Веймарський та Лейпцизький періоди творчості.

Отримавши в 1708 місце придворного музиканта у герцога Веймарського, Бах облаштовується у Веймарі, де проводить 9 років. Паралельно працює також міським органістом.Ці роки в біографії Баха стали часом інтенсивної творчості, в якій основне місце належало творам для органу, серед них численні хоральні прелюдії і органна токата. Композитор писав музику для клавіра, духовні кантати (понад 20). Використовуючи традиційні форми, Бах доводив їх до найвищої досконалості.У Веймарі Бах написав свої кращі органні твори. Сепед них — відомі фуга ре-мінор і Пасакалія до-мінор. Також тут народилися його два сини, майбутні відомі композитори — Вільгельм Фрідман (*1710—†1784) і Карл Філіпп Еммануель (*1714—†1788).У Лейпцигу Бах живе до кінця свого життя. Він стає «музичним директором» всіх церков міста, стежачи за особистим складом музикантів і співаків, спостерігаючи за їх навчанням, призначаючи необхідні до виконання твори і виконуючи багато інших обов'язків.Не вміючи хитрувати і маневрувати, композитор неодноразово потрапляв у конфліктні ситуації, що захмарювали його життя й відволікали від творчості. Композитор досяг на той час вершин майстерності і створював визначні зразки в різних жанрах. Передусім, це духовна музика: кантати (збереглося близько двохсот), «Магніфікат» (1723), меси (у тому числі визначна «Висока меса» сі-мінор, 1733), визначні кантати «Страсті за Йоаном» (1723) та «Страсті за Матвієм» (1729), десятки світських кантат (серед них — комічні «Кавова» і «Селянська»), твори для органа, оркестра, клавесина (серед останніх виділяють цикл «Арія з 30 варіаціями», так звані «Гольдберг-варіації», 1742). У 1747 році Бах створив цикл п'єс «Музичні приношення», присвячений прусському королю Фрідріху II. Останньою роботою композитора став твір під назвою «Мистецтво фуги» (1749-50) — з 14 фуг і 4 канонів на одну тему.Наприкінці 1740-х років здоров'я Баха погіршилося, особливо турбувала різка втрата зору. Дві невдалі операції з видалення катаракти призвели до повної сліпоти, але й тоді він продовжував творити, диктуючи ноти для запису.За десять днів до смерті Бах несподівано прозрів, проте невдовзі з ним стався удар. Можливою причиною смерті композитора називають ускладнення після операції.

Урочисте поховання Йоганна Себастьяна Баха викликало величезний наплив народу з різних куточків німецьких земель. Композитора поховали поблизу церкви св. Фоми (Thomaskirche), у якій він прослужив 27 років. Однак територією цвинтаря згодом проклали дорогу і могила загубилася. Лише в 1894 залишки Баха випадково знайшли під час будівельних робіт, тоді і відбулося перепоховання.

89. Жанровий діапазон творчості Баха: інвенції, сноїти, прелюдії, фуги, твори для органа

Творчість Баха дуже обширна. Бах почав творити порівняно пізно, приблизно з 20-ти років, але шлях до розквіту був недовгим. Для Баха-органіста він наступив раніше всього в галузі органної музики, тобто у веймарський період. Але найбільш повно розкрився геній композитора Лейпігу.

Великий творчий діапазон допускав одночасну роботу над творами різних масштабів, жанрів і форм. Емоційна і філософська сутність музики Баха – в глибокій людяності, любові до людей. Не в активній боротьбі Бах показує свого героя. Кізь душевні переживання Бах показує свої переживання, роздуми, почуття відображено його відношення до дійсності, до оточуючого світу. Бах не відходить від реального життя. Теми радості, захопливого натхнення переплітаються з темами страждання, відображаючи дійсність в її контрісній єдності.

Життєвий шлях Вольфганга Амадея Моцарта.

Вольфганг Амадей Моцарт (Mozart) (27.1.1756, Зальцбург, - 5.12.1791, Вена), австрийский композитор. Среди величайших мастеров музыки Моцарт выделяется ранним расцветом мощного и всестороннего дарования, необычностью жизненной судьбы - от триумфов вундеркинда до тяжёлой борьбы за существование и признание в зрелом возрасте, беспримерной смелостью художника, который предпочёл необеспеченную жизнь независимого мастера унизительной службе у деспота-вельможи, и, наконец, всеобъемлющим значением творчества, охватывающего почти все жанры музыки.

Игре на музыкальных инструментах и сочинению Моцарта обучил его отец - скрипач и композитор Леопольд Моцарт. С 4-летнего возраста Моцарт играл на клавесине, с 5-6 лет начал сочинять (в 8-9 лет Моцарт создал первые симфонии, а в 10-11 - первые произведения для музыкального театра). В 1762 году начались гастроли Моцарта и его сестры - пианистки Марии Анны в Германии, Австрии, затем во Франции, Англии, Швейцарии. Моцарт выступал как пианист, скрипач, органист, певец. В 1769-1977 годах он служил концертмейстером, в 1779-1781 - органистом при дворе зальцбургского князя-архиепископа. Между 1769 и 1774 годами совершил три поездки в Италию; в 1770 году был избран членом Филармонической академии в Болонье (у руководителя академии падре Мартини брал уроки композиции), получил в Риме от папы орден Золотой шпоры. В Милане Моцарт дирижировал своей оперой "Митридат, царь понтийский"

Тяготы жизни, нужда, болезнь приблизили трагический конец жизни композитора, он умер, не достигнув 36 лет, и был похоронен в общей могиле.

Симфонії та сонати Моцарта.

З сорока симфоній Моцар та однією з найглибших за змістом є «Симфонія соль-мінор». Вона складається з чотирьох частин: перша частина — сонатне алегро, друга частина — повільне, співуче адажіо, третя — менует і четверта — швидкий, блискучий фінал.Основний характер всієї першої частини визначається першою (головною) темою, що найбільше розробляється в симфонії: лірично м'який характер її мелодії з інтонаціями-зітханнями створює враження великої задушевності. Повторність півтонових інтонацій з наступним зльотом вверх, їх переривчастість при прозорій інструментовці (тільки струнний склад) надають цій темі тонкого ліризму, який визначає характер всієї симфонії і викликає захоплення в слухача. Великою популярністю користуються фортепіанні сонати Моцарта, які він написав у різні періоди своєї творчості. Фортепіанна «Соната ля-мажор», особливо «Турецьке рондо» 1, яке входить в її третю частину, користується великим успіхом у масового слухача. Прозора і легка музика цього рондо створює характер химерного «походу», забарвленого східним колоритом.

Оперна творчість музиканта

Моцарта справедливо вважають одним з найбільших композиторів світу. Значення його творчості величезне, особливо в галузі опери. В операх Моцарта показані живі люди з простими людськими переживаннями, почуттями. Вперше в опері поєдналась глибина і важливість ідейного змісту з простою, доступною, яскравою за жвавістю і виразністю, чарівною музикою. Чудовими є оперні увертюри Моцарта, які виражають зміст і характер опери і вводять, таким чином, у розуміння її змісту. Для того часу це було великим новаторством. Увертюри Моцарта часто виконувалися в концертах як самостійні художні твори. В основі музики Моцарта переважає ліричний зміст, прагнення розкрити і передати внутрішній світ людини, її переживання. Лірика Моцарта відзначається загальним оптимізмом, життєрадісним, світлим характером. Не випадково до Моцарта найчастіше додають епітет «сонячний».

 

93. Історія виникнення терміна "імпресіонізм»

Імпресіонізм – це художньо-стильовий напрям в мистецтві і літературі, що народився на зламі ХІХ – ХХ ст.. Імпресіонізм походить від французького слова impression – враження. Його народження і розквіт відбулися у Франції в 1860-ті – поч.1880-х років.[10, c.35] Термін з’явився в пресі в 1874р. в критичній статті – огляді першої виставки групи художників - однодумців, які відстоювали новий погляд на природу і способи її бачення і відображення. Він походить від назви картини французького художника Клода Моне «Враження. Сонце, що сходить.» (“Impression Levant soleil”) Іноді виникнення терміну «імпресіонізм» пов’язують з новаторськими пошуками іншого французького художника Едуарда Мане. В передмові до каталогу своїх картин він так висловив власне естетичне кредо: «Митець прагне лише до того, щоб передати свої враження (impression)».

94. Принцип пленерності як головний у живописі імпресіоністів. Історія пленерності: Леонардо да Вінчі, Є.Делакруа, О.Іванов.

„Пленер в образотворчому мистецтві” розглядається історія розвитку пленерного живопису. Зазначається, що термін „plein air” (від фр. en plein air – „на відкритому повітрі”) означає живопис у природних умовах, тобто під відкритим небом, поза майстернею, за активного впливу світла та повітря. У контексті образотворчого мистецтва „пленер" розуміється:

- як певний тип реального простору;

- як художній прийом (засіб виразності), який втілює цей простір у творі(картині).Інакше кажучи, в дослідженні пленеру ми маємо справу з особливим типом художнього простору.

95. Досягнення у кольорознавстві як теоретична та експериментальна основа імпресіоністичного живопису. імпресіонізм, як напрям, який розвинувся в останній третині ХІХ – поч. ХХ ст., ознаменував народження сучасного живопису в прямому розумінні слова. Це твердження може видатися дивним, адже живопис імпресіоністів, такий легкий для сприйняття, отримав всезагальне визнання, чого не можна сказати про всі течії сучасного мистецтва. Основний стильовий прийом імпресіонізму як явища – зображення не предмету, а враження від нього. Самі митці досить точно висловлювались про цей принцип: „Ми приречені до того, щоб пізнавати світ тільки через враження, яке він на нас справляє,”– писав Анатоль Франс, який наприкінці ХІХ ст. став одним з головних теоретиків і захисників імпресіонізму, фундатором саме імпресіоністичної інтерпретації мистецтва. Митець-імпресіоніст прагне зафіксувати саме початкове враження від предмета, яке щойно виникло у нього. Про це казав Каміль Піссаро: „Я пишу те, що зараз відчуваю”. Образ у таких митців виникає, так-би мовити, „свіжому погляді на предмет, орієнтованому, звичайно, на почуття, а не на розум”. „Уся справа в почутті – решта відбувається сама собою,”– вважав К.Піссаро. Інший видатний митець Огюст Ренуар зізнався, що його анітрішечки не турбує, що відбувається в його мозку, а головне, на його думку,– вміння бачити. Імпресіоністи були свого роду революціонерами, які виступили проти офіційного живопису, повністю створюваного в стінах майстерні. Всупереч багатовіковій традиції, вони творили на відкритому повітрі і відмовилися від історичних, релігійних і міфологічних сюжетів; тільки „повсякденність”: просте місцеве населення, танцюристки з паризької опери, гребці, враження від природи. І саме тому, що вони писали на відкритому повітрі, а не в ательє при холодному світлі, їх фарби були світлими і яскравими, і навіть тіні їх ставали кольоровими. На обличчях персонажів, зображуваних на картинах, заграли сонячні рефлекси, а контури втратили чіткість. Проте це новітнє життя світла і кольору давалося нелегко. Воно вимагало глибокого знання теорії кольору і невпинні спостереження, ціллю яких було якомога правдивіше і природно передати те, що сприймає око художника. Імпресіоністи знали, що існує три кольори: синій, жовтий і червоний, які, доповнюючи один одного і при змішуванні, давали додаткові кольори: зелений, оранжевий, фіолетовий. Весь кольоровий спектр є результатом розкладу білого світла, яке ми іноді спостерігаємо на прикладі райдуги. Оскільки імпресіоністи намагалися передати сонячне світло максимально правдиво, вони застосовували ці чисті кольори. Так виникло це чудо, чудо імпресіонізму – живопису, зітканому з повітря і світла. Звичайно, важко говорити про надзвичайність імпресіонізму. Її треба бачити, або хоча б уявляти. Після власних досліджень запрошую вас на своєрідний, уявний екскурс в минуле, екскурс до майстерень видатних імпресіоністів. На жаль, за браком часу я не можу розповісти навіть про більшість митців та їх творіння, але деяких все ж згадаю і наведу у приклад ті картини, які зараз входять до сотні кращих у всьому світі.

96. Е.Мане.

Эдуар Мане родился в Париже 23.01.1832г в довольно респектабельной семье. Отец будущего художника, Огюст Мане, служил в мин юстиции, а мать была дочерью дипломата.
Отец желанию сына учиться на художника яростно воспротивился. В конце концов, полем для его дальнейшей карьеры выбрали морскую службу. Но юноша провалил вступительные экзамены в морское училище. Оказавшись не у дел, он устроился юнгой на торговое судно. В декабре 1848 года новоиспеченный юнга оказался на борту парусника, отправлявшегося в Рио-де-Жанейро.

В 1879 году у Мане появились грозные признаки атаксии, при которой, вследствие поражения головного мозга, нарушается координация движений. Чуть позже он уже не мог писать. По иронии судьбы именно в эти годы к художнику пришло долгожданное признание. В 1881 году он получил медаль Салона, а чуть позже был награжден орденом Почетного легиона. Весной 1883 года Мане ампутировали левую ногу. Операция прошла неудачно, и вскоре Мане скончался. Произошло это 30 апреля, как раз накануне открытия очередного Салона.

97 Імпресіоністичний пейзаж. (К.Моне, А.Сислей, О.Ренуар, К.Піссарро).

мпресіоністи висунули власні принципи сприйняття івідображення навколишнього світу. Вони стерли грань між головними предметами,гідними високого мистецтва, і предметами другорядними, встановилиміж ними прямий і зворотний зв'язок. Імпресіоністичний метод став, такимчином, максимальним вираженням самого принципу мальовничості. Мальовничийпідхід до зображення якраз і передбачає виявлення зв'язків предмета зоточуючим його світом. Новий метод змусив глядача розшифровується нестільки перипетії сюжету, скільки таємниці самої живопису. Сутністьімпресіоністичне бачення природи і її зображення полягає вослабленні активного, аналітичного сприйняття тривимірного простору ізведення його до споконвічної двовимірності полотна, яка визначається площиннийзорової установкою, за висловом А. Хільдебранд, "далевим смотреніем нанатуру ", що призводить до відволікання зображуваного предмета від йогоматеріальних якостей, злиття з середовищем, майже повного перетворення його в
"Видимість", зовнішність, що розчиняються у світлі та повітрі. Не випадково П.
Сезанн пізніше називав лідера французьких імпресіоністів Клода Моне
"Тільки оком". Ця "відстороненість" зорового сприйняття приводилатакож до придушення "кольору пам'яті", тобто зв'язку кольору зі звичнимипредметними уявленнями і асоціаціями, згідно з якими небо завждисинє, а трава зелена. Імпресіоністи могли в залежності від свогобачення небо написати зеленим, а траву синьою. "Об'єктивнаправдоподібність "приносилася в жертву законам зорового сприйняття.

98. Жанровая живопись (от фр. genre) — художественное изображение сцен повседневной жизни, как отображение форм жизни народа и окружающей его действительности. Такое изображение может быть реалистическим, воображаемым или романтизированным его создателем. Примерами жанровой живописи являются изображения рыночных сцен, праздников, интерьеров, уличных сцен и т. п.

Пьер Огю́ст Ренуа́р — французский живописец, график и скульптор, один из основателей импрессионизма. Ренуар вперше пізнав смак успіху в 1864 р., коли одна з його картин пройшла суворий відбір і була виставлена на Паризькому Салоні, щорічній державній художній виставці. Проте, декілька інших картин Ренуара відбір прискипливої комісії не пройшли. І ображений художник почав виставляти свої картини в так званому «Салоні невизнаних».Найвідоміші картини: Жаб'ятник (1868), Портрет актриси Жанни Самарі (1877), Бал в Мулен де ля

Клод Моне́ (14 листопада 1840 — 6 грудня 1926) — французький живописець, один із засновників імпресіонізму.алет (1876)Популярність Моне приніс портрет Камілли Донс, написаний у 1866 р. («Камілла, або портрет пані в зеленій сукні»). Камілла потім стала дружиною художника. Ранні картини Моне, такі, як «Сніданок на траві» (1866), "Жінка в зеленому" (1866), «Жінки в саду» (1867), та деякі пізніші — «Міст в Аржантейлі» (1874), «Скелі в Бель-Іль» (1886) — відзначаються свіжістю і багатством колориту. В пізніших творах, наприклад, «Враження. Схід Сонця» (1873), «Бульвар Капуцинок В Парижі», (1873), а особливо в картинах останніх років — серія «Стіжки» (1890—1891), «Тополі» (1891—1892), види Лондона (1900—1904) — Моне захопився передачею суб'єктивних, випадкових, скороминучих вражень, самодостатніми експериментами в розкладанні кольорів. Кращі твори Моне належать до надбань реалістичного мистецтва.

Эдга́р Дега́ (1834, Париж - 1917) — французский живописец, один из виднейших и оригинальнейших представителей импрессионистского движения,, график и скульптор. Произведения Дега с их строго выверенной и одновременно динамичной, часто асимметричной композицией, точным гибким рисунком, неожиданными ракурсами, активным взаимодействием фигуры и пространства сочетают кажущиеся непредвзятость и случайность мотива и архитектоники картины с тщательной продуманностью и расчетом.Найвідоміші картини: “Голубые танцовщицы”, Причесывающаяся женщина(1885), Мисс Лала в цирке Фернандо1879)

99. Импрессиони́зм (фр. impr essionnisme, от impression — впечатление) — направление в искусстве, зародившееся во Франции, во второй половине XIX века, представители которого стремились наиболее естественно и непредвзято запечатлеть реальный мир в его подвижности и изменчивости. Обычно под термином «импрессионизм» подразумевается направление в живописи, хотя его идеи нашли своё воплощение и в других видах искусства, например, в музыке. Картины импрессионистов поражали светлостью колорита, непосредственностью в расположении форм, тонкостью впечатлений. Полотна художников были расположены чрезвычайно выгодно, хорошо освещены, изолированы друг от друга, не слишком многочисленны, что давало возможность зрителю судить о том, что он видит.

Импрессионисты резко и бескомпромиссно противопоставляли себя академическому искусству. Они стремились уловить общий вид предметов и живых существ и передать их сущность вне зависимости от традиционных точек зрения. Их искусство не сводится к мелочному и придирчивому подражанию тому, что именовалось прежде "прекрасной природой". Они не копируют живые существа и предметы, они переводят, толкуют, стараются найти общий результат в многообразии линий, красок, которые, глядя на предмет, мы воспринимаем как целостность явления. Импрессионисты не анализируют, а синтезируют, и на это у них есть основание, так как анализ — метод науки, а синтез — метод искусства. Импрессионисты признают необходимость взаимосвязи вещей, они считают, что чувство прекрасного есть восприятие этой взаимосвязи, а поскольку на земле не найдется, пожалуй, и двух человек, которые совершенно одинаково воспринимали бы взаимосвязь одних и тех же явлений, то художники-импрессионисты не видят нужды подгонять свои личные и непосредственные впечатления под те или иные традиционные шаблоны.

100. Русский художник Василий Кандинский строит для себя целую теорию цвета, в которую входит развитая цветовая система. В ней не только зафикс кол-во цветов и их взаимное расположение, но и даны основы цветовой экспрессии (выразительности). Цвета трактуются не как статичные, но как подвижные сущности, выражающие к тому же идеи телесного или духовного, рождения и смерти, теплоты и холода, активного и пассивного.

Основн цветами Кандинский считает 6 хроматических и 2 ахроматических - черный и белый; 6-ступенный круг состоит из трех пар противоположных цветов (как и круг Гете и Рунге), но противоположными Кандинский считает не диаметрально расположенные цвета, а оранжевый-фиолетовый, желтый-синий и красный-зеленый. Желтый и оранжевый рождаются от белого, достигают полноты соответсвия в зеленом и красном, затем угасают в синем и фиолетовом и, наконец, умирают в черном.

1. Первая пара противоположений: желтый - синий

Желтый - это теплый цвет. В нем содержится горизонтальное движение к зрителю и центробежное движение. Желтый представляет телесное начало. Синее - холодный цвет. Он движется от зрителя и центростремительно. В синем представлено духовное начало.

2. Вторая пара противоположений: светлое – темное

Светлое - это белое. В нем - движение противодействия со скрытой возможностью (рождение) и центробежное движение (как в желтом). Темное - это черное. Оно неподвижное, окаменелое. В нем абсолютное противодействие без возможности (смерть).

3. Третья пара противоположений: красный - зеленый

В красном - движение в себе.

В зеленом - отсутствие движения (самый спокойный цвет), духовно погашенный, но есть возможность движения (потенциальная)

4. Четвертая пара противоположений: оранжевый - фиолетовый

Возникает из 1-го противоположения желтый-синий, путем движения желтого к оранжевому и от синего к фиолетовому.

Начало как желтому, так и синему дает красное.

101. Яскравою художньою особистістю був Казимир Малевич, творець супрематизму. Він хоч і жив значну частину життя поза Україною, але, українець за походженням, ніколи не поривав зв´язків з нею. Бажаючи виразити "чисте", незалежне від матерії духовне буття, художник мав відмовитися від земних "орієнтирів" і подивитись на навколишні речі наче з космосу. Тому у безпредметних картинах Малевича зникає уявлення про земні "верх" і "низ", "ліве" і "праве" — всі напрямки рівноправні, як у Всесвіті, де відсутнє земне тяжіння. Художник і теоретично обґрунтовував своє розуміння твору мистецтва як самостійного планетного світу. Малевич, власне, творить картину виходу людини у космос (вираз "супутник Землі", до речі, вигадав цей художник).

102. Символика византийского храма.

В сирийском гимне VI в., посвящённом созданию храма в Эдессе, автор давал символическое истолкование церковной архитектуры. Три одинаковых фасада и три окна на западной стене связывались со Святой Троицей, другие окна уподоблялись апостолам, пророкам, мученикам, святым. Пять дверей напоминали о пяти разумных девах из евангельской притчи. «Велики таинства этого храма, — говорилось в гимне. — В нём образно представлены высочайшая Троица и милосердие Спасителя».

Первое подробное изложение символики христианского храма применительно к смыслу литургии (главного христианского богослужения) приписывают патриарху Герману Константинопольскому, который пострадал за иконопочитание в 730 г. Патриарх впервые собрал воедино разрозненные толкования церковного здания и его частей, указав, что храм есть земное небо, в котором обитает Бог. Престол в алтаре означал место Гроба Господня и престол, на котором почивает Господь. Апсида соответствовала Вифлеемской пещере, где родился Христос, и пещере, где Он был погребён; поэтому ей и придавалась полукруглая форма. Объяснялось также значение алтарной преграды, амвона (возвышения перед алтарём), жертвенника и т. п. Кроме того, церковь служила образом распятия Христова, а поэтому представлялось желательным, чтобы в структуре храма был запёчатлён главный символ христианства — крест.

 

103. Новгородская иконопись - наиболее яркая школа древнерусской монументальной живописи, сложившаяся в Новгороде и его владениях в период феодальной раздробленности. Свойственные новгородской школе особая полнокровность, конкретность, энергичный лаконизм стиля отчасти проявились уже на раннем этапе ее становления - в новгородской архитектуре и живописи периода Киевской Руси. Во 2-й пол. 12 в. на смену монументальным, соборам предшествующей эпохи (Софийский собор в Новгороде, Юрьев монастырь) приходят сравнительно небольшие, 1-главые, 4-столпные церкви (Георгия в Старой Ладоге; Петра и Павла на Синичьей горе в Новгороде, 1185-92; Спаса на Нередице). Феофан Грек (близько 1337 — після 1405) — візантійський художник, один з найвизначніших митців середньовічного іконопису. На Русі майстерність його високо цінували і називали філософом. Феофан Грек заснував у Москві свою школу.

 

 

104. Андрій Рубльов, мабуть, найяскравіший представник московської школи іконопису та монументального живопису 15 століття, який і сам був канонізований православною церквою в кінці 20 століття.Власне кажучи, Андрія Рубльова можна спокійно назвати новатором в іконописі, так як, по суті, він створив не тільки свою школу, але й став засновником нового напряму в російській іконопису та живопису, де святі - це такі ж люди, як ми всі, з своїми стражданнями, надіями та духовними пошуками.

Недарма ікони Андрія Рубльова вважаються (і є), чудотворними, здатними вилікувати самі важкі фізичні та душевні недуги. В середине и второй половине XV века художественные направления в московской живописи складывались под влиянием творчества Андрея Рублева и его школы. Художники-иконописцы больше уделяли внимание не внутреннему содержанию образов, а их внешним чертам: легкости фигур, плавным линиям при написании ликов, резкому сочетанию цветов (например, густые краски одежд на фоне более прозрачного пейзажа).

Образцом такого направления можно считать икону "Вход в Иерусалим", написанную неизвестным московским мастером.

Для московской живописи этого времени была характерна и еще одна особенность. В ряд иконописных сюжетов и образов вместе с такими как Христос, Богоматерь, апостолы стали входить и реальные канонизированные светские и духовные лица.

 

105. Книжкова мініатюра …

Розвивається книжкова мініатюра, що становить собою живу та яскраву розповідь (заголовна літера, ініціал розростались у цілу картину). Яскраві барви, оклад з металу, слонової кістки, коштовного каміння, емалі перетворювали середньовічний рукопис у коштовну річ. Книги переписували ченці в спеціальних майстернях — скрипторіях (особливо славилися скрипторії французьких, англійських та ірландських монастирів). Окремої уваги заслуговує каролінзька ру-кописна книга. У Каролінзькій імперії (кінець VIII—перша половина IX ст.) виникло кілька великих центрів виготовлення книг.

 

 

106 Мікеланджело усвідомлював ступінь своєї відповідальності. Тому при всій насиченості розпису, він практично не відтворював ніяких деталей. На першому плані тільки саме головне - ідея про те, що все в світі було створено Богом, розвивалося і існує по Його незбагненному задумі.

Розуміючи, що в Римі навряд чи хто зможе йому допомогти духовною порадою, художник нікому не дозволяє поглянути на незакінчену роботу. Дуже нервував, коли його турбували. Кидав дошками і всім, що потрапляло йому під руку, в кожного цікавого відвідувача. Найчастіше жертвою його негостинного характеру опинявся папа Юлій, якому не терпілося побачити результат. Так тривало чотири роки з 10 травня 1508 по 31 жовтня 1512. За чотири роки Мікеланджело один розписав понад 800 кв. метрів стелі з трьомастами гігантськими фігурами, створивши чудовий цикл композицій на теми Старого завіту. Тут вражає все - і образи, і ідейна сторона, і пластична виразність форми. Голе людське тіло набуває для Мікеланджело особливе значення. Представлене в найрізноманітніших позах, рухах, положеннях, воно змогло висловити все розмаїття ідей і почуттів митця.. Він розписував стелю, лежачи на спині або сидячи, закидаючи назад голову. Працював без помічників, знемагаючи від головного болю, втоми, забувши про сон та відпочинок, при жахливому освітленні, в незручній позі лежачи на спині прямо під плафоном, на спеціальному помості. Працював і вдень, і вночі, а спав тут же, на риштуваннях, не роздягаючись і не знімаючи тижнями чоботи. При цьому очі йому заливала фарба, що капала з кисті, тіло від незручного положення розривав нестерпний біль. Але він створив творіння, по грандіозності, змістовності і досконалості яке зайняло центральне місце в мистецтві Високого Відродження. Гете писав: "Не побачивши Сікстинської капели, важко скласти собі наочне уявлення про те, що може зробити одна людина".

«Чудово, чудово! - Захоплювався понтифік. - Я хочу, щоб весь світ побачив те, що тут зроблено». Ледве встигли розібрати риштування, як в Сікстинській капелі вже служили месу. Народ натовпами стікався до Риму, щоб побачити нове диво - черговий шедевр маестро Буонарроті. Люди застигали у мовчанні, вражені картинами створення світу та гріхопадіння, видом Творця, що відокремлює Світло від Темряви і могутньо простирающего руки над хаосом творіння. Але найбільше людей вражала «Створення Адама».

Новою роботою генія був незадоволений тільки одна людина. Це був сам Мікеланджело Буонарроті, який завжди намагався втілювати в життя ідею Аристотеля про те, що «мистецтво має служити не розвагам, але моральному вдосконаленню людини». Кілька місяців він приймав самі нікчемні похвали про приголомшливий підборі фарб плафона, про чудове архітектурне вирішення композиції, про красу, та про що завгодно... але жоден з тих, хто приходив помилуватися розписом Сікстинської капели не сказав, що перед цими фресками хочеться помолитися.

 

107 Дюрер был первым немецким художником, кто стал работать одновременно в обоих видах гравюры — на дереве и на меди. Необычайной выразительности он достиг в гравюре на дереве, реформировав традиционную манеру работы и использовав приёмы работы, сложившиеся в гравюре на металле. В конце 1490-х годов. Дюрер создал ряд превосходных ксилографий, в том числе один из своих шедевров — серию гравюр на дереве «Апокалипсис» (1498), являющихся удачным сочетанием позднеготического художественного языка и стилистики итальянского Возрождения. В 1513—1514 гг. Дюрер создал три графических листа, вошедших в историю искусства под названием «Мастерские гравюры»: «Рыцарь, смерть и дьявол», «Святой Иероним в келье» и «Меланхолия». Шедевром резцовой гравюры на металле в исполнении Дюрера считается гравюра «Адам и Ева» (1504).

Адам и Ева, резцовая гравюра на меди, 1504 г. Меланхолия, 1514 г. Святой Иероним в келье. 1514 г. Рыцарь, смерть и дьявол. 1513 г.

 

108. Культура майя

Для искусства майя, нашедшего выражение в каменной скульптуре и барельефах, произведениях мелкой пластики, росписях на стенах и керамике, характерна религиозная и мифологическая тематика, воплощенная в стилизованных гротескных образах. Основные мотивы искусства майя — антропоморфные божества, змеи и маски; ему свойственны стилистическое изящество и изощренность линий. Главным строительным материалом для майя служил камень, в первую очередь известняк. Типичными для архитектуры майя были ложные своды, устремленные вверх фасады и крыши с гребнем. Эти массивные фасады и крыши, венчавшие дворцы и храмы, создавали впечатление высоты и величественности.

[править] Письменность и счисление времени у майя

Исключительными интеллектуальными достижениями доколумбового Нового Света были созданные народом майя системы письма и счисления времени. Иероглифы майя служили как для идеографического, так и для фонетического письма. Их вырезали на камне, рисовали на керамике, ими написаны складные книги на местной бумаге, именуемые кодексами.

 

109. Сюрреалізм (від французького surrealіsme - буквально сверхреализм) - модерністський напрямок у мистецтві, що з'явилося після першої світової війни у Франції, в 20-х роках нашого століття.

Його творці - молоді художники, поети розглядали сюрреалізм як спосіб пізнання підсвідомого. По визначенню засновника й ідеолога цього напрямку Андре Бретона сюрреалізм є "чистий психічний автоматизм, що має метою виразити, або усно, або письмово, або іншим способом, реальне функціонування думки. Диктування думки поза всяким контролем з боку розуму, поза яких би те не було естетичних або моральних міркувань".

Створювався не просто новий стиль у мистецтві й літературі, а, у першу чергу, проявлялося бажання переробити світ і змінити життя. Сюрреалісти були впевнені в тім, що несвідоме начало персоніфікує собою ту вищу істину, що повинна бути затверджена на землі.

Головні напрямки у розвитку європейського сюрреалізму.

Одним з перших кроків сюрреалізму було так само зосередження на чисто пасивній ролі автора. Щоб звільнитися від "контролю розуму" застосовувалися чисто механічні методи "полювання за випадковістю" (наприклад, підкладали під аркуш паперу шорсткуваті поверхні й натирали папір сухими фарбами, одержуючи при цьому фантастичні конфігурації, що нагадували зарості фантастичного лісу - техніка "фроттажа"). Провідні майстри не могли задовольнитися такими примітивними методами. Вони домагалися й внутрішньої, особистісної ірраціональності, відключення розуму на рівні психічного життя. Для цього практикувалися своєрідні форми зорового самогіпнозу. "Заворожлива" сила, як відомо, проявляється при тривалому спостереженні мов полум'я, руху хмар і т.п. Перехід від "механічних" прийомів до "психічних" (або психоаналітичним) поступово захопив всіх провідних майстрів сюрреалізму.

Андре Массон сформулював три умови несвідомої творчості:

1. Звільнити свідомість від раціональних зв'язків і досягти стану, близького до трансу;

2. Повністю підкоритися неконтрольованим і внеразумным внутрішнім імпульсам;

3. Працювати по можливості швидко, не затримуючись для осмислення зробленого.

Своєрідними "тренуваннями" були збори сюрреалістів, які вони називали терміном sommeіls - що означає "сни наяву". Під час своїх "снів наяву" вони грали. Їх цікавили випадкові й несвідомі значеннєві сполучення, які виникають у ході ігор типу "буриме": вони по черзі становили фразу, нічого не знаючи про частини, написаних іншими учасниками гри. Так один раз народилася фраза " вишуканий труп буде пити молоде вино". Метою цих ігор було тренування відключення свідомості й логічних зв'язків. Таким чином, з безодні викликалися глибинні підсвідомі хаотичні сили