Тема № 1 . Літературна мова. Культура мови.

ТЕМА № 1. ЛІТЕРАТУРНА МОВА. КУЛЬТУРА МОВИ.

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ПІД ЧАС ДИСКУСІЇ.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми.

Прочитати тему, скласти конспект, дати відповіді на тестові запитання, підготувати виступ.

План.

1. Форма проведення дискусії.

2. Культура мовлення під час дискусії.

3. Прийоми активізації уваги слухачів.

Дискусія – це форма колективного обговорення, мета якої – виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв’язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно – інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи:

- підготовчий,

- оснрвний,

- заключний.

На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії та основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників краще розмістити так, щоб усі присутні бачили один одного в обличчя й добре чули.

На другому етапі обговорюються ті питання, які було винесено на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і результати дискусії. Ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тоді коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх поважливо й одинаково, не засуджувати будь-кого з учасників за його, можливо, некомпетентну думку. Різні заклики ведучого на зразок – пам’ятайте про регламент, дотримуйтесь правил дискусії, будьте цивілізовані, не знімуть загострення прстрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не варто зловживати такими висловами.

До поведінки учасників також є певні вимоги.

- вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію.

- кожен повинен уважно слухати інших і чути про що саме вони говорять.

- усім бажано поводитись відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку. Не перебивати того хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників.

Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роздумів учасників, переривати її не слід, бо можливо, вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії. Перший етап дискусії – підбиття підсумків. Це, звичайно, робить ведучий. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку,а також сприяти підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть тн обговорення, начебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той хто не помиляється, а той,хто вміє зробити з цього для себе певний виснрвок. Про результативність дискусії можна говорити,коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердлися погляди,що їх мав дехто з присутні до початку колективного обговорення. Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінились установки, то це означає, що подіяв ефект “переконання”, “ нульовий ефект“ дискусії буває тоді, коли погляди,думки більшості людей не змінюються.

 

Тестовий контроль. Виберіть правильну відповідь.

Мета дискусії:

а) зіткнення пртилежно спрямованих цілей,інтересів,позицій,думок,оцінок,

б) надання інформації для певної групи людей,

в) виявити істину через зіставлення різних поглядів.правильне розв’язання прблеми.

Закінчіть речення.

1. Результатом дискусії є

2. Назвіть вимоги до поведінки учасників дискусії

3. Підготуйте виступ на тему “ Етикет у моєму житті“

Література

Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка Етика ділового спілкування – К.. Вікар, 2002р.

 

ТЕМА №2 СПЕЦИФІКА МОВЛЕННЯ ФАХІВЦЯ.

Методичні рекомендації щодо вивчення теми.

Прочитати тему, скласти конспект. Дати відповіді на запитання в кінці теми.

 

План.

1. Майстерність публічного виступу.

2. Види підготовки до виступу.

3. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

 

Окреме місце посідає спілкування однієїлюдини згрупою. Кількість груп може бути різною – від кількох до великого натовпу. Це залежить від цілей тих, хто організовує зустріч.Але в усіх випадках людей,скільки б їх там не було,об’єднує спільний інтерес щодо того,для чого вони зібрались.Метою такого спілкування є передавання інформації,знань,оцінок,вражень. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для заінтерисованих людей,які спеціально зібралися його послухати. Це можуть бути мітинг чи збори. Цяформа спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психолгії, конкретних умінь та навичок.

Людині,яка виступає перед групою (промовець,лектор),властиві публічне мислення та мистецтво говоріння,а для тих,кому адресований виступ,характерною є діяльність,пов’язана зі сприянням і розумінням того,що вони чують і бачать,тобто мистецтво слухання.

Найважливішим засобом спілкування промовця,безумовно, є його мовлення,мовленнєва діяльність. Таке мовлення часто назтвають ораторською чи публічною мовою. Воно слугує певній цілі – пізнавальній,інформаційній (до цього близька лекція в студентській аудиторії), або нерідко переконанню. У мовленні прмовця в аудиторії виявляється його вміння будувати й подавати свій виступ так,щоб він якнайкраще відповідав вимогам інформування,переконання.навіювання,зараження. Для цього потрібні певні мовленнєві навички,відпрацьована техніка. Тому перед промовцем постає завдання вчитися вибудовувати образи засобами мови й логічної форми мовлення.

У широкому розумінні – це вміння користуватися всіма пов’язаними з мовленням прийомами впливу на слухачів. Це “мовленнєва майстерність “. У вузькому розумінні – це правильність,грамотність мови, тобто знання загальноприйнятих норм (правил) літературної мови.

Основне практичне завдання промовця в овлодінні культурою мовлення – навчитися точно формулювати свої думки, вдало добирати слова,граматично правильно будувати фрази, чітко промовляти звуки та їх сполучення, правильно ставити наголос... Тоді культура мовлення сприятиме підвищенню культури спілкування людей,що зібралися на зустріч.

Взагалі, ніщо не виявляє так швидко та яскраво походження,освіту,сомодисципліну й виховання, як слова, що вживаються та вимовляються. При цьому не треба плутати характерні мовні ознаки певних регіонів країни або акцент, успадкований від батьків іноземного походження, з поганою вимовою, що бере початок від неграмотності чи недбальства. Краще говорити просто й зрозуміло ніж гарно й претензійно. Прикрашення мови іноземними слвами аж ніяк не є ознакою високої культури й свіченості, але слушно вжите рідкісне слово часто додає своєрідних барв виступу промовця. Проте це добре сприймається лише тоді,коли таке слово органічно вплітається в його мову. Якщо прмрвець говорить “ е-е-е“ та гарячкувато шукає потрібне слово,то слухачі перестають стежити за його думкою та відмовляються бути партнерами в спілкуванні. Проста й зрозуміла мова набагато приємніша й краще сприяє встановленню дружніх взаємин, ніж невміле використання непритаманного промовцеві великого словникового запасу.

Будь-який публічний виступ треба розглядати в єдності всіх його аспектів, як цілісний комплекс, що складається з кількохетапів:

- докомунікативний – формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу,

- передкомунікативний – визначення стратегії й тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов’язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання,

- комунікативний – центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовий матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння, слухачів, їхніх переконань,

- посткомунікативний – визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг прмовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.

Як зазначалось, етап підготовки публічного виступу певною мірою визначає її ефективність. Науковці, найкращі оратори рекомендують:

- готувати повний текст виступу,

- надрукувати його, прчитати для себе вголос. Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатись у ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі.

- підкреслювати найважливіші думки,

- виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природним,

- визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання.

Досвідчені оратори вважають, якщо так працювати, то від самого початку текст не буде сумою окремих висловлювань, а цілісною структурою,в якій виділяються основні й другорядні питання.

 

Питання для самоконтролю.

1. Охарактеризуйте етапи з яких складається публічний виступ.

2. Поясніть як потрібно готуватись до публічного виступу.

 

Література.

Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка Етика ділового спілкування – К.. Вікар, 2002р.

 

План.

1. Три сторони спілкування.

2. Функції спілкування.

3. Бар’єри на шляху до взаєморозуміння.

4. Публічний виступ.

5. Нарада.

6. Переговори.

7. Ділова бесіда.

Спілкування в нашому житті відіграє дуже велику роль. Людині важко бути щасливою,успішно працювати, самовдосконалюватись не контактуючи з іншими.

Враховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених є три взаємопов’язаних сторони спілкування:

- комунікативна – обмін інформацією та її уточнення,розвиток,

- інтерактивна – організація взаємодії людей, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями,думками,ідеями,а й діями,зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії.

- соціально – перцептивна – процес взаємного сприймання та розуміння співрозмовників,пізнання ними одне одного.

Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них відокремлюють три основних класи таких функцій:

- інформаційно-комунікативна,

- регулятивно-комунікативна,

- афективно-комунікативна.

Перша з них охоплює все,що є передаванням і отриманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Психологи кажуть не просто про її передавання,а про передавання та приймання значень. Спілкування також забезпечує не лише пізнання,а й регуляцію поведдінки людей та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов’язані способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та інші – це регулятивно-комунікативна функція.

Афективно-комунікативна функція належить до емоційної сфери людини.

Якщо взяти іншу основу для класифікації, то можна відокремити і такі функції, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та розвиток міжособистісних взаємин. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що для культури саме ділового спілкування важливо враховувати всіх суб’єктів спільної ддіяльності.

Вони повинні підтримувати доброзичливі взаємини.

Бар’єри на шляху до взаєморозуміння виникають залежно від характеру спілкування та індивідуальних особливостей людей, які спілкуються.

Аналізуючи факт непорозуміння, варто подумати, які з них треба обійти і які внести корективи у подальше спілкування. Ще важливіше вміти прогнозувати, передбачити виникнення можливих бар’єрів, будувати тактику їх запобігання.Як зазначалось, іноді те що говорить один, не зовсім розуміє інший, бо слова мають не однакове значення для всіх різних людей.

Якщо людині не дати чіткої та повної інформації, то її дії навряд чи будуть такими як ми хочемо. Крім того, люди, передаючи інформацію, можуть не лише втрачати її, а підмінювати іншою інформацією.

Лише якщо двоє людей, якіспілкуються, вкладають у слова одне й те саме значення, вони можуть порозумітися. Тому бажано з’ясувати що є що.

По-різному поводяться, спілкуючись, чоловіки та жінки. Чоловіки більше уваги приділяють змісту спілкування. а жінки –безпосередньому процесу. Чоловіки не рідко не вислуховують співбесідника до кінця, не прагнуть з’ясувати чи правильно його зрозуміли.Жінки ж бачать в особі співбесідника особистість і розуміють її почуття. Успіх значною мірою залежить від рівня культури спілкування, від знання ними психології особистості, вміння враховувати їх придоборі засобів спілкування. Цей висновок стосується також спілкування людьми різних національностей. Неврахування національних звичаїв нерідко сприйматься як відхилення від розуму.

Окреме місце посідає спілкування однієї людини з групою. Мета такого спілкування-передавання інформації, знань, оцінок та врвжень. Ця форма спілкування потребує спеціальних знань з етики та психології, конкретних умінь та навичок. Ще в старовину говорили – слово наполовину належить тому хто говорить, а наполовину тому, хто слухає.

Етап підготовки публічного виступу певною мірою визначає його ефективність.Науковці та найкращі оратори рекомендують:

- готувати повний текст публічного виступу,

- надрукувати його. прочитати для себе вголос, пам’ятаючи. що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2хв.

Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати матеріал і не заплутатись у ньому, а по-друге, орієнтуватися в його осязі та часі,

- підкреслювати найважливіші думки. Усім подобається слухати промовця, який вміє включати до виступу цікаву оповідку і робить це доречно.

Але слід також зважати на те, що нема нічого гіршого, ніж невдало сказаний жарт, бо слухачі почнуть реагувати на нього і перестануть слухати. Якщо є моєливість проілюструвати тему виступу наочними матеріалами, треба цим неодмінно скористатися. Це гарантує більшу увагу слухачів, бо вони не лише чутимуть, а й бачитимуть.

Переговори- це обмін думками, який відбувається з певною метою. Вони проводяться на різних рівнях з різною кількістю учасників.

На жаль, більшість людей вести переговори вести не вміють, вони нестерпно ставляться до чужої позиції, погано слухають інших, намагаються нав’язати свою думку. часто переводять розмову у сварку та псують взаємини та настрій одне одному. На практиці склалось кілька стратегій, підходів до ведення переговорів залежно від індивідуальних психологічних якостей їх учасників.

1. Зводиться до протистояння партнерів.

2. Середина між м’якістю та жорсткістю. Вести переговори так, щоб досягти мети та водночас не зіпсувати відносини з людьми, досить важко і не всім вдається.

3. Передбачає розв’язання проблем, а не норм з приводу позицій. якої дотримується кожна із сторін. У цьому разі намагаються врахувати інтереси обох сторін і прагнуть отримати такий результат, який був би обгрунтований справедливими нормами,критеріями незалежно від волі жодної із сторін.

Це дає змогу прийняти справедливе рішення з погляду етики, яке б задовльнило обидві сторони.

Під час переговорів люди поводяться по-різному і, готуючись до них, вивчають не лише психологію та репутацію партнерів. а й манеру їхньої поведінки. Для досягнення успіхів в обговоренні неабияке значення має те, яке враження справляють його учасники один на одного. Не можна забувати про одяг,приміщення. умови проведення переговорів.

Нарада- один з найефективніших способів оговорення важлвих питань і прийнятт рішень у всіх сферах життя. Вони дають змогу спільно аналізувати важливі питання і висловлювати власні думки та пропозиції. приймати найоптимальніші рішення. Крім того на нараді керівництво може поінформувати працівників про свої плани. Якщо учасники обмінюються думками, обговорюють проблеми та спільними зусиллями доходять певних висновків, ефект від такої наради буде великим.

Нарада навряд чи пройде успішно. якщо її не буде заздалегідь підготовлено. Нараду в будь-якій організації проводить її керівник. Тому її результати залежать передусім від нього, як він уміє працювати з людьми.

Позитивний ефект від наради буде досягнуто лише тоді, коли її учасники за рівнем професійних знань і практичного досвіду відповідатимуть рівню винесеної на обговорення проблеми. Сама проблема має бути важливою для всіх.

Бесіда- це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями... Кожна бесіда – це новий акт. Тому немає загальних рецептів, які б забезпечували високу ефективність бесіди в усіх випадках.

Виходячи з аналізу літератури та практичного досвіду багатьох людей, як орієнтовні можна запропонувати такі правила пвдготовки до бесіди:

- з’яувати все про співрозмовника, зокрема його ставлення до ініціатора бесіди та рівень моральної культури,

- зібрати та систематизувати інформацію. необхідну для розмови,

- створити відповідну атмосферу довіри. щоб схилити до себе співрозмовника,

- визначити мету, стратегію та тактику проведення бесіди, скласти детальний план розмови, виділити базові слова, ключові речення.

Якщо керівник організації або менеджер домовляються про зустріч з клієнтом, важливо пам’ятати, що вона може перерости у подальшу спільну діяльність не тільки через взаємний економічний інтерес. а й завдяки враженню. яке вони справлять на співрозмовника тому:

- призначаючи зустріч. треба чітко домовитись про дату та час, повідомити клієнта, як краще до вас дістатися,

- секретарка має знати про зустріч, знати ім’я клієнта для того, щоб зустріти його, а вразі потреби – заиовити перепустку,

- бесіду треба розпочати в точно призначений час,

- побачивши клієнта, слід підвестися, потиснути йому руку, запропонувати зручне місце,

- треба мати перед собою інформацію про посаду, ім’я та по батькові клієнта (його візитку).

- заздалегідь треба знати тему зустрічі,

- менше говоріть самі, більше слухайте співрозмовника. Це дасть змогу краще його зрозуміти.

- якщо ви прийняли пропозицію клієнта, потрібно йому про це сказати і домовитись про те, як надалі розвиватимуться ваші ділові відносини,

- якщо ви вагаєтеся одразу прийняти рішення щодо пропозиції клієнта, слід йому сказати, що вам потрібен час. Треба домовитись, коли і в якій формі буде дано остаточну відповідь,

- якщо пропозиція клієнта вас не влаштовує одразу йому про це скажіть. Це зекономить час,

- прощаючись з клієнтом, треба дотримуватись загальноприйнятих правил етикету.

Питання для самоперевірки.

1. Охарактеризуйте функції спілкування.

2. Розкажіть як потрібно долати бар’єри на шляху до взаєморозуміння.

3. Поясніть як готуватись до публічного виступу.

 

4. Нарада, переговори – форми колективного обговорення питань.

5. Охарактеризуйте правила підготовки до бесіди.

Література.

Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування, навч. посібник – К.. Вікар, 2002р.

План.

1. Мораль як характеристика особистості.

2. Моральна культура спілкування. Моральні цінності.

3. Телефонне ділове спілкування.

4. Правила критики та самокритики.

Коли ми розглядаємо мораль, то маємо на увазі її як характеристику особистості, сукупність властивих їй моральних якостей (правдивість,чесність,доброчинність) по-друге як характеристику взаємин між людьми, сукпність моральних норм. Відомий американський вчений поділяє людей на тих, у кого головна мета життя – бути (стати значущою неповторною особистістю) і тих, які в основному прагнуть до того щоб мати. Люди, які живуть керуючись принципом мати, обов’язково хочуть щось дістати від будь-якого спілкування: цікаву роботу, певні знання, грошову винагороду та інші. Ці люди старанно готуються до зустрічі, продумують тему розмови. Вони здаються цікавими та приваблюють до себе, але це нерідко лише результат програвання обраної ролі та прихованого бажання маніпулювати іншими.

Повною протилежністю таким людям є ті, які керуються в житті принципом бути. Вони, звичайно підходять до конкретної ситуації без спеціальної підготовки, не добираючи засобів для підтримання впевненості в собі. Їхня реакція безпосередня та продуктивна. Їх мало турбує те, що вони можуть щось втратити. Такі люди – не суперники. а партнери, бо намагаються отримати від спілкування з іншими ще й радість, а не перемогу будь-якою ціною. яяяяяяяяяяяяяяяяяяязвичайно люди мають добре заробляти для того щоб жити в пристойних умовах. Але коли весь час людина прсвячує тільки роботі, ігноруючи власні потреби та інтерреси сім’ї то вона врешті-решт рано втрачає здоров’я. Для того щоб цього не трапилось, треба орієнтуватись на принцип бути, а не на принцип мати.

Коли говорять про моральну куультуру спілкування,то мають на увазі співвідношення нами почуттів,мислення,поведінки,говоріння,слухання. Це культура, що пов’язана з утвердженням у суспілбстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Однією з форм пряву моральних відносин у суспільстві є моральні цінності. Нині в складних умовах ринкових відносин людям доводиться робити вибір щодо орієнтації на справедливе ставлення до інших чи на врахування власних інтересів, на активність чи пасивність, на агресію чи альтруїзм, на любов до людей чи байдужість до них.

Під час вибору людина звертається або до прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і принципів. Але іноді не варто слухати на друзів, ні ворогів.

Засновник однієї відомої американської компанії розробив коднкс поведінки працівників компанії, принципи якого дуже прості.

1. Кожна людина заслуговує на повагу.

2. Кожен клієнт фірми має право на особливу увагу та найкраще обслуговування.

3. Все, що робиться у фірмі, має постійно вдосконалюватися.

Встановлених етичних принципів дотримуються й зараз усі працівники фірми. Але незалежно від посади розлучалися з тією людиною, яка порушувала моральні норми компанії або припускалась помилок у рооті і не бажала спвпрацювати в цьщму з іншими. Завдяки таким принципам робти клієнти та партнери ставляться до фірми з повагою та довірою.

Готуючися до переговорів, доцільно відвести певний час для попереднього аналізу позицій та інтересів їхніх учасників – це буде запоркою успіху.

1. Розмежування учасників і предмета обговорення.

2. Врахування інтересів обох сторін. а не їх позицій.

3. Аналіз усіх можливих варіантів розв’язання проблеми.

4. Визначення певног критерію для прийняття рішення.

Оскільки нерідко бажання зберегти добрі стосунки є важливішим, аніж результат переговорів, доцільно:

а) проаналізувати характер відносин між учасниками переговорів, а також свої ї. по можливості чужі поняття.

Якщо є негативні емоції в якоїсь зі сторін або вобох, доцільно своєчасно розрядитися щоб не спалахували пристрасті.

Для цього можна пожартувати, використати якісь жести, змінити інтонацію або вибачитись.

б) якщо відчувається непорозуміння, треба спокійно вислухати іншого, а потім, у разі потреби, уточнити, нейтралізувати. спростувати його аргументи.

в) щоб зрозуміти хіддумок партнерів, варто поставити себе на їхнє місце, а потім спільно обговорити проблему.

Захищаючи власні інтереси, треба виявляти твердість. але водночас там,де можна бажано поступутись. враховуючи протилежні інтереси. Навряд чи інша сторона прислухається до вас. якщо ви не будете виявляти увагу до її інтересів та пропозицій.

Питання для самоконтролю.

1. Охарактеризуйте моральну культуру спілкування.

2. Розкажіть про телефонне ділове спілкування.

Література.

1.Зубков М.Г. Сучасна ділова українська мова – Х.. Торсінг 2003 р.

2. Чмут Т.К. Чайка Л.Г. Етика ділового спілкування..Навч. пос.- К..Вікар, 2002 р.

 

План.

1. Проблема визначення поняття “термін”.

2. Вимоги до термінів.

3. Структура термінів.

4. Походження та способи творення термінрлогічної лексики.

 

Розгляньмо декілька визначень терміна, що існують у термінознавстві. Деякі дослідники вважають, термін – це іменник або іменникове словосполучення, що позначає професійне поняття й призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії. Відомий термінолог В.М.Лейчик сформулював визначення терміна як лексичної одиниці певної мови для спеціальних потреб, що позначає спільне(конкретне або абстрактне) поняття наукової теорії певної галузі знання або діяльності. У цьому визначенні підкреслюється, що термін – це виключно лексика мови для спеціальних потреб.

Сучасна мова науки й техніки висуває до термінів певні вимоги.

1. Системність.

Системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Слово як термін існує лише у певній системі понять. Належність терміна до певної системи, тобто до певного термінополя, є його суттєвою ознакою, що відрізняє термін від звичайного слова.

2. Однозначність.

Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін. У своєму термінополі термін є однозначним. Наприклад термін ”корінь “ у математичному має одне значення, у біологічному має інше значення, у граматичному – третє значення.

3. Мотивованість.

Це така мовна форма терміна. яка допомагає зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертання до тлумачного словника.Ця вимога не відіграє головну роль. проте вона сприяє кращому усвідомленню та запам’ятовуванню терміна.

4. Точність.

Терміни мають бути точними.

За формальною структурою терміни розподіляють на такі групи.

1. Терміни – кореневі слова.

Корінна лексика. тобто власне українські слова – ніс. вал.

Запозичена лексика – теза, атом.

2. Терміни - похідні слова.

Корінна лексика.

Терміни. утворені за допомогою префіксації.

Нагрів.

Терміни, утворені за допомогою суфіксації.

кручЕННЯ.

Терміни, утворені за допомогою суфіксально – префіксального способу.

ПЕРЕобладнАННЯ.

Запозичена лексика.

Терміни. утворені за допомогою префіксації, суфіксації, суфіксально – префіксального способу.

анотАЦІЯ, радіАЦІЯ.

3. Терміни – складні слова.

Автобіографія, геоморфологія, антитіло, самонагрів.

4. Терміни – словосполучення.

Амплітуда коливання, центр ваги перерізу.

5. Терміни – абревіатури.

а) ініціальні – ПК- персональний комп’ютер,

б) складовими – Нацбанк, техінформ,

в) мішаними – УВЧ-терапія.

6. Терміни – символо-слова.

Це сполучення слів з літерами та цифрами.

Вітамін А, у-частка.

7. Терміни – моделе-слова.

У таких термінах форма першої літери відбиває форму об’єкта.

Г- подібне сполучення, У- клапан.

Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Разом із запозиченням слова часто відбувається і запозичення його значення. Під час запозичення нових термінів з мови джерела завжди постає питання – як передати новий термін рідною мовою. Є два шляхи.

1. Просто запозичити його та-

а) переписати за правилами орфографії рідної мови,

б) зберегти його оригінальне написання,

2. Перекласти цей термін рідною мовою.

а) буквально,

в) описово.

Питання для самоконтролю.

1. Поясніть що таке термін, які вимоги висуває до термінів сучасна наука.

2. Розкажіть, на які групи поділяються терміни.

3. Під час запозичення терміна. як передати його рідною мовою.

 

Література.

1. Власенко Л.А. Фахова українська мова. Навч. пос. – К.. 2008р.

 

 

 

 

План.

План.

1. Особливості термінологічних словників.

2. Вимоги до визначення поняття у словнику.

3. Класифікація термінологічних словників.

 

Термінологічні словники є різновидом лінгвістичних словників, у яких подано термінологію однієї або кількох галузей знань. діяльності.

Укладання термінологічного словника починають з того, що з різних джерел відбирають терміни. Джерела можуть бути такими:

- монографії та статті відомих вчених та фахівців практиків,

- підручники для вищих навчальних закладів, що містять чіткі визначення понять і стандартизовані терміни.

- галузеві енциклопедії,

- вторинні документи:

а) реферати й анотації з реферативних журналів,

б)опис винаходів.

Після відбору термінів складають термінологічний словник – реєстр одиниць, які слід визначити та описати.

Питання для самоконтролю.

1. З чого починається укладання термінологічного словника.

2. Назвіть на які групи поділяються за призначенням словники.

Література.

Власенко Л.А. Фахова українська мова. Навч. посібник.- К 2008р.

 

План.

Складноскорочені слова, абревіатури, графічні скорочення.

Скорочені назви(абревіатури) установ, закладів утворені з частин пишуться двояко:

- з великої літери. якщо такі слова вживаються на позначення одиничних установ – Укрінформ, Укоопспілка,

- з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами – колгосп, медінститут,

- складноскорочені назви, утворені з початкових (ініціальних) букв. імен, власнихі загальних, пишуться великими літерами – АТС, КНР,СНД.

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім загальноприйнятих) пишуться з крапками на місці скорочень. При цьому зберігається написання великих і малих літер, дефісів як і в повних назвах – півн.- сх., Півн.крим.канал.

Слова не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова вслові, і на м’який знак. При збігу двох однакових приголосних, скорочення треба робити після першого приголосного.

При збігу двох і більше різних приголосних, скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структкри слова.

 

Поміркуй і перевір себе.

1. Від поданих слів утворіть складноскорочені назви.

Автоматизована телефонна станція, агропромисловий комплекс, акціонерне товариство, виробничо – комерційна фірма.

2. Від поданих слів утворіть графічні скорочення.

Анотація, аркуш, ветеринарний, вивчення, використання, виробничий, вищий, відбиток, відомості, гектар, вулиця.

Питання для самоконтролю.

1. Поясніть як правильно скорочувати слова.

Література.

1. Ботвина Н.В. Ділова укркїнська мова – К.. Артек, 2001 р.

2. зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова – Х.. Торсінг, 2003 р.

 

 

 

План.

Платіжне доручення.

ТЕМА № 1. ЛІТЕРАТУРНА МОВА. КУЛЬТУРА МОВИ.