Реактивно (психогенно) обумовлена неврастенія

Причиною її виникнення є серія одночасних психотравм (або психотравм, які трапляються через деякий час після першої), пов'язаних з сімейним життям або виробничою діяльністю. Як правило, психічну травматизацію супроводжує перевтома. Формування хвороби проявляється через кілька місяців після появи конфліктних умов. Особливістю початкового етапу є відсутність власне астенічних виявів, клініка його вичерпується загостреною фіксацією, переживанням травмуючих обставин. Вегетативні розлади також маловиразні (прискорене серцебиття, пітливість тощо).

Типовою для динаміки є змінність стану в залежності від навколишніх умов. Погіршення або поліпшення ситуації негайно відбивається на стані пацієнта. Розрядка конфлікту веде до повного одужання. Розвиток власне неврастенії на фоні описаних реакцій проходить поступово. Емоційні розлади стають більш стійкими. З'являється головний біль, слабкість, втомленість, роздратованість, виснаженість тощо, які не досягають великої виразності. Відволікання від хворобливих переживань вже не змінює самопочуття хворого. Стійко знижується працездатність. Між ознаками власне астенії та емоційними розладами виникають обернено пропорційні відношення, а саме в міру зниження гостроти переживань і масивності емоційних розладів. Власне астенічні розлади виступають все чіткіше. Одужання настає при ліквідації конфлікте протягом року.

Перебіг хвороби завжди хронічний. Звичайно хворі протягом тривалого часу обходяться без медичної допомоги. Лише коли хворий помічає, що неприємні

 

явища повторюються без видимої причини, або коли який-небудь симптом стає постійним і заважає заняттям, неврастенік звертається до лікаря, тому іноді важко буває визначити початок хвороби. Іноді вдається встановити, що розвитку неврастенії передувала певна обставина, яка вплинула негативно, наприклад, моральне потрясіння, інфлюенца, травма, поєднана з переляком, але й тоді неврастенія розвивається дуже повільно, так що хворий починає помічати свій хворобливий стан лише через досить тривалий час післі вказаних обставин. Якщо неврастенія встановилася, вона завжди дуже стійко тримається, щонайменше місяцями, якщо не роками. Є хворі, які, захворівши на неврастенію, тимчасово одужують, потім знову настає погіршання, і вони залишаються неврастеніками назавжди або до похилого віку. При цьому, з практичної точки зору, треба розрізняти дві форми неврастенії: легку і важку. В більшості випадків інтенсивність суб'єктивних і об'єктивних явищ настільки незначна, що вони не заважають істотною мірою звичайному способу життя та побічним заняттям і мало позначаються на працездатності. Такі особи стоять мов би на рубежі між здоров'ям та хворобою, і хоча майже завжди страждають від того чи іншого неврастенічного симптому, однак живуть і працюють як здорові. При затяжній неврастенії (більш 5-7 років) з'являються зміни, притаманні так званому невротичному розвитку особистості. На це вказує недостатня ефективність терапевтичних заходів, навіть при розрядці психотравмуючої ситуації, генералізація невротичних розладів на фоні стійкого депресивного настрою, поява раніше не притаманних хворому рис характеру, втрата зв'язку хворобливих переживань з психогенією.