Історичні передумови виникнення слов’янської культури на українських та російських землях 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історичні передумови виникнення слов’янської культури на українських та російських землях



Були у слов’ян і різні форми язичницької обрядовості. Обряди були пишні, театралізовані. Їх елементи збереглися і в християнську епоху.

Наприклад, і досі східні слов’яни мають звичку залишати кілька невижатих стеблин у дар Велесу – так звана “Волосова борода” (або “Власієва борода”).

У зодчестві на хатах зображені півники або птахи, коні на гребені – це обереги, амулети.

А скільки пісень і казок присвячено горобині, березі, сосні як тотемним деревам для язичників. Язичництво не виділяє людину з природи.

І досі збереглися свята на Івана Купала – це, за язичницькою міфологією східних слов’ян, головний персонаж свята сонцестояння (ніч з 23 на 24 червня). Під час цього обряду Купала (а це лялька, або опудало) спалюють або топлять, потім запалюють священне багаття (вогнище), стрибають через нього: від висоти багаття й стрибка залежить висота хлібів. Цей ритуал мав забезпечувати родючість. Сама етимологія імені (від дієслова купати, та індоєвропейського кореня “кйр” – кипіти) відобразила зв’язок купальських обрядів із вогнем (тобто сонцем – звідси колесо як атрибут цього обряду) і з водою, які виступають у цих обрядах як брат і сестра. За купальськими міфами, брат і сестра скоїли інцест – кровозмішення. Цей шлюб сестри і брата втілився в символі всього свята (яке ще зветься “Іван Травник”) – квітці “Іван-та-Мар’я”. Вважається, що трава в цю ніч більш цілюща, а квітка папороті розкривається там, де знаходиться скарб, і той, хто знайде квітку, зможе знаходити скарби. Про це написано багато пісень, легенд, казок, повість Гоголя “Ніч на Івана Купала”.

Слов’яни будували багатокупольні дерев’яні язичницькі храми, але це було, перш за все, місцем зберігання ритуальних речей, яким поклонялися. Самі ж обряди супроводжувалися співами і танцями. Найбільшого розвитку в цей час досягла трипільська культура, названа так від с. Трипілля Київської області, де на потужний культурний шар матеріальних залишків вперше натрапив київський археолог Хвойка у 1896 р. За деякими етноанатомічними показниками трипільці були досить далекими від пізніших слов'ян, тому важко вбачати в них безпосередніх попередників теперішніх українців. Однак здобутки трипільців багато в чому позначилися на подальшій долі культури на українських землях, оскільки започаткували традиції землеробства, а воно назавжди стало визначальним фактором розвитку стабільної частини місцевого населення, зумовлюючи побут, звичаї, календар і вірування тубільців.

Сліди трипільської культури виявлено на великій території, що охоплює майже всю Правобережну Україну й землі сусідніх країн: Польщі, Молдови, Румунії. Трипільці мешкали протягом ІУ-П тис. до н.е. в селищах, які складалися з декількох десятків, а інколи й сотень невеликих будинків, зроблених з дерева і обмазаних глиною. Ці будинки розташовувалися своєрідними кільцеподібними вулицям ми по колу, в центрі якого знаходилась дещо більша будівля громадського призначення.

Будинок належав одній, рідше декільком сім'ям. Окрім жилих приміщень, у ньому обов'язково були глиняна або кам'яна піч та комори, де зберігалися їстівні припаси. Тип житла відповідав певній суспільній організації, люди жили більш осібно, тяжіли до сімейного побуту. Її форми збереглися й до більш пізніх часів. У найстаріших згадках про слов'ян у наших землях йдеться, що їм властиво жити сім'ями, в окремих будинках, кожний з яких стоїть дещо осторонь від сусідніх.

У вжитку трипільців знаходилась велика кількість посуду. Його вже виробляли з глини, яку дуже часто вкривали монохромними або поліхромними розписами. Ці розписи складалися з рослинного або геометричного орнаменту, інколи - зображень одомашнених тварин, зокрема, кіз та корів. На уламках глиняного посуду лишилися сліди місячних символів, серед яких кола, хрести, різновиди свастики. Такі символи характерні для культури раннього землеробства, коли люди, що усвідомлювали свою залежність від сил природи, намагалися вплинути на неї за допомогою магічних дій та знаків.

 

67. Культура дохристиянської Русі.

В IX-Xст. у Сх Європі сформувалася ранньофеодальна держава — Київ Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише схєвропейської, а й зхєвропейської цивілізації. Політ об'єднання схслов'янських і деяких неслов'янських племен сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної древньорус народності, її к-ри. В ліс зоні населення перейшло до орного землеробства, а в лісостеповій — до дво- і трипілля. У цей час виникають міста як центри ремесла і торгівлі. Вже у IX ст. Русь називали за її межами Гардарікою, тобто "країною міст".

При розкопках стародавніх міст Києва, Галича, Чернігова, Воло-Я димира-Волинського й інших археологи знайшли велику кількість И знарядь праці, зокрема сільського господарства, костяних гребенів, прикрас із кольорових меблів і скла, які належать до цієї епохи. J Великих масштабів досягло видобування залізної руди, що дало змогу 1 руським ковалям виготовляти високоякісні вироби із заліза.

Наголосимо, що зміни в соц-екон і політ сферах, які супроводжувались посиленням князів влади, неминуче викликали зміни і в дух сфері, насамперед, у релігії. Відомо, що в епоху воєнної демократії у сх слов'ян значного поширення набула язичницька релігія — політеїзм (багатобожжя). Спочатку слов'яни приносили жертви "злим" і "добрим" духам (упирям, берегиням), пізніше — Перуну — богу блискавки, Даж-богу — богу Сонця. Жертви приносили також озерам, рікам, колодязям, оскільки слов'яни вірили в очисну силу води. У вересні особливо урочисто святкувалося свято Рода на честь завершення всього циклу землеробських робіт, на якому пробували "дари природи" — сир, мед кашу тощо. На честь бога Велеса (Волоса) — покровителя худоби на початку січня випікали печиво у вигляді домашньої худоби, одягали маски тварин. Щороку 30.07 стародавні слов'яни відзначали свято Перуна, якому приносили в жертву биків, баранів, когутів. Стародавні слов'яни глибоко шанували Дажбога, бога неба Сварога та його сина — бога вогню Сварожича.

З посиленням соц та майнової диференціації в середовищі населення Київської Русі язичницька релігія перестала виконувати об'єднувальну функцію між різними соціальними угрупованнями. Тому постало питання про заміну язичництва християнською релігією, пройнятою ідеями монотеїзму, ієрархії святих, посмертної винагороди. Вона була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена князем Володимиром 988 р. Прийняття Руссю християнства стало важливою віхою в історії давньоруської культури, витоки які сягають у глибоку давнину.

На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджувалась писемність, складалися моральні та правові норми, розвивалась архітектура, скульптура (зокрема дерев'яна), спостерігалися зародки театралізованих вистав тощо.

Виникнення писемності у східних слов'ян було зумовлене об'єктивними причинами, необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки). Торгуючи з греками, предки слов'ян застосовували предметні спроби пере-дання повідомлень ("черти" і "рези"), про які пізніше згадуватиме болгарський чорноризець Храбр в оповіданні "Про письмена". Арабський письменник Ібн-Фадлан записав у подорожніх нотатках (початок X ст.), що бачив написи по-руськи на окремих уламках дерева. Араб Ібн-ан-Надіма згадує: руси десь у IX ст. мали письмена, які вирізували на дереві.

У "Паннонському житії" Константина Філософа (Кирила) (827 — 869 pp.) повідомляється, що під час поїздки в Хазарію він бачив "Євангеліє" і "Псалтир", написані руськими письменами 858 р. Деякі вчені допускають, що це була глаголиця — стародавній слов'янський алфавіт, що змінив "рези" і "черти".

Першими значними пам'ятками давньорус писемності вважаються угоди Русі з Візантією — 911, 945, 971 pp., написані двома мовами — грецькою і руською.

Загальне поширення писемності у Київ Русі засвідчують знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді. У Новгороді вони існували ще до середини X ст. У них здебільшого йдеться про господарські питання, а також сімейн відносини. Тексти на берестяних грамотах видавлювали за доп спеціального інструменту — стилоса (по-давньоруськи — писало).

Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Просякнутий ідеями гуманізму, любові до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні, епос східних слов'ян був виявом не лише поетичної культури, а й політичної свідомості народу, розуміння свого місця в історії.

Ще в дохристиян час склалися перекази, які пізніше були введені до "Повісті временних літ": про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, помсту княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка — князя Ігоря, одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, "віщого" Олега та ін. М.Грушевський, характеризуючи ці перекази, зокрема, зазначав, що "віщий" Олег "запав глибоко в пам'ять народну".

До нашого часу збереглися нар старовин обряди, пов'язані з трудовою діял, весільні обрядові пісні, поховальні плачі, купальські звичаї тощо. Колядками, весільними піснями східних слов'ян захоплювалися чехи, румуни, поляки, які частково переносили їх у свій побут. З давніх-давен дійшли до нас старовинні загадки, казки (наприклад, про царя Світозара, про три царства), перекази про ковалів-змієборців, ігри ("А ми просо сіяли-сіяли" та ін.).

Народні традиції жили також у мистецтві дохристиянської Русі. Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури й архітектури. Наприклад, на початку Xст. у Новгороді був споруджений з дуба Софіївський собор з 9 високими та меншими зрубами. У "Повісті временних літ" згадується про існування 945 р. в Києві кам'яного князівського палацу Свято слава. Розкопки фундаменту палацу, проведені в 1981 — 1982 pp.,

засвідчують, що його стіни були прикрашені фресковим розписом, мозаїкою, інкрустаціями з різнокольорових пород порфиру, вапняку, мармуру.

Виняткової витонченості досягли ювеліри Київ Русі VI-IXст. У басейні річки Рось знайдений скарб речей з VI-VIIст, 1 з-поміж яких особливо виділяються срібні фігурки коней із зо-! лотами гривами та копитами і срібні фігурки чоловіків у типовому слов'ян одязі з вишивкою на сорочці. Мистецьким шедевром IXпочX ст. є турові роги-ритори з Чорної Могили, що під Черніговом (ритонами називався стародавній посуд для вина у вигляді рогів з невеликими отворами). На них зображені у техніці карбування фантастичні звірі з крилами, орли, грифони, вовк, півень, битва двох драконів тощо. Далеко за межами Київської Русі — в Скандинавії, Болгарії, Візантії славилися витвори давньорус майстрів - браслети, каблучки, коралові намиста, виготовлені з доп техніки черні та скані.

Складну композицію має скульптура кам'яного Збруцького ідола, знайдена у 1848р. в гирлі р. Збруч на Тернопільщині, землях колишніх стародавніх бужан. Скульптура розділена на 3 яруси: внизу — бог підземного світу тримає в руках землю, посередині — фігурки жінок і чол, а на верхньому ярусі вирізьблений бог Перун, богиня родючості Мокош, а голова ідола, що вінчає стовп, на думку вчених, зображує верховного бога Рода. Скульптура має більше 2,5 метрів і важить близько тонни. Дослідження засвідчили, що скульптура Збруцького ідола була част унікальної язичницької споруди — святилища біля гори Богит у с.Городниця. У 983р. князь Володимир на пагорбі Теремного палацу звів каплицю, де стояли дерев'яні скульптури Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімаргла та Мокоші.

Популярним у Київ Русі було муз мистецтво. Араб, візант, скандинав автори розповідали, що у сх слов'ян у давні часи існували різноманітні муз інструменти — гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи.

Отже, дух к-ра дохристиян Русі не вважалася "примітивною". Вона вбирала специф риси епохи, пізніше чимало її досягнень запозичило християнство: рукоділ, витвори декор мистецтва, елементи ст дерев'ян арх-ри — в кам'яній, старі орнаменти — в книгах тощо. Навіть деякі обряди, заклинання, свята з язичн релігії перейшли до християнства (І.Купала-Іоанн Хреститель, Перун — Ілля-Пророк, Велес — Власій, Сварог — святі Кузьма та Дем'ян та ін.).

Культура Київської Русі

Успіхи східних слов’ян у розвитку господарства, об’єднання їх в єдину державу, боротьба за незалежність сприяли розквіту ранньої української культури. Київська Русь відзначалася високим рівнем культурного процесу.

На Русі було багато вмілих ремісників: налічувалося майже 60 ремісничих професій. Виготовляли знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, виплавляли метал, робили зброю. Так, кольчуги у Київській Русі з’явилися на 200 років раніше, ніж у Західній Європі. Будували кораблі з веслами і вітрилами на 50–100 осіб. Виробляли різноманітний посуд, прикрашений орнаментом. На Русі шили одяг і виготовляли взуття як для простого населення, так і для феодальної верхівки.

Уже в ІX ст. східні слов’яни вміли писати. Про це свідчить “Софійська азбука”, знайдена на стіні Софійського собору в Києві. Вона складалася з 27 літер: 23 грецькі та 4 слов’янські — б, ж, ш, щ. Поширення на Русі християнства сприяло запровадженню кирилиці — слов’янської писемності.

За часів Володимира Святославича в Києві, Чернігові, Новгороді та інших містах було відкрито школи, де навчалися діти бояр, дружинників, духівництва. Крім державних у Київській Русі були й приватні школи. При храмах і монастирях, у князівських садибах створювалися бібліотеки. Так, Ярослав Мудрий мав бібліотеку в Софії Київській. Князь Святоша витратив на книги всю свою казну, а згодом подарував їх Києво-Печерському монастирю. При монастирях існували спеціальні майстерні, де переписувалися й перекладалися книги з іноземних мов.

На цей період припав розвиток вітчизняного літопису і літератури. Так, у Софії Київській було написано перший давньоруський літописний звід (1037–1039) — відоме “Слово о законі і благодаті” митрополита Іларіона. У 1073 р. було створено “Ізборник” — фактично першу давньоруську енциклопедію. Наприкінці XІ — на початку XІІ ст. інок Києво-Печерського монастиря літописець Нестор написав “Повість временних літ”. У XІІ ст. як публіцист виявив себе князь Володимир Мономах, перу якого належало “Повчання” дітям. Вершиною давньоруської літератури стало “Слово о полку Ігоревім”. Значного поширення набула водночас усна народна творчість: епічні пісні, билини, казки, де відбивалися найважливіші історичні події, особливо багато розповідалося про захист рідної землі.

У Київській Русі високого рівня досягла й музична культура, яка своїм корінням була пов’язана з язичницькими віруваннями. Ще в давні часи східні слов’яни супроводжували свята піснями, танцями, обрядами. З музичних інструментів були відомі труби, дудки, флейти, гуслі. Про це свідчать фрески Софії Київської, де зображений оркестр із семи виконавців. При дворах князів створювалися ансамблі, а при церквах — хори.

Після запровадження християнства в Київській Русі почала розвиватися монументальна архітектура. Ще при Володимирові Святославичі в Києві було збудовано соборну Десятинну церкву. Ярослав Мудрий прикрасив Київ на зразок Константинополя. Як і в Константинополі, у Києві було збудовано Золоті ворота — головний в’їзд до міста. У центрі Києва Ярослав звів прекрасний Софійський собор — високу муровану споруду, увінчану 13 банями. Всередині собор оздоблений мармуром, мозаїками, фресками. На одній зі стін храму зображений Ярослав зі своєю родиною. У Чернігові було збудовано храм св. Спаса, який продовжив архітектурні традиції Десятинної церкви.

З архітектурою був тісно пов’язаний розвиток живопису і художнього різьблення. Усі собори Київської Русі прикрашалися мозаїками, фресками, іконами. Особливо високого рівня розвитку досяг монументальний живопис, найкращі зразки якого прикрашають Софію Київську. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотавому тлі. Фрески вкривали всі стіни собору. Серед тогочасних ікон вирізняються такі, як “Дмитро Солунський”, “Печерська богоматір”, “Борис і Гліб”. У Києві було кілька іконописних майстерень. Одна з них діяла в Печерському монастирі, де працював відомий художник Алімпій, який навчався у візантійських майстрів. Прекрасними зразками різьблення на камені є плити Михайлівського і Печерського монастирів, капітелі Борисоглібського собору в Чернігові, соборів у Галичі та Юр’єві.

Варто згадати і про високий рівень мистецтва лікування в Київській Русі. Так, лікар Агапіт розвивав традиційну народну і східну медицину.

Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовну культуру, яка посіла гідне місце у світовій культурі середньовічної доби.

 

70. Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка (НТШ) – науково-культурна громадська організація, що довгі роки виконувала функції Всеукраїнської академії наук. Засноване у Львові в грудні 1873 року (спершу – як Літературне товариство ім. Т. Шевченка) завдяки спільним зусиллям національної свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії. Фінансовою основою для створення послужили 20 тис. австрійських крон, пожертвуваних Є. Милорадовичем. Фундаторами товариства також виступили О. Кониський, Д. Пильчиків, М. Жученко, С. Качала. Метою товариства було „вспомагати розвою руської (малоруської) словесності”. Першими головами товариства були К. Сушкевич (1874 – 1885), С. Громницький (1885 – 1886), Д. Гладилович (1886 – 1892).

Наприкінці 1880 року у середовищі київської Громади (В. Антонович та О. Кониський) визріла ідея перетворення товариства у виключно наукову установу. У Галичині цю ідею підтримала група народовців* на чолі з О. Барвінським, яка задля досягнення культурно-просвітницьких цілей ішла на компроміс з польськими та австрійськими урядовими колами. Відповідно до цього плану в 1892 році товариство перейменовано в Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; просмотров: 195; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.142.134 (0.038 с.)