Культура мовлення під час дискусії

Дискусія (від лат. discussio - «дослідження») - це публічний діалог, у процесі якого зіштовхуються різні, протилежні точки зору. Метою дискусії є з'ясування і зіставлення позицій, пошук правильного рішення. Дискусія - один з видів суперечки. У риториці суперечка - це характернее обговорення проблеми, спосіб її колективного дослідження, при якому кожна зі сторін відстоює свою правоту.

Організація дискусії передбачає 3 етапи: підготовчий; основний; заключний.

На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя і добре чули. На обговорення не слід виносити більше 5 питань. Якщо тема складна то потрібно зробити невеликий вступ, щоб учасникам було легше визначитись щодо основних понять.

На другому етапі обговорюються ті питання, які були винесені на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий від виконання ним своєї ролі багато в чому залежить хід і результати дискусії. Різні заклики ведучого на зразок пам’ятати про регламент: "Дотримуйтесь правил дискусії! Будьте цивілізовані!" не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити членів наради.

Третій етап — підбиття підсумків. Це звичайно робить ведучий, але можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту і глибину теми, новизну інформації, відзначить різні погляди, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре якщо до аналізу дискусії буде долучено і інших учасників.

Як свідчать спостереження дискусія не повинна тривати понад 3 години, зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого звичайно інтерес до обговорення зменшиться, і підбити підсумки. Як правило, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу 3-5 хвилин. Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінилися установки, то це означає, що подіяв "ефект переконання". Він виявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх поглядів. "Нульовий ефект" дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та браком підготовки до неї. Якщо в декого під час дискусії сформулюються погляди протилежні тим, які хотілося сформулювати під час організації то це означає дію "ефекту бумеранга", тобто негативний результат дискусії.

Правила ведення дискусії

1. Починайте заперечувати тільки тоді, коли ви упевнені, що думка співрозмовника дійсно суперечить вашій.

2. Спочатку наводьте тільки сильні доводи, а про слабкі говоріть після і ніби мимохідь.

3. Спростовуйте фактами, показом того, що теза протилежної сторони не випливає з аргументів чи, що висунута опонентом теза не доведена.

Можна показати хибність висловленої думки чи аргументів, спираючись на те, що висновки, які випливають з них, суперечать дійсності. Не наполягайте на запереченні доводів опонента, якщо вони ясні й очевидні.

4. Стежте за тим, щоб у ваших міркуваннях не було логічних помилок.

5. У процесі суперечки намагайтеся переконати, а не уразити опонента, пам’ятаючи, що повага до чужих переконань - не тільки ознака поваги до чужої особистості, але й ознака особистості, ознака широкого і розвиненого розуму.

6. Умійте зберігати спокій і володіти собою, постарайтеся знайти вдале сполучення розуму й інтонації, що атакує.

Культура мовлення під час ведення дискусій

Важливе місце має культура мовлення під час проведення дискусії. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

Питання для самоконтролю

1. Що таке мовлення? Чи є різниця між мовою і мовленням?

2. Які форми мовлення вам відомі?

3. Що таке мовний етикет?

4. Від чого залежить майстерність ділового спілкування?

5. Які існують загальноприйняті норми ділового етикету?

6. Що таке дискусія?

7. Яких мовних засобів потребує дискусія?

8. Що вам відомо про пошанну множину?

9. Що таке мовна норма?Які є варіант мовних норм?

10. Які ви знаєте ознаки культури мовлення?

11. Які причини недостатнього рівня культури мовлення?

12. Які ви знаєте правила ведення дискусії?

Завдання 1. Прочитайте прислів’я. Які порушення мовного етикету в них названі?

Говорить, наче три дні не їв. Слів багато, а розуму мало. Глухий слухає, а німий говорить. Базіка - мовний каліка.

Завдання 2. Знайдіть помилки у побудові словосполучення. Запишіть правильні варіанти.

Попадати в скрутне становище, згідно розпорядження, підніміть руку, відповідно з постановою, розкрийте підручник, виключення з правил, прийняти участь, повістка дня, дякую Вас, прийняни заходи, особовий приклад, любе питання, згідно наказу.

Завдання 3. Поставте наголос, у разі можливих варіантів поясніть його.

Алфавіт, ненавидіти, байдуже, виразний, кидання, заняття, атлас, зняли, допоміжний, загадка, одинадцять, правописний, близький, запитання.

Завдання 4. Проаналізуйте, в яких із поданих ситуацій треба звертатися на ти, а в яких на Ви. Як ці знання ви використаєте при дискусії?

1. Спілкування з незнайомими людьми.

2. У колі добре знайомих у неофіційній ситуації.

3. З другом чи подругою, з якими зазвичай спілкуєтесь на ти, в офіційній обстановці.

3. З батьками учня.

4. З колегами на роботі.

 

Семінарське заняття № 2

Тема заняття 1.3: Специфіка мовлення фахівця

Мета заняття: ознайомитися із основними умови ефективного мовленнєвого спілкування, з видами підготовки до виступу, з композицію публічного виступу, формувати навички готуватися до публічного виступу та виступати.

План

1. Мова і професія

2. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу. Жанри публічних виступів

3. Управління мовленням та його структурування з допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості

4. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербальногого спілкування

Рекомендована література

1. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. – К.: Каравела, 2009. – С.95-103.

2. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні: Навч. посібн. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – С.132.

Матеріали до заняття

Мова і професія

Національна мова — універсальна система, в якій живе душа народу, його світ і духовність. Українська мова — це невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва.

Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин, що є відбиттям індивідуальності кожного народу.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для фахівців.

Оскільки мова обслуговує не тільки сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, вона обслуговує процеси виробництва. Мова тісно пов'язана із соціальними відносинами, обслуговує їх: вона — знаряддя спілкування і тому є елементом соціальної сфери.

Нині по-новому розглядають питання функції мови. Старий поділ на "інтелігентні" та "неінтелігентні" професії зникає. Основним критерієм стало знання свого фаху, рівень оволодіння професійною термінологією, професійною образністю.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи у країні насичують українську мову новими поняттями, термінами. Разом з підвищенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Ми є свідками народження нових професій і формування професійної лексики. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах активно вилучаються непотрібні слова, усувається мовне безкультур'я. Помітне збагачення словника різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією.

Знати мову професії — означає вільно володіти лексикою свого фаху, доцільно нею користуватися.

Мовні знання розцінюють як компоненти професійної підготовки. В одних професіях, особливо у сфері техніки, мова є головним засобом найменування приладів та предметів, в інших, переважно в гуманітарних наукових закладах, — засобом наукової, освітньої чи виховної роботи.

Оскільки мова є засобом вираження думки, пізнання та діяльності, то правильного професійного спілкування людина навчається все своє життя.

Знання професійної лексики (особливо у сфері техніки) підвищує ефективність праці, допомагає досягти кращих результатів на виробництві, орієнтуватись у складній професійній ситуації та спілкуватися з представниками своєї професії.

Мовна пам’ятка фахівцю

1. Говоріть завжди літературною мовою-це показник інтелігентності, професійної освіти.

2.. Не перенасичуйте мову професіоналізмами, вживайте и

3. Терміни відповідно до їх значення.

4. Не вживайте вульгаризмів, грубих і лайливих слів.

5. Не зловживайте словами іншомовного походження, якщо є відповідники в рідній мові.

6. Правильно наголошуйте слова. Наголос змінює лексичне значення слова.