ТОП 10:

Ст. 369 Пропозиція або давання забара



Ч. 1 статті 369 „Пропозиція хабара” є законодавчою новелою. Пропозиція хабара за сенсом є криміналізованим виявленням наміру здійснити злочин в майбутньому. Подібних статей у КК України дуже мало. Прикладом може слугувати ст. 129 „Погроза вбивством”, що застосовується саме у тих випадках, коли відсутні як замах, так і готування до вбивства.

Помітимо, що пропозицію хабара можна констатувати тільки у разі, коли не малі місце підготовчі до давання хабара дії, а також відсутні ознаки замаху на давання. Це можливо у наступних випадках: по-перше, коли особа встигла лише висловити пропозицію, та на цьому усе було припинено (особа не знайшла грошей, не змогла прийти на місце зустрічі чи не дочекалася там службову особу, була затримана правоохоронцями та ін.). по-друге, коли службова особа не дала згоду на одержання хабара в майбутньому; по-третє, коли службова особа таку згоду дала, але отримати хабар не встигла завдяки знов-таки втручанню незалежних від її волі обставин. Здається, що довести пропозицію хабара дуже важко. Не викликає сумнівів, що пропозиція можлива у будь-якої формі: усно, письмово, конклюдентними діями.

Доцільність введення у КК хабарництва у вигляді пропозиції викликає сумніви не тільки з причини, що одним з принципів криміналізації є врахування можливості доказування відповідних дій. Насамперед, пропозиція хабара навряд чи досягає ступеню суспільної небезпеки, притаманного злочину. Проте головним, на думку автора цього посібника, є те, що застосування „пропозиції хабара” може приводити до парадоксальної ситуації. Пояснимо чому. Як вже згадувалось, відповідальність за пропозицію хабара можлива тільки за умовою, що не було ні готування до давання хабара, ні замаху на нього. Наприклад, якщо особа принесла з собою певні цінності, яка має намір передати службовій особи, при тому що ні пропозиції, ні давання що не відбулося з причин, що не залежать від волі особи, такі дії можна кваліфікувати як готування до давання хабара, тобто створення умов для вчинення давання хабара. При цьому слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 14 КК України готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. З цього випливає, що у випадку готування до виконання ч. 2 ст. 369 (санкція якої навіть не передбачає позбавлення волі) кримінальна відповідальність відсутня. Проте, якщо, хтось встиг пропонуватислужбовій особі хабар, навіть не маючи його з собою, кримінальна відповідальність настає. Таким чином, кримінальний закон розповсюджується на ситуацію, яка є менш суспільно небезпечною, ніж готування до давання хабара, передбаченого ч. 2 ст. 369. Кримінальної відповідальності за готування до такого давання нема, а за пропозицію хабара (тобто лише за виявлення наміру здійснити давання) вона настає. Зрозуміло, що таке положення важко назвати справедливим. Але й це ще не все. Навряд чи можна назвати правильним, що за наявностікримінальної відповідальності за пропозицію хабара, тобто висловлення наміру надати хабар в майбутньому, відсутня кримінальна відповідальність службової особи за погодження одержати хабар, тобто висловлення наміру його отримати.

Кафедра кримінально-правових дисциплін приєднується до точки зору переважної більшості вчених України щодо необхідності виключення пропозиції хабара з ст. 369 КК.

Ч. 2 ст. 369 передбачає відповідальність за даванняхабара. Цей варіант не є новим для Кримінального Кодексу, прокоментований в різних наукових джерелах, Постанові ПВСУ, підручниках, тому нема сенсу повторюватися в цьому питанні. Зрозуміло, що давання хабара нерозривно пов’язано з його одержанням. Саме тому законодавець у статті про давання хабара не розкриває його ознаки. Ці ознаки випливають з диспозиції ст. статті 368. Не слід забувати, що розмір винагороди матеріального характеру для кваліфікації дій в якості давання хабара (як і його пропозиції) не має значення. В ст. 369 він не вказаний, проте з конструкції ст. 368 „Одержання хабара однозначно випливає, що цей розмір може бути й „незначним”, тобто меншим, ніж п’ять неоподаткованих мінімумів доходів громадян. До того ж, слід пам’ятати, що давання хабара ніяк не пов’язано з одержанням неправомірної вигоди, ані з тієї, що передбачена у ст. 368-2 КК („Незаконне збагачення”), ані з тієї, що передбачена у КоАП, тому, що у ст. 368-2 йдеться про відсутність ознак хабарництва, тобто усіх статей, де згадується саме хабар. Тому нема ніяких підстав ставити відповідальність за давання (чи пропозицію) хабара за кримінальним чи за адміністративним кодексом в залежність від вартості наданого чи пропонованого хабара. Хабар передбачений виключно кримінальним законом.

Про умови звільнення від кримінальної відповідальності за давання хабара вже йшлося у зв’язку з визначенням вимагання хабара. Проте слід звернути увагу ще й на те, що у ч. 6 ст. 369 умови звільнення передбачені альтернативно (достатньо однієї) а не обидва разом.

Важливо розуміти, що звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим, імперативним: особа саме „звільняється”, а не „може бути звільненою”. На жаль, щодо особи, яка пропонувала хабар, звільнення від кримінальності у ч. 4 ст. 369 не передбачено. Вочевидь, це помилка законодавця. По-перше, пропонування хабара несумісне з його вимаганням, по-друге, коли йдеться про добровільну заяву, то вказівка на особу яка пропонувала хабар відсутня, йдеться лише про ту, що дала хабар.

ППВСУ (п. 21) слушно нагадує особам, що застосовують кримінальний закон: „Звільнення особи, яка дала хабар від кримінальної відповідальності..., не означає, що в її діях нема складу злочину. У зв’язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення предмета хабара”. Тому застосування у таких випадках деякими слідчими п. 2 ст. 6 КПК (відсутність складу злочину) є грубою, неприпустимою помилкою.

Від ситуації, коли має місце звільнення від кримінальної відповідальності, слід відрізняти іншу – коли особа, у якої вимагають хабар, не дає його, а звертається до правоохоронців. Усе подальше є вже не даванням хабара, а оперативним заходом, учасником якого є особа, що зазнала вимагання. Тут відсутня сама подія злочину, на що також звертає увагу п. ППВСУ (у п. 23).

Ст. 370 Провокація хабара

Головна проблема: практичні працівники вважають, що цю статтю потрібно скасувати з кримінального кодексу, оскільки вона нібито заважає боротьбі з хабарництвом. Проте, навіть при виключенні цій статті з КК, кримінальна відповідальність за провокацію можлива як за співучасть (підбурювання) у отримані або даванні хабара.

Провокацію хабара неможна плутати зі оперативними діями, коли ніякої провокації немає, а про вимагання у неї хабара заявила відповідна особа, яка хабар не надала.

Слід звернути увагу, що провокація хабара може бути і завуальованою („створення умов”). Наприклад, службова особа штучно створює перешкоди для здійснення іншою людиною своїх законних прав, щоб непомітно схилити його до давання хабара, штучно ставлять підлеглого в складне матеріальне становище з метою „підштовхнути” її до одержання хабара та ін. „Завуальована” провокація не є співучастю в даванні або одержанні хабара, оскільки відсутня сумісність умислу: той, кого спонукають до давання або одержання хабара, не розуміє справжнього значення дій провокатора.

Коли провокація хабара є закінченим злочином – спірне питання. Доволі розповсюджена точка зору, що вона закінчена, коли службова особа (тільки вона може бути суб’єктом ст. 370) намагається схилити людину до давання чи отримання хабара. Більш переконлива позиція, що цей злочин можна вважати закінченим, кола особу вдалося схилити до відповідних дій, тобто вона вже хоча б пропонувала (чи одержала) хабар під впливом суб’єкту.

Не слід забувати про специфічний мотив, якій дає змогу розглядати таке схиляння у якості самепровокації хабара – „щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабар”. Особу можна вважати спровокованою до давання чи одержання хабара, якщо прагнення вчинити відповідні дії виникають в неї саме під впливом провокатора.

Якщо рішення надати чи отримати хабар виникло у особи без участі провокатора, усі подальші заходи з боку правоохоронних органів можна розглядати як оперативні.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності службових осіб публічного права.

2. Поняття службової особи.

3. Зловживання владою або службовим становищем.

4. Перевищення влади або службових повноважень.

5. Відмінність зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень.

6. Службове підроблення. Особливості предмету цього злочину.

7. Службова недбалість.

8. Одержання хабара. Особливості предмету цього злочину.

9. Давання хабара. Умови звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин.

10. Провокація хабара. Співвідношення із підбурюванням до одержання чи давання хабара.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.8.46 (0.007 с.)