Організація стратегічного управління

Кожний банк для успішного функціонування розробляє систему стратегічного управління (рис. 3).

 

 

Рис. 3. Система стратегічного управління банку

Першою складовою стратегічного управління банку є вибір організаційної структури. Від її побудови (насамперед, від рівня децентралізації) залежать сфери відповідальності та підзвітності.

Організаційна структура залежить від розмірів банку, його спеціалізації, а також кваліфікації керівників. В організаційній структурі реалізуються як оперативні функції банку, пов’язані безпосередньо з наданням послуг, так і штабні функції, пов’язані із створенням необхідних умов для роботи по ефективним продажам банківських продуктів.

Важливу роль у організаційній структурі банків відіграють суб’єкти управління, а саме керівництво та провідні менеджери.

Функції стратегічного управління в банку різні автори бачать по-різному, але базовими слід вважати такі:

- функція підготовки управлінського рішення;

- функція прийняття управлінського рішення;

- функція організації виконання;

- функція обліку та аналізу діяльності банків;

- функція контролю та нагляду за реалізацією управлінських рішень;

- функція оперативного регулювання процесу виконання управлінських рішень.

Стратегічне планування.

Головні питання на які банк повинен знайти відповідь при організації своєї роботи це – що, де та кому продавати. Тобто, які продукти, яким групам клієнтів та у яких територіальних межах.

Територіальне сегментування визначає географічний простір, на якому банк пропонує свої продукти. Тобто визначення територіальні одиниці: місто, округ, район, мікрорайон. Якщо банк реалізує свої продукти споживачам, розташованим у межах міста, варто вивчати міський ринок банківських продуктів. Якщо клієнти банку зосереджені в більш дрібному чи великому адміністративному розподілі, нас буде цікавити ринок банківських продуктів даного адміністративного сектора. Як правило, банк, що починає діяльність, прагне одержати ринок збуту своїх продуктів серед споживачів, що знаходяться в територіальній близькості від банку. Територіальна близькість банку – одна із сприятливих для клієнта умов. Розвиток мережі філій і впровадження електронних систем взаємодії з клієнтом дозволяють банку розширювати свій територіальний сегмент.

Сегментування по групах клієнтів визначає, яка група споживачів найбільш цікава для банку, виходячи з цілей його створення, передбачуваних напрямків роботи, можливостей по витягу доходу.

Банк може орієнтуватися на роботу (у рамках територіальних сегментів) із дрібним, середнім чи великим бізнесом, з державними чи приватними підприємствами, з високо чи середньо забезпеченими групами населення.

Сегментування по видах послуг визначає які види послуг, на яких територіальних ринках і серед яких груп споживачів банк збирається пропонувати свої послуги. Наприклад, які види вкладних рахунків будуть запропоновані населенню із середнім рівнем доходів у даному географічному секторі.

При рішенні головного питання – що, де і кому продавати, - усі три напрямки сегментування зливаються воєдино. Однак вони мають різну черговість у залежності від цілей і задач, що ставить перед собою банк, і ступеня універсалізації якого він прагне. Універсальним банкам варто орієнтуватися на те, що територіальні сегменти представлені різними групами потенційних споживачів банківської продукції. Останні, у свою чергу, відрізняються різними вимогами до банківських продуктів. Наприклад, усі групи споживачів на територіальних ринках, насичених банківськими продуктами, будуть більш вимогливі до пропонованого продукту і якості обслуговування. У промисловому районі, наприклад, переважає попит на послуги банку по безготівкових розрахунках і кредитуванню виробництва, у той час як у житлових районах попит буде пред'явлений на послуги по залученню внесків громадян і споживчих кредитів. Іншими словами, на різних географічних просторах маються різні групи клієнтів з різними потребами в банківських продуктах.

Рішення задач по успішній і довгостроковій роботі з надання клієнтам пропонованих банком продуктів потребує від банку аналізу і прогнозу його можливостей на нинішній момент і на деяку перспективу. Крім того, внутрішні структура і культура банку повинні бути організовані так, щоб швидко реагувати на зміни у ринковій ситуації і вимогах клієнтів. Усі зазначені складові повинні розглядатися в рамках прийнятих планів банку і системи банківського госпрозрахунку.

Стратегічний план банку є документом, що визначає стратегічну лінію розвитку банку і конкретні проміжні цілі в рамках реалізації даної стратегії. Причому між етапами маркетингового процесу й основними напрямками складання плану існує тісний взаємозв'язок. Можна говорити про те, що всі принципи маркетингу й етапи маркетингового процесу, що випливають з них, повинні знаходити висвітлення у визначеному плані банку. При цьому виникає закінчена система, коли сутність маркетингової діяльності визначає її принципи, принципи визначають етапи цієї діяльності, а етапи діяльності задають проміжні завдання, відображені в розділах бізнес-плану.

Сам термін "план" указує на зв'язок із принципом націленості на довгострокові і кінцеві результати. Поставлені довгострокові і короткострокові задачі – не що інше, як план діяльності. Але реалізація банківської стратегії і досягнення визначених проміжних результатів неможливі без основної передумови діяльності – одержання конкурентоздатного прибутку шляхом реалізації продуктів, що задовольняють потреби споживача. Звідси принцип маркетингу – концентрації зусиль на задоволенні потреб споживача - є основою планування.

Принцип концентрації зусиль на задоволенні потреб споживача визначає етапи маркетингового процесу - вивчення ринку, розробка продукту, ціноутворення і стимулювання збуту.