Філософія права: проблеми та підходи

Філософія права

Проблеми та підходи

Львів 2005

 

 

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет Лабораторія дослідження теоретичних проблем прав людини

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА: ПРОБЛЕМИ ТА ПІДХОДИ

Навчальний посібник

для студентів спеціальності „Правознавство"

За загальною редакцією професора П.М. Рабиновича

 

 

Львів 2005

 

 

ББК 67.0я73 Ф56

Філософія права: проблеми та підходи. Навчальний посібник для студентів спеціальності „Правознавство" / П.М. Рабінович, С.П. Добрянський, Д.А. Гудима, О.В. Грищук, Т.І. Дудаш, Т.І. Пашук, С.П. Рабінович, Л.В. Ярмол, Ю.І. Анохін. За загальною редакцією П.М. Рабіновича. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005.-332с.

У посібнику висвітлюється низка актуальних проблем сучасної філософії права, пов'язаних із наукознавчою характеристикою цієї науки, праворозумінням, природними правами людини, а також з цінністю юридичних явищ. Розглядаються деякі методологічні підходи та демонструються їхні можливості у розв'язанні вказаних проблем.

Особливістю посібника є виклад усього матеріалу крізь призму антропологічної парадигми, яка нині визнається фундаментом суспільствознавства, зокрема філософії та загальної теорії права.

Призначений для студентів, аспірантів, викладачів і науковців, а також всіх, хто цікавиться філософсько-правовою проблематикою.

© П.М. Рабінович, С.П. Добрянський, Д.А. Гудима, О.В. Грищук, Т.І. Дудаш, Т.І. Пашук, С.П. Рабінович, Л.В. Ярмол, Ю.І. Анохін, 2005

 

 

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА..................................................................................................... 7

ЧАСТИНА І. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА: НАУКОЗНАВЧА
ХАРАКТЕРИСТИКА........................................................................................ 11

Розділ 1. Предмет і методологія філософі! права_________ 12

§1. Що є предметом філософії права.............................................. 12

§2. Поняття та склад методології філософії права..................... 16

§3. Трансформації у вітчизняному загальнотеоретичному

праводержавознавстві та їх вплив на

методологію філософії права....................................................... 21

§4. Антропологічна парадигма як прояв тенденції

антропологізації предмета філософії права............................. 35

ЧАСТИНА II. ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА В
АНТРОПОЛОГІЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ................................................... 93

Розділ 2. Загальні проблеми праворозуміння

(ГЕРМЕНЕВТИКО-ЛШГВІСТИЧНИЙ ПІДХІД)___________________ 93

§1. Поняття герменевтико-лінгвістичного підходу та загальні можливості його застосування у філософсько-правових

дослідженнях.................................................................................... 93

§2. Правоназви як закономірний прояв праворозуміння......... 105

§3. Офіційне правотлумачення як прояв герменевтичних
закономірностей............................................................................ 135

Розділ 3. Деякі проблеми природного права
(філософсько-антрополопчний підхід)______________ 152

§1. Поняття філософсько-антропологічного підходу та його

З

загальні потенції у філософсько-правових

дослідженнях................................................................................. 152

§2. Особливості сучасного поняттєвого

апарату людинорозуміння у правовій науці......................... 158

§3. Гідність людини як фундамент її природних прав............ 184

§4. Людська гідність: релігійно-антропологічна

інтерпретація................................................................................. 194

§5. Свобода віросповідання як одне з

природних прав людини............................................................ 210

§6. Природно-правова рівність людей та їх вільні

волевиявлення............................................................................... 235

§7. Діалектика загального й особливого у природних

правах людини............................................................................. 255

Розділ 4. Природні права людини та об'єктивне

ЮРИДИЧНЕ ПРАВО (ПОТРЕБОВИЙ ПІДХІД)...................................... 271

§ 1. Поняття потребового підходу та його роль у з'ясуванні
соціальної сутності правових явищ......................................... 271

§2. Соціальна сутність прав людини............................................ 275

§3. Цінність юридичних норм для особи:

інструментальна та власна....................................................... 286

§4. Юридичні засоби захисту прав людини крізь призму
потребово-інструментального підходу.................................. 314

CONTENTS

PREFACE.......................................................................................................... 7

PART I. PHILOSOPHY OF LAW: SCIENTIFIC
CHARACTERIZATION............................................................................... 11

Chapter I. Subject and Methodology of Philosophy of
Law......_____.....___________________...................................12

§1. What is the Subject of Philosophy of Law?................................ 12

§2. Notion and Composition of Methodology of

Philosophy of Law............................................................................ 16

§3. Transformations in Domestic General-Theoretical

Law-and-State Science and Their Influence

on the Methodology of Philosophy of Law................................. 21

§4. Anthropologic Paradigm as Consequence of

Anthropologization of Subject of Philosophy of Law................ 35

PART II. SOME ISSUES OF PHILOSOPHY OF LAW IN
ANTHROPOLOGIC PROSPECT................................................................ 93

Chapter II. General Issues of Law Comprehension (Hermeneutical-LinguisticApproach)..............................93

§ 1. Notion of Hermeneutical-Linguistic Approach and General

Measures of Its Applying in Legal-Philosophic Researches...... 93

§2. Law Names as Consequence of Law Comprehension........... 105

§3. Official Interpretation of Law as Consequence of Hermeneutical
Regularities....................................................................................... 135

Chapter III. Some Issues of Natural Law
(Philosophic-Anthropologic Approach)___________....... 152

§1. Notion of Philosophic-Anthropologic Approach and General

Measures of Its Application in Legal-Philosophic Researches 152

§2. Peculiarities of Contemporary Notional

Apparatus of Human Being Comprehending in Law

Science.............................................................................................. 158

§3. Human Dignity as Foundation of Natural Human Rights..... 184

§4. Human Dignity: Religious-Anthropologic Interpretation...... 194

§5. Freedom of Religion as Natural Human Right......................... 210

§6. Natural Law Equality of Human Beings and

Their Free Expressions................................................................... 235

§7. Dialectics of General and Peculiar in Natural Human Rights 255

Chapter IV. Natural Human Rights and Law of State
('Needs'Approach)...................... 271

§ 1. Notion of 'Needs' Approach and Its Role in Revealing the Social

Essence of Legal Phenomena........................................................ 271

§2. Social Essence of Human Rights................................................ 275

§3. Value of Legal Rules for Person: Instrumental and Own....... 286

§4. Human Rights Remedies in View of 'Needs'-and-Instrumental
Approach.......................................................................................... 314

 

 

ПЕРЕДМОВА

Однією з сучасних тенденцій розвитку вітчизняного загальнотеоретичного правознавства є фундаменталізація його методології¹, що знаходить вияв, насамперед, у неабиякій інтенсифікації філософсько-правових досліджень в Україні та використанні їх результатів у навчальному процесі², у „реставрації" вітчизняної філософсько-правової спадщини³ й, нарешті, у проведенні низки спеціальних науково-організаційних заходів.

Серед останніх відзначимо виділення філософії права в окрему наукову спеціальність, з якої нині можна захищати дисертації як в межах загальнотеоретичної юриспруденції, так і науки філософії. Прикметним у цьому аспекті є проведення Інститутом держави і права імені В.М. Корецького спільно з Інститутом філософії імені Григорія Сковороди НАН України навесні 2003 року круглого столу з актуальних проблем філософії права⁴, а Національною академією внутрішніх справ

¹ Див.: Вісник Академії правових наук України. - 2002. - №4. - С.4-6;
Юридичний вісник України. - 2002. - № 45. - С.2; Юридична Україна -
2003. - №1. - С.20-21; Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. -
№>1.-С.38-39.

² Див.: Філософія права: Навч. посіб. / О.О.Бандура, СА.Бублик,
М.Л.Заінчковський та ін.; за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля. - К.,
2000; Філософія права: Навч. посіб. / О.Г.Данільян, Л.Д.Байрачна,
С.І.Максимов та ін.; За заг. ред. О.Г.Данільяна. - К., 2002; Бачинин В.А.
Философия права. Конспект лекций. - X., 2002. Бачинін В.А., Панов М.І.
Філософія права. Підручник. - К., 2002; Философия права. Хрестоматия.
Учебн. пособие. Под ред. Н.И.Панова. - К., 2002; Патей-Братасюк М.Г.
Філософія права. Навч. посібник. Частина перша. - Тернопіль, 2002;
Козловський А.А. Філософія права Навчально-методичний посібник. -
Чернівці, 2003; Кузнєцов В.І. Філософія права та сучасність. Навч. посібник.
- К., 2003; Філософія права: Словник. - К., 2003.

³ Див.: Антологія української юридичної думки. У 6 т. - Редкол.:
Ю.С.Шемчушенко (голова редколегії) та ін. Том І. Загальна теорія держави і
права, філософія та енциклопедія права /Упорядники: В.Д. Бабкін,
І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко. - К., 2002.

⁴ Див.: Гудима Д.А., Дудаш Т.І. Актуальні проблеми філософії права //

України (за участю тодішнього президента Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії Є. Булигіна) -науково-практичної конференції „Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні та світі", на якій, зокрема, було розширено склад фахової громадської організації Усеукраїнська асоціація філософії права і соціальної філософії"¹. Представники цієї організації згодом взяли участь у роботі XXI конгресу Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії „Право і політика в пошуках балансу" (серпень 2003р., м. Лунд, Швеція) та у її XXII конгресі „Право та справедливість у глобальному суспільстві" (травень 2005р., м. Ґранада, Іспанія). Вельми важливим є й започаткувати у 2003 році Інститутом держави і права НАН України імені В.М. Корецького та Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича видання журналу „Проблеми філософії права".

Як відзначалось, одним із проявів філософсько-правового „ренесансу" в Україні є запровадження у провідних юридичних навчальних закладах самостійних курсів з філософії права та видання відповідних посібників і методичних матеріалів для студентів спеціальності „Правознавство".

Певних заходів у такому напрямку вжито й на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Тут протягом декількох років викладається зазначений предмет, а також проводяться розгорнуті філософсько-правові дослідження (у тому числі дисертаційні), результати яких оприлюднюються у наукових журналах² і в доповідях на наукових форумах¹.

Право України. -2003. -№ 5. -С.151.

¹ Див. Семенова Н. Розвиток філософсько-правової думки в Україні:
запозичення кращої світової спадщини // Право України. - 2003. - Х° 9. -
С.158-159.

² Див., напр.: Вісник Академії правових наук України. — 2002. - №№ 1, 2, З,
4; Право України. — 2002. - №4; Актуальні проблеми політики. Збірник

Це дало факультету можливість організувати у Львові спільно з Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України й Львівською лабораторією прав людини та громадянина НДІ державного будівництва і місцевого самоврядування Академії правових наук України круглий стіл на тему: „Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)" (вересень 2005р.)- Взяти участь у ньому погодились, крім львівських науковців, знані фахівці із Запоріжжя (кандидат наук Л.Г. Удовика), Києва (доктори наук - М.І. Козюбра, О.М. Костенко, М.В. Костицький, Б.Ф. Чміль; кандидати наук - В.С. Бігун, Є.В. Бурлай, Н.В. Кушакова, М.В. Тесленко), Луганська (кандидат наук О.М. Литвинов), Макіївки (кандидат наук О.М. Губар), Харкова (доктори наук - СІ. Максимов, В.В. Шкода; кандидат наук В.М. Шаповал), Чернівців (доктор наук А.А. Козловський) тощо.

Одним із результатів роботи львівської „дільниці" вітчизняних філософсько-правових досліджень є й пропонований посібник. Він покликаний сприяти студентам юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка у засвоєнні

наукових праць. Вип. 13-14. - Одеса, 2002; Вісник Львівського університету. - Випуск 37: Серія юридична. - Львів, 2002; Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №№ 2-3, 4; Проблеми філософії права. - К.-Чернівці, 2003. - Т.1; Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 18. - Одеса, 2003; Вісник Львівського університету. - Випуск 38: Серія юридична. - Львів, 2003; Юридична Україна. - 2003. - №№ 6, 9; Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - №№ 5, 8, 10; Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №4; Проблеми філософії права. - К.­Чернівці, 2004. - Т.2; Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип. 18. - Одеса, 2004; Вісник Львівського університету. - Випуск 39: Серія юридична. - Львів, 2004; Юридична Україна. - 2004. - №№ 7, 8; Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №№ 7, 11; Український правовий часопис. - 2004. - Випуск 6 (11); Проблеми філософії права. - К.­Чернівці, 2005. - Т.З; Вісник Львівського університету. - Випуск 40: Серія юридична. - Львів, 2005.

¹ Див. огляди деяких заходів: Право України. - 2003. - № 5; Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №4; Право України. - 2004. - Х°11; Юридичний вісник України. - 2004. - №42.

низки тем того курсу філософії права, котрий викладається саме тут. Можливо, ця книга стане у пригоді й студентам інших юридичних навчальних закладів.

Співавторами даного посібника стали співробітники лабораторії дослідження теоретичних проблем прав людини юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка:

Грищук О.В. - кандидат юридичних наук, науковий співробітник лабораторії дослідження теоретичних проблем прав людини, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ЛНУ - §3 розділу 3 (у співавторстві з П.М. Рабіновичем);

Гудима Д.А. - науковий співробітник лабораторії дослідження теоретичних проблем прав людини, асистент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ЛНУ - §4 розділу 1 (у співавторстві з Ю.І. Анохіним), §1 і 2 розділу 3; §5 розділу 3 (у співавторстві з Л.В. Ярмол);

Дудаш Т.І. - співробітник лабораторії дослідження теоретичних проблем прав людини юридичного факультету ЛНУ -§2 розділу 2;

Добрянський С.П. - кандидат юридичних наук, завідувач лабораторії дослідження теоретичних проблем прав людини, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ЛНУ - §7 розділу 3 (у співавторстві з П.М. Рабіновичем);

Пашук Т.І. - науковий співробітник лабораторії дослідження теоретичних проблем прав людини, аспірант кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ЛНУ - §4 розділу 4.

Рабінович П.М. - доктор юридичних наук, головний науковий співробітник лабораторії дослідження теоретичних проблем прав людини, професор кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ЛНУ, член-кореспондент Академії правових наук України - §1, 2, 3 розділу 1; §1 ІЗ розділу 2; §3 розділу 3 (у співавторстві з О.В. Грищук); §6 розділу 3; §7 розділу З

(у співавторстві з С.П. Добрянським); §1,2,3 розділу 4.

До складу авторського колективу також увійшли:

Анохін Ю.І. - аспірант кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ЛНУ, юрисконсульт ТзОВ „Фокстрот" - §4 розділу 1 (у співавторстві з Д.А. Гудимою);

Рабінович С.П. - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Львівської лабораторії прав людини та громадянина НДІ державного будівництва і місцевого самоврядування Академії правових наук України - §4 розділу 3.

Ярмол Л.В. - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Львівської лабораторії прав людини та громадянина НДІ державного будівництва і місцевого самоврядування Академії правових наук України - §5 розділу 3 (у співавторстві з ДА. Гудимою).

Науково-допоміжну роботу з підготовки посібника до друку виконав Д.А. Гудима.

Авторський колектив буде вдячний тим читачам, котрі висловлюватимуть критично-конструктивні зауваження й рекомендації стосовно поліпшення науково-методичного рівня цього посібника.

ЧАСТИНА І.

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА: НАУКОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА

Розділ 1. Предмет і методологія філософії права §1. Що є предметом філософії права

Відповідь на це запитання має постати в результаті аналізу принаймні двох його аспектів: змісту праворозуміння та специфіки предмета власне філософії.

Щодо першого з них, то усім добре відомо, що інтерпретація поняття права ніколи не була й сьогодні не лишається однозначною. Тому вже з цієї причини предмет філософії права, будучи явищем похідним від праворозуміння, не зможе змістовно витлумачуватись завжди, повсюди й усіма однаково. І якщо саме філософія покладає на себе місію визначати: що є право або, інакше сказати, яке явище відображається зазначеним терміно-поняттям, то скільки існувало й існує різних „філософій", стільки було й буде неоднозначних праворозумінь. А тоді, отже, проблема змістовної, неформальної уніфікації предмета філософії права може видатись принципово нерозв'язуваною.

Це проявляється, наприклад, у тому, що філософи та й, зрештою, юристи часто-густо аксіоматизують певний варіант праворозуміння (скажімо, вважають правом одне з таких явищ (а висловлюючись більш точно, - певні їх різновиди), як-от: свобода, справедливість, мораль, інтереси, деякі суспільні відносини, деякі ідеї, внутрішній психічний стан, переживання, індивідуальний досвід людини), а вже потім вдаються до філософського осмислення, освоєння „обраного" праворозуміння. Але ж саме таке постулювання є, зі свого боку,

продуктом і виявом певної світоглядно-філософської доктрини, ідеології, установки, яка, вочевидь, сформувалась небезпричинно, невипадково.

Можливість неоднозначного праворозуміння

породжується, взагалі кажучи, складно-структурністю, різнорівневістю, багатоякісністю того явища, яке відображають терміно-поняттям „право". Але це - тільки-но можливість (гносеологічна передумова) плюралізації праворозуміння. Дійсністю ж вона стає тоді, коли у процес інтерпретації поняття права включаються - причому, зазвичай, досить опосередковано, неявно, а іноді й неусвідомлювано - певні індивідуальні та групові потреби й інтереси, які зумовлюють акцентування (іноді аж до спотвореного гіперболізування) того чи іншого аспекту, „зрізу" цього явища. У цьому полягає соціальна передумова плюралізації праворозуміння.

Визнання впливу двох означених чинників неоднозначної філософської інтерпретації онтології й сутності права, конкретизація цього впливу у процесі аналізу й оцінки різних філософсько-правових течій - це, по-перше, неодмінна складова демістифікації наукових уявлень про феномен права. А по-друге, це дозволяє раціонально пояснити, обґрунтувати ті або інші типологічні характеристики праворозуміння, „вивести" їх як із специфіки його предмета, так і з особливостей умов життя, потреб та інтересів якоїсь частини певного суспільства або ж усього певного суспільства.

Як би то не було, але обґрунтування невипадковості (а можливо, й навпаки - випадковості) виникнення й поширення тих чи інших поглядів щодо онтології та сутності права завжди лишатиметься актуальним завданням науки.

Ситуація принципово не міняється й тоді, коли замість терміна поняття „право" використовується терміно-поняття „правова реальність". Скажімо, якщо у літературі обговорюється питання про філософські способи та рівні

осмислення правової реальності, то віднесення того чи іншого явища саме до „правового", зазвичай, попередньо не доводиться, а просто начеби постулюється. У такий спосіб, так би мовити, віз ставиться поперед коня: те, що має стати результатом, висновком філософсько-правових досліджень, бездоказово покладається як їхній вихідний, першопочатковий пункт, в який досить повірити.

Менш вразливим видається інший шлях: визначити в онтологічному й соціальному аспектах гранично загально, абстрактно (а отже, значною мірою беззмістовно) той феномен, який кваліфікується як правова реальність. Розкриття ж його сутності залишити тим філософсько-правовим „школам", кожна з яких вже змістовно досліджує лише один з аспектів цього явища (хоча результати такого дослідження вона прагне потім гіпертрофовано поширити на все явище у цілому і вважає сутністю даного явища те, що насправді становить лише один із його проявів).

З огляду на викладене, можна вважати, що предметом науки філософії права є найзагапьніиа (гранично загальні) об'єктивні закономірності виникнення, структури, функціонування й розвитку того явища, яке відображається терміно-поняттям „право". А сама ця наука становить, відповідно, систему знань про такі закономірності.

Втім, специфічність наукознавчої ситуації, яка розглядається, полягає у тому, що зазначене явище неминуче виступає спільним об'єктом дослідження двох самостійних наук: філософії та загальної теорії права. Проте кожна з них „освоює" цю „спільну територію" під різними кутами зору¹.

У рамках першої науки, філософія права виявляє такі закономірності права (сказати точніше - закономірності того явища, котре відображається терміно-поняттям „право"), які притаманні усім без винятку явищам природи й суспільства, а цим якраз і

¹ Детальніше див.: Вісник Академії правових наук України. - 1997. — № 1 — С.44-46.

забезпечується гранично загальний, тобто суто філософський, рівень знань про „право". У рамках же загальнотеоретичної юридичної науки філософія права виявляє саме специфіку прояву зазначених („філософських") закономірностей. Отже, кожна з названих наук досліджує феномен права під кутом зору лише тих об'єктивних законів, які становлять їх відповідні предмети й котрі є невипадковою, несвавільною підставою розрізнення, відмежування цих наук.

Нагадаємо у зв'язку з цим концепцію державно-правових (точніше - право-державних) закономірностей, згідно із якою такими закономірностями є об'єктивні, необхідні, суттєві й для певних умов сталі взаємозв'язки державно-правових явищ між собою, а також з іншими соціальними феноменами, які (взаємозв'язки) безпосередньо зумовлюють якісну визначеність цих явищ, що виявляється в їх юридичних властивостях Інакше кажучи, це такий зв'язок, який опосередковує юридично (тобто за посередництвом державно-вольової діяльності) соціальну детермінованість, структуру, функціонування, розвиток і соціальну впливовість, дієвість державно-правових явищ. Саме наявність специфічних державно-правових закономірностей якраз й виступає об'єктивною основою для виділення теоретичної юриспруденції (праводержавознавства) у самостійну науку в системі всього суспільствознавства¹.

Актуальність з'ясування проблеми співвідношення філософії права із загальною теорією права у черговий раз виявилась на згаданому XXI конгресі Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії. Серед тем його робочих груп і спеціальних секцій були, зокрема, такі, як-от: „Правова теорія та філософія", „Логічний аналіз юридичної аргументації". А на ХХП конгресі прозвучали доповіді, зокрема на такі теми, як-от: „Загальна юриспруденція", „Європейський конституційний процес:

¹ Детальніше див.: Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. - К., 1999. - Т.2. - С. 162-163

теоретичний погляд", „Чи можемо ми виправдовувати державу загального благоденства в епоху глобалізації?",, Що може дати філософія для юридичного тлумачення?", „Теорія та мисленнєве відновлення правової аргументації",,Дро теорію права, право та права", „Теорія права та глобалізація", „Теорії правової інтерпретації".

Варто також зазначити, що під егідою Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії було в останні роки видано цикл праць, об'єднаних назвою „Компендіум правової філософії та загальної юриспруденції" (до складу цієї серії входять монографії професорів Є. Паттаро (Болонський університет, Італія) -„Реальність, яка має бути, і право"; X. Ротлеузнера (Вільний університет, Німеччина) -, Підвалини права"; Р. Шайнера (Університет Альберти, Канада) - „Правові інститути і джерела права"; О. Печеника (Лундський університет, Швеція) - „Наукова юридична доктрина як знання права й як джерело права"; Дж. Сартора (Болонський університет, Італія) - „Правове обґрунтування". Така ситуація відображає, як видається, той підхід, згідно з яким галузь знань, котра за нашою традицією зветься „загальна теорія права", вважається складовою частиною науки філософії права, тобто начеби поглинається останньою. Отож, зазначена проблема потребує подальших досліджень.

Філософії права

У жовтні 1996 р. вперше у незалежній Україні в м. Києві відбулася ініційована Академією правових наук України науково-практична конференція „Проблеми методології сучасного правознавства". В ухвалених нею Рекомендаціях відзначалось, зокрема, наступне: „Загальний стан розробки методологічних проблем українського правознавства відстає від сучасних потреб, хибує відчутними недоліками. Поширення набули методологічна невизначеність, еклектизм, некритичне запозичення певних методів та методичних засобів інших наук поза межами їх можливого використання у дослідженнях соціально-правових проблем. Мають місце непоодинокі прояви абстрактного соціально-беззмістовного визначення державно-правових явищ, нерозбірливого застосування концепцій та норм, що належать до різних, нерідко протилежних зарубіжних правових систем, недооцінки правових принципів, вимог відповідності об'єктивній реальності, потребам та критеріям практики"¹.

Яка ж доля цих висновків і пропозицій? Якою мірою вдалося їх реалізувати? Та й загалом, в якому стані перебуває нині методологія вітчизняної юридичної науки

' Вісник Академії правових наук У країни. — 1997. — №1.-С.151.

(праводержавознавства) - насамперед її загальнотеоретичної частини?

Стан методології праводержавознавства (як, зрештою, й інших суспільних наук) визначається принаймні такими обставинами:

• потребами, запитами соціальної практики;

• зумовлюваними ними модифікаціями об'єкта й предмета
цієї науки - відповідно право-державної дійсності та її
специфічних праводержавних закономірностей;

• розвитком як цієї галузі суспільствознавства, так й інших
наук, чиї здобутки можуть використовуватися нею для
вдосконалення власного методологічного арсеналу.

Розглянемо коротко, які ж методологічні зрушення відбулися (та й продовжують відбуватись) у вітчизняному загальнотеоретичному праводержавознавстві під впливом зазначених чинників.

1. Глибинним змістом потреб соціальної практики в Україні, „квінтесенцією" сучасних практичних запитів є забезпечення переходу до такого способу суспільного виробництва, до такої організації виробничих відносин (і в першу чергу - відносин власності на засоби виробництва), які дозволили б стимулювати якісно вищий рівень продуктивності праці - вищий настільки, аби на цій основі кожна людина змогла би своєю працею створювати гідні умови життя для себе й своєї сім'ї. Гуманізація, олюднення (російською -„очеловечивание") усіх сфер суспільного життя, передовсім сфери економічної, становить стратегічну мету їх радикального реформування.

Ця фундаментальна потреба сучасного українського суспільства дістає відповідну конкретизацію у певних запитах, вимогах до тих або інших видів діяльності його суб'єктів.

Стосовно саме методології загальнотеоретичного праводержавознавства найактуальнішим із запитів практики

виявився наступний: відмовившись від тих положень неподільно пануючої у радянський період світоглядно-філософської доктрини, які було, так чи інакше, спростовано соціальною практикою, виробити (або обрати) такі філософсько-правові підходи, котрі якнайбільше відповідали б означеній основній потребі перехідного періоду існування цього суспільства, сприяли б її задоволенню. У цьому, як видається, й можна вбачати об'єктивну причину стрімкого зростання уваги вітчизняних дослідників до філософії права, положення та висновки якої утворюють світоглядно-концептуальну складову методології науки, що розглядається.

Процес такої фундаменталізації правознавчої методології набуває дуже важливого значення: адже, як зауважував свого часу один із корифеїв української теорії права П. Недбайло, саме філософсько-правові засади юридичної науки (як і будь-якої іншої суспільної науки) визначають загальний підхід до мети і спрямування дослідження, до відбору досліджуваних фактів і явищ та до інтерпретації результатів дослідження¹. Тому, до речі, було би добре, якби й представники філософії права завжди чітко і відповідально уявляли та визнавали, до яких дослідницьких та й, зрештою, практико-прикладних наслідків може призвести використання обстоюваних ними постулатів і рекомендацій.

Зараз уже можна констатувати, що на цій ділянці української загальнотеоретичної юриспруденції вдалося подолати світоглядно-філософський монізм, притаманний адміністративно-командній „системі" радянського періоду, відійти від низки положень єдино дозволеної у той час історико-матеріалістичної парадигми, які не виправдали себе повністю навіть у тодішній практиці, та, спираючись на дорадянський і зарубіжний досвід, запровадити у дослідницькі пошуки такі

¹ Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. (Предмет, структура, функции). - М., 1971. - С.57-59.

філософсько-правові підходи, котрі раніше розглядались у нас лише як об'єкт нищівної критики з огляду на їх суб'єктивно- чи об'єктивно-ідеалістичне підґрунтя. Завдяки цьому, як вже констатувалось, і відбулась неабияка плюралізація філософсько-правових підходів і концепцій¹.

Такі філософсько-правові напрацювання помітно відрізняються між собою і за предметною тематикою, і ще більше за світоглядною основою, внаслідок чого їхнє методологічне навантаження стає досить неоднозначним. З одного боку, ця „строкатість" сприяє різноаспектності досліджень такого складного, багатогранного, неоднорівневого соціального явища, яке відображається поняттям „право". А з іншого, вона здатна обертатись, якщо можна висловитись образно, філософсько-правовим розсудом.

Про останній можна говорити, зокрема, тоді, коли спочатку, суто апріорно, якийсь соціальний феномен (скажімо, індивідуальна свідомість або ж окремі її елементи - воля, почуття тощо) постулюється, декларується як предметний корелят терміно-поняття „право", а вже потім під це „проголошення" вибудовується, конструюється певна світоглядно-філософська концепція. І при цьому, зазвичай, питання про те, чому ж саме таке явище, а не якесь інше задекларовано „правом" („правовою реальністю"), майже не обговорюється. А тому відповідь на нього лишається, як зазначалось вище, радше брати на віру, аніж діставати з раціональної аргументації.

Усі такі ситуації є ще одним свідченням того, наскільки актуальними лишаються дослідження специфіки предмета філософії права, її наукознавчого статусу, зокрема її зв'язків та співвідношення із загальною теорією права і держави.

¹ Див., напр., видані у 1998-2003 рр. монографії О. Бандури, В. Бачиніна, А. Гарника, А. Козловського, С. Максимова, Л. Петрової, В. Шкоди та зазначені вище вітчизняні навчальні посібники з філософії права.

(Нагадаємо, що ця проблема інтенсивно обговорювалась ще у радянські часи¹).

Уявляється, що загальнотеоретичне праводержавознавство покликане, принаймні не меншою мірою аніж філософія права (якщо, зрозуміло, її не включати до його складу), давати відповідь на запитання „що є право?", а кажучи точніше - яке ж, власне, явище має відображатись терміно-поняттям „право" і чому саме.

Далі спробуємо схарактеризувати сучасні тенденції у зміні об'єкта й, відповідно, предмета загальнотеоретичної юриспруденції та з'ясувати, яким чином вони позначаються на стані її методології. До таких тенденцій передовсім, гадаємо, належать глобалізація, деформалізація й антропологізація.

Глобалізація. Стосовно загальнотеоретичного

правознавства ця тенденція проявилася в тому, що його об'єктом - окрім національних держав та їхніх правових систем - все більшою мірою стають також їхні,,сімТ' (групи, різновиди), а також міжнародно-правові системи, причому різних рівнів - як всесвітнього, так і регіонального.

Що ж торкається методології юридичної науки, то названий процес відкриває нові можливості для застосування системного підходу та тих пізнавальних процедур і методів, котрі його обслуговують, - структурного, функціонального тощо. Саме завдяки реалізації цього підходу - коли національна правова система осмислюється як елемент (реальний або ж потенційний) іншої правової системи, скажімо, правової системи Ради Європи чи Європейського Союзу, - можна

¹ З'ясуванню цього питання було присвячено ще у 1967 році спеціальний міжнародний симпозіум, в якому брав участь видатний український теоретик права П. Недбайло, а також такі відомі зарубіжні вчені-юристи, як Є. Врублевський, Г.-Л. Сайдлер (Польща), В. Кнапп (Чехословаччина), А. Нашиц (Румунія) та ін. їхні погляди були оприлюднені у низці монографій і статей, виданих у 1968-1972 рр. Це питання не раз обговорювалося і на всесвітніх конгресах Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії.

науково обґрунтувати умови, вимоги, напрямки, засоби й наслідки перетворень, яких повинна зазнати перша, аби набути відповідних системоутворюючих параметрів і органічно „вписатись" у системно-правове утворення більш „високого" рівня. Згаданий методологічний підхід - обов'язковий інструмент розробки рекомендацій щодо адаптації правової системи України до пан'європейського правового поля.

У зв'язку з цим, декілька слів про так зване „інтегративне праворозуміння", або, інакше кажучи, „ інтегральний підхід " до праворозуміння. Такі варіації, започатковані ще на початку XX ст. у Росії¹, а через півстоліття розвинуті деякими західними теоретиками, зустрічаються й нині у російській літературі²; вони не виключені і в Україні³.

Названий підхід об'єктивно зумовлений низкою закономірних соціальних процесів - у тому числі й тим, про який щойно йшлося. Однак він не тільки не повинен суперечити вимогам системного підходу, а має бути його своєрідною конкретизацією, інструментом реалізації його вимог. У протилежному випадку "інтеграція" є нічим іншим як еклектизацією, тобто механічним, досить довільним перемішуванням декількох, зазвичай добре відомих, теорій, концепцій, поглядів. І хоча при першому, поверховому, сприйнятті такої „суміші" може виникнути враження новизни, однак якісно нові знання тут навряд чи вдасться здобути. Будь-яке справді інтегральне праворозуміння не може не розбудовуватись навколо певного концептуально-змістовного ядра, певного світоглядно-філософського стрижня. Розшукавши,

1 Див.: Ященко А.С. Синтетические теории права в юридических науках //
Журнал Министерства юстиции. — Январь 1912.

2 Див., напр.: Государство и право на рубеже веков (Материальї
Всероссийской конференцію). Проблеми истории и теории. - М., 2001. -
С.107-119.

3 Див., напр.: Пацурківський П.С. Взаємозумовленість цілей та методів
пізнання права// Ерліхівський збірник. Вип.З. - Чернівці, 2002. - СІ8-27.

виявивши (назвавши) це „ядро", ми дістаємо можливість аналізувати фундамент, базис, основу інтегрування, з'ясувати принципи й механізми останнього, а відтак і його обґрунтованість.

Процес глобалізації предмета й метода юридичної науки зумовив також, ясна річ, неабияку актуалізацію порівняльно-правових досліджень. Він призвів до, можна сказати, своєрідного прориву у формуванні вітчизняного порівняльного правознавства як вагомо