Юридичні засоби захисту прав людини крізь призму иотребово-інструментального підходу

Сучасна українська доктрина прав людини виходить з того, що процес державно-юридичного забезпечення прав людини включає три напрями діяльності держави: 1) сприяння реалізації прав людини; 2) охорону прав людини; 3) захист прав людини¹. На сьогодні також можна вважати досить поширеним уявлення про правову державу як про таку, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону та захист основних прав людини². Отже, юридичні засоби захисту прав людини складають одну з означених трьох груп інструментів, за посередництвом яких реалізовується основне призначення такої держави. З огляду на це видається досить актуальною потреба у науковому пізнанні того явища, яке відображається поняттям юридичного засобу захисту права людини, виявлення його суттєвих ознак і видових проявів.

Відразу ж зауважимо, що дане поняття не має одноманітної інтерпретації у сучасній вітчизняній юриспруденції - хоча б тому, що такі ключові для цього поняття терміни, як „захист" та „засіб", тлумачаться неоднозначно. До того ж у загальнотеоретичній та галузевій літературі з цього питання можна побачити поряд із „засобом" захисту цілу низку інших термінів, які позначають близькі за змістом (а інколи — й ті ж самі) поняття: способи, прийоми, форми, заходи захисту тощо. Як же розуміти власне терміно-поняття „ юридичні засоби захисту"? У пропонованому параграфі спробуємо розкрити деякі, в основному концептуально-методологічні та загальнотеоретичні, аспекти проблеми інтерпретації зазначеного

¹ Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина. Навчальний
посібник. - К., 2004. - С.97.

² Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний
посібник. - Тернопіль, 2002. - С.ЗО.

терміно-понятгя.

Відомо, що дослідження будь-якого явища здійснюється за допомогою певної методології, яка об'єктивно обумовлюється насамперед предметом дослідження. Як зазначалось у літературі, „предмет дослідження „веде" за собою дослідницький метод"¹. Видається, що при дослідженні такого явища, як юридичні засоби захисту (та при розробці відповідної концепції), прийнятними методологічними засадами можуть виступати, по-перше, положення соціально-філософської теорії діяльності, а по-друге, положення філософського й філософсько-правового інструменталізму (як певного відгалуження філософії прагматизму, котре базується, по суті, на потребовому підході).

Нам уже доводилось відзначати, що з позицій соціально-філософської теорії діяльності будь-яка усвідомлювана людська діяльність має свою структуру, до якої входять, зокрема, такі елементи, як потреба (вона детермінує, „штовхає" суб'єкта на певний вид діяльності), ціль (ідеальний образ бажаного результату такої діяльності), засіб (тобто те, за допомогою чого здійснюється перетворення дійсності). (Слід, до речі, зауважити, що у порівнянні із засобом, спосіб діяльності, тобто конкретний шлях досягнення цілі, виділяють рідко). Специфіка ж названих структурних елементів діяльності буде зумовлювати й її певні різновиди. Так, діяльність буде вважатися юридичною, якщо її структура складається із власне юридичних елементів: щонайменше із юридичної потреби, юридичної цілі, юридичного засобу².

При відповіді на питання, яке ж явище вважати власне юридичним, виходимо з того, що юридичними є ті явища, які узаконені формально-обов'язковими волевиявленнями держави

¹ Там само. -С. 183.

² Див.; Пашук Т. Концепція юридичних засобів: до загальнотеоретичної
характеристики // Юридична Україна. - 2004. - №8 - С Л1.

чи є наслідком таких волевиявлень.

Не буде винятком і подальша видова класифікація самої юридичної діяльності. Так, правозахисна юридична діяльність, основним призначенням і змістом якої є захист прав людини (чи інших суб'єктів), міститиме, вочевидь, специфічні групи юридичних потреб (котрі обумовлюють лише правозахисну, а не іншу юридичну діяльність), юридичних цілей та - що найбільш важливо - юридичних засобів. Дана група юридичних засобів й називатиметься юридичними засобами захисту.

Водночас слід застерегти, що юридичні засоби захисту (як і всі інші види юридичних засобів) можуть використовуватись не тільки в діяльності юрисдикційній (серед спеціальних ознак якої є офіційність, а її суб'єктом є держава або уповноважений нею суб'єкт), але й у правозахисній позитивній юридично значущій поведінці¹. Скажімо, в процесі застосування особою необхідної оборони, оперативних санкцій юридичні засоби захисту, безперечно, використовуються, хоча сама така правозахисна діяльність є за її природою неюридичною (хоча й породжує юридичні наслідки). Тому юридичні засоби захисту включають у себе юридичні засоби як державного, так і недержавного - так би мовити, „самостійного " ~ захисту².

Нагадаємо, що під державно-юридичним захистом права людини ми розуміємо правозастосувальну юрисдикційну діяльність компетентних органів, спрямовану або на примусове здійснення юридичного обов'язку, необхідного для реалізації

¹ Там само. -СІ 4.

² У спеціальній літературі точаться дискусії стосовно проблем самозахисту
(в рамках якого виділяють, зокрема, необхідну оборону та крайню
необхідність), а також щодо застосування так званих оперативних санкцій у
цивільно-правових відносинах. (Див. детальніше про це, напр.:
Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. - М.,
1992. - С.109-155.; БасинЮ.Г., ДиденкоА.Г. Дисциплинирующее значение
оперативных санкций // Советское государство и право. - 1983. - №4. - С.50-
55). Саме цьому аспекту захисту суб'єктивного права присвячена ст. 19
Цивільного кодексу України.

права людини, або на відновлення такого права, або ж на попередження чи припинення його порушення¹. Запропонована інтерпретація цього базового поняття, безперечно, зумовлює як тлумачення похідних від нього понять про структурні елементи даної діяльності, так і їх видову класифікацію.

Скажімо, юридичною потребою, яка спричиняє до юридичної правозахисник діяльності, можуть виступати потреба у правосудді; потреба у формальному визначенні прав та обов'язків суб'єкта в разі виникнення ситуації спору (ситуації правової непевності); потреба у застосуванні такої юридичної (а не якоїсь іншої) процедури, в результаті якої порушене право суб'єкта адекватно відновлюється або ж ліквідовується загроза порушення права.

Юридичною ціллю такої діяльності (ідеальним образом бажаного результату) можна вважати, власне, стан визначеності прав суб'єкта у зазначених ситуаціях, їх захищеності внаслідок використання таких процедур. Кажучи більш конкретно, ціль такої діяльності зводиться до ідеальних результатів ліквідації наслідків порушення права суб'єкта або до недопущення цього порушення, що об'єктивується у певному юридичному акті (документальному або діяльнішому).

Отже, формулюючи загальне поняття, яке досліджується, можна визначити, що юридичними засобами захисту прав людини є ті юридичні явища, використання яких у державно-юридичній правозахисній діяльності (чи у самостійній захисній діяльності носія таких прав) має забезпечити задоволення потреби людини у захисті її прав.

Виходячи з потребово-інструментального підходу до пояснення юридичного права, можна сказати, що весь механізм державно-юридичного впливу (зокрема, об'єктивне юридичне право загалом) є, в певному сенсі, засобом, інструментом для

¹ Пашук Т. Державно-юридичний захист прав людини: поняття та ознаки // Бюлетень Міністерства юстиції. - 2004. - №11. - С.44.

задоволення потреб суб'єктів суспільства, для досягнення їхніх відповідних цілей. Власне придатність, спроможність юридичних явищ задовольняти певні потреби і становить їх соціальне призначення, соціальну сутність. Різноманітні класифікації юридичних засобів вже пропонувались у літературі¹.

У контексті ж інструментальної теорії ми пропонували розподіляти їх на такі групи:

1) юридичні засоби матеріального світу: а)засоби-
інструменти (явища правової форми і правового змісту —- це
нормативні акти, в яких вміщуються юридичні норми);
б) засоби-діяння, які можна поділити на документовані дії і, так
би мовити, фактичні, фізичні дії (скажімо, в першому випадку

— це наказ про звільнення, вирок суду чи рішення пенсійного
органу про призначення пенсії, в другому ж — це фактична
передача майна за цивільно-правовим зобов'язанням, відкрите
голосування шляхом піднімання руки, вчинки у стані крайньої
необхідності, жести міліціонера при регулюванні ним руху
транспортних засобів);

2) юридичні засоби ідеального світу (сфери
правосвідомості):

а) інтелектуальні засоби-інструменти (зокрема юридичні
поняття);

б) інтелектуальні засоби-діяння. Прикладом може бути,
скажімо, поняття моральної шкоди - для першого випадку та
процес юридичної кваліфікації фактів правозастосувальним
органом - для другого².

Юридичне поняття й об'єктивована юридична норма не є однорідними явищами, оскільки юридичне поняття втілює

¹ Малько А.В., Шундиков КВ. Цели и средства в праве и правовой политике.

- Саратов, 2003. - С.74-93.

² Пашук Т. Концепція юридичних засобів: до загальнотеоретичної
характеристики, - С. 12-16.

певну систему знань, сформованих на основі юридичних норм і практики їх застосування. З цього також випливає, що згадане явище правосвідомості виправдано вважати явищем юридичним¹.

Само собою зрозуміло, що усі види юридичних засобів, які відображено у щойно наведеній їх класифікації, включають до свого складу й юридичні засоби захисту прав людини.

Отож юридичні засоби захисту прав людини (далі — засоби захисту) можна класифікувати наступним чином.

1. Перш за все, усі засоби захисту залежно від сфери
діяльності, у якій вони використовуються, поділяються на:
а)засоби захисту недержавної („самостійної") правозахисної
діяльності (юридично значущої захисної діяльності самого
суб'єкта, права якого порушуються (наприклад, діяльність
особи в рамках необхідної оборони чи в процесі використання
оперативних санкцій); 6) засоби захисту державно-юридичної
правозахисної діяльності (юрисдикційної діяльності судів чи
інших органів).

2. З огляду на вищезгадану загальну класифікацію
юридичних засобів з позицій потребово-інструментального
підходу засоби захисту можна розподілити у такий спосіб.

За онтологічним статусом усі засоби захисту поділяються, передовсім, на засоби матеріального світу та засоби сфери правосвідомості.

Засоби захисту у сфері правосвідомості поділяються на інтелектуальні засоби-інструменти (наприклад, поняття цивільно-правового делікту, поняття доказу, поняття необхідної оборони тощо) та інтелектуальні засоби-діяння (наприклад, вже згадуваний нами процес юридичної кваліфікації фактів при розгляді судом цивільної справи).

¹ Про виділення явищ правосвідомості в якості юридичних див., зокрема, Алексеев С.С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация. // Советское государство и право. - 1987. - №6. - С. 14.

Засоби захисту сфери матеріального світу також поділяються на засоби-інструменти та засоби-діяння. Останні (засоби-діяння), в свою чергу, діляться ще на дві групи: документовані дії та фактичні дії. Документованими діями можуть бути, наприклад, позовна заява, рішення суду, постанова про порушення кримінальної справи¹ — для засобів захисту державно-юридичної правозахисної діяльності; письмове повідомлення про неоплату товару до моменту його повної поставки в місце призначення — для засобів захисту недержавної правозахисної діяльності.

Фактичними діями в означеній класифікації може виступати, наприклад, явка в судове засідання — важливий засіб, передбачений процесуальним законодавством, який дозволяє ефективно й справедливо здійснити правосуддя, забезпечити сторонам можливість особисто наводити аргументи на підтвердження своєї позиції у справі². Прикладом фактичних дій, які є засобами захисту недержавної правозахисної

¹ Деякі автори, досліджуючи юридичні засоби захисту, висвітлюють лише частину зазначеної їхньої групи. На думку цих вчених, дане поняття означає: 1) рішення суду (Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. -Львов, 1985. - С.ЗО; Воробьев М.К. О способах защиты гражданских прав // Труды по правоведению. - Новосибирск, 1968. - С.93.); 2) позов (Добровольский А.А. Исковая форма защиты права - М., 1965. - С. 12, 27.; Клейнман А.Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права. - М., 1967. - С.26.; Юдельсон К.С. Советский гражданский процесс. - М., 1956. - С. 199.; Пушкар Е.Г. Конституционное право на судебную защиту. - Львов, 1982. - С. 123); 3) позов та інші засоби (скарга, заява) (Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. — Л., 1968. - С.69-71.; Гражданское право. Учебник. 4.1. - М., 1998. - С.283.). Однак цими засобами, очевидно, не вичерпується зміст поняття, що розглядається.

Між іншим, у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (далі - Суд) вже давно сформувався стандарт, відповідно до якого право на справедливий судовий розгляд вважається порушеним, якщо справа вирішена у відсутності однієї зі сторін і немає доказів про її виклик належним чином (див., напр., рішення Суду у справі „Колозза проти Італії" від 12.02.1985р. (§27,29)//http://www.echr.coe.mt).

діяльності, можуть бути дії, вчинювані у стані необхідної оборони.

Загалом розуміння юридичних засобів захисту як діяльніших процесів можна відстежити у практиці Суду. Суд неодноразово наголошував, що відсутність ефективного розслідування (тобто відсутність певних дій — як документованих, так і фактичних) національними органами обставин вчинення злочинів проти особи означає відсутність у національній правовій системі ефективних юридичних засобів захисту¹.

Що ж стосується засобів-інструментів матеріального світу, то серед них можна виділити такі види засобів захисту:

а) засоби-інструменти організаційно-правового характеру;

б) засоби-інструменти матеріально-правового характеру;

в) засоби-інструменти процесуально-правового характеру.
Доцільність такого поділу може бути підтверджена, зокрема, й
класифікацією правових гарантій реалізації прав та свобод
людини, запропонованої у літературі. Пропонуючи розуміти
зазначені гарантії як встановлені державою формально
обов'язкові принципи та норми, які забезпечують здійснення
зазначених прав (шляхом належної регламентації порядку їх
здійснення), а також їх охорони та захисту, ці гарантії
поділяють, зокрема, на: а) матеріальні (положення правових
норм, які безпосередньо містять ті чи інші приписи);
б) процесуальні (положення, які визначають процедуру
реалізації матеріальних гарантій); в) організаційні (положення,
які, зокрема, визначають систему правоохоронних та інших
органів держави, встановлюють їх функції та повноваження)².
Отож засоби захисту в частині засобів-інструментів
матеріального світу спрямовані на забезпечення наступних

¹ Пашук Т. Право на ефективний засіб правового захисту, інтерпретація
Європейським судом з прав людини // Адвокат. - 2004. - №6.- С.26.

² Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Вказ. праця. - С.249-250.

аспектів юридичного захисту прав людини.

По-перше, вони забезпечують компетенцію, підвідомчість та повноваження тих державних та уповноважених державою органів, які мають вирішувати юридичний спір щодо певного права людини з можливістю прийняття рішення по суті. Такі юридичні засоби захисту начеби відповідають на запитання: хто здійснює захист? Ця група засобів захисту належить до засобів організаційно-правового характеру і, очевидно, - в основному до засобів захисту державно-юридичної правозахисної діяльності.

По-друге, засоби захисту забезпечують можливість застосування конкретних видів державного примусу (у випадку державно-юридичної правозахисної діяльності) або ж вчинення певних дій безпосередньо суб'єктом, право якого порушується (у разі недержавної правозахисної діяльності), для відвернення або недопущення порушення цього права, тобто для здійснення його захисту. Ці юридичні засоби начеби відповідають на запитання, що саме застосовано, використано в якості захисту (чи то компенсація матеріальної шкоди, чи то визнання недійсним рішення органу державної влади, або ж застосування оперативної санкції в рамках відповідних правомочностей суб'єкта). Дану групу засобів можна вважати засобами матеріально-правового характеру. Не важко помітити, що саме до цієї частини засобів захисту належать і ті юридичні явища, які в літературі найчастіше називаються матеріальними способами захисту цивільних прав¹ і які деякі автори все ж таки

¹ У переважній більшості радянських праць „способи захисту" тлумачилися у світлі радянського цивільного законодавства, зокрема ст. 6 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, яка встановлювала конкретні шляхи захисту суб'єктивного цивільного права Ст. 16 чинного Цивільного кодексу України також містить норму, яка дає перелік способів захисту цивільних прав: визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків тощо.

позначають терміном „засіб"¹. Зрозуміло, що такого роду засоби торкаються не лише цивільних, а й на інших прав.

Нарешті, по-третє, засоби захисту регламентують процедуру здійснення захисту права людини. Вони, будучи за своєю суттю приписами процесуального права, визначають порядок начеби „активізації" засобів матеріально-правового характеру. Тому ці засоби захисту відповідають на запитання: як здійснюється захист? їх слід вважати засобами процесуально-правового характеру.

Резюмуючи, класифікацію засобів захисту за критерієм їх

 

Юридичні засоби захисту прав людини
Засоби сфери Правовід.	Засоби сфери матеріального світу
Інтелектуальні засоби-інструменти	Інтелектуальні засоби-дії	Матеріальні засоби-інструменти	Матеріальні засоби
Організаційно- правового	Матеріально-правового	Процесуально-правового	Засоби-документовані дії	Засоби-фактичні дії

Запропоновані теоретичні висновки щодо виділення у сфері засобів-інструментів матеріального світу згаданих видів засобів захисту підтверджуються й практикою застосування Судом ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних

¹ Шевченко Я.Н. Средства защиты в гражданском праве // Советское государство и право. - 1977. - №7. - С.55-62; Советское гражданское право. 4.1. - Л., 1982. - С.191; Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. - Свердловск, 1972. - СЛ17.

свобод (далі — Конвенція). У цій статті закріплено вимогу до держав забезпечувати ефективні засоби правового захисту в національному органі в межах внутрішнього правопорядку. Так, вже класичним прецедентним положенням Суду стала його настанова про те, що національні засоби правового захисту мають, по-перше, забезпечувати розгляд скарги про порушення певного права по суті, а по-друге, у разі необхідності передбачати відповідне відшкодування¹. Розглядаючи справи, Суд нерідко наголошує на відсутності одного із зазначених моментів, що призводить до порушення ст. 13 Конвенції.

Стосовно забезпечення першої вимоги, скажімо, у справі ,Аманн проти Швейцарії" (рішення від 16.02.2000р.) Суд зазначив, що оскільки національний судовий орган мав повноваження приймати рішення за скаргами заявника і він прийняв таке рішення, то порушення ст. 13 Конвенції не було (у випадку ж відсутності такої компетенції право на ефективний засіб правового захисту було б порушено)². У справі „Хан проти Сполученого Королівства" (рішення від 12.05.2000 р.) Суд встановив, що у ситуації заявника національні суди не мали повноважень розглядати по суті його скаргу на те, що втручання органів державної влади у його право на повагу до приватного життя не відповідало закону. Таким чином, держава не забезпечила можливості розглянути скаргу заявника по суті, не кажучи вже про призначення якогось відшкодування³. Як бачимо, у цих випадках наголошується, передовсім, на

¹ Рішення Суду у справах: "Класе та інші проти Німеччини" від 6.09.1978р.
(§64); "Сільвер та інші проти Об'єднаного Королівства" від 25.03.1983р.
(§113); "Леандер проти Швеції" від 26.03.1987р. (§77); "Муррей проти
Сполученого Королівства " від 28.10.1994р. (§100) // http://www.echr.coe. int.

² Рішення у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000р. // Практика
Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2000. - №2(6). -
С.23.

³ Рішення у справі "Хан проти Сполученого Королівства" від 12.05.2000р.
(§44) // http://www.echr.coe.int, а також: Практика Європейського суду з прав
людини. Рішення. Коментарі. - 2000. - №2(6). - С.147.

юридичних засобах захисту організаційно-правового характеру.

У справі „Вальсаміс проти Греції" (рішення від 18.12.1996 р.) до дочки заявників адміністрацією школи було вжито дисциплінарний захід у вигляді усунення її від занять. Суд встановив, що у них не було можливості звернутися до національних судових органів з вимогою винести рішення про незаконність цього заходу. Тому заявники не мали в розпорядженні юридичних засобів захисту, які б забезпечили розгляд їхньої скарги по суті¹. Таким чином, Суд вказав, перш за все, на відсутність засобів захисту організаційно-правового ', а також і процесуально-правового характеру, оскільки у національних органів не було достатньої компетенції ухвалити рішення по суті за скаргою заявників, як і не було визначено процесуального порядку звернення до цих органів з такого роду скаргою.

Друга вимога, яка нерозривно пов'язана з першою, передбачає обов'язок держави забезпечити адекватне виправлення, ліквідацію порушення права людини шляхом призначення компенсації чи в інший спосіб, або ж недопущення такого порушення. У цих випадках Суд вже акцентує увагу на засоби захисту матеріально-правового характеру, тобто на тих конкретних заходах державного примусу, які потрібно вжити для ліквідації або недопущення порушення права людини. Наприклад, у справі „Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" (рішення Суду від 13.12.2001р.) заявники скаржились, зокрема, на відмову державних органів визнати їхню церкву та зареєструвати її. Реєстрація дозволила б церкві отримати статус юридичної особи, що забезпечило б, окрім

¹ Рішення у справі "Вальсаміс проти Греції" від 18.12.1996р. (§§48-49) // http://www.echr.coe.int, а також: Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993 - 2002рр.). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АІЇрН України. Серія Н. Коментарі прав і законодавства. Вип.З. - X., 2003. -С.432-435.

іншого, й можливість закріпити за нею певні майнові права. Суд встановив, що хоча скарга заявників і розглядалася національними судовими органами, повноважними приймати рішення по суті, однак законодавство держави, яке регулювало цю сферу відносин, не містило положень про можливість застосування таких засобів захисту, на які вказували заявники. Тому національні суди відмовили у захисті, що не відповідало вимогам ст. 13 Конвенції¹.

У справі „Ротару проти Румунії" (рішення Суду від 4.05.2000 р.) заявник стверджував, що зберігання неправдивої інформації про його минуле органами служби безпеки було втручанням у його приватне життя і вимагав знищення цієї інформації та спростування неправдивих відомостей. Національні судові органи, розглядаючи скаргу заявника по суті, відмовили в її задоволенні, оскільки законодавство не містило положень, які б вказували на такий засіб захисту, про який просив заявник: архіви колишньої служби безпеки були передані на зберігання, і вилучення певних відомостей з них не допускалось. Як наслідок, Суд встановив порушення ст. 13 Конвенції². У справі „Кормачова проти Росії" (рішення Суду від 29.04.2004 р.) заявниця скаржилась, зокрема, на відсутність засобів правового захисту від надмірної тривалості судового розгляду її справи. Суд вказав, що у розпорядженні заявниці не було ні засобів, які б дозволили пришвидшити провадження у справі, ні засобів, які б забезпечили адекватну компенсацію за вже вчинене порушення³. Отже, ці справи також ілюструють

¹ Рішення у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови " від
13.12.2001р. (§§137-140) // http://www.echr.coe.int, а також: Практика
Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — 2002. — №1. —
С109-113.

² Рішення у справі "Ротару проти Румунії" від 04.05.2000 р. (§§70-72) //
http://www.echr.coe.int а також Практика Європейського суду з прав людини.
Рішення. Коментарі. - 2000. - №2. - С. 135-141.

³ Рішення у справі "Кормачова проти Росії" від 29.04.2004р. // Юридична
Україна. - 2004. - №6. - С.90-93.

розуміння засобів захисту як засобів-інструментів матеріально-правового характеру.

3. Із запропонованої дефініції поняття державно-юридичного захисту прав людини випливає, що такий захист передбачає можливість застосування будь-якого виду державного примусу. В літературі можна зустріти різні погляди щодо класифікації державного примусу¹, однак на сьогодні не викликає заперечень поділ його, принаймні, на такі види: заходи юридичної відповідальності, заходи відновлення, заходи присікання (припинення), заходи попередження. Наголосимо, що кожна із цих груп заходів державного примусу (тобто не тільки заходи відновлення, які в літературі деколи звуться „заходами захисту" (рос. - „мерами защиты")) може бути спрямована на забезпечення захисту прав людини². Зокрема, скажімо, такий захід юридичної відповідальності, як компенсація матеріальної шкоди, очевидно, теж виконує правозахисну функцію.

Тому залежно від виду державного примусу, який застосовується в процесі захисту (тобто залежно від конкретної функції у здійсненні правозахисту), усі засоби захисту сфери державно-юридичної правозахисної діяльності поділяються на: а) засоби юридичної відповідальності; б) засоби відновлення; в) засоби присікання (припинення); г) засоби попередження.

Так, Суд уже багаторазово повторював, що відсутність призначення у справі адекватної компенсації за шкоду, заподіяну порушенням права людини, суперечить вимогам ст. 13 Конвенції³. Тут, як бачимо, Суд вказує на відсутність

¹ Серегина В.В Государственное принуждение по советскому праву. -
Воронеж, 1991; Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан
СССР. - Свердловск, 1989. - С. 13-21; КоломоєцьТ. Класифікація заходів
адміністративно-правового примусу // Право України. - 2003. — №2. - С105-
Ш.

² Пашук Т. Державно-юридичний захист прав людини: поняття та ознаки. -
С.37-38.

³ Рішення у справі "Айдер та інші проти Туреччини" від 8.01.2004р. //

засобів відповідальності.

У згаданій нами справі „Ротору проти Румунії" виникла потреба у застосуванні такого засобу захисту, як спростування чи знищення неправдивої інформації. Отже, Суд констатував у цій справі відсутність засобів відновлення.

Що ж до присікальних (припиняючих) засобів захисту наведемо приклад зі справи „Плаксій проти Росії" (рішення Суду від 29.04.2004 р.). Заявник стверджував, що тривалість цивільного провадження у національних судах була надмірною і юридичних засобів захисту від такого порушення його прав, гарантованих ч.і ст.6 Конвенції, у нього не було. Суд застосував правоположення, згідно з яким у таких ситуаціях національні правові системи повинні, по-перше, передбачати можливість пришвидшити розгляд справи у суді (тобто присікти порушення), а по-друге, призначити компенсацію за вже вчинене порушення (за затримку, що вже відбулася). Отже, у першому випадку йде мова про присікальні (припиняючі) засоби. Те ж саме правоположення відтворене у справах „Мікулич проти Хорватії" (рішення від 7.02.2002 p.), „Кормачова проти Росії" (рішення від 29.01.2004 р.), „Хартман проти Чехії", (рішення від 10.7.2003 p.), „Mepim проти України" (рішення від 30.03.2004 р.) та у багатьох інших.

Ми вже наголошували на тому, що є випадки, коли Суд, інтерпретуючи ст. 13 Конвенції, звертає увагу на попереджувальні юридичні засоби захисту, за допомогою яких порушення права не допускається¹. Так, у справі „Джабарі проти Туреччини" (рішення від 11.07.2000 р.) заявниця

Юридична Україна. - 2004. - №4. - С. 82-83; Рішення у справі "Пол та Одрей Едвардз проти Сполученого Королівства" від 14.03.2002р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2002. -№1(13). - С.169; Рішення у справі "Салман проти Туреччини" від 27.06.2000р. // Там само. - 2000. - №3(7). - С.146.; Рішення у справі "Ільхан проти Туреччини" від 27.06.2000р. // Там само. - 2000. - №3(7). - С153. ¹ Пашук Т. Право на ефективний засіб правового захисту: інтерпретація Європейським судом з прав людини. - С.28.

(громадянка Ірану, що втекла з Ірану до Туреччини з метою уникнути покарання за подружню зраду у вигляді закидування камінням) стверджувала, що у разі її депортації до Ірану Туреччина порушить ст. З Конвенції, а саме: право людини не бути підданою катуванню. На її думку, у неї не було ефективного засобу правового захисту за законодавством Туреччини для того, аби оспорити рішення про депортацію, а отже, мало місце порушення ст. 13 Конвенції. Оскільки стосовно такої категорії справ, де розглядається питання про забезпечення права не бути підданим катуванню, органи державної влади повинні здійснювати незалежний і глибокий аналіз заяв осіб про можливе порушення цього права, Суд постановив, що судовий механізм перевірки звернення п. Джабарі не відповідав вимогам ст. 13 Конвенції¹. Аналогічні правоположення формулювались Судом також у рішеннях, ухвалених у справах „Сорінг проти Сполученого Королівства" від 07.07.1989 р., „Вільварджа та інші проти Сполученого Королівства" від 30.10.1991 p., „G.H.H. та інші проти Туреччини" від 11.07.2000 р., „Хілал проти Сполученого Королівства" від 06.03.2001 р. та інших.

Що ж стосується засобів захисту недержавної („самостійної") правозахисної діяльності, то вони не передбачають безпосереднє застосування державного примусу, оскільки здійснюються суб'єктом самостійно. Такі засоби захисту — залежно від конкретної функції у здійсненні правозахисту — мають в основному присікальний (припиняючий) характер: вони спрямовані на припинення порушення, яке вже, звичайно, розпочалося.

4. Засоби захисту можуть поділятися на певні види й за іншими критеріями. Так, залежно від галузі законодавства можна виділити засоби захисту у сфері цивільного, сімейного,

¹ Рішення у справі „Джабарі проти Туреччини" від 11.07.2ОО0р. // Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993 — 2002 pp.). — С.86-89.

трудового, кримінального, адміністративного права та ін. За суб'єктом використання засоби захисту поділяються на:

а) засоби людини (а також юридичної особи) (ними державно-
юридична правозахисна діяльність лише ініціюється, однак ще
не здійснюється; недержавна („самостійна") правозахисна
діяльність такими засобами ініціюється та здійснюється);

б) засоби держави (цими засобами державно-юридична
правозахисна діяльність не лише ініціюється, але й
здійснюється). За кількістю використання засоби захисту
можуть бути одноразові (рішення суду, самозахисні дії) або
багаторазові (об'єктивована юридична норма).

Отож засоби захисту становлять одну з трьох означених груп юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується функціонування правової держави. Багатогранність явища засобу захисту зумовлює необхідність його класифікації, що, безперечно, сприяє пізнанню даного явища. Знання видових проявів засобів захисту дозволить перенести дискусію в площину адекватного підбору юридичних засобів, необхідних для результативного захисту права людини, що, власне, означає дослідження проблем ефективності засобів захисту. У кінцевому підсумку такі загальнотеоретичні дослідження покликані сприяти удосконаленню концептуально-методологічної основи теорії захисту прав людини.

 

Навчальне видання