ТОП 10:

Проблеми застосування окремих статей, що передбачають умисні вбивства



 

Ч. 1 ст. 115

Серед усіх статей, що передбачають вбивства ця – найбільш складна для застосування, оскільки ч. 1 ст. 115 – загальна норма щодо усіх умисних вбивств. Аби її застосувати потрібно бути впевненим, що в події відсутні ознаки кваліфікованих та привілейованих вбивств. Тому необхідно детально знати усі ознаки цих вбивств, а їх, як бачимо, дуже багато і щодо кожного є проблеми.

В якості прикладів „простого” вбивство можна привести вбивство з ревнощі, з помсти (якщо вона не пов’язана з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку), у бійці, у стані сильного душевного хвилюванню за відсутності буд-якої ознаки ст. 116, групою осіб без попередньої змови, зі співчуття, так звана евтаназія та ін.

Слід згадати, що наявність у події вбивства будь якої ознаки, передбаченої ч. 2 ст. 115, ще не передрішає питання про кваліфікацію скоєного саме за ст. 115. Якщо у діях злочинця присутні ще й ознаки будь-якого привілейованого вбивства, за правилами кваліфікації при конкуренції кваліфікованого і привілейованого складів застосовується останній.

Ч. 2 ст. 115.

1) двох або більше осіб.Таке вбивствонеможна плутати із повторним (п. 13). Вбивство двох або більше осіб має місце лише за наявності єдиного умислу до усіх майбутніх жертв та, як правило, невеликого проміжку часу між позбавленням життя (проміжок часу може бути значним за умовою, що одна з жертв намагається врятуватися, а злочинець її довго переслідує). При повторному вбивстві є не тільки значний розрив у часі, але й умисел щодо кожної жертви виникає окремо.

Малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

Проблема усвідомлення малолітнього віку дитини та стану вагітності жінки у ППВСУ (п. 6) викладена без урахування положень психологічної науки, тому не дуже зрозуміло. З точки зору психології (та життєвого досвіду людей) усвідомлення будь чого має місце у межах від „не виключаю” до „впевнений”. Тому якщо злочинець хоча б „має підозру” що дитина є малолітньою або жінка – вагітною, це означає, що він усвідомлює цю обставину.

Якщо злочинець дійсно не усвідомлював відповідну ознаку (дитина виглядає дорослою, зовнішніх ознак вагітності нема, а з інших джерел така інформація злочинцю також невідома) вбивство кваліфікується не за частиною 2, а за ч. 1 ст.115(звісно за відсутністю інших ознак ч. 2 ст. 115).

Заручника або викраденої людини

Цей пункт застосовується не лише до того, хто сам захопив заручника, а й інша особа, яка розуміє, що вбиває саме заручника (або викрадену людину) та вбиває його саме в зв’язку з цією обставиною. Якщо злочинець не розуміє, що вбиває заручника, або розуміє, але мотив інший – застосовувати цей пункт ч.2 статті 115 не слід (відсутня суб’єктивна сторона такого вбивства). Мотивами вбивства заручника, які дозволяють застосовувати п.3 ч. 2 ст. 115, як пояснює ППВСУ (п. 7) можуть бути мотиви спонукати інших осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника тощо.

З особливою жорстокістю.

Цілком зрозуміло, що будь-яке вбивство є проявом жорстокості (можливо, навіть таке, що вчинюється на прохання або з співчуття – вбити іншу людину здатен не кожний). Проте жорстокість, що є ознакою п. 4 ч. 2 ст. 115 визначена саме в якості „особливої”, тобто поняття оціночного. Якщо не доведена „особлива” жорстокість застосовується не друга, а перша частина ст. 115.

Жорстокість взагалі та особлива – зокрема не є медичним поняттям. Встановлення особливої жорстокості вбивства не належить до компетенції судово-медичної експертизи, це питання органів досудового слідства та суду. Відомі випадки, коли суди не визнавали вбивством, вчиненим з особливої жорстокістю випадки, коли жертва вбивства була у такому стані сп’яніння, при якому за висновком експертизи вона не могла відчувати болю. Але такий погляд викривлює сутність жорстокості, яка характеризує насамперед злочинця. ППВСУ (п. 8) слушно рекомендує вважать особливою жорстокістю навіть знущання над трупом або якщо вбивство вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб (незалежно від способу). Таким чином, особлива жорстокість не обов’язково пов’язана зі стражданнями жертви, а дійсно характеризує певні психологічні якості особистості вбивці. Особливі мучення жертви для застосування вбивств за цією ознакою не обов’язкові. Під час вбивства вона може бути і непритомною.

Можна погодитися із науковцями, що сама по собі кількість поранень не свідчить про особливу жорстокість вбивці. Якщо вони нанесені у процесі боротьби, а не з метою мучення потерпілого, застосовувати пункт 4 ч. 2 ст. 112 вважається недоцільним. Переконливим є й ствердження, що надається у п. 8 ППВСУ: „Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 тій підставі, що винна особи в подальшому з метою приховування цього злочину знищила або розчленувала труп”. На жаль, загальне правило, яке дозволяло би безпомилково визнавати жорстокість особливою не вироблено, незважаючи на велику кількість наукових праць відповідного напряму. Вирішення цього питання залишається проблемою правозастосування.

Способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Найбільш розповсюдженою э точка зору, що даний пункт можна застосовувати у разі, коли створюється небезпека для життя хоча б однієї людини крім той, яку злочинець має намір вбити (хоча слову ”багатьох” така ситуація не зовсім відповідає).

Дана обставина має місце у випадку, коли до смерті однієї людини – прямий умисел, до інших – непрямий (тобто злочинець розуміє, що інші люди можуть загинути, а можуть – і ні). Тут необхідно згадати, що при непрямому умислі особа передбачає самеможливість, а не невідворотність наслідків

Якщо злочинець застосовує такий спосіб позбавлення життя однієї людини, при якому неминуча загибель інших – це свідчить про прямий умисел стосовноусіх, тому відповідальність настає не за вбивство способом, небезпечним для багатьох осіб, а за вбивство двох і більше осіб, незважаючи на те, що смерть „інших” злочинця не цікавить. Наприклад, щоб позбавитися від конкурента злочинець заклав бомбу у літак, де багато інших людей.

Досить спірним є питання, чи можна застосовувати ознаку „способом, небезпечним для багатьох осіб” у ситуації, коли злочинець використовує один патрон, намагаючись вбити одну людину, проте таку, яка знаходитися у натовпі. Зрозуміле, якщо злочинець схибить, то може загинути будь-яка інша людина. Досить доцільною є точка зору, що за таких обставин створюється небезпека загибелі інших людей, оскільки пуля може пройти „навиліт”, тому за таких умов, дійсно можна застосовувати п. 5 ч. 2 ст. 115. При інших обставинах (постріл одним патроном, куля з якого не може пройти „навиліт”) питання про можливість застосування ч. 2 за ознакою „способом, що є небезпечним для життя багатьох” викликає сумніви. Достатньо обґрунтованою є думка про те, що у такому разі не тільки створюється небезпека для невизначеного кола осіб, але має місце значна напруга для психіки інших людей, тому відповідне вбивство слід вважати таким, що підпадає під ознаки п. 5 ч. 2 ст. 115. Однак остаточного вирішення ця проблема не знайшла, тому при кваліфікації описаних дій доцільно враховувати принцип, відповідно до якого усі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого.

З корисливих мотивів.

Корисливий мотив може мати різні прояви: негайно заволодіти майном, отримати спадок, позбавитися від утриманців, позбавитися від необхідності повернути борг, зайняти посаду потерпілого з більшою заробітною платою, отримати винагороду за вбивство. Останній мотив в якості ознаки п. 6. викликає певні сумніви, оскільки в п. 11 йдеться про вбивство на замовлення. Якщо таким вважати вбивство за винагороду, то для кваліфікації достатньо п. 11. Проте ППВСУ рекомендує застосовувати п. 6 коли вбивство на замовлення вчинюється за плату. З цього випливає, що вбивство на замовлення не обов’язково є корисним.

П.10 ППСУ рекомендує кваліфікувати вбивство як учинене з корисливих мотивів й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо). Проте слід враховувати, що мета трансплантації не завжди співпадає з корисливою метою, тобто злочинець може й не керуватися метою збагачення (наприклад, коли трансплантація необхідна для врятування близької особи). В такому випадку вбивство кваліфікується за ч. 1 ст. 115 (звісно за відсутності інших ознак, передбачених ч. 2 цієї статті).

Не можна обійти увагою рекомендацію ППВСУ щодо кваліфікації вбивства підчас розбійного нападу та інших корисливих злочині, пов’язаних із застосуванням насильства. У п. 10 Постанови йдеться: „У разі вчинення вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії винного кваліфікуються за п. 6 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч.3 ст. 262...). Така рекомендація (що завжди виконується судами) насправді суперечить принципу заборони подвійного ставлення у провину.

Одним з провідних принципів соціальної справедливості є положення відповідно до якого людина, що скоїла протиправний вчинок, не може бути покараної за нього двічі. Раціональність такого переконання не потребує доказів. Постулат про недопущення подвійної відповідальності міститься у Конституції України, стаття 61 якої проголошує: “Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення”. Цей аксіоматичний принцип відтворюється у Кримінальному кодексі України: „Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу” (Ч. 3 ст. 2 КК України).

Проаналізуємо наведену рекомендацію ППВСУ на прикладі розбою. Ч. 4 ст. 187, яку Пленум рекомендує застосовувати за сукупністю з вбивством з корисливих мотивів, передбачає розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. Таким чином, особа, що спричинила потерпілому смерть з метою заволодіння майном, спочатку притягується до кримінальної відповідальності, за те, що своїми діями спричинило тяжкі тілесні ушкодження, а потім за ті же дії, як за таки, що спричинили смерть. Якщо слідувати подібної логіці, то кожного вбивцю потрібно притягувати ще й за спричинення тяжких тілесних ушкоджень. Зрозуміло, що це було б на межі абсурду. Є сенс вважати, що умисне вбивство при розбійному нападі є окремим випадком вбивства з корисливою метою, тобто сукупності з п. 6 ч. 2 ст. 115 не утворює. Проте практика застосування кримінального закону, на жаль, традиційно йде по шляху подвійної кваліфікації, яка пропонована у ППВСУ. При характеристики розбою ця проблема буде розглянута ще і з іншого боку.

Викликає сумніви правильність позиції ППВСУ (п.10), нібито для кваліфікації за п. 6. ч.2 ст. 115 не має значення, коли виник корисливий мотив – „до початку чи під час вчинення цього злочину”. Як відомо, мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини. Мотив дає змогу визначити чому особа вчиняє певну дію. Адже злочинець починає позбавляти людину життя не тому, що прагне збагатитися (чи позбавитися від матеріальних витрат), ніяк не можна стверджувати, що при цьому він керується корисливими мотивами. Найбільш обґрунтованою, логічною тому широко розповсюдженою серед науковців є точка зору відповідно до якої п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України застосовується тільки за умовою, що корисливий мотив виник до початкувчинення дій, спрямованих на позбавлення життя. Якщо спочатку мотив не є корисним (наприклад, це – помста), а потім у злочинця виникло бажання заволодіти майном жертви, вбивство з корисливих мотивів ставити у провину неможна: потрібна сукупність „простого” вбивства (ч. 1 ст. 115) і крадіжки (ст. 185) (за відсутністю очевидців цій події та за умовою, що саме так сприймає ситуацію сам злочинець). Чи реалізований корисний мотив – значення для кваліфікації не має. Наприклад, особа позбавлена життя з метою зайняття її посади з більшою, ніж у вбивці заробітною платою, але плани злочинця не здійснились, збагатися таки чином йому не вдалося. Це не перетворює вбивство з корисливих мотивів в „просте”.

З хуліганських мотивів.

Відповідно до роз’яснень ППВСУ (п. 11) „за п. 7 ч. 2 ст. 115 дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжитті і нормами моралі, а так саме буз будь якої причини чи з використанням малозначного приводу”.

Це тлумачення хуліганського мотиву містить неточність. Відомо, що без певної причини людина не призводить ніяких дій. Причиною хуліганських дій, вочевидь є патологічне (в соціальному, а не психіатричному сенсі) прагнення „самоствердитися” дико „розважитися” за рахунок такої страшної жертви. Відповідно, вбивство з хуліганських мотивів – це зовсім не „безпричинна” дія. Хуліганський мотив – єдино з самих нелюдських спонукань. Тому, якщо мотив вбивства не встановлений – це не означає, що кваліфікувати його потрібно як вчинене з хуліганських мотивів. В такому разі слід застосовувати ч. 1 ст. 115 (за відсутності інших ознак ч. 2).

Іноді особи, що застосовують кримінальний закон вважають, що п. 7 ч. 2 ст. 115 можна застосовувати лише за наявності ознак хуліганства. Це помилка. Ст. 296 до вбивства з хуліганських мотивів відношення не має. Якщо ж окремі хуліганські дії вчинювалися, має місце сукупність вбивства з хуліганських мотивів та хуліганства (ст. 296).

Помилковою є й думка, нібито для застосування п. 7 ч. 2 ст. 115 необхідно встановити, що воно було вчинено у громадському місці. Ніяких специфічних об’єктивних обставин даний пункт закону не містить. Відмінність цього виду вбивства від інших полягає виключно у площині суб’єктивної сторони, а саме мотивації. У загальному виді вбивство з хуліганських мотивів можна визначити як вбивство нізащо, з бажання вбити. Зрозуміло, що вбивця може вигадувати для цього привод, проте він не відображує його справжні спонуки.







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.8.46 (0.005 с.)