Видів фізичної діяльності (за Дж.Д. Мак-Дугаллу, 1998).

Основні енергетичні системи	Тривалість роботи	Вид фізичної діяльності
АТФ і КФ	Менше 20 с	Штовхання ядра, біг на 100 м, маховий рух в гольфі і тенісі, бігові прискорення в іграх (наприклад, у футболі)
АТФ, КФ і анаеробний гліколіз (молочна кислота)	Від 30 до 90 с	Біг на 200 – 400 м, швидкісний біг на ковзанах, плавання на 100 м
Анаеробний гліколіз (молочна кислота) і аеробні процеси	Від 90 с до декількох хвилин	Біг на 800 м, види гімнастики, бокс (3-хвилинні раунди), боротьба (2-хвилинні періоди)
Аеробні процеси	Більше декількох хвилин	Футбол (окрім воротарів), лижні гонки, марафон, біг підтюпцем

 

Разом із тим, м’язові скорочення за рахунок лактатного анаеробного механізму не можуть продовжуватися достатньо тривалий час, оскільки в крові нагромаджується значна кількість продуктів розпаду (молочної кислоти або лактата) і, як наслідок, спостерігається явище ацидозу. Значний ацидоз і висока інтенсивність витрачання запасів глікогену призводять до вираженого зниження інтенсивності фізичної роботи. Лактатні джерела енергії є провідними для видів спорту переважно субмаксимальної потужності, перелік яких наведено в таблиці 11.

Аеробний (окислювальний) механізм енергозабезпечення. У випадку ще більш тривалих навантажень (більше 90 с) основна роль в енергозабезпеченні організму переходить до аеробного (окислювальному) механізму.

Глікоген і вільні жирні + Ф + АДФ + О₂ ® СО₂ + Н₂О + АТФ

Його джерела поступають як безпосередньо із самого м’яза (вільні жирні кислоти і глікоген), так і з інших складових (вільні жирні кислоти з жирової тканини і глюкоза печінки). Енергія, яка утворюється при цьому, йде на відновлення запасів АТФ і КФ і власне забезпечення м’язової роботи. Шлях аеробного енергозабезпечення домінує, головним чином, в циклічних видах спорту великої і помірної потужності і ряді ациклічних (зокрема, в ігрових видах спорту) видах фізичних вправ.

Механізми забезпечення організму енергією під час виконання фізичних навантажень є елементами єдиної енергетичної системи, а їх розподілення носить умовний характер, і застосовано для зручності аналізу.

З урахуванням вище приведених матеріалів слід звернути увагу на те, що незалежно від спеціалізації спортсменів, для них необхідним є оптимальний рівень функціонування всіх трьох елементів енергозабезпечення м’язової діяльності. Так, наприклад, для стаєра, крім розвитку аеробних здібностей, важливим є розвиток як алактатних, так і лактатних механізмів, необхідних для забезпечення оптимальних прискорень в середині дистанції і фінішних спуртів.

Для спортсменів, які спеціалізуються в ігрових видах спорту, оптимальний рівень розвитку всіх складових системи енергозабезпечення є необхідною умовою підтримки на належному рівні швидкісних, швидкісно-силових якостей і загальної витривалості.

Перелік таких прикладів можна продовжувати достатньо довго. Зрозуміло одне – досягнення високого спортивного результату у будь-якому виді спорту повинно підкріплюватися відповідною формою адаптації організму спортсмена до фізичних навантажень різного характеру, одним із елементів якої є оптимальне поєднання всіх механізмів забезпечення організму енергією або його оптимальний енергетичний потенціал.

Не дивлячись на достатнє теоретичне опрацювання питання енергозабезпечення м’язової діяльності, в означеній проблемі ще залишається багато незрозумілих питань.

Аналіз численних літературних джерел з проблеми функціональної підготовленості спортсменів, власні дослідження, роздуми, надали змогу дійти висновку, що під час оцінки даного функціонального параметру важливо визначити не тільки рівень функціонування системи енергозабезпечення, але мати чітке уявлення про такі її показники, як потужність, ємність, ступінь реалізації.

Можна мати, наприклад, високу алактатну ємність (під якою нами розуміється загальна концентрація макроенергетичних джерел енергії в організмі), але низький показник її використання, внаслідок чого низькою буде алактатна потужність і, отже, спортивні результати під час виконання швидкісних і швидкісно-силових видів фізичних вправ. З другого боку, високий ступінь реалізації потенційних можливостей сприятиме досягненню високої потужності і результату при початково недостатній ємності. Іншими словами, досягнення максимального рівня функціонування систем енергозабезпечення можливо тільки у разі гармонійного поєднання високої потужності і ємності системи з високим ступенем її реалізації.

Напевно, вже стає зрозумілим, що під час діагностики функціональної підготовленості спортсменів особлива увага повинна бути відведена визначенню рівня їх алактатної потужності і ємності (характеризують рівень швидкісної підготовленості), лактатної потужності і ємності (характеризують рівень швидкісно-силової підготовленості), аеробної потужності і ємності (характеризують рівень загальної витривалості). Крім цього, важливим є визначення загальної метаболічної ємності їх організму, а також економічності функціонування системи енергозабезпечення. Очевидно, що алгоритм діагностики функціональної підготовленості спортсменів відбито достатньо повно.

Здавалося б, проблему медико-біологічного контролю за функціональною підготовленістю спортсменів вирішено, необхідно тільки реалізувати її практично, з відповідним коректуванням навчально-тренувального процесу і чекати від спортсменів високих результатів, рекордів і медалей. Проте саме тут, при всій ясності основних моментів діагностики функціональної підготовленості, виникають основні проблеми, частіше за все пов’язані з практичним визначенням конкретного функціонального показника.

Як, наприклад, визначити алактатну ємність? Зрозуміло, що необхідні методичні підходи, пов’язані з визначенням змісту АТФ і КФ в організмі спортсменів.

Проте це трудомісткі і дуже дорогі методики, доступні далеко не всім навіть дуже забезпеченим спортивним організаціям і клубам.

Пряме ж визначення лактатної ємності пов’язано із значними, до знемоги, фізичними навантаженнями, постійними заборами крові й інших біологічних рідин, що саме по собі є негативним стресовим чинником для реципієнта. Та і з практики всім добре відомо, з яким “бажанням” йдуть спортсмени на клінічні і біохімічні дослідження під час тренувань, а тим більше змагань.

Окрім цього, об’єктивно існуюча в цей час недостатня ефективність функціонального тестування спортсменів різної спеціалізації і кваліфікації пов’язана значною мірою, з відсутністю єдиної комплексної системи, внаслідок чого сам процес тестування зводиться, в основному, до реєстрації окремих параметрів функціональної підготовленості з використанням цілої “батареї” тестів. Все це призводить не тільки до збільшення тривалості функціонального тестування, але і до надмірного нетренувального і незмагального перевантажень організму спортсменів.

Вочевидь, в даному питанні виникла необхідність якісного прориву, створення, з використанням останніх досягнень інформатизації і комп’ютеризації, високотехнологічних діагностичних програм функціональної підготовленості спортсменів. Дещо випереджаючи виклад матеріалу, ми можемо констатувати, що такі програми вже з’явилися і саме останнім часом проходять експериментальну апробацію. За ними майбутнє спортивної фізіології і медицини. Огляд основних положень сучасних комп’ютерних програм діагностики функціональної підготовленості організму спортсменів буде наведено наприкінці даного розділу. Зараз же, з метою збереження логіки викладу навчального матеріалу, наводимо перелік основних методичних підходів до оцінки основних елементів функціональної підготовленості організму.