Види і структура дитячого колективу

Розрізняють колективи первинні і вторинні, постійні і тимчасові, одновікові й різновікові.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні колективи: класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамбль, гуртки), в) товариства: спортивне, книголюбів та інші; г) різновікові загони, об’єднання за інтересами; д) тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.

Наявність різних типів колективів свідчить про складність його структури, найбільш стабільною ланкою в офіційній структурі шкільного колективу є колектив класу.

Первинний колектив характеризується тим, що його члени знаходяться в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. А.С.Макаренко вважав, що оптимальна кількість членів колективу не може бути меншою за 7 і більшою за 15 осіб. Якщо менше 7 осіб то колектив перетворюється в замкнуту групу друзів і приятелів. Якщо більше 15 осіб, з’являється прагнення до розподілу на два колективи. Оптимальна кількість членів колективу дозволяє відчути його членам свою єдність, міцність, спаяність, а також сприймати колектив як організацію, яка має певні обов’язки і відповідальність.

Колектив класу – одна із форм первинного учнівського колективу, хоч і з великою кількістю людей, що вимагає особливої уваги педагога. Класний колектив входить у загально шкільний, і між ними повинен бути тісний зв'язок. Формами цього зв’язку можуть бути: спільна трудова діяльність, загально шкільні заходи (вечори, конкурси, свята тощо), шефство старших над молодшими учнями, громадські дитячі організації, заняття в гуртках, секціях тощо.

Постійними є класні колективи, а тимчасові створюються для спільної діяльності, щоб реалізувати певну суспільно значиму мету (ремонт меблів, участь у трудових справах, підготовка культурно-масового заходу тощо).

Класний колектив є одновіковим. Різновікові колективи створюються в загально шкільному масштабі (творчі об’єднання, гуртки, клуби по інтересам тощо), в мікрорайонах, літніх оздоровчих таборах тощо. Кожен із цих видів має свої переваги і недоліки.

Будь-який первинний колектив характеризує як офіційна (формальна), так і неофіційна (неформальна) його структура. Формальні групи створюються на основі будь-яких офіційних документів. Положення дитини визначається тим, в якій мірі вона реалізує соціальну роль (відмінника, організатора тощо). Неформальні групи виникають на основі симпатій, близькості поглядів, переконань. Вони не передбачаються інструкціями. Становище дитини визначається ставленням до товаришів.

Розробка теми колективу, як зазначав Я.Корчак, «дає ключ до загадкових життєвих успіхів не за рахунок душевних якостей або сили, а чогось невловного нам, невідомого.

У красивих, здорових, веселих, ініціативних, сміливих, талановитих дітей завжди є товариші, союзники, прихильники; у занадто честолюбивих бувають і вороги. Звідси ворожі табори. У дитячому колективі трапляються й тимчасові улюбленці, діти возвеличують їх, щоб потім радіти їх падінню».

Отже, ставлення до дитини може бути позитивним, індиферентним (нейтральним), негативним. Останнє багато в чому сприяє негативним емоціям дитини, гальмує її діяльність, стримує ініціативу, творчість.

У несприятливих умовах для розвитку знаходяться, як показують дослідження, й ті школярі, які знаходяться в нейтральній системі колективних відносин. Чим більше ізольованих учнів, тим гірший мікроклімат у класі.

Місце дитини в колективі визначають різні фактори: моральні, вольові, інтелектуальні якості, фізична сила, зовнішній вигляд, стан в сім’ї, товариськість; уміння встановлювати контакти. Дослідження проведені Л.Уманським, виявили цікаву закономірність: люди, які не користуються авторитетом, повагою в групі і які не поважають групові норми, пасивні у суспільних справах, конфліктують з колективом, схильні перебільшувати свою гідність і своє місце в групі. Ця ситуація підтверджує вислів Л.М.Толстого, що людина є дробом, у чисельнику якого те, чим вона є насправді, а в знаменнику – те, що вона про себе думає.

Тому важливо вивчати становище дитини в системі колективних відносин, щоб забезпечити сприятливе положення дитини в колективі, формувати її високі ціннісні орієнтації.

Дітям з високим позитивним статусом (лідери) в колективі слід надавати самостійність в організації і проведенні конкретних справ, доручати керівництво групами, гуртками, секціями тощо. Але разом з тим слід пропонувати і справи, в яких ці учні повинні бути виконавцями.

Дітям групи «ізольованих» педагоги повинні допомогти пізнати самих себе, виявити свої кращі риси, уміння. Це потребує глибокого вивчення індивідуальних особливостей учнів, організації їх успіху, розширення кола їх спілкування в первинному колективі, підбору доручень, які б спонукали б дітей звертатися із запитаннями, проханнями до однокласників тощо.

Конфліктні стосунки можуть бути як між окремими учнями, так і між малими групами, групами і окремими індивідами. Причиною їх є різне розуміння норм моральності, ставлення до навчання, конфронтація між лідерами, хлопчиками і дівчатками, між окремими учнями, які бажають увійти в певну групу, й групою, що не приймає його тощо.

Отже, неформальні групи в певній мірі визначають особливості класного колективу, ступінь його виховного впливу на особистість. Ідеальне положення, коли формальні і неформальні структури доповнюють одна одну, коли офіційні лідери колективу мають високий статус у сфері виборчих відносин, а лідери малих груп, що користуються авторитетом, є носіями позитивних цінностей.