Поняття,типологія конфлікту та конфліктної поведінки

Конфлікти неминучі, навіть якщо стосунки з іншими людьми будуються на світі і гармонії. Для того щоб тканина суспільного життя не рвалася із-за конфліктів, а, навпаки, міцніла внаслідок зростання уміння знаходити і розвивати спільні інтереси, кожна розсудливалюдина повинна володіти умінням визначати момент зародження конфлікту, ефективно улагоджувати суперечки і розбіжності.

Для вирішення конфлікту важливо вміти гнучко користуватися різними підходами[7;c.54],виходити за межI звичних схем і чуйно реагувати на можливість поступати і мислити по-новому. Конфлікт можна використовувати як джерело життєвого досвіду, самовиховання і самонавчання.Конфлікти можуть бути використані в якості навчального матеріалу, якщо в подальшому знайдеться час на аналіз конфліктної ситуації, що дозволить дізнатися більше про самого себе, про залучених в конфлікт людей або обставини, що викликали конфлікт. Такі знання допоможуть прийняти правильне рішення в майбутньому і уникнути конфлікту.

Конфлікт (від лат. Conflictus– зіткнення)- це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.[10;c.96]

Під конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб усунення протиріч, що виникають у процесі взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і звичайно супроводжується негативними емоціямі. Конфлікти є частиною повсякденного життя. Конфлікт у соціальній сфері як суперечка сторін, як протиріччя в їх інтересах і цілях природний і тому неминучий. Більш того, за словами відомого фахівця в області переговорів Р. Фішера, чим більш різноманітним стає світ, з тим більшим числом протиріч в інтересах доводиться стикатися. Психологи також відзначають, що конфлікт дозволяє запобігти стагнацію суспільства, веде його до розвитку, стимулює пошук рішення проблем. Крім того, конфлікт малої інтенсивності, дозволений мирно, може запобігти більш серйозний конфлікт. Помічено, що в тих соціальних групах, де досить часті невеликі конфлікти, рідко справа доходить до великих протиріч.

Питання полягає не в тому, щоб запобігти або не помітити конфлікт, а в тому, щоб запобігти конфліктну поведінку, пов'язане з деструктивними, насильницькими способами розв'язання суперечностей і направити учасників на пошук взаємоприйнятного рішення. Конфліктна взаємодія особливо гостро відчувається в перехідні та кризові моменти розвитку людства (адже численні війни та революції є по суті конфліктами найвищої міри напруженості). Упродовж доволі значного відрізку часу головним виявом конфлікту вважалася збройна боротьба [1;c.57], що пояснюється відсутністю вагомих важелів цивілізованого розв'язання конфліктів. У радянські часи існувала тенденція до приглушення та знецінення конфліктів, що зумовлювалось концепціями «єдиного радянського народу» та побудови безкласового суспільства. Утім, це аж ніяк не свідчило про безконфліктність радянського суспільства. Демократичному врядуванню властиве цивілізоване ставлення до конфліктів, згідно з яким конфліктна взаємодія розглядається як «норма» людського спілкування.

Ознайомлення з літературою на теми конфліктної взаємодії доцільно розпочати зі студіювання праць мислителів та теоретиків з обраної проблематики. При цьому слід враховувати, що первинні напрацювання на теми конфліктів тісно пов’язані із зародженням системних знань про матерію, суспільство та його розвиток. Давні греки, наприклад, поставили питання про конфліктну взаємодію в руслі вчення про протилежності та їх роль у виникненні речей. Геракліт характеризував рух як процес, який відбувається внаслідок боротьби протилежностей, а соціальний конфлікт змальовував у вигляді війни – «основи усього сущого» («Війна – батько всього і цар всього…»). Арістотель основне джерело конфліктів вбачав у відмінностях між окремими особами і групами людей, наголошуючи на позитивній ролі держави у вирішенні конфліктів («Держава є інструментом примирення людей»; «Людина поза державою агресивна і небезпечна»). Формування конфліктології, як окремої науки,пов’язується з утвердженням практики демократичного врядування і припадає на другу половину ХХ ст. Воно пов’язується передусім з іменами Л. Козера(Л. Козьера) та Р. Дарендорфа, які обґрунтували ідею позитивної функції соціального конфлікту (концепція «позитивно-функціонального конфлікту») та теорію «конфліктної моделі суспільства».

На початок ХХІ ст. конфліктологія [2;c.202] вже міцно утвердилася як один з важливих напрямків дослідження соціуму, що підтверджується і фактом присудження Т. Шеллінгу Нобелівської премії за опрацювання конфліктологічної концепції «гри» з нульовою та ненульовою сумою. Типологія конфліктів – це спроба класифікації об’єктів в науці конфліктології. В даний час існує безліч способів структуризації конфліктів за їх ознаками, проте вчені так і не прийшли до спільної думки, яка з класифікацій найбільш універсальна і може застосовуватися в будь-якій сфері[10;c.395]. У соціальних науках типологія і класифікація дуже скрутні через складність компонентів, які мають різні відтінки значень і часто взаємопов’язані між собою. Саме тому в даній роботі ми розглянемо кілька варіантів типології конфліктних ситуацій. Типологія конфліктів за кількістю учасників: 1. Міжгруповий - це такий конфлікт, який виникає між двома або більше групами людей. Кількість учасників тут не обмежена. Яскравий приклад міжгрупового конфлікту – еліта і маси чи націоналісти і космополіти. Тут групи переслідують несумісні цілі, мають різну систему цінностей і спосіб життя, що призводить до протиріччя. 2. Конфлікт між особистістю і групою. Він виникає, коли поведінка окремої особистості в групі не відповідає її правилами, інтересам, цінностям і потребам. 3.Конфлікт між особистостями. У цьому випадку люди є учасниками однієї групи, проте вони мають протилежні погляди на будь-які важливі для них явища або процеси. Також тут представлений і такий варіант відносин, коли дві особистості прагнуть до досягнення мети за умови, що досягти бажаного може тільки одна з них. 4.Внутрішньо особистісний. Він виникає, коли в особистості виникає протиріччя між двома інтересами, які однаково важливі для неї. Приклади особистісних конфліктів найчастіше яскраво зображені у психологічних романах.

Типологія конфліктів за тривалістю:

1.Короткочасний. - це категорія гострих конфліктів, які мають яскраве емоційне забарвлення. У цьому випадку люди висловлюють своє негативне ставлення афективно, що іноді призводить до трагічних результатів. Тут велику вагу має не стільки радикальність позицій, скільки прояв характеру опонентів.

2.Тривалий - такий тип конфліктів також, як і попередній, є гострим, проте їх відмінність в тому, що даний тип має стійким протиріччям в позиціях опонентів.

3. Млявий –це слабовираженний тип, характерний для ситуацій, в яких між людьми виникає невелика протиріччя. Він часто виникає, якщо одна з особистостей не зацікавлена у відкритій конфронтації.

4.Швидкоплинний - це одна з найбільш «вдалих» форм конфліктів, оскільки найчастіше ситуація дозволяється примиренням опонентів.

Типологія конфліктів за причинами виникнення:

1. Ідеологічний -у його основі лежить протиріччя в установках особистостей на державні, колективні, ціннісні та соціальні питання.

2.Економічний - тут присутній проблема забезпечення, коли одна особистість (або група) зацікавлена в матеріальному забезпеченні за допомогою іншої.

3.Сімейно-побутовий - він обумовлений дисгармонійністю родинних відносин. Причинами таких конфліктів можуть бути як дрібні побутові проблеми, так і ідеологічні розбіжності.

4. Соціально-психологічні. - тут причиною конфлікту виступає, в першу чергу, психологічна несумісність особистостей, які можуть усвідомлювати причини неприязні або не мати доречних аргументів.

Типологія соціальних конфліктів:

Для цієї типології не існує однозначної класифікації, тому ми розглянемо декілька з них: 1. Л. Козер виділяє реалістичні і нереалістичні, різниця між якими в тому, що перші виникають через об’єктивних обставин, а останні зачіпають емоційну сферу груп людей. 2. А. Рапопорт виділяє три види соціальних конфліктів: сутичка, дебати та ігри.

Перераховані типи конфліктів, у свою чергу, підрозділяються на конструктивні і деструктивні, а також антагоніческіе і компромісні.