Визначення загального білка у біологічних рідинах

 

Для оцінювання вмісту загального білка в сироватці крові використовують поняття:

нормопротеїнемія – нормальний вміст загального білка;

гіпопротеїнемія – зниження концентрації загального білка;

гіперпротеїнемія – підвищення концентрації загального білка.

Найбільш частими причинами розвитку гіпопротеїнемії є такі фактори:

– недостатнє надходження білка з їжею, що спостерігається при тривалому голодуванні, недоїданні, кишкових інфекціях;

– зниження процесів біосинтезу білка, як наслідок хронічних панкреатитів, гепатитів, ентериту;

– втрата білків організмом при гострих і хронічних кровотечах, набряках;

– при порушенні функції ниркового фільтра внаслідок захворювання нирок (нефроз, нефротичний синдром).

Гіперпротеїнемія – явище порівняно рідкісне. Короткочасна гіперпротеїнемія може спостерігатися при сгущенні крові через великі втрати рідини в організмі; при хронічних запальних захворюваннях.

В нормальній сечі знаходиться незначна кількість білка, що не виявляється якісними пробами, тому прийнято вважати, що нормальна сеча білка не містить. При ряді захворювань у сечі з'являється білок – протеїнурія. Протеїнуріїділяться на дві групи: позаниркові і ниркові. При позаниркових – білок виділяється сечовими шляхами й іншими органами (піхва, передміхурова залоза).

Позаниркові протеїнурії спостерігаються при захворюваннях шляхів сечовивідних і статевих органів (цистити, простатити). При цих захворюваннях у сечу потрапляє рідина білкового характеру – ексудат. Кількість білків не буває великою, як правило, не більш 1 %.

Ниркові протеїнурії поділяють на: функціональні й органічні. При функціональних протеїнуріях відсутнє органічне ураження ниркової паренхіми. Білок в сечі з'являється внаслідок підвищення проникнення ниркового фільтра у відповідь на сильні зовнішні подразнення (наприклад, холодне купання, фізичні і психічні подразнення). Органічні протеїнурії – результат органічного ураження ниркової паренхіми і збільшення проникності клубкових капілярів. Спостерігається при неврозах, інфекційних токсичних станах, застійних явищах у нирках. Кількість білка при ниркових протеїнуріяхбільша, при поза­ниркових – цифри можуть коливатися в межах 2 – 20 % і більше. Нефрози протікають, як правило, з найбільш вираженою протеїнурією (10 – 20 %).

 

Лабораторна робота № 4

Проби колоїдостійкостібілків сироватки крові.

Тимолова проба

Мета: Дослідити взаємодію сироватки крові з тимолово-вероналовим реактивом.

Теоретична частина

Тимолова проба, яка запропонована у 1944 році Маклаганом, заснована на визначенні ступеня помутніння суміші при взаємодії сироватки крові з насиченим розчином тимолу у вероналовому буфері.

Хімічна сутність тимолової проби остаточно не з'ясована. Багато авторів гадають, що проба стає позитивною при зменшенні вмісту альбумінів і збільшенні рівню β-, γ-глобулінів і пов'язаних із β-глобулінами ліпідів (ліпопротеїдів) у сироватці крові. Вважають, що помутніння суміші обумовлено взаємодією колоїдних часток тимолу і деяких крупнодисперсних білків – γ-глобулінів і γ-ліпо­протеїдів. За думкою Маклагана, ця реакція викликана утворенням глобулінотимололіпідного комплексу, що містить 40 % глобулінів, 32 % тимолу, 18 % холестерину і 10 % фосфоліпідів.

Всі відомі в даний час проби тимолового помутніння відрізняються, головним чином, засобом готування буферного розчину. Якщо в методиці Маклагана використовується тимол, то в уніфікованому методі Хуерго і Попера тимол попередньо розчиняють в етанолі й отриманий розчин додають до барбітуратового буфера.

Прилади та матеріали:

1. Тимоловий реактив. У мірну колбу на 500 мл наливають 400 мл води та при сталому перемішуванні повільно піпеткою додають 7,5 мл концентрованого робочого розчину тимолу. Носик піпетки повинен бути занурений у воду. Розчин доводять водою до мітки і ще перемішують 10 хвилин. Зберігають при кімнатній температурі. Реактивстійкий декілька місяців.

2. Розчин з молярною концентрацією барій хлориду (BaCl₂) 48 ммоль/л. Сухий шприц на 2 мл промивають дис­тильованою водою. У хімічний стакан відміряють 10 мл дистильованої води. З цієї кількості відбирають шприцом 2 мл води і вносять у флакон із BaCl₂ (не розкриваючи) і перемішують. Після повного розчинення BaCl₂ обережно розкривають флакон, додаючи в нього ту кількість води, що залишилася. Перемішують вміст флакона.

3. Розчин з молярною концентрацією еквівалентів сульфатної кислоти (H₂SO₄), 0,2 н. У мірну колбу на 100 мл вносять 50 мл дистильованої води. З флакона з кислотою піпеткою відбирають 10 мл розчину з молярною концентрацією еквівалентів H₂SO₄ 2 моль/л, вносять у колбу і доводять об’єм до мітки дис­тильованою водою, перемішують. Розчин використовують охолодженим.

4. Стандартна суспензія барій сульфату (BaSO₄). У мірний посуд на 5 мл піпеткою вносять 0,15 мл розчину BaCl₂, доводять об’єм до мітки розчином з молярною концентрацією еквівалентів H₂SO₄ 0,2 моль/л, який охолоджений до 10 ^оС.

5. Досліджувана сироватка крові.

6. Фотоелектроколориметр КФК–2.