ТОП 10:

С. 119 Вбивство через необережність



Нагадаємо, що вбивство через необережність не є вбивством з пом’якшуючими обставинами. Воно виокремлено від умисних вбивств за формою вини. Як уже обговорювалося при загальній характеристики вбивства, застосування цієї статті потрібує найретельнішого вивчення форм та видів вини (ст. 24, 25 КК).

Необережності (як і умислу) „взагалі” не існує. Вона виявляється або як злочинна самовпевненість, або як злочинна недбалість.

Слід пам’ятати, що злочинна недбалість – це єдиний вид вини, при якому особа не передбачаєможливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Необережність має місце тільки при тому, що особа повинна булаі могла передбачити ці наслідки. Недбалість неможна плутати із казусом, тобто відсутністю вини. При казусі особа не тільки не передбачала можливості настання наслідків свого діяння, але й не повинна булаабо не могла їх передбачити. Доволі розповсюдженою помилкою є уявлення нібито при казусі особа і не повинна була і не могла передбачити наслідки. Це не так. Достатнього відсутності одного з цих критеріїв недбалості.

Як вже підкреслювалося, на практиці за злочинну самовпевненість дуже часто сприймають непрямий умисел, відповідно плутають умисне вбивство з необережним.Така помилка є справжнім „дарунком” злочинцю. Таким чином, вбивство з непрямим умислом є суміжним злочином з вбивством через необережність. Про це вже йшлося при загальної характеристики вбивства (а саме, його суб’єктивної сторони), тому згадаємо цю проблему дуже коротко.

При злочинній самовпевненості особа саме впевнена, переконана що наслідки не настануть, вона їх виключає,оскільки мають місце конкретні обставини, що породжують таки уявлення. При непрямому умислі особа, навпаки, не впевнена, що наслідки не настануть. Вона моженацесподіватися (на щасливий випадок, збіг обставин, „може-таки” та ін.) – тобто наслідків не виключає, а значить, їх припускає.Наявність хоча інепрямого, протеумислусвідчить про вчинення самеумисного вбивства.Нагадаємо ще раз, що при непрямому умислі злочинець зовсім не обов’язково ставиться до можливого наслідку своїх дій „байдуже”. Байдужість – це лише один з варіантів відношення до наслідків, що притаманне непрямому умислу. Злочинець може бути аж ніяк не байдужим, а навпаки, вкрай зацікавленим, щоб наслідки не настали, може „мріяти”, щоб усе обійшлося. Проте за умовою, що це саме „мрії” (сподівання на збіг обставин, везіння, щасливий випадок, Божу милість), – це непрямий умисел, а ніяк не злочинна самовпевненість.

Необережне позбавлення життя фігурує у якості кваліфікуючої ознаки низки статей Кримінального кодексу, розташованих у різних його розділах. Прикладами можуть слугувати ч. 2 ст. 134 – незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило смерть потерпілої, ч. 2 ст. 194 – умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей; ч. 2 ст. 272 – порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці..., якщо воно спричинило загибель людей та ін. Для кваліфікації за такими ознаками особа, що застосовує КК має точно знати, що відношення до загибелі людей є проявом саме необережності. За наявності непрямого умислу(якій дуже схожий зі злочинної самовпевненістю) до смерті має місце умисне вбивство

Злочин, передбачений ст. 119 „Вбивство з необережності” є суміжним і зі злочином, передбаченим ч. 2 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть потерпілого), оскільки необережне вбивство є його складовою. Ст. 119 застосовується у тому разі, коли злочинець не має умислу ані на тяжке тілесне ушкодження, ані на смерть (більш детально про це буде йтися при характеристиці тяжкого тілесного ушкодження, що потягло смерть потерпілого).

Ст. 120 Доведення до самогубства

Проблем, пов’язаних із застосуванням цієї статті дуже багато. Значна їхня частина стосується суб’єктивної сторони цього злочину. У деяких джерелах висловлюється думка, нібито доведення до самогубства із прямим умислом слід кваліфікувати як умисне вбивство. Така позиція суперечить уявленням про об’єктивний характер причинного зв’язку. Причинний зв'язок є об'єктивним у тому сенсі, що він існує незалежно від того, чи робила людина певні вчинки спеціально, щоб домогтися певного результату, тобто свідомо, цілеспрямовано створювала причинний зв'язок, чи ж заподіяння шкоди стало побічним або навіть зовсім непередбачуваним результатом її поведінки. Причинний зв'язок як втілення ретельно продуманого, ідеально спланованого людиною розвитку подій все одне існує об'єктивно як і той зв'язок, що залишився нею непоміченим. Сама по собі наявність певної мети як явища суб'єктивної сторони, не підкріпленої діями, які об'єктивно заподіюють якусь шкоду, нічого не змінює в об'єктивній стороні злочину, а значить і в його кваліфікації. Тому, з погляду автора і всупереч досить розповсюдженій в науці кримінального права думці, доведення до самогубства з прямим умислом залишається таким, а зовсім не перетворюється в убивство, навіть якщо злочинець бажав, щоб потерпілий наклав на себе руки. Суб’єктивна сторона не здатна „викривлювати” сторону об’єктивну. Якщо особа спричинює іншій людині смерть, то за наявністю вини це може бути тільки вбивством (умисним чи необережним в залежності від форми вини). Якщо ж особа спричинює собі смерть сама,при тому, що має певний „набір” інших варіантів вибору – це не може бути вбивством, навіть інша особа цього бажала і саме для цього здійснювала жорстоке поводження (або інші дії, що зазначені у ст. 120). Самогубство (незалежно від того, чи було воно результатом доведення, чи причини його інші, наприклад тяжка хвороба). – це позбавлення себе життя за власним вибором, тобто при об’єктивній можливості жити далі. Прямий умисел на доведення до самогубства не перетворює цей злочин у вбивство.

Проте існує ситуація, коли вбивство дуже нагадує самогубство. Така подія має місце у разі, коли злочинець ставить іншу особу у ситуацію, коли „третього не дано”. Автор цього посібника називає її „ситуацією фатального вибору”, тобто таке становище, коли особу примушують власноручне позбавити собі життя під загрозою негайного, неминучого вбивства чи страшних мучень. Така ситуація може розглядатися за аналогію із крайньої необхідністю, коли виконавцем злочину вважається той, хто вчинив його „чужими руками”, тобто під загрозою негайної смерті примусив іншу особу, наприклад, відкрити кодовий замок державного сейфа і віддати йому гроші. Відповідно, той, хто примусив іншу людину, наприклад, вистрибнути з великої висоти чи зробити постріл у себе під загрозою негайної смерті має відповідати за вбивство, а не за „доведення до самогубства”. Таку ситуацію можна розглядати у якості опосередкованого спричинення смерті. Як і будь-яке інше, таке вбивство відрізняється від доведення до самогубства ознаками об’єктивної, а не суб’єктивної сторони.

Погроза вбивством. Ст. 129.

Належність погрози вбивством до злочинів проти життя дуже спірно. Більш переконлива точка зору, що цей злочин посягає на психічну недоторканість людини, оскільки при погрозі вбивством життя не піддається небезпеці. Діяння кваліфікується як погроза вбивством за умовою, що у ньому відсутній замах на вбивство та готування до нього. Стаття застосовується за умовою, що „були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози”. Чи збирався злочинець реалізувати погрозу значення не має, головне, щоб адресат погрози вважав, що вона може бути реалізованою. Погроза може бути висловлена усно, письмово, жестами (наприклад, демонстрацією зброї) будь-якими засобами комунікації, через третіх осіб. Головне, щоб злочинець не вчинював дій, які можуть розглядатися у якості створення умов для скоєння вбивства у майбутньому (готування) а також дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення життя (замах).

Питання для самоконтролю

1. Загальна характеристика та система злочинів проти життя і здоров’я.

2. Загальна характеристика та система злочинів проти життя.

3. Загальна характеристика та система злочинів проти здоров’я.

4. Законодавче визначення вбивства. Характеристика ознак вбивства.

5. Проблеми відмежування умисного вбивства малолітньої дитини від незаконного проведення аборту та тяжкого тілесного ушкодження.

6. Система та види вбивств.

7. Ознаки вбивства за обтяжуючих обставин.

8. Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку. Спеціальні види цього злочину.

9. Види вбивств за пом’якшуючих обставин. Їх загальна характеристика.

10. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

11. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини.

12. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

13. Вбивство без пом’якшуючих та обтяжуючих обставин. Проблема евтаназії.

14. Погроза вбивством. Співвідношення із незакінченим вбивством.

15. Необережне вбивство та суміжні злочини.

16. Співвідношення доведення до самогубства з умисним вбивством.

 

Злочини проти здоров’я







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.8.46 (0.007 с.)