Незаконне проведення аборту (ст. 134 КК)

Увага! Аборт – це переривання вагітності зі згодою жінки (або в стані крайньої необхідності). Якщо нема таких обставин – це не аборт, а тяжке тілесне ушкодження у виді переривання вагітності (ч. 1 ст. 121).

Спірним є питання, чи слід застосовувати ст. 136 у випадках, коли єдине правило, що порушено при здійсненні аборту те, що жінка не проведена по документації медичного закладу. В деяких наукових джерелах стверджується, що така ситуація відповідає ознакам незаконного аборту. Але слід згадати, що ст. 134 передбачає злочин проти здоров’я, а здоров’я аж ніяк не може постраждати від того, що жінка, яка зазнала аборту, не записана у журналі реєстрації.

Звертає на себе увагу обставина, що лікар, який має право на проведення абортів, у випадку, якщо він робить це незаконно, відповідає за ст. 134 лише за умовою, що наслідком його дій були тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134). Такий висновок випливає з того, що за ч. 1 ст. 134 відповідає виключно особа, яка не має спеціальної медичної освіти. Ч. 1 ст. 134 – склад формальний – застосовується, якщо аборт закінчився благополучно, тобто наслідки не настали. За їх наявністю до будь-якої особи (зокрема і лікаря-спеціаліста) застосовується ч. 2. ст. 134.

2.3.8. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК).

Типовою, широко розповсюдженою помилкою, що допускається на практиці є те, що дана стаття застосовується й у випадках, коли органи або тканини з порушенням встановленого порядку вилучаються з трупа. Така помилка має ті ж витоки, що и попередня (стосовно незаконного аборту). Неможна забувати, що ст. 143 також розташована у розділі КК що має назву „Злочини проти життя та здоров’я особи”. Систематичне тлумачення закону, знов-таки дозволяє визнати, що ст. 134 може бути застосована тільки у випадках, коли відповідне порушення може зашкодити здоров’ю, тобто стосується саме живої людини, а не трупа. Особливо дивує, що є випадки, коли вилучення органів мертвої людини з порушенням правил трансплантації кваліфікують за ч. 2 ст. 143. Аби було зрозумілим, що помилка тут очевидна навіть без звернення до назви розділу, відтворимо текст ч. 2 ст. 143. Він такий: „Вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації...”. Цілком зрозуміло, що обманути можна лише живу людину, саме ту, у якої вилучається орган або тканина. Проте відомі випадки, коли кримінальна справа за цією частиною статті порушувалася у разі обману родичів стосовно вилучення тканин померлого. Така кваліфікація є яскравим прикладом неуваги до тексту закону, нерозуміння того, що потрібно ретельно вникати в кожне його слово.

Питання для самоконтролю

8. Поняття та види тілесних ушкоджень, критерії їх класифікації.

9. Розмежування тілесних ушкоджень, катування та побоїв.

10. Відповідальність за тілесні ушкодження, заподіяні в стані сильного душевного хвилювання.

11. Відмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного і необережного вбивства.

12. Відповідальність за тілесні ушкодження, заподіяні у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинці.

13. Відмежування залишення в небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

14. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

 

 

Тема 3 „Злочини у сфері службової діяльності та професіної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг ” (Розділ. ХVІІ КК).

 

Для ретельного вивчення цієї теми необхідно ознайомитися з ПВВСУ. «Про судову практику у справах про хабарництво» від 25 квітня 2002 та «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».Від 26 грудня 2003 р.

Поняття та загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності службових осіб публічного права. Співвідношення службових злочинів із корупцією.

Як відомо, 1 липня 2011 року набули чинності закони України „Про засади запобігання і протидії корупції” та „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”. В зв’язку з цим у Національної академії прокуратури України змінився навчальний план. Серед навчальних предметів, що викладаються силами кафедри кримінально-правових дисциплін, з’явився новий спецкурс „Правові засоби протидії корупції”, якій значною мірою орієнтований на пізнання законодавчих новел у Кримінальному кодексі. Тому в даному посібнику, що відповідає навчальної програмі, будуть розглянути так звані традиційні службові злочини, тобто ті, склади яких існують у Кримінальному кодексі з часів його прийняття та до того ж є втіленням наступності кримінального права, тобто були й в попередньому кримінальному законодавстві.

Злочини корупційної спрямованості є найбільш тяжкими проявами корупції як соціального явища. Проте не усі злочини у сфері службової діяльності можна розглядати в якості корупційних, а лише ті, що підпадають під ознаки загальних положень закону „Про засади запобігання в протидії корупції”. Насамперед корупція виявляється у використанні службовою особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди. Тому, наприклад, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 364), не завжди є корупційними злочинами, а лише за умовою відповідної спрямованості. Неможливо вважати корупційним злочином і службову недбалість (ст. 367), оскільки „невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них” аж ніяк не сумісне з метою одержання неправомірної вигоди.

Об’єкт злочинів у сфері службової діяльності – нормальна робота відповідних органів, їхній авторитет. Власність може бути додатковим, але не основним об’єктом злочинів, склади яких передбачені цим розділом.

Об’єктивна сторона. У більшості складів діяння визначено у формі дії. Бездіяльність може характеризувати лише злочини, що передбачені статтями 364 (Зловживання владою або службовим становищем)і 367 (Службова недбалість)

Наслідок. Як матеріальні сконструйовані основні склади статей 364, 365 і 367. Наслідки – практично однакові: істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (у ст. 365 „Перевищення влади або службових повноважень” відсутнє слово „свободам)”.

У „Примітці” визначається розмір шкоди, „якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків”. Слово „якщо” свідчить про те, що шкода може бути і іншою (моральна, політична, фізична). В такому разі істотна шкода – оціночне поняття. Практика визнає істотною обмеження конституційних прав людей, підрив авторитету органів державної влади або місцевого самоврядування, порушення громадського порядку та ін..

Якщо спричинена шкода не може розглядатися у якості істотної, це означає, що злочину у такої події нема. (відповідальність може будь-якою іншою, але не кримінальною).

Решта складів злочинів ц сфері службової діяльності – формальні, тобто наслідків не передбачають.

Суб’єктивна сторона

Вина. Для більшості складів – прямий умисел щодо діяння. Тільки службова недбалість можлива з необережності. Щодо наслідків може бути як умисел, так і необережність.

Мотив – у ст. 364: „...з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб”. Це фактично будь-які інтереси (важко уявити собі мотив, який не був би ані корисливим, ані іншим особистим, ані втілював би інтереси інших осіб). До речи, саме вказівкою на мотив у плані конструкції суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) текстуально відрізняється від перевищення влади або службових повноважень (ст. 365).

Суб’єкт

Вік – не молодше 16 років.

Поняття службової особи

Аналіз законодавчих визначень дозволяє виокремити 3 види службових осіб (за критерієм специфіки повноважень):

1.Представник влади: має право пред’являти певні вимоги особам, що не є його підлеглими.

2.Виконує організаційно-розпорядчі обов’язки: має підлеглих (відповідно, ними керує).

3. Виконує адміністративно-господарські обов’язки: приймає самостійні рішення щодо майна, тобто розпоряджується ним.

Усі функції будь-яка з цих осіб може виконувати не тільки постійно, а й тимчасово а також за спеціальним повноваженням, тобто без зайняття посади, для виконання певного завдання без вказівки на часові межі.

 

Не службові особи – ті, що виконують суто технічні чи професійні функції (лікар, коли здійснює саме лікувальну, а не іншу діяльність; викладач, що надає знання). Як відомо, лікар, що видає лікарняний, чи викладач під час, коли приймає іспити визнаються службовими особами. Така практика склалася ще з часів чинності КК України 1961 р. Проте із визначенням, яку саме функцію службової особи виконують відповідні суб’єкти, існують проблеми. З тим, що таки суб’єкти дійсно є службовими особами, погоджуються не усі науковці. Слід пам’ятати, що встановити певну функцію службової особи не означає, що ця особа скоїла саме службовий злочин. Потрібно встановити зв’язок між цією функцією та відповідним порушенням. Службовий злочин – тільки той, в якому службова особа використовує свій статус.