Адаптивних можливостей організму людини 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Адаптивних можливостей організму людини



 

В цьому розділі навчального посібника наведено найсучасніші методи оцінки адаптивних можливостей серцево-судинної системи організму, визнаної більшістю фахівців провідною фізіологічною системою, відповідальною за оперативну реалізацію пристосування до чинників зовнішнього і внутрішнього середовища.

Дані методи є підсумком самостійних експериментальних досліджень авторів навчального посібника, представляють форму винаходу, що має патентну підтримку, але не мають широкого методичного розповсюдження. У зв’язку з цим необхідним є розширений опис розроблених методик, який охоплює як їх обґрунтування, так і алгоритм практичного використання.

Автори підручника сподіваються, що визначені тут методичні підходи до адаптивних можливостей системи кровообігу допоможуть фахівцям в галузі функціональної діагностики більш об'єктивно оцінювати одержані в ході досліджень експериментальні матеріали, більш оперативно реєструвати несприятливі періоди вираженого погіршення адаптаційної здатності організму і проводити на цих засадах як ефективні профілактичні і реабілітаційні заходи, так і корекцію навчально-тренувального процесу серед осіб, які систематично займаються фізичною культурою і спортом.

Одним із перших і найбільш відомих методичних підходів до оцінки адаптивних можливостей системи кровообігу є метод діагностики даного функціонального показника, запропонований Р.М. Баєвським із співавторами. Згідно з методикою Р.М.Баєвського, для визначення адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи, а, отже, і її адаптивних можливостей, у реципієнта у стані відносного спокою реєструються традиційні параметри центральної гемодинаміки: (частота серцевих скорочень – ЧСС, уд/хв; артеріальний тиск систолічний – АТс, мм рт.ст.; артеріальний тиск діастолічний – АТд, мм рт.ст.), а також такі показники як маса тіла (МТ, кг), довжина тіла (ДТ, м) і фактичний вік (В, роки).

Величину адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи організму авторами цього методу було запропоновано розраховувати за такою формулою:

АП = 0,011·ЧСС+0,014·АТс+0,008·АТд+0,009·МТ+0,014·В-0,009·ДТ-0,27

де АП – адаптаційний потенціал серцево-судинної системи, у.о.; ЧСС – частота серцевих скорочень, уд/хв; АТс – артеріальний тиск систолічний, мм рт.ст.; АТд – артеріальний тиск діастолічний, мм рт.ст.; МТ – маса тіла, кг; В – вік, літ; ДТ – довжина тіла, см; 0,27; 0,014; 0,011; 0,009; 0,008 – коефіцієнти рівняння множинної регресії.

Крім даної формули Р.М. Баєвським зі співавторами пропонувався додатковий варіант розрахунку величини адаптаційного потенціалу з використанням вже зазначених вище параметрів і результатів суб’єктивного аналізу електрокардіограми конкретного реципієнта. В цьому випадку формула розрахунку адаптаційного потенціалу системи кровообігу мала такий вигляд:

АП = 0,02·ЧСС+0,01·АТс+0,08·АТд+0,006·В+0,19·ЕКГ-0,001·ДТ-1,17

де АП – адаптаційний потенціал серцево-судинної системи, у.о.; ЧСС - частота серцевих скорочень, уд/хв; АТс – артеріальний тиск систолічний, мм рт.ст.; АТд – артеріальний тиск діастолічний, мм рт.ст.; МТ - маса тіла, кг; В - вік, роки; ДТ – довжина тіла, см; ЕКГ – зміна на ЕКГ, оцінювана суб’єктивно за чотирьохбальною системою.

В обох випадках адаптивні можливості серцево-судинної системи організму, залежно від отриманих значень АП, оцінювалися таким чином:

Задовільна адаптація. Величина АП < 2,1 у.о.

Напруга механізмів адаптації. Величина АП реєструється в межах від 2,11 у.о. до 3,2 у.о.

Незадовільна адаптація. Значення АП реєструються в межах від 3,21 у.о. до 4,3 у.о.

Зрив адаптації. Величина АП складає більше 4,3 у.о.

Не дивлячись на широке практичне розповсюдження методики Р.М. Баєвського, її багаторічне використання під час проведення обстежень різних континґентів людей, у тому числі і спортсменів різної спеціалізації і кваліфікації, цей метод не позбавлений ряду істотних недоліків. Аналіз значного експериментального матеріалу, отриманого рядом авторів останніми роками з використанням методики визначення адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи за Р.М. Баєвським, дозволив констатувати її недостатню репрезентативність.

Як видно з наведених вище формул розрахунку величин АП, до них входять такі показники, як частота серцевих скорочень, артеріальний тиск систолічний і діастолічний.

Разом із тим, добре відомо, що дані параметри характеризуються дуже високим ступенем лабільності, тобто можуть дуже легко змінюватися навіть при самих незначних зовнішніх діях, наприклад, зміні положення тіла, дії психологічних, екологічних чинників тощо. Не витримує критики і суб’єктивізм оцінки даних електрокардіограми. У зв’язку з цим, використання означених параметрів як критеріїв оцінки адаптаційних можливостей організму викликає цілком обґрунтовані сумніви, оскільки саме їх висока мінливість і може бути причиною певних погрішностей під час проведення досліджень, пов’язаних із діагностикою поточного функціонального стану й адаптаційних можливостей організму.

Все зазначене вище переконливо свідчить про те, що використання методики Р.М. Баєвського в будь-яких його модифікаціях не завжди об’єктивно відбиває реальний рівень адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи організму людини.

Заслуговує певної уваги і методика оцінки адаптивних можливостей ССС організму, запропонована Г.С. Мельникової із співавторами, яка є модифікацією широко відомого методу варіаційної пульсометрії Р.М. Баєвського. Згідно з методикою Г.С. Мельникової із співавторами, у реципієнта реєструється електрокардіограма і проводиться математичний аналіз серцевого ритму з визначенням величин Мо, АМо, DХ і ІНссс.

Особливістю даного методичного походу є додатковий розрахунок коефіцієнта координованості (Кк) за допомогою формули:

Кк = АМо / [Моа · А + 100·(DХ – (Мов ·В))],

де Кк – коефіцієнт координованості, у.о.; Мо – мода, величина яка найбільш часто зустрічається на електрокардіограмі R-R – інтервалу, с; АМо - амплітуда моди, відношення числа R-R інтервалів, відповідних моді до загального числа зареєстрованих R-R інтервалів, %; DХ – варіаційний розмах R-R інтервалів (різниця між їх максимальним і мінімальним значенням), с; а, А, у, В – постійні вікові коефіцієнти, у.о.

При значеннях Кк менше 0,9 у.о. реєструють наявність зриву адаптаційних реакцій; при Кк = 0,9 – 1,1 у.о. – констатують задовільні адаптивні можливості апарату кровообігу; при Кк більше 1,1 у.о. говорять про перенапруження адаптаційних механізмів.

Основними недоліками даного способу є: відсутність аналізу координованості змін початкових показників; високий ступінь лабільності даних параметрів під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників різного характеру; складність і трудомісткість методу у зв’язку з необхідністю розрахунку достатньо великої кількості показників.

Одним із способів кількісної оцінки адаптаційного стану організму, розроблених останнім часом, є методика, запропонована О.Г. Сорокіним (Сорокін О.Г., 2001). Цей спосіб ґрунтується на вимірюванні температури повітря й окремих частин тіла реципієнта і розрахунку на їх основі значення адаптаційного рівня (А, у.о.) за такою формулою:

А = С0 + С1·Т9 + С2·Т1 + С3·Т2 + С4·Т3 + С5·Т4 + С6·Т5 + С7· (Т16) + С8·(Т27) + С9·(Т38) +С10·(Т49)+С11·(Т510)

де А – значення адаптаційного рівня, у.о.; С0 - С11 – коефіцієнти регресивного рівняння (відповідно 9,58; -0,23; 0,41; 0,85; 0,30; 1,09; 0,01; 1,76; 0,92; 0,78; 1,65; 0,54; Т9 – температура повітря; Т1, Т6 – температура шкіри скроневої зони: зліва; справа; Т2, Т7 – температура ліктьової зони лівої і правої рук; Т3, Т8 – температура шкіри зап’ястної зони лівої і правої рук; Т4, Т9 – температура шкіри долонної зони лівої і правої рук; Т5, Т10 – температура шкіри зони дистальної фаланги середнього пальця лівої і правої рук.

При всій привабливості даного методичного підходу до оцінки адаптаційного стану організму, не зовсім зрозуміло - про адаптивні можливості якої фізіологічної системи йдеться. Ймовірно, автори методики передбачали оцінку загальних адаптаційних здібностей організму, хоча ними не наведено шкали оцінки даних здібностей, а також їх диференціація залежно від віково-статевих і інших особливостей реципієнтів.

Об’єктивно існуюча недостатня репрезентативність чинних методичних підходів до діагностики адаптивних можливостей організму послугувала передумовою для розробки власної методики визначення величини адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи.

Цілком очевидно, що цей показник посідає одне з провідних місць у функціональній діагностиці стану осіб, які займаються фізичною культурою і спортом, оскільки дає об’єктивну інформацію щодо характеру їх пристосування до фізичних навантажень різного об’єму й інтенсивності на різних стадіях навчально-тренувального процесу. Високий ступінь адаптованості організму в поєднанні з високим рівнем його функціональної підготовленості є підґрунтям досягнення найвищих спортивних результатів.

Запропонована нами методика оцінки адаптаційного потенціалу системи кровообігу (М.В. Маліков, 1999) узгоджується з думкою найавторитетніших фахівців в галузі функціональної діагностики про те, що адаптаційний потенціал має прямий зв’язок з рівнем функціонування системи кровообігу і зворотній із ступенем напруги її регуляторних механізмів. Дійсно, якщо такий відомий параметр, як індекс напруги серцево-судинної системи (ІНссс) є загальновизнаним показником оцінки ступеня напруги регуляторних ланок серцево-судинної системи, то запропонований нами показник ефективності роботи серця (ПЕРС) (див. розділ “Методи оцінки функціонального стану серцево-судинної системи”), можна розглядати як одну з інтегральних характеристик рівня функціонування системи кровообігу.

Виходячи з цього, величину адаптаційного потенціалу було запропоновано розраховувати за такою формулою: АП = ПЕРС / ІНссс

де АП – величина адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи організму, у.о.; ПЕРС – показник ефективності роботи серця, у.о.; ІНссс – індекс напруги регуляторних механізмів системи кровообігу, у.о.

Відповідно до розробленої нами методики, під час визначення поточних адаптивних можливостей серцево-судинної системи організму у реципієнта, проводиться реєстрація електрокардіограми (ЕКГ) в другому стандартному відведенні.

Під час аналізу отриманої кардіограми основну увагу надається математичному аналізу масивів R-R інтервалів і QRS – комплексів, необхідному для розрахунку величин ПЕРС і ІНссс (докладний опис методики визначення даних функціональних параметрів, що застосовуються у формулі для визначення значень адаптаційного потенціалу системи кровообігу, приведено в розділі “Методи оцінки функціонального стану ССС”).

В більш розгорненому вигляді, з урахуванням значень R-R інтервалів і QRS – комплексів, величину адаптаційного потенціалу серцево-судинної системи можна визначити за допомогою такої формули:

АП = (Моh · АМоh · DХ · Мо) / (АМо · DХh)

де АП – адаптаційний потенціал серцево-судинної системи, у.о.; Моh – величина комплексу QRS, мВ, що часто зустрічається; АМоh – частота зустрічається Моh в загальному масиві комплексів QRS %; DХ – різниця між максимальним і мінімальним значеннями інтервалів R-R, с; Мо – величина інтервалу R-R, що часто зустрічається, с; АМо – частота зустрічається Мо, %; DХh – різниця між максимальним і мінімальним значеннями комплексів QRS, мВ.

Для оцінки рівня адаптивних можливостей реципієнтів, нами також було розроблено спеціальну шкалу оцінки, яка передбачає наявність 2-х вікових груп (7-18 років і 20-55 і більше років) і 5-і функціональних класів (“низький” рівень адаптивних можливостей, “нижче середнього”, “середній”, “вище середнього” і “високий”).

Таблиця 5



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; просмотров: 807; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.89.116.152 (0.043 с.)