Філософсько-світоглядні уявлення давніх слов’ян

Особливості міфологічного сприйняття давніх слов’ян: а) світ і людина інтерпретуються через невербальні моделі пояснення: вертикальна структура світобудови; б) горизонт., 4-хсклад. поділ простору; в) бінарні опозиції; г) образ світового дерева; д) архетип світо будівництва та світо відношення (свій-чужий); е) потрійні структури: уявлення про космос як «світове дерево». (Головацький додавав світло поклоніння, існування бога-вседержителя). Феномен двоєвір’я ( наприклад, в Болгарії в 9-10ст. розвиток культури, але офіційної)

Література й мистецтво середньовічної Русі орієнтовані на християнські релігійні норми, однак не цілком зводяться до неї. Чітка диференціація слов’янства: зах.слов’яни зазнають впливу сусідів, особливо після прийняття хр-ва за римо-католицьким зразком.

Слов’янська міфологічна система є міфосистемою індоєвропейського взірця, свої корені і основні уявлення вона черпає саме з уявлень давніх індоєвропейців.

Усталеною є думка, що слов’яни будучи язичниками, все таки вшановували єдине – центральне – божество. Цей єдиний бог,отець природи, творець грому і блискавки. Перун, якого за традицією вважають головним богом слов’янського пантеону, таким чином є головним з другорядних богів. Походження богів другого ступеню від верховного бога є прикладом класичних уявлень про еманацією.

Етимологічно і змістовно імена і функції слов’янських божеств є похідними від відповідних міфологічних уявлень давньоіндоєвропейців. Верховне божество давньоіндоєвропейського пантеону зазвичай уособлює в собі громові сили. Громовержець стоїть завжди наверху (на небі, на горі, на скелі, на дереві), він вступає із противником, що знаходиться внизу (під горою, під деревом, біля води), його володіння – царство померлих, яке схоже на пасовисько, де пасуться души людей. Ім’я верховного бога у порівнянні кількох мов має спільний корень: Перкуная (литовська), Перун (на слов’янському мовному грунті), Парджанья (давньоіндійська), Пирва (хетська). Його ж супротивник зветься Волос (литовська), Велняс (латвійська), Велес (давньослов’янська), Вала (давньоіндіська). Цей супротивних громовержця пов’язаний із владою і багатствами, зазвичай його уособлює істона зміїнної породи. Згідно із міфом, Громовержець переслідує його, вбиває, розсікаючи на частини і розкидуючи у різні сторони. Тим самим він звільняє худобу і води, і починається плодоносний дощ із громом і блискавкою – перемога Громовержця.

Що стосується жіночого божества, то його образ не був достовірно реконструйований. Узагальнені уявлення про жіночий початок можна представити в образі Матері-Землі (у деяких джерелах - Мокош). М.Костомаров у своєму дослідженні міфосистеми слов’ян значну уваги приділив жіночим божествам, етимологічно і історично досліджуючи використаття найменувань жіночого надприродного початку, проводив аналогії з відповідними божествами еллінів і персів.

Серед головних рис слов’янської міфології можна виокремити наступні:

 

1. Уявлення про трирівневість світу (ява, нава, права)

2. Уявлення про циклічність часу (пов’язано із циклічністю природних процесів)

3. Обожнення сил природи.

4. Локальне вшанування відповідних божеств.

5. Велике значення ритуалу – модельне повторення і відновлення природних циклів.

6. Символічність. Тлумачення природних явищ, поведінки тварин і т.д., наділення їх символічним значенням.

7. Відсутність єдиного пантеону. Але ієрархізованість божественних і надприродних істот. (Багаторівневий пантеон слов’янських богів був реконструйований Івановим і Топоровим).

8. Уявлення про життя після смерті в перетвореному або перевтіленому стані.

І так далі.

Кирило-Мефодієвська традиція і розвиток філософської думки слов’ян

Прийняття хр-ва, виникнення слов’янської писемності. Християнство за візантійським обрядом приймає Великоморавська держава (60-ті рр. Х ст.) (Чехія) – перша великоморавська місія. 863р. – створена слов’янська абетка – значення: 1) інтегруючий чинник об’єднання слов’янського світу – протиставлення принципу тримовного універсалізму: давньоєвр., давньогр., латина. Чорноризець Храбр «Сказання про букви» (або «Сказання про письмена») – один з перших світських слов’янських творів, апологія слов’янської писемності; 2) формується шар філос.. лексики слов’янською мовою; 3)ретрансляція попередньої філософської спадщини; 4)переклад філос.., християнської, богословської літератури; 5) постання власної літературної традиції

Кінець ІХ-поч.Хст. – золотий вік болгарської культури. Церковно-слов’янський переклад Євангелія в культурно-філос. Обіг слов’ян вводить поняття «істина», «благодать», «мир», «знання», «віра», «влада», «світло».

Філософське вчення Костянтина-Кирила Філософа. Структурне визначення філософії

К-К Ф. – перший слов’янський філософ-оратор, мислитель, місіонер. 9 ст.

«Про глас (передмова) до Євангеліє»

«Написання про першу (праву) віру»

Житійна література: «Велике життя К.-К. Ф.». Саме у цій книзі можна віднайти визначення К.-К. Ф. філософії:

Філософію розглядав в трьох аспектах:

- Онтологія, гносеологія і етика.

- Відповідні питання: наближення людини до Бога; пізнання речей божественних і людських; основні принципи моральності.

- Розробляв вчення про людину; займався проблемами онтології і гносеології.

- «Слово про перенесення молей святого Климента Римського»

Особливості розвитку філософської думки Стародавньої Болгарії

IX-XVIIIст. – взаємозв’язок філософії і богослів’я. болгарські монастирі виступали осередками культури, писемності. 3 етапи: 1)ІХ-ХІІст. – формування болгарської філос.. культури. Поштовх – дефініція філософії К-К-Філософа. Перший суто болгарський мислитель – Іоанн екзарх Болгарський. Діячі Охридської і Преславської шкіл, єрет.рух богомильство; 2) ХІІІ- ХІVст. – пізні богоміли, варлоніти, єсихасти (секти єресей), Тирновська школа; 3) XV-XVIII ст.. – філос. ідеї доби турецького панування.

863р. – творення абетки, 865 р. – прийняття хр-ва в Болгарії, 893р. – офіційно закріплено використання слов’янської мови в церковному богослужінні. 893-927рр. – правління царя Симона – золотий вік болгарської літератури. Преславська літературна школа, східно-болгарський гурток царя Симона. З’явл. перші оригінальні твори. Релігійно-просвітницька діяльність болг.книжників: Климент Охридський («Слово похвальне Кирилу», «»Панонські легенди, «Повість про Мефодія», «Слово про Богоявлення», «Слово про Різдво Христове») – започатковує літературну школу, Наум Охридський, Іоанн екзарх Болгарський (Преслав) («Шестиднев»), Костянтин Преславський (учень Мефодія, здійснив ряд перекладів до Євангелія, «Проглас до Євангелія» - необхідність створення слов’янської писемності). Чорноризець Храбр («Сказание о буквах»). Розповсюджуються «Слова» - проповіді, житія святих (агіографія).

Вплив давньоболгарської філософської думки на філософське мислення Київської Русі

Перший Болгарський вплив на філософію Київської Русі відбувся за доби Першого болгарського царства через:

- Християнізацію

- Усвідомлення спільного слов’янського походження. – М. Бичваров і В. Горський:

«Формування специфічного спільного культурного простору:

- Існування літератури-посередниці

- Обидві філософські традиції розгортаються на фоні середньовічної філософії».

- Болгарська і давньоруська традиції сформовані, перш за все, під впливом Візантійської культури (Д.С.Ліхачов: «Слов’янська редакція Візантійської культури»)

Спільні особливості:

- Не диференційованість філософії і богослов’я (сфер середньовічного світогляду) – теологізація філософії і раціоналізація теології

- Скорочений термін учнівства (кінець 9 – поч.. 10 ст.) – розвиток писемної літератури і філософії

- Існування елітарної книжної культури

- Шанування і благоговійне ставлення до письменників

Філософські ідеї в творчості болгарських книжників (Климент Охридський, Костянтин Преславський)

Преславська літературна школа займалась перекладами літератури з давньогрецької на старослов’янську мову, упорядкуванням збірників (Ізборник Симеона).