Специфіка засвоєння та функціонування філософських ідей у слов’ян

Специфіка засвоєння та функціонування філософських ідей у слов’ян

Визначальні фактори формування філософської думки слов’ян:

- Існування соціокультурної цілісності, але відсутність поступальності розвитку (перервність)

- Полярність: культурні впливи Західної Європи, з одного боку, і Візантії – з іншого.

- Слов’янська думка не завжди виявляла самостійність.

Основні джерела впливу:

- Давня слов’янська думка

- Прийняття християнства

- Впровадження спільної слов’янської писемності

- Антична та Візантійська філософська спадщина

- Формування Кирило-Мефодієвської традиції визначило подальший розвиток філософської думки слов’ян.

2. Методологічні підходи до вивчення історії філософської думки слов’ян (Д.Чижевський, І.Мірчук, В.Горський):

а)філософська славістика. Славістика починає активно розвиватися з XIXст.: а)літературознавство; б)мовознавство; в)історія; г)культура. Дослідники. Які належали до Слов’янського інституту в Празі (30-ті рр. ХХ ст.), запропонували термін «славістика» (в т.ч. Д.Чижевський). філософська славістика має на меті осягнути інтелектуальну спадщину слов’ян. Ф.славістика синтезує мовознавчі, літературознавчі, культурологічні, філософські дослідження (з погляду Чижевського). Іван Мірчук – доповідь «Про слов’янську філософію – спроба характеристики»: причини низького розвитку філософії слов’ян: відсутність власної державності; брак оригінальних філософів, сталої філософської традиції; горизонтальні зв’язки (філос.. ідеї більш властиві для широких мас населення). Специфіка слов’янських філософських культур – філософські ідеї пронизують увесь культурний простір (і в релігійних проповідях, і в політичних трактатах, і в поетичних творах, і в історичних хроніках); гармонійне поєднання теорії і практики.

б) Соціокультурний підхід – історія філософії слов’ян має з необхідністю розглядатися через призму соціокультурних чинників (культурна, суспільно-політична історія).

Історико-порівняльний метод дослідження дає можливість проводити аналогії між слов’янською та західноєвропейською традицією. Горський В.С. – культурологічний аналіз історії філософії. Історико-філософський аналіз в межах культурологічного підходу: з’ясування процесу формування, поширення, функціонування філософських ідей слов’янських культур; дослідження внутрішньої логіки розвитку професійного філософського знання. За Горським, філософія: 1)власне філософська культура; 2) професійна філос.. культура; 3) власне філософська думка. Філософська культура – охоплює сукупність філософських значущих ідей, які склались і функціонують в даній культурі – загальний культурологічний контекст. Будь-яка філос.. культура залежить від специфіки соціокультурного контексту кожної країни. Розгляд філос.. думки слов’ян уможливлюється діалогічним підходом до історії філос.. думки, який дає можливість врахувати різні підходи.

Поняття «філософська славістика» та «філософська культура» (див. пит. 2)

Філософсько-світоглядні уявлення давніх слов’ян

Особливості міфологічного сприйняття давніх слов’ян: а) світ і людина інтерпретуються через невербальні моделі пояснення: вертикальна структура світобудови; б) горизонт., 4-хсклад. поділ простору; в) бінарні опозиції; г) образ світового дерева; д) архетип світо будівництва та світо відношення (свій-чужий); е) потрійні структури: уявлення про космос як «світове дерево». (Головацький додавав світло поклоніння, існування бога-вседержителя). Феномен двоєвір’я ( наприклад, в Болгарії в 9-10ст. розвиток культури, але офіційної)

Література й мистецтво середньовічної Русі орієнтовані на християнські релігійні норми, однак не цілком зводяться до неї. Чітка диференціація слов’янства: зах.слов’яни зазнають впливу сусідів, особливо після прийняття хр-ва за римо-католицьким зразком.

Слов’янська міфологічна система є міфосистемою індоєвропейського взірця, свої корені і основні уявлення вона черпає саме з уявлень давніх індоєвропейців.

Усталеною є думка, що слов’яни будучи язичниками, все таки вшановували єдине – центральне – божество. Цей єдиний бог,отець природи, творець грому і блискавки. Перун, якого за традицією вважають головним богом слов’янського пантеону, таким чином є головним з другорядних богів. Походження богів другого ступеню від верховного бога є прикладом класичних уявлень про еманацією.

Етимологічно і змістовно імена і функції слов’янських божеств є похідними від відповідних міфологічних уявлень давньоіндоєвропейців. Верховне божество давньоіндоєвропейського пантеону зазвичай уособлює в собі громові сили. Громовержець стоїть завжди наверху (на небі, на горі, на скелі, на дереві), він вступає із противником, що знаходиться внизу (під горою, під деревом, біля води), його володіння – царство померлих, яке схоже на пасовисько, де пасуться души людей. Ім’я верховного бога у порівнянні кількох мов має спільний корень: Перкуная (литовська), Перун (на слов’янському мовному грунті), Парджанья (давньоіндійська), Пирва (хетська). Його ж супротивник зветься Волос (литовська), Велняс (латвійська), Велес (давньослов’янська), Вала (давньоіндіська). Цей супротивних громовержця пов’язаний із владою і багатствами, зазвичай його уособлює істона зміїнної породи. Згідно із міфом, Громовержець переслідує його, вбиває, розсікаючи на частини і розкидуючи у різні сторони. Тим самим він звільняє худобу і води, і починається плодоносний дощ із громом і блискавкою – перемога Громовержця.

Що стосується жіночого божества, то його образ не був достовірно реконструйований. Узагальнені уявлення про жіночий початок можна представити в образі Матері-Землі (у деяких джерелах - Мокош). М.Костомаров у своєму дослідженні міфосистеми слов’ян значну уваги приділив жіночим божествам, етимологічно і історично досліджуючи використаття найменувань жіночого надприродного початку, проводив аналогії з відповідними божествами еллінів і персів.

Серед головних рис слов’янської міфології можна виокремити наступні:

 

1. Уявлення про трирівневість світу (ява, нава, права)

2. Уявлення про циклічність часу (пов’язано із циклічністю природних процесів)

3. Обожнення сил природи.

4. Локальне вшанування відповідних божеств.

5. Велике значення ритуалу – модельне повторення і відновлення природних циклів.

6. Символічність. Тлумачення природних явищ, поведінки тварин і т.д., наділення їх символічним значенням.

7. Відсутність єдиного пантеону. Але ієрархізованість божественних і надприродних істот. (Багаторівневий пантеон слов’янських богів був реконструйований Івановим і Топоровим).

8. Уявлення про життя після смерті в перетвореному або перевтіленому стані.

І так далі.

Кирило-Мефодієвська традиція і розвиток філософської думки слов’ян

Прийняття хр-ва, виникнення слов’янської писемності. Християнство за візантійським обрядом приймає Великоморавська держава (60-ті рр. Х ст.) (Чехія) – перша великоморавська місія. 863р. – створена слов’янська абетка – значення: 1) інтегруючий чинник об’єднання слов’янського світу – протиставлення принципу тримовного універсалізму: давньоєвр., давньогр., латина. Чорноризець Храбр «Сказання про букви» (або «Сказання про письмена») – один з перших світських слов’янських творів, апологія слов’янської писемності; 2) формується шар філос.. лексики слов’янською мовою; 3)ретрансляція попередньої філософської спадщини; 4)переклад філос.., християнської, богословської літератури; 5) постання власної літературної традиції

Кінець ІХ-поч.Хст. – золотий вік болгарської культури. Церковно-слов’янський переклад Євангелія в культурно-філос. Обіг слов’ян вводить поняття «істина», «благодать», «мир», «знання», «віра», «влада», «світло».

Філософські ідеї в творчості болгарських книжників (Климент Охридський, Костянтин Преславський)

Преславська літературна школа займалась перекладами літератури з давньогрецької на старослов’янську мову, упорядкуванням збірників (Ізборник Симеона).

Я. Лауренци

«Розмисли про ідолопоклонство в філософії»

- Виступав проти ідолопоклонства і створення кумирів в філософії

- Надзвичайно великий вплив платонізму, ідей еманації і філософії Сходу – що не завжди давало позитивні результати.

- Різні мислителі вклонялися різним ідолам – перипатетики, академіки, стоїки, епікурейці тощо – що призвело до неможливості формування окремих самостійних ідей.

- Надмірний вплив середньовічної філософії і схоластики, як за поширенням, так і за часом панування ідей.

- Декарт розпочав боротьбу з ідолопоклонством у філософії.

- Той, хто дивиться на світ чужими очима, не може побачити світ таким, яким він є.

- Загибель ключових історичних фігур для науки і філософії (Бруно, Гус тощо) відбувалась через неспроможність людей сприймати нові, свіжі і динамічні ідеї.

Філософія історії Я.Паточки

Початок історії пов'язаний у Паточки з філософією. Історія виникає як піднесення із занепаду, як розуміння того, що досі життя було життям пропащим і що існують інші можливості життя, аніж, з одного боку, праця до мозолів заради наповнення шлунка, в злиднях і нестатках, яку людина спритно полегшує завдяки технічним засобам, і – з іншого – оргіастичні моменти особисті й загальні, сексуальність і культ. Грецький поліс, епос, трагедія і філософія є різними сторонами одного й того ж піднесення, який означає вихід із занепаду. Саме через те, що історія передусім це внутрішнє буття, виникнення людини, яка опановує первісну версію антиномічних людських можливостей відкриттям справжнього, виняткового «я», історія в першу чергу є історією душі. Уже в первой монографии - "Естественный мир как философская проблема" (1936) - Паточка подверг критике и развил некоторые взгляды своего учителя - Гуссерля. По мнению чешского философа, объектам первоначально свойственна скрытость. Феномен же - это выход из скрытости, из тени, то есть действие, ведущее к большей открытости. И именно в этом - ядро любой истории, в том числе и человеческого общества (Blecha 1995, 37).

То есть, по мнению Паточки, то, как проявляется объект - это всегда событие, деяние, а не просто статическое состояние, за которым можно было бы просто наблюдать, как полагал Гуссерль (Blecha 1995, 38). Таким образом, взгляды Паточки сближаются с идеями М.Хайдеггера, который полагал, что феноменология - это возможность мышления отвечать на вызовы того, что должно быть мышлено, меняющегося с течением времени (Zouhar 1999, 41).

История - это всегда "выход на свет", из состояния "естественного", доисторического мира, основанного только на законах природы. Природа, по Паточке - вне истории и потому не может быть смыслом существования человека. Смысл же этой деятельности - в распространении открытости (через религию, мифологию, искусство, жертвенность).

Начало истории это начало политики, начало свободной и ответственной деятельности человека, основанной на способности бытия проявляться и тем самым проблематизовать естественный мир (Kapitoly 2000).

Возникновение истории совпадает с возникновением ПОЛИСА, в котором начинается жизнь свободно-человеческая. История открывает пространство для свободы человека: "Человек ожидает от истории доступ к более наполненному смыслом существованию, чем то, которое было характерно для предисторической эпохи" (слова Паточки, цит. по: Zouhar 1999, 41).

При этом Паточка делает очень важное замечание о философии европейской истории. По мнению чешского философа, ось европейской истории - не созерцание при помощи разума, а проблемная ситуация, которая потрясает до сих пор обычную и очевидную жизнь.

Такой "проблемной ситуацией" стал для человечества переход от "предисторического" существования к "историческом". Но к таким же ситуациям относятся и любые общественные перемены. Поэтому совсем неслучайно, по мнению Паточки, возникновение чешской философской традиции именно на рубеже веков.

Потрясение, нередко связанное с большими страданиями для человечества (например, Вторая мировая война) должно, по мысли Паточки, способствовать дальнейшему моральному укреплению человечества, подъему его к высшим сферам духа. Для обозначения такого состояния мыслящего человечества им был употреблен термин "солидарность потрясенных". Эти люди, по его мнению, должны проповедовать идеи правды и добра. То есть "Философия и мораль здесь весьма сближаются между собой, и Паточка таким образом без сомнения принадлежит к великим фигурам нашей национальной традиции"

В статье о Юнгмане и Больцано Паточка отмечает: "Философия чешской истории - термин специфический. Мне неизвестно, чтобы где-нибудь за нашими границами использовались аналогичные выражения - философия французской, немецкой, британской… истории"

 

Г.Коллонтай (1750-1812)

вчення про людину.

Головне завдання філософії – розкрити певні закони поведінки людини.

«Фізико-моральний порядок або наука про права та обов’язки людини, що випливаються з вічних, незмінних та необхідних законів природи».

Стверджував природну рівність всіх людей і підпорядкування одним і тим самим законам.

Нерівність породжується некоректною поведінкою людини.

Основою подальшого розвитку має стати моральний порядок.

Важливим етапом для нього є великий потоп (до потопу все було краще, люди були розумнішими).

Голуховский, Юзеф

Философское образование получил в Гейдельберге и Эрлангене, где учился у Шеллинга. Взгляды сформировались под влиянием Шелллинга и характеризуются как идеалистические и иррационалистические. Теории общественного договораГолуховский противопоставлял концепцию общества как организма с определенной иерархией и неравенством частей. Нация рассматривалась как божественное творение с собственным национальным духом; задача философии понималась в выражении этого духа.

Трэнтовский, Бронислав

Автор философской концепции, названной разноединой (różnojednia): мир материальный - мир разума (разум - это совокупность знаний, найденных с помощью чувств). Мысль - это особая категория понимания составляющая синтез разума и ума.

 

Зігмунд Красинський

«Польский народ – це народ, який має право виголошувати проповіді». Ополячення – значить піднесення духом вище за всі кордони.

Адам Міцкевич

Скликає іноземців на свято Свободи, бути апостолом серед язичників; поляки – народ божий у пустелі.

«Книги польського і національного пілігримства» - розробка філософії національної ідеї. Ця книга стає Біблією польського народу, це оповідь про польський народ.

Идеи польского мессианизма развиты в художественно-публицистическом сочинении «Книги польского народа и польского пилигримства» (1832). Польское рассеяние призвано участвовать во всеобщей войне за вольность народов, воскресение которых должно привести в воскресению Польши. Те же идеи пропагандировались в статьях Мицкевича в газете «Польский пилигрим» („Pielgrzym Polski“, 1832—1833).

Філософія має бути наближеною до життя. Мета – здобуття національної незалежності.

Т.Масарик «Росія і Європа»

Специфіка засвоєння та функціонування філософських ідей у слов’ян

Визначальні фактори формування філософської думки слов’ян:

- Існування соціокультурної цілісності, але відсутність поступальності розвитку (перервність)

- Полярність: культурні впливи Західної Європи, з одного боку, і Візантії – з іншого.

- Слов’янська думка не завжди виявляла самостійність.

Основні джерела впливу:

- Давня слов’янська думка

- Прийняття християнства

- Впровадження спільної слов’янської писемності

- Антична та Візантійська філософська спадщина

- Формування Кирило-Мефодієвської традиції визначило подальший розвиток філософської думки слов’ян.

2. Методологічні підходи до вивчення історії філософської думки слов’ян (Д.Чижевський, І.Мірчук, В.Горський):

а)філософська славістика. Славістика починає активно розвиватися з XIXст.: а)літературознавство; б)мовознавство; в)історія; г)культура. Дослідники. Які належали до Слов’янського інституту в Празі (30-ті рр. ХХ ст.), запропонували термін «славістика» (в т.ч. Д.Чижевський). філософська славістика має на меті осягнути інтелектуальну спадщину слов’ян. Ф.славістика синтезує мовознавчі, літературознавчі, культурологічні, філософські дослідження (з погляду Чижевського). Іван Мірчук – доповідь «Про слов’янську філософію – спроба характеристики»: причини низького розвитку філософії слов’ян: відсутність власної державності; брак оригінальних філософів, сталої філософської традиції; горизонтальні зв’язки (філос.. ідеї більш властиві для широких мас населення). Специфіка слов’янських філософських культур – філософські ідеї пронизують увесь культурний простір (і в релігійних проповідях, і в політичних трактатах, і в поетичних творах, і в історичних хроніках); гармонійне поєднання теорії і практики.

б) Соціокультурний підхід – історія філософії слов’ян має з необхідністю розглядатися через призму соціокультурних чинників (культурна, суспільно-політична історія).

Історико-порівняльний метод дослідження дає можливість проводити аналогії між слов’янською та західноєвропейською традицією. Горський В.С. – культурологічний аналіз історії філософії. Історико-філософський аналіз в межах культурологічного підходу: з’ясування процесу формування, поширення, функціонування філософських ідей слов’янських культур; дослідження внутрішньої логіки розвитку професійного філософського знання. За Горським, філософія: 1)власне філософська культура; 2) професійна філос.. культура; 3) власне філософська думка. Філософська культура – охоплює сукупність філософських значущих ідей, які склались і функціонують в даній культурі – загальний культурологічний контекст. Будь-яка філос.. культура залежить від специфіки соціокультурного контексту кожної країни. Розгляд філос.. думки слов’ян уможливлюється діалогічним підходом до історії філос.. думки, який дає можливість врахувати різні підходи.