: лікарні (близько 51% витрат за рахунок соціального забезпечення на охорону здоров'я) і вільна медицина – так звана «міська».

Всі удосконалення здійснюються з урахуванням традиційної системи охорони здоров'я, в рамках якої значну роль грають приватна медична практика і вільний вибір лікаря хворими.

Державні країни активно прагнуть розвивати систему профілактичної медицини шляхом організації систематичних допологових і післяпологових обстежень, розширення консультування на робочих місцях і організації великомасштабних інформаційних кампаній відносно найпоширеніших захворювань. Це торкається, зокрема, боротьби проти паління і алкоголізму, а також ранньої діагностики ракових захворювань і профілактики СНІДу.

Ці зусилля увінчалися високими результатами: дитяча смертність у Франції є однією з найнижчих в світі, а тривалість життя – однієї з найвищих, причому середня очікувана тривалість життя щорічно збільшується приблизно на 100 днів. В даний час майже все населення країни охоплено тією або іншою формою страхування витрат, пов'язаних з ризиком хвороби. У разі серйозної і тривалої хвороби, а також при захворюваннях, що вимагають дорогого лікування і хірургічного втручання, таке страхування ризику повне, тобто хворим витрати відшкодовуються цілком. Страховка виплачується частково при нескладних захворюваннях або так званих витратах по комфорту. Що стосується останніх випадків, то що користуються цим виглядом страхування можуть укласти контракт про приватну страховку або вступити в будь-яке суспільство взаємодопомоги.

Проте для того, щоб забезпечити всьому населенню дійсно ефективний доступ до медичного обслуговування, в 1998 р. було ухвалено рішення провести широкомасштабну реформу системи соціального захисту шляхом введення загального медичного страхування, гарантом додаткового страхування, а також звільнення якнайменше забезпечених груп населення від авансування витрат на лікування.

В даний час витрати на охорону здоров'я складають в цілому майже 800 млрд. франків (133 млрд. дол.), у тому числі витрати держави, приватних осіб, системи соціального страхування, суспільств взаємодопомоги і інших додаткових необов'язкових видів страхування. Кожний француз витрачає на лікування в середньому 12400 франків (2066 дол.) на рік. Ці цілі охорони здоров'я прямують майже 10% ВВП.