Філософська думка чеського та словацького Просвітництва (Й.Добровський, Я.Лауренці, Б.Больцано та ін.)

Бернард Больцано (5 октября 1781, Прага — 18 декабря 1848) — чешский математик, философ и теолог. ОкончилКарлов университет в Праге (факультет философии в 1800, факультет теологии в 1805). Занимал кафедру истории религии Карлова Университета с 1805 по 1820, затем лишен права чтения лекций за «вольнодумство», после чего смог работать только над проблемами математики и логики.

Следуя Лейбницу, Больцано был убежден в объективности актуально бесконечного, однако различал при этом два рода существования объективного: как существование в себе (не реальное, однако все-таки возможное) и как существование, данное непосредственно (то есть действительное). Существование возможного объективного не зависит от субъективного знания, ибо создается не мышлением (Б. считал, что «…возможность мыслить вещь… не является основанием для возможности ее существования»), а чистыми понятиями, играющими роль определяющего начала и для всего реального, и для всего объективно возможного. Так как существование истин, вытекающих из ‘чистых понятий’, объективно возможно, то объективно возможно существование бесконечных множеств (как пишет Больцано, «…по крайней мере, среди вещей нереальных»: например, существует некое множество всех истин в себе, по сути своей являющееся бесконечным).

По своим взглядам на будущее устройство общества он был утопическим социалистом. В своей книге "О наилучшем государстве" он выдвигал идеал общества, где не будет частной собственности и разрыва между умственным и физическим трудом, но будет сохранен аппарат государственного принуждения; хозяйство будет вестись на плановых началах.

В основі держави і патріотизму – моральні та державні цінності.

Загальне благо – головний імператив для суспільства.

Добровський Й. Лекции о практической стороне в христианской религии. Фанатизм в людях: вони проникаються хибною ідеєю про моральнісне вдосконалення, про те, як саме бути угодними Богу, ідеєю, що базується не на переконанні, чітко перевірених уявленнях розуму, а на сумнівних почуттях. Фанатизм викривляє істину. Щоб знати нашу природу: істинна доброчинність, релігія, етика, благо – не відриваючи один від одного. Ентузіазм – одушевлення, що базується на твердому переконанні в істині, і спонукає людину служити справі доброчинності. Ентузіазм виникає через переконання в істині, величі і доброті того предмету чи дії, до яких звернена наша душа. Ентузіазм як істинна мудрість: 1) будь-що має бути розумним і можливим, і цим воно відрізняється від дій фанатика; 2) справа має бути спрямована до істини; 3) ціль дій має бути великою і відповідати гідності людини; вона повинна мати таку цінність, яка робить її широко визнаною, а переваги мають виправдовувати зусилля на неї потрачені; 4) дії, які приймаються заради важливої кінечної цілі, не повинні суперечити цій кінечній цілі, скільки б їх не було. Наслідки хибного розуміння зречення світу: 1) хибно думати, ніби зречення світу і від самого себе, вимагає зречення любити себе (найсильніший принцип доброчинності, який побуджує нас намагатися до досконалості); 2)-//- наче релігія обрікає нас на безрадісне життя, ніби перебування у цьому світі є станом страждання; 3) не треба відрікатися від розуму. Хибно думати, ніби Ісус, вимагаючи покірності його вченню, забороняє покладатися на розум, і вимагає лише сліпої віри; 4) -//-//- ніби Євангеліє вимагає, щоб заради вдосконалення відмовлялися від всіляких благ. Істинні блага здобуті чесною працею і використані дотепно, то є у відповідності з умислом божим; 5) -//- що треба відмовлятися від всякої праці та світських справ; 6) -//- ніби Ісус вимагає, щоб ми покинули людське суспільство; 7) -//- ніби смиренність душі як зречення від високих звань, привілегій та посад. Ян Лауренці. Рассуждения об идолопоклонстве в философии. Релігія це природна схильність людини. Невір’я походить від незнання. Ті, хто бажають вчитися філософії, а не самим філософувати, вибирають для себе найбільш знаменитих філософів, котрі потім, як вождів, і потім їх почитають прихильно – ідолопоклонство. Кожній людині відомо, що істина як світло і прикраса розуму, залежить не від особистості чи якоїсь філ..школи, не від місця чи часу, а що вона стає більш очевидною кожному, хто вміє спостерігати за природою, хто мислить, розмірковує, і обмінюється своїми думками з іншими. Зародилося в Єгипті - возвеличень в Греції – Єгипет-Александрія. 13-15 ст. - схоластична філософія панувала над всім філософським світом. Незнання гр.. літератури, зневажання спостереженням і дослідженням природи, шкільна система, обмежена надто тісними рамками – сприяли ідолопоклонству в схоластичній школі. Істинна любов і стремління до мудрості повинні проявлятися більше всього у тих, хто в силу свого положення зобов’язаний турбуватися про вдосконалення держави і громадян. Рабство в філ. Породило численні філософські школи, з цього витікало суперництво, стремління видвинутися, схильність до диспутів. – Ідолопоклонство в філософії заважало релігії. – Занадто боготворіння Арістотеля в Європі – діалектика в питаннях. – Ідолопоклонство – спір між номіналістами і реалістами. Необхідно філософувати, а не вчить філософію!

Я. Лауренци

«Розмисли про ідолопоклонство в філософії»

- Виступав проти ідолопоклонства і створення кумирів в філософії

- Надзвичайно великий вплив платонізму, ідей еманації і філософії Сходу – що не завжди давало позитивні результати.

- Різні мислителі вклонялися різним ідолам – перипатетики, академіки, стоїки, епікурейці тощо – що призвело до неможливості формування окремих самостійних ідей.

- Надмірний вплив середньовічної філософії і схоластики, як за поширенням, так і за часом панування ідей.

- Декарт розпочав боротьбу з ідолопоклонством у філософії.

- Той, хто дивиться на світ чужими очима, не може побачити світ таким, яким він є.

- Загибель ключових історичних фігур для науки і філософії (Бруно, Гус тощо) відбувалась через неспроможність людей сприймати нові, свіжі і динамічні ідеї.

Філософська думка доби чеського та словацького національного Відродження. Філософія історії та філософія нації

Остання третина XVIII-60-ті рр. ХІХст – доба національного Відродження. Поширення міжслов’янських культурних зв’язків, виховання національної свідомості, відродження нац..культури, створення нац..мови. Потреба в обґрунтуванні тези про рівність чехів з іншими народами. Основні напрямки філософії: філософія історії та філософія нації. У Словаччині просвітники – будите лі – ті, хто намагався просувати ідеї доби нац..Відродження.

Осн.постаті: Йозеф Юнгман (Чехія) та Як Коллар (Словаччина) – започаткували дослідження в царині філософії нації та філософії історії. Друга хвиля: фр.Палацький, А.Сметана, Л.Штур. Вчення формувалося під впливом європ. Просвітництва й нім. філософії (Гердер, фіхте, Шеллінг, Гегель). Діячі першої хвилі звертали увагу на мову, фольклор, літературу, славістику. Сутністюнації є мова. Друга хвиля: головна форма вираження нац..свідомості пов’язана з історією.

Дві концепції нації: Юнгман (1773-1847) – засновник мовної концепції нації. Головною формою вираження національності є мова та література. Поети, оратори, історики – національні герої. Гасло: «Відтворюйте свою літературу, це є запорука єдності, тотожності народу». Б.Больцано: в основі держави, патріотизму мають лежати моральні та державні цінності. Імператив поведінки – загальне благо.

Палацький розробляє програму чеського національного Відродження. Його роботи стають основою чеського нац..міфу.

Концепція слов’янської взаємності – філос.-історичне вчення Яна Коллара – культурна й духовна єдність слов’ян, яка забезпечується культурою Чехії. Поема «Донька Слави» - спільне походження слов.традицій, духовна єдність, спільна батьківщина – Всеслов’янщина. Ідея слов’янської епохи: народи виконують свою місію, тому подальший поступ пов’язаний зі слов’янськими народами. Основне призначення слов’янської спільноти – примирити стару й нову епохи, виконати свою місію.