ТОП 10:

Тема. Слов’яни напередодні Великого переселення народів. Сусіди давніх слов’ян



Тема. Слов’яни напередодні Великого переселення народів. Сусіди давніх слов’ян

Мета: ознайомити учнів з проблемою походження слов’ян, процессом формування етнічної спільноти, суспільним устроєм, видами господарства; сформувати основні поняття: етнічна спільнота, етногенез; розвивати вміння аналізувати факти і події, працювати з джерелами інформації, зіставляти її, робити висновки, працювати з історичною картою; виховувати свідомого громадянина Європи.

Обладнання: підручники, дидактичні матеріали, карта, атласи.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

План уроку

1.Проблема походження слов’ян.

2.Речові та писемні відомості про слов’ян.

Суспільне, господарське життя та духовний світ слов’ян.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань і умінь учнів

Репродуктивна бесіда за запитаннями

1. Назвіть слов’янські народи сучасної Європи?

2. До якої мовної сім’ї народів належать слов’яни?

ІІ. Мотивація пізнавальної діяльності

Давніх слов’ян візантійський автор Прокопій Кесарійський характеризує як численний народ, що мав вплив на історичні події Південно-Східної Європи.

ІІІ. Повідомлення теми, мети й завдань уроку

IV. Сприймання та усвідомлення навчального матеріалу

Проблемне завдання: довести, що давні слов’яни є предками українців.

Проблема походження слов’ян

Етногенез (походження народів) слов’ян - питання доволі дискусійне. Історична наука накопичила дуже багато концепцій походження слов’ян, які дуже часто протилежні одна одній. Такий стан речей зумовлений браком джерел та значною політизацією питання. Перш ніж зупинитися на основних концепціях походження слов’ян потрібно визначити: хто такі слов’яни та народи, які можна назвати слов’янськими?

Слов’яни – це велика група споріднених за мовою та культурно індоєвропейських народів, які проживають в Центральній та Східній Європі, і частоково в Азії (Північна Азія). Чисельність слов’янських народів, за різними данними, сягає від 300 до 350 млн. осіб.

Також, необхідно визначати етимологію (історія походження слова ) слова слов’яни. Одні історики вважають, що термін слов’яни походить від слів “слово” або “слава”, інші вчені виводять поняття слов’яни від слова раб яке звучить англійською – slave або німецькою – der sklave. Цікавою є гіпотеза рядянського мовознавця М. Марра, який вважав, що слово слов’яни походить від самоназви скіфів - сколоти. І нарешті, видатний чеський мовознавець Л. Нідерле визначив, що взагалі неможливо визначити етимологію слова слов’яни.

Теорії походження слов´ян
Міграційна Автохтона
Балканська (дунайська) Балтійська Вісло – Дніпровська Вісло – Одерська
       

Автохтонний— той, що виник чи зародився на місці сучасного проживання певного народу.

Міграція — переселення, переміщення.

Тепер перейдемо до основних концепцій походження слов’ян. Як уже зазначалося, на сьогодні, вчені не можуть дійти до єдиної концепії. Така невизначеність сприяє різним політичним та псевдоісторичним спекуляціям.

Перший, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописец. Який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. Не дарма в українському фольклорі роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай. Нестора Літописця вважають засновником Дунайської концепції походження слов’ян.

Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.

Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.

В часи Середньовіччя популярною була Азійська концепція походження слов’ян, послідовником якої був відомий тюрколог М. Гумільов. Сучасні послідовники цієївважають, що предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.

Як уже зазначалося, слов’яни переважають в Центральній та Східній Європі та в Північній Азії. Традиційно, слов’янські народи можна поділити на три великі групи:

1. Західні слов’яни. До цієї групи належать – чехи, поляки, словаки, лужичани. Інколи в літературі можна прочитати, що до цієї групи належать – кушуби, сілезці, моравани, яких класична наука розглядає як етнографічні групи: кашуби (поляки), сілезці (поляки), моравани (чехи).

2. Східні слов’яни. До ціє групи належать – українці, росіяни, білоруси. Також, як і у випадку з західними слов’янами, інколи виділяють – русини (етнографічна група українців), поліщуки (українці або білоруси), липовани, помори, козаки (росіяни).

3. Південні слов’яни. До цієї групи належать – словенці, серби, хорвати, чорногорці, боснійці, македонці, болгари.

Речові слов’янські пам’ятки

Витоки слов’янства археологи вбачають іще в землеробських племенах Лісостепу, що їм доводилося боронитися від войовничих кіммерійців.

Та було б хибним стверджувати, буцімто чорноліське населення – слов’яни. Йдеться лише про зародження якихось ознак духовного життя, побуту й господарства, притаманних за пізніших часів слов’янам.

Століття за століттям – і в археологічних культурах лісостепової частини України таких ознак стає більше, що дає змогу дослідникам називати нашу землю прабатьківщиною слов’ян.

Безсумнівно, одначе, що за умов постійної зміни місць мешкання різними народами, як це траплялося зазвичай за давніх часів, предки слов’ян і собі мандрували, опановуючи значні території та проживаючи там разом з іншими народами.

Тож не дивно, що багато вчених зародження слов’ян пов’язують із ширшими теренами – від Одри до Дніпра.

Писемні джерела про слов’ян

Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов’яни досить пізно потрапили на сторінки книжок.

Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам 1–2 ст. Плінію Старшому, Тацитові та географові Птолемею (2 ст.).

Усі троє називали слов’ян венедами і розповідали про них як про окремий народ, що мешкав на схід від Вісли, в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів.

На думку археологів, саме венедам відповідають зарубинецька та черняхівська археологічні культури у їхній слов’янській частині.

Птолемей, між іншим, з-поміж венедів називав також племена ставанів. У цій назві дехто з мовознавців вбачає перекручену самоназву «слов’яни».

Загалом свідчення римських істориків – скупі на факти й досить суперечливі.

Докладніше розповідають про слов’ян джерела 6 ст. й наступних століть. Велику увагу їм, зокрема, приділив автор історії ґотів Йордан у книзі «Про походження та діяння гетів» (інша назва тієї книги – «Гетика») 551 р. «Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома назвами: венедів, антів, склавинів…» – говоривЙордан про слов’ян.

Назви «склавини» та «анти» щодо слов’ян поряд із назвою «венеди» трапляються і в інших джерелах. Вони засвідчують поділ давніх слов’ян на різні племінні об’єднання. Так, за Йорданом, венеди мешкали в басейні Вісли, анти – у Подніпров’ї, склавини між Дністром і Дунаєм.

На думку археологів, було ще одне племінне об’єднання слов’ян, що мешкало у верхній течії Дніпра. Та через віддаленість тих племен від римсько-візантійського світу їхня назва, нехай і умовна, не збереглася.

Про походження назв, що їх уживали щодо слов’ян давні історики-чужинці, українські вчені дотримуються такої думки: дві з них – венеди та анти – є іншомовними (перша – германського, друга – іранського походження); третя, склавини, – видозмінена самоназва «слов’яни». Отож, етнонім «слов’яни» вживається в джерелах від 6 ст.

Суспільне життя

Археологічні знахідки не заперечують цих свідчень, а навпаки – переконують, що слов’яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені, більші чи менші групи – об’єднання родів – племена, союзи племен.

Племена очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей.

Саме за вождями закріплювалася верховна влада, до повноважень якої належали перерозподіл додаткової продукції, що вироблялася, організація оборони під час воєнних подій, спорядження військових дружин тощо. Згодом влада вождів стала спадковою.

Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов’янські племена об’єднувались у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об’єднання.

Господарство давніх словян

Землеробство Скотарство Промисли Ремесло Торгівля (натуральний обмін)
перелогове; підсічне.   домашнє збиральництво; мисливство; рибальство; бортництво (лісове бджільництво).   металообробка; гончарство; прядіння, ткацтво; каменярство; деревообробка.   внутрішня; зовнішня.  

Східнослов'янські племена населяли територію, на якій з давніх-давен розвивалося землеробство та скотарство. Слов'яни вели осілий спосіб життя, а основу їхньої господарської діяльності складали рільництво й тваринництво, з тенденцією перетворення рільництва на провідну галузь виробництва.

Землеробство було орним, а характер землекористування - екстенсивним. Орні ділянки використовувалися до повного виснаження, після чого їх залишали на коротко- або довготривалий переліг. Як засіб розчищення земель під посіви та як окрема система землеробства значного поширення набула підсіка. Підсічне землеробство переважало в поліській зоні, а орне - в лісостеповій.

Використання угідь до їх повного виснаження зумовлювало необхідність поступового освоєння нових територій. Лише наприкінці VIII ст. стають помітними якісні зміни в землеробстві, викликані збільшенням народонаселення та поліпшенням кліматичних умов. У господарстві слов'ян намітився перехід до інтенсивних форм землекористування. Зменшився термін перебування ділянок під перелогою та поступово утверджувалась двопільна система рільництва, щоправда, при збереженні певного значення перелоги та підсіки.

У другій чверті І тис. спостерігаються помітні зрушення в агротехнічному арсеналі давніх слов'ян, зокрема, набули поширення залізні наральники й подекуди чересла, мотики, оковки лопат, коси. Для переробляння зерна використовували ручні млини з ротаційними жорнами та ножні ступи. У населення Нижнього Подніпров'я набувають поширення круглі жорна римського типу.

Найбільш разючі зміни в складі та якісних характеристиках сільськогосподарського інвентарю східних слов'ян сталися в останній чверті І тис. У цей час у них широко розповсюджуються знаряддя, що були перед тим характерні лише для Подунав'я та Балкан. Зокрема, удосконалюються рала, які тепер складаються з чересла, відвальної дошки і наральника з широким лезом та асиметричними плічками. Використання таких рал дало змогу значно глибше підрізати шар ґрунту, а це істотно підвищувало врожайність лану. Для збирання урожаю застосували серпи з асиметричним лезом і відігнутим держаком, що своєю формою та характеристиками наближувались до сучасних.

Розвиток тваринництва у давніх слов'ян був також досить важливою галуззю господарства. Розведення свійських тварин забезпечувало населення продуктами харчування (молоком, м'ясом, яйцями), сировиною для виготовлення одягу (вовни, шкіри тощо), а також матеріалом для розвитку різних промислів (виготовлення виробів з кістки, рогу чи копит).

Тваринництво забезпечувало землеробів також тягловою силою та засобами пересування.

Особливе місце у виробничій діяльності слов'янських племен посідали виробництво та обробляння заліза. Ще до появи на історичній арені слов'ян ці галузі мали свою тисячолітню історію розвитку й досягли неабияких результатів. Тепер же розвиток металургії більшою мірою залежав не від удосконалення технології виготовлення та обробляння металу, а насамперед від зростання його значення в побуті та трудовій діяльності населення.

Впровадження металургійного виробництва стимулювало прискорений розвиток значного сегменту господарської діяльності, адже передбачало об'єднання процесів видобутку руди. її підготовки до плавлення, отримання металу та його наступне обробляння.

Значних успіхів у оброблянні заліза було досягнуто в останній чверті І тис, свідченням чому є, зокрема, знахідки, виявлені на стоянці Лука-Райковснька на Правобережжі. Тепер майстри значно ширше застосовували такі складні технологічні прийоми, як пакетування та цементування металу, наварювання сталевого леза на залізну основу тощо.

Одночасно з розвитком мсталообробляння, зокрема ковальства, удосконалювалися прийоми ювелірної майстерності. Як правило, першими ювелірами були саме ковалі. Матеріалом для виготовлення ювелірних виробів служили кольорові метали, промислових запасів яких не було виявлено на території розселення слов'ян. Цс, природно, гальмувало розвиток ювелірної справи, який міг відбуватися лише за умови використання привозної сировини. Найпоширенішим матеріалом в ювелірній справі була мідь та бронза, срібло траплялося значно рідше, а золото - лише в поодиноких випадках.

Духовний світ словян

Працюємо з підручникомС. 272–273 і виписують імена давньослов’янських богів та природні сили, що вони уособлювали.

Протягом багатьох століть у слов`ян формувалась система релігійних вірувань, яку називають язичництвом. Язичництво слов`ян пройшло тривалий шлях розвитку. Спочатку основою релігійно-міфологічної картини світу стає класична індоєвропейська модель, коли світ богів, суспільство та космос поділяються на три щаблі. На кожному щаблі боги розміщуються за правилом парних опозицій (протиставлень), коли на противагу позитивному (доброму) богу є бог негативний (злий).

На зламі ер, утворилися окремі культи певних богів, які є окремими і незв`язаними з іншими богами. Для “обслуговування” цих богів утворились окремі групи жерців (волхвів), які одночасно являлися носіями таємних знань. Найбільш популярними стали боги Перун, Велес, Род.

Основи слов’янського пантеону (сукупності богів) склалися у праслов’ян доби бронзи. Вищий, наднебесний світ, очолювали Сварог та Стрибог. Світлий Сварог пов’язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий «бог-батько» Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на благо, так і на зло.

На середньому рівні між небом і землею діяли вже їхні сини, які конкретизували і здійснювали окремі функції богів-батьків. Це був Дажбог, син ясного неба Сварога, та Перун, бог громовиці, син бога темного й захмарного неба Стрибога. Дажбог (перекладається як «бог спеки») був богом сонячного світла, тепла, родючості взагалі. Він відповідав за хліборобство та суспільний порядок. Сивобородий поборник демонів Перун-громовик їздив небом на колісниці. Слідом його колеса на небі є блискавиця, грім – то звук його колісниці, а колесо – то сонячний диск. Перун у праслов’ян був богом воїнів. На цьому рівні діяв також Вогонь-Сварожич – найімовірніше, захисник ремісників. Тут також були боги-жінки Лада та її донька Леля. Перша була богинею шлюбу, достатку, часу визрівання врожаю, друга – захисницею неодружених дівчат, богинею весни й першої зелені.

Головними постатями нижнього, підземного світу були Род – володар землі й усього живого та Велес – господар підземного світу. Велес вважався противником Перуна, провідником душ померлих до потойбічного світу. До богів підземного світу належала, ймовірно, Мати Сира Земля – богиня землі, врожаю, Велика Мати всього живого. Мокош, як її називали, була, вірогідно, дружиною Сварога та матір’ю Лади.

Пантеон богів не залишався незмінним упродовж слов’янської історії. Зміни в господарстві та суспільно-політичному житті обумовили зміни в ієрархії богів. Значно змінився культ Велеса: він став уважатися богом скотарства, а згодом й торгівлі. У давнину слов’яни часто використовували при розрахунках худобу, і Велес став захисником купецтва та гарантом договірних взаємин. Він також став уважатися богом урожаю, оскільки, як вирішили слов’яни, поховані в землі пращури захищають врожай. Під час жнив для Велеса завжди залишали на полі останній сніп хліба. Із Велесом пов’язувалося й володіння потаємними знаннями «волхвування», уважалося, що він – провідник душ померлих у потойбічний світ.

Поява військових вождів з їх дружинами та формування підвалин державної влади в І тис. до н.е. спричинило те, що вищим богом стали вважати Перуна. Саме про це, ймовірно, сповіщав Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини «вважають, що тільки один бог – творець блискавок є володарем усього світу, й приносять йому в жертву биків та всіх інших тварин».

Слов`янське суспільство більш структуризувалося за родом занять та майновим станом. Виділилась правляча верхівка, яка зосередила в своїх руках право перерозподілу виробленої надлишкової продукції.

Трищаблева система змінилась на конічну (пірамідальну). На передній план висунувся бог Сварог та боги, які пов`язані з провідними суспільними та виробничими функціями: Дажбог, Перун, Лада, Вогонь-Сварожич, Велес.

Між богами встановились родинні зв`язки. Цій родині богів протистояли сили хаосу на чолі з Чорнобогом (або Дивом ).

Поруч із культом цих провідних богів збереглася із незначними змінами віра в богів, які залишилися від праслов’янських часів. Як й інші народи, давні слов’яни вірили в життя після смерті, ушановували духів предків.

Слов’янські святилища

Традиція створення відкритих святилищ із жертовним багаттям та спорудженням кам’яних антропоморфних (людиноподібних) ідолів простежується на українських землях від часів індоєвропейців.

Давні слов’яни влаштовували свої святилища переважно на пагорбах і висотах із “лисою” (безлісою) верхівкою. Археологічні розкопки дозволили відтворити вигляд місць, де слов’яни вшановували своїх богів. На верхівці пагорба знаходилося капище – місце, де стояв кап – ідол. Капище оточували два земляні вали з простором між ними. На ближчому до капища валу були ділянки, на яких розкладалося священне багаття. Проміжок між двома валами називався требищем, оскільки там здійснювали требу – жертовну їжу. Слов’яни вірили, що під час священного піру до них приєднуються боги. Піри влаштовувалися як просто небі, так і у спеціальних будівлях-хоромах або храмах, розташованих на требищі. Другий вал був зовнішньою межею священного місця, опоганення якого вважалося блюзнірством й каралося смертю.

У 1908 р. дваньослов’янське святилище було відкрито на Старокиївській горі у Києві археологом Вікентієм Хвойко.

Збруцький ідол

До наших днів збереглося дуже мало слов’янських ідолів. Слов’яни вірили у магічні властивості дерева й намагалися поєднати її з силою самого бога. Найцікавішим серед відомих є знайдений у 1848 р. біля м.Гусятина на Тернопільщині на річкою Збруч кам’яний так званий “Збруцький ідол”. Зараз він знаходиться у Краківському археологічному музеї, а його копію встановлено на Софійській площі у Києві. На місці знахідки було святилище кінця ІХ - початку Х ст., однак дослідники вважають, що сама скульптура є набагато древнішою.

Збруцький ідол є кам’яною скульптурою у вигляді стовпа заввишки у 3 м, вкритою з чотирьох сторін зображеннями. Це, ймовірно, символізувало поширення його сили на усі чотири сторони світу. Кожен бік ідола містить триярусну композицію зображень, відповідну уявленням слов’ян про світобудову: небо, де живуть боги, земля – світ людей й підземний світ. У верхньому ярусі вкритого однією шапкою стовпа чотири зображення богів. Центральне жіноче зображення з рогом достатку можливо належить богині врожаю Мокоші. Зліва від неї бог, опоясаний мечем, у ніг якого скаче кінь – ймовірно це Перун. Зображену справа жінку з обручкою ототожнюють з богинею шлюбу Ладою. Четверте, чоловіче зображення, пов’язують з Дажбогом. У середньому ярусі зображено чоловіків та жінок у ритуальному хороводі. Нижній ярус представлений одним богом, що стоїть навколішках й підтримує землю, людський світ. Це зображення одностайно пов’язують з Велесом – богом потойбічного світу. Завдяки розташуванню Велеса визначають передню й задню частини ідола. Ідола було встановлено на святилищі на горі Богіт над Збручем. Святилище проіснувало до середини ХІІІ ст., коли у зв’язку із монгольською навалою волхви зняли ідола й заховали його у річці Збруч.

Історичний диктант.

1) Хто перший написав про давніх слов’ян? (Пліній, Птолемей, Тацит)

2) Хто відкрив зарубинецьку та черняхівську культури? (В. Хвойко)

3) Що було головним заняттям слов’ян? (Землеробство)

4) Які ремесла були характерні для давніх слов’ян? (Гончарство, ковальство, ткацтво)

5) Як називався збір меду диких бджіл? (Бортництво)

6) Як називалися племена зарубинецької культури? (Венеди)

7) Які системи землеробства використовували давні слов’яни? (Підсічну

та перелогову)

8) Кому належала вища влада в слов’янських племенах? (Віче)

9) Як називалися слов’янські вірування? (Язичництво)

10) Що будували давні слов’яни для захисту від кочовиків? («Змієві вали»).

Тема. Слов’яни напередодні Великого переселення народів. Сусіди давніх слов’ян

Мета: ознайомити учнів з проблемою походження слов’ян, процессом формування етнічної спільноти, суспільним устроєм, видами господарства; сформувати основні поняття: етнічна спільнота, етногенез; розвивати вміння аналізувати факти і події, працювати з джерелами інформації, зіставляти її, робити висновки, працювати з історичною картою; виховувати свідомого громадянина Європи.

Обладнання: підручники, дидактичні матеріали, карта, атласи.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

План уроку

1.Проблема походження слов’ян.

2.Речові та писемні відомості про слов’ян.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.3.228.47 (0.015 с.)